Історія справи

Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 464/5314/17

провадження № 61-10789св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя - доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня2017 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов обґрунтований тим, що між сторонами 16 червня 2016 року укладений договір позики грошових коштів, що підтверджується розпискою, відповідно до якої позивач позичила відповідачу 360 000,00 грніз кінцевим терміном поверненням до 16 червня 2026 року, шляхом здійснення щомісячних платежів у сумі 3 000,00 грн. Відповідач прострочив повернення чергової частини позики та прострочив виконання зобов`язань.

Позивач просила суд стягнути з відповідача 327 000,00 грнза договором позики.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 327 000,00грн та судовий збір у сумі 3 270,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позов обґрунтований, оскільки розписка містить істотні ознаки характерні для договору позики, з її змісту вбачається укладення договору позики та вчинення його сторонами дій, характерних для такого договору; наявна зобов`язальна умова договору позики для відповідача щодо повернення отриманих коштів та фактичним виконанням відповідачем такої умови протягом певного строку, томує правові підстави для дострокового повернення грошових коштів за договором позики. Суд не взяв до уваги заперечення відповідача з тих підстав, що всупереч статей 10, 60 ЦПК України відповідач не довів та жодним чином не обґрунтував заперечення позовних вимог, а тому надані докази не підтверджують належне виконання відповідачем зобов`язань за оскаржуваним договором.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове про відмову в позові.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що вказана розписка не містить відомостей про передачу коштів та їх отримання відповідачем від позивача, дату передачі коштів, не спростовує пояснень відповідача, що договірні відносини стосуються зобов`язань відповідача надавати кошти на утримання відповідача, які не є позикою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року, просила скасувати оскаржуване рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

06 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій неправильно застосував норми матеріального права.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 1046, 1047 ЦК України, у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку не надав правову оцінку розписці, не взяв до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі 6-63цс13.

Аргументи учасників справи

Відзив на касайну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанції встановив, що 16 червня 2016 року ОСОБА_2 «… позичив у ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 360 000,00 грн …». Позичені кошти зобов`язався повернути до 16 червня 2026року.

Позивач у травні 2017 року та у липні 2017 року зверталась до відповідача з письмовими вимогами про сплату чергового платежу та повернення чергової частини позики, однак жодної відповіді на письмові звернення від відповідача не отримала.

Відповідно до витягу із платіжної картки Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка відкрита на ім`я ОСОБА_1 , 26 травня 2017 року № 8ELF-EJEB-103R-J8M6 ОСОБА_2 здійснював перерахунок коштів на цю картку у розмірі по 3 000,0 грн та здійснив перерахування на загальну суму 33 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 16 червня 2016 року ОСОБА_2 склав грошову розписку, згідно з яким він має борг перед ОСОБА_1 в розмірі 360 000,00 грн. Ці кошти він зобов`язався повернути щомісячними платежами в розмірі 3 000,00 грн до 16 червня 2026 року, починаючи з дати складання розписки.

За порушення строків повернення коштів передбачено штраф в розмірі 10 % від несплаченої суми коштів.Сплата коштів передбачена безготівково або шляхом перерахунку на платіжну картку Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» № НОМЕР_2 (а. с.8).

Суд апеляційної інстанції встановив, що на платіжну картку відповідача проведено перерахування коштів 10 разів. Потім перерахунок коштів проведено на картку позивача із № НОМЕР_1 .

Судпершої інстанції визначив заборгованість відповідача у сумі 327 000,00грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Віповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Підставою позову у цій справі є невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу коштів.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (статті 1047 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з статтями 509, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року в справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, у визначеному цивільним процесуальним законом порядку оцінив розписку від 16 червня 2016 року і дійшов висновку, що вона не містить відомостей щодо отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у позику, тобто не підтверджує факт передачі коштів 16 червня 2016 року або у будь-який інший день.

Встановивши, що згідно з розпискою від 16 червня 2016 року ОСОБА_2 лише зобов`язався віддати позивачу грошові кошти у сумі 360 000,00 грн, а не повернути отриману у борг суму коштів, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин статті 1046, 1047 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики, чим мотивовано позов.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі 6-63цс13, оскільки у справах не є тотожними підстави позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм матеріального права і посилання на правовий висновок Верховного Суду України.

Доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди із судовим рішенням, переоцінки доказів у справі, не спростовують мотиви та висновки суду апеляційної інстанції, який з урахуванням підстав позову дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність порушення прав позивача.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення суду апеляційної інстанцій без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко