Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2018 року у справі №331/1010/17

Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 331/1010/17

провадження № 61-45017св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні квартирою.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1 та постійно в ній проживає разом з родиною.

На першому поверсі у першому під`їзді зазначеного будинку розташоване нежитлове приміщення № 3 , яке є суміжним з її квартирою та належить на праві власності відповідачам.

Як вбачається з Акту обстеження магазину «Вацак», розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , від 17 грудня 2015 року квартира АДРЕСА_3 , згідно рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради «Про переведення квартири АДРЕСА_3 до нежитлового фонду», є нежитловим приміщенням та використовується під магазин реалізації продовольчих товарів.

У торговому залі магазину працює 4 одиниці холодильного обладнання для зберігання продукції. Холодильне обладнання знаходиться на відстані 0,5 м від стін приміщення.

У зв`язку з встановленням у магазині «Вацак» зазначеного холодильного обладнання, яке працює цілодобово, а між її житловою кімнатою та торгівельним залом нежитлового приміщення відповідачів суміжна міжквартирна перегородка, в житловій кімнаті (спальня) в нічній час відчутна вібрація, яка заважає їй спати.

На її неодноразові звернення комісією Запорізької міської ради та Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області були проведені перевірки нежитлового приміщення АДРЕСА_3 , за результатами яких було встановлено порушення відповідачами вимог діючого законодавства.

У травні 2016 pоку відповідачами була проведена реконструкція нежитлового приміщення АДРЕСА_3 під магазин продовольчих, непродовольчих товарів та офіс і виконанням робіт по шумоізоляції стін.

Але за результатами проведення ремонтних робіт відповідачами були не повною мірою додержані вимоги ДБН В.2.2-23:2009, ДБН В.2.2-15-2005, ДБН В.1.1-31:2013, СанПиН 5781-91 та СН 1304, як наслідок, в її житловій кімнаті (спальні) в нічний час рівень вібрації не відповідає санітарним нормам для житлового приміщення.

Значний рівень вібрації у нічний час від холодильного обладнання, розташованого у приміщенні відповідачів, шкідливо впливає на стан її здоров`я, заважає їй спати, що позбавляє її можливості використовувати власну кімнату.

На підставі зазначеного просила усунути їй перешкоди у користуванні власністю, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 провести реконструкцію нежитлового приміщення АДРЕСА_3 відповідно до вимог ДБН В.2.2-23:2009, ДБН В.2.2-15-2005, ДБН В.1.1-31:2013, СанПиН 5781-91 та СН 1304, забезпечивши звукоізоляцію та віброізоляцію несучих конструкцій таким чином, щоб забезпечити рівень вібрації у квартирі АДРЕСА_1 у відповідності з санітарними нормами, а також забезпечивши відокремлення приміщення зазначеної квартири протипожежними перегородками першого типу і перекриттями 3-го типу без прорізів; зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виконати рішення суду про проведення реконструкції в місячний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили, стягнути з відповідачів судові витрати по сплаті судового збору по 320 грн. з кожного.

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2017 року позов задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 провести реконструкцію нежитлового приміщення АДРЕСА_3 відповідно до вимог ДБН В.2.2-23 :2009, ДБН В.2.2-15-2005, ДБН В.1.1-31:2013, СанПиН 5781-91 та СН 1304, забезпечивши звукоізоляцію та віброізоляцію несучих конструкцій таким чином, щоб забезпечити рівень вібрації у квартирі АДРЕСА_1 у відповідності з санітарними нормами, а також забезпечивши відокремлення приміщення зазначеної квартири протипожежними перегородками першого типу і перекриттям третього типу без прорізів.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору по 320,00 грн. з кожного.

У решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не відповідність рівня вібрації у квартирі позивача санітарним нормам є наслідком недодержання відповідачами відповідних будівельних норм та санітарних правил, не виконання відповідачем вимог будівельних норм щодо відокремлювання приміщень громадського призначення протипожежними перегородками несе загрозу життю та здоров`ю позивача та членам її родини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про усунення перешкод в користуванні квартирою, відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів на підтвердження того, що джерело перевищеного рівня допустимих вібрацій знаходиться саме в нежитловому приміщенні, яке належить відповідачам. Всі проведення досліджень вібрації проводились в приміщенні, яке належить позивачу, жодного протоколу щодо дослідження рівня вібрації в приміщеннях, належних відповідачам матеріали справи не містять та позивачами не надано, ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції. Позивач не скористався правом заявити клопотання про проведення судової експертизи. Під час виїзду на об`єкт будівництва з метою перевірки відповідності виконаних робіт проектній документації було здійснено вибіркове розкриття конструкції звукоізоляції міжквартирної перегородки, за результатами якого по факту виконання робіт відхилень від проектної та виконавчої документації не встановлено.

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 17 липня 2017 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції обґрунтування в частині зобов`язання встановити пожежну перегородку не навів, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог. Внаслідок істотного порушення відповідачами будівельних та санітарних норм право позивача на безпечне користування своєю квартирою було порушене, натомість відповідачі які створюють перешкоди у здійсненні користування майном, не довели правомірний характер своєї поведінки, а тому рішення суду першої інстанції прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

18 грудня 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року без задоволення.

Відзив мотивований тим, що відповідачі повністю погоджуються з позицією суду апеляційної інстанції щодо недоведеності як самого факту перевищення допустимого рівня вібрації, так і щодо відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів щодо джерела вібрації та його природи. Суд апеляційної інстанції неодноразово з`ясовував думку позивача щодо можливості призначення судової експертизи, однак позивач відмовлялася від заявлення відповідного клопотання. Крім того, позовні вимоги не могли бути задоволенні, оскільки позивачем було обрано неналежний спосіб захисту. Позивач обґрунтовує свої доводи посиланням на статтю 376 ЦК України. Однак, про самочинне будівництво не йдеться; зобов`язати особу, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливо виключно за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

25 грудня 2018 року ОСОБА_4 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, скасувати постанову апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 17 липня 2017 року.

Відзив мотивований тим, що суд апеляційної інстанції не визначився з предметом та підставами позову та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

28 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому зазначила, що внаслідок неправомірних дій відповідачів, позивач обмежений у здійсненні свого права щодо квартири АДРЕСА_1 . Тому, відповідно до частин 4, 5 статті 319 ЦК України та пунктів 4,5 частини 1 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», позивачем був обраний та судом застосований спосіб захисту, який передбачений статтями 16, 376, 391 ЦК України та відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

У грудні 2018 року матеріали цивільної справи № 331/1010/17 надійшли до Верховного Суду та 03 жовтня 2019 року передані судді-доповідачу.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач є співвласником трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

В зазначеному будинку на першому поверсі розташоване нежитлове приміщення № 3 , яке є суміжним з квартирою позивача та належить на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Як вбачається з припису № 49 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 25 квітня 2016 року та припису № 50 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 25 квітня 2016 року відповідачам було заборонено експлуатувати об`єкт з 25 квітня 2016 року до прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 25 травня 2016 року № ЗП 142161441273 в нежитловому приміщенні АДРЕСА_3 була проведена реконструкція під магазин продовольчих, непродовольчих товарів та офіс та об`єкт було введено в експлуатацію.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.

Згідно вимог статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до протоколів проведення досліджень вібрації: № 849 від 22 грудня 2016 рок, № 850 від 22 грудня 2016 року, № 851 від 22 грудня 2016 року встановлено відсутність будь-якого перевищення рівня допустимих вібрацій. Всі проведення досліджень вібрації проводились в приміщенні, яке належить позивачу, жодного протоколу щодо дослідження рівня вібрації в приміщеннях, належних відповідачам матеріали справи не містять та позивачами не надано, ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

Під час перевірки Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області порушення не виявлені.

При розгляді справи в суді, ані позивач, ані його представник не заявляли клопотань про проведення відповідної судової експертизи з цього питання.

Отже суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позову, оскільки позовні вимоги є недоведеними.

Аргументи касаційної скарги про те, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися позовні вимоги в частині встановлення протипожежної перегородки, є безпідставними, оскільки відповідачі не проектували та не реконструювали житловий будинок АДРЕСА_3 .

В матеріалах справи містяться докази виконання робіт з реконструкції в повній відповідності з технічними вимогами та проектною документацією.

Щодо аргументів касаційної скарги в частині вимог про необхідність встановлення захисту від вібрації, посилання позивача зводяться до переоцінки доказів та необхідності встановлення переваги одних доказів на іншими, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржена постанова прийнята без додержання норм процесуального та матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат