Історія справи

Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 293/780/18

провадження № 61-10328св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2019 року у складі судді Васильчука С. Ф., та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2019 рокуу складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Акцент-Банк», в якому просив визнати недійсним кредитний договір укладений 11 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» згідно заяви позичальника № AN2MCT15510278652.

Позов мотивовано тим, що 11 жовтня 2017 року між ним та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено кредитний договір згідно заяви позичальника № AN2MCT15510278652 на суму кредиту 10 599,00 грн, строк дії договору 36 місяців. Наміру укладати даний договір він не мав та жодних коштів від банку він не отримував. Мешканка смт Черняхів ОСОБА_2 , враховуючи його скрутний стан, увійшла до нього в довіру і вмовила взяти кредит на його ім`я в ПАТ «А-Банк». У подальшому в приміщенні банку на вимогу ОСОБА_2 він підписав документи, змісту яких не знав. Після чого ОСОБА_2 відібрала у нього всі документи, що підписувалися в банку, а також картку і дала йому 600 грн, та пообіцяла сплачувати кредит вчасно у повному розмірі. Однак з банку йому почали приходити повідомлення про заборгованість по кредиту, якого він не отримував. З цих підстав він звертався і до банку і до прокуратури, однак його звернення позитивних результатів не дали. Вказане свідчить, що він не мав внутрішньої волі на укладення кредитного договору та був фактично введений в оману ОСОБА_2 , що відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2019 року, залишеним без змінпостановою Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вказані обставини.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції був зроблений помилковий висновок про те, що спірний кредитний договір був укладений ним за вільного волевиявлення та з певною метою. Дана помилка не була усунута судом апеляційної інстанції, оскільки з матеріалів справи вбачається, що він не мав внутрішньої волі для укладення кредитного договору та був фактично введений в оману ОСОБА_2 , що у відповідності до частини третьої статті 203 ЦК України є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2019 року АТ «Акцент-Банк» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, залишити без змін рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу та надано строк для надання відзиву.

У січні 2020 року матеріали цивільної справи № 293/780/18 надійшли до Верховного Суду та 27 січня 2020 року передані судді-доповідачу.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що11 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк», кредитний договір № AN2MCT15510278652.

За умовами кредитного договору, що містяться у заяві, підписаній від імені ОСОБА_1 , останньому надано кредит в сумі 10 599,00 грн строком на 36 місяців. Строк з 11 жовтня 2017 року по 01 жовтня 2020 року включно, на наступні цілі: придбання споживчих товарів, зі сплатою за користування кредитом та відсотків у розмірі 5,99 в місяць, на суму виданого кредиту.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що він не мав внутрішньої волі для укладення кредитного договору та був фактично введений в оману ОСОБА_2 , що у відповідності до частини третьої статті 203 ЦК України є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що ОСОБА_1 не довів підстав для визнання недійсним кредитного договору від 11 жовтня 2017 року, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат