Історія справи

Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 521/10247/16-ц

провадження № 61-25079св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В.,

Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - ОСОБА_7,

представники відповідача: ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, на рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів:

Сегеди С. М., Кононенко Н. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_13 про визнання майна особистою приватною власністю.

Позовна заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_13 з листопада

1999 року по вересень 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі.

22 серпня 2002 року вона за особисті кошті придбала у власність квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.

У грудні 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивна тим, що квартиру АДРЕСА_1 було придбано ним та ОСОБА_4 у період перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме 22 серпня 2002 року, та за спільні кошти подружжя. З дня придбання вказаної квартири він з

ОСОБА_4 разом у ній проживали, проводили ремонтні роботи та благоустроювали свій побут.

Враховуючи викладене, ОСОБА_7 просив суд у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_7 прийнято та об'єднано в одне провадження для спільного розгляду з позовом ОСОБА_4

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2017 року у складі судді Плавича І. В. позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною

площею 39,7 кв. м. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Суд вважав спірну квартиру особистою власністю ОСОБА_4, оскільки вона була придбана за її особисті кошти, які вона одержала від продажу іншої квартири АДРЕСА_4, власником якої була вона та її батьки:

ОСОБА_14 та ОСОБА_15 Враховуючи положення статті 57 СК України та правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України

№ 6-2641цс15 від 16 грудня 2015 року, суд погодився із обґрунтованістю визнання спірної квартири особистою власністю ОСОБА_4 у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено. Розподілено спільне майно подружжя та визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на час купівлі спірної квартири, а саме на 22 серпня 2002 року, діяв КпШС України та Закон України «Про власність». Нормами вказаних нормативно-правових актів було передбачено, що майно, яке нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю і при цьому кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном. Виключенням було лише набуття майна одним із подружжя шляхом отримання майна в дар або в порядку спадкування, тому показання свідків про те, що спірна квартира придбана ОСОБА_4 за особисті кошти не можуть бути враховані при вирішенні справи.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_7 не надав суду жодного доказу, який би свідчив про той факт, що він мав на дату придбання спірної квартири будь-який дохід чи заробіток, який би вказував, що спірний об'єкт нерухомості придбаний за спільні кошти подружжя. Суд апеляційної інстанції не врахував докази у справі, які підтверджують, що придбання спірної квартири відбулось за грошові кошти, які належали ОСОБА_4 до укладання шлюбу та не надав належної оцінки поясненням свідків у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 06 листопада 1999 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадського стану виконкому Одеської міської ради, актовий запис № 1218 від 06 листопада 1999 року.

У період знаходження у шлюбі у сторін народилась дитина - ОСОБА_16,

ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 02 вересня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

22 серпня 2002 року між ОСОБА_17, ОСОБА_15, що діяли від власного імені, а також від імені неповнолітнього сина ОСОБА_18, 1996 рокународження - з одної сторони, та ОСОБА_4 - з іншої сторони, був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 39,7 кв. м, посвідчений державним нотаріусом сьомої Одеської державної нотаріальної контори Мельник Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 2-3771.

Скасовуючи рішення суду першої інтонації та задовольняючі зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, судом апеляційної інстанції було встановлено, що спірна квартира придбана до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, тому вирішуючи спір в цій частині необхідно застосовувати положення КпШС України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або у порядку спадкування, згідно з положеннями статті 24 КпШС України є власністю кожного з них (роздільним майном). Аналогічні положення закріплено у пунктах 1, 2 частини першої статті 57 СК України.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України.

Суд апеляційної інстанції, належно оцінивши зібрані докази, повно та всебічно дослідивши обставини, щодо яких виник спір, дійшов обґрунтованого висновку, що квартира АДРЕСА_1 набута сторонами під час шлюбу, джерелом їх набуття є спільні сумісні кошти, а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між подружжям в рівних частинах.

Посилання ОСОБА_4 у касаційній скарзі на те, що судом не взято до уваги, що спірна квартира придбана нею за особисті кошти є безпідставним, оскільки останньою не надано належних та допустимих доказів про те, що спірне майно відповідно до положень статті 24 КпШС України було отримане нею в дар чи у порядку спадкування, що могло бути підставою для спростування презумпції спільності майна подружжя.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В. Білоконь

Є. В. Синельников