Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.03.2018 року у справі №175/225/17

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 175/225/17

провадження № 61-12625св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант»,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2017 року у складі судді Озерянської Ж. М. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант» (далі - ТОВ «Атлант»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, зміну черговості спадкування і визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що з 10 вересня 2004 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 і 17 липня 2014 року за спільні кошти вони придбали квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,25 га за цією самою адресою з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У січні 2013 року стан здоров'я ОСОБА_4 значно погіршився, він потребував постійного догляду, піклування, матеріальної допомоги та моральної підтримки, які йому надавала лише вона. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер. 02 вересня 2016 року вона звернулася до Дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, однак нотаріус повідомив їй, що вона не має права на спадкування після ОСОБА_4, оскільки відсутній документ, що підтверджує факт перебування її у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4

На підставі вказаного, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, в якому просила суд: встановити факт проживання її і ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 10 вересня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року;

визнати квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року;

визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1;

визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року;

визнати за нею право спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 до 17 січня 2012 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, тому правових підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю з 10 вересня 2004 року немає, оскільки ОСОБА_4 у цей період перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою. Враховуючи, що з моменту розірвання ОСОБА_4 шлюбу з ОСОБА_5 - 17 січня 2012 року до його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 року пройшло менше п'яти років суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом, та як наслідок про зміну черговості спадкування. Також, встановивши, що спірне майно було придбано ОСОБА_4 за власні кошти, суд вважав, що відсутні підстави для визнання цього майна спільною сумісною власністю з ОСОБА_1, при цьому остання не надала суду доказів того, що це майно було набуто в результаті спільної праці та за спільні кошти.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_4 до 17 січня 2012 року перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, внаслідок поділу майна з якою отримав компенсацію вартості його частки у спільному майні у розмірі 12 000 дол. США, також від свого сина отримав позику у розмірі 4 610 євро та за ці кошти придбав спірне майно, при цьому позивачем не надано належних і допустимих доказів придбання цього майна за спільні кошти.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди взагалі не розглянули її вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінка без шлюбу у порядку визначеному статтею 256 ЦПК України 2004 року та помилково вважали, що проживання сторін менше п'яти років, з моменту розірвання ОСОБА_4 попереднього шлюбу, перешкоджає встановленню цього факту. Оскільки вони з ОСОБА_4 проживала спільно та між ними були усталені відносини, притаманні подружжю, майно, придбане у цей період, є їхнім спільним сумісним майном. Також суди не звернули увагу, що кошти, отримані ОСОБА_4 у 2012 році після поділу майна з ОСОБА_5, не використовувалися для придбання спірного майна у 2014 році, а кошти у розмірі 4 610 євро бралися у позику ОСОБА_4 і ОСОБА_1 спільно, з метою придбання спірного майна.

У травні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, щодо відсутності підстав для задоволення позову, не спростовують, тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, тому підстав для їх скасування немає.

Судом установлено, що ОСОБА_4 відповідно до договорів купівлі-продажу від 17 липня 2014 року придбав квартиру АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,25 га за цією самою адресою з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер, після смерті якого відкрилася спадщина на нерухоме майно: земельну ділянку (пай № НОМЕР_1) площею 4,310 га на території Волоської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області; квартиру АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, за яким належну йому земельну ділянку (пай № НОМЕР_1) площею 4,310 га на території Волоської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області заповів ТОВ «Атлант».

У встановлений законом строк, із заявами про прийняття спадщину та видачу свідоцтва про право на спадщину, до нотаріальної контори звернулися: ОСОБА_2 - син ОСОБА_4, та ОСОБА_1, яка зазначила, що перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4

Також, 24 лютого 2017 року, ТОВ «Атлант» в особі генерального директора ОСОБА_6, звернулося до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право власності у порядку спадкування за заповітом.

Постановою державного нотаріуса Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори від 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, оскільки не надано документів на підтвердження перебування зі спадкодавцем у шлюбних відносинах.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, в якому, зокрема, просила суд встановити факт проживання її та ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 10 вересня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року для визнання спадкоємцем четвертої черги.

Згідно з частиною першою статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Встановивши, що ОСОБА_4 у період до 17 січня 2012 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових вимог для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 без шлюбу у період з 10 вересня 2004 року по 17 січня 2012 року.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні вказаних вимог й у період з 17 січня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Так, відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (частина перша статті 1220 ЦК України).

Статтями 1217, 1222 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за законом або за заповітом. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статті 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Частиною першою статті 256 ЦПК України 2004 року визначено факти, які можуть бути встановлені судом. Пунктом 5 вказаної норми передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України 2004 року у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Таким чином, у судовому порядку можуть бути встановлені лише ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у період з 17 січня 2012 року по 28 серпня 2016 року, оскільки цей факт не матиме юридичного значення.

Зазначений проміжок часу складає менше п'яти років, отже відсутні підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом. Доводи касаційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують, оскільки положення статті 74 СК України та статті 256 ЦПК України 2004 року судами застосовано правильно.

Суди також обґрунтовано відмовили у задоволенні вимог ОСОБА_7 про визнання квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,25 га за цією самою адресою спільною сумісною власністю подружжя на таких підставах.

Так, за правилами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте),а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Встановивши, що спірне майно було придбано ОСОБА_4 за рахунок коштів, отриманих в якості компенсації вартості його частки у спільному майні з ОСОБА_5 у розмірі 12 000 дол. США, та за рахунок коштів, отриманих в якості позики від свого сина у розмірі 4 610 євро, суди дійшли правильного висновку, що це майно є особистою приватною власністю ОСОБА_4 Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 у цій частині висновків судів не спростовують, оскільки позивач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження придбання спірного майна за спільні кошти, чи у результаті спільної праці або його придбання з метою створення спільної власності.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В . Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк