Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.11.2018 року у справі №243/656/17

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 243/656/17

провадження № 61-25163св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - Сафір ФедірОлегович,

відповідач - приватний нотаріус Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2017 року у складі судді Мінаєва І. М. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Кішкіної І. В., Папоян В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 про визнання відмови нотаріуса незаконною і зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 25 травня 2009 року, що набрало законної сили, задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки і банку надано право продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 від свого імені будь-якій особі-покупцеві для задоволення вимог за кредитним договором від 25 грудня 2007 року.

Для продажу вказаного житлового будинку і виконання судового рішення банк звернувся до приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 із заявою про видачу дубліката договору дарування, посвідченого 29 жовтня 2007 року цим приватним нотаріусом.

Оскільки нотаріусом на підставі статей 8, 53 Закону України «Про нотаріат» було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд визнати незаконною відмову приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальних дій та зобов'язати видати дублікат договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 29 листопада 2007 року.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2017 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено.

Визнано незаконною відмову приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії.

Зобов'язано приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу ОСОБА_2 видати ПАТ КБ «ПриватБанк» дублікат договору дарування житлового будинку, посвідченого 29 жовтня 2007 року за реєстровим номером 7835 приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу ОСОБА_2

Стягнуто з приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 600,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки від свого імені, тому єдиним можливим механізмом реалізації цього права і забезпечення виконання рішення суду про звернення стягнення шляхом продажу предмета іпотеки є надання іпотекодержателю можливості отримати правовстановлюючі документи на цей предмет іпотеки, що є підставою для задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк». Відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, відповідач безпідставно керувався Законом України «Про нотаріат», оскільки відповідно до пункту 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми саме цього Закону, який прийнято пізніше, а не Закону України «Про нотаріат», який прийнято раніше.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2017 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у статті 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, а, отже, і право на отримання правовстановлюючих документів. Аналіз змісту норм статей 8, 53 Закону України «Про нотаріат» вказує на те, що дублікат нотаріально посвідченого документа видається лише особам, які були стороною правочину, а у статті 38 Закону України «Про іпотеку» закріплено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки з отриманням всіх необхідних документів для цього.

При вирішенні питання застосування цих норм необхідно виходити з положень пункту 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку», згідно з яким законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Закон України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» набрав чинності 01 січня 2004 року, а Закон України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» набрав чинності 01 січня 1994 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про іпотеку», яким іпотекодержателю надано право на продаж предмета іпотеки, а, отже, і право на отримання правовстановлюючих документів.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, приватний нотаріус Слов'янського міського нотаріального округу ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що питання видачі нотаріусами дублікатів документів, посвідчених або виданих цим нотаріусом, регулюється Законом України «Про нотаріат» і Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, за змістом яких у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких учинялася нотаріальна дія, нотаріусом видається дублікат утраченого або зіпсованого документа. Таким чином, підставою для видачі дубліката документа згідно з наведеними нормами є його втрата або зіпсування, а суб'єктами, які мають право на його отримання, є особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялась дія. Оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» не належить до кола вказаних осіб, банком не надано доказів втрати чи пошкодження оригіналу договору дарування житлового будинку, то підстав для задоволення його позову немає.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 25 травня 2009 року, що набрало законної сили, у рахунок погашення заборгованості у розмірі 21 523,69 дол. США за кредитним договором від 25 грудня 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_4, звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу ОСОБА_2 29 жовтня 2007 року.

16 листопада 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 із заявою про видачу дубліката договору дарування від 29 жовтня 2007 року для виконання вищевказаного рішення суду.

Приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 було прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій та роз'яснено банку, що видача дублікатів правовстановлюючих документів здійснюється відповідно до статті 53 Закону України «Про нотаріат» та дублікат видається приватним нотаріусом тільки стороні правочину.

Вважаючи вказану постанову приватного нотаріуса незаконною, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з цим позовом.

Статтею 7 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської міських державних адміністрацій.

Нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних угод.

У частині першій статті 53 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за письмовою заявою осіб, перелічених у першому реченні частини п'ятої статті 8 цього Закону, видається дублікат втраченого документа.

Відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України «Про нотаріат» довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

Пунктом 1.1 глави 22 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) встановлено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких учинялася нотаріальна дія, нотаріусом видається дублікат утраченого або зіпсованого документа.

З указаного вбачається, що коло осіб, яким надано право отримати дублікат утраченого або зіпсованого документа, не підлягає розширювальному тлумаченню.

При цьому, частиною першою статті 12, частиною першою статті 33, частиною п'ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» встановлено право іпотекодержателя вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а у разі його невиконання - задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Разом з тим, вказані норми Закону не встановлюють право іпотекодержателя на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки.

У пункті 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Закон України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» набрав чинності 01 січня 2004 року, а Закон України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» набрав чинності 01 січня 1994 року.

Темпоральне правило, згідно з яким «закон наступний скасовує попередній», є правилом застосування норм права, а не нормативно-правових актів.

Для того, щоб вдатись до темпорального правила правозастосування, слід виявити норму закону, яка набула чинності пізніше іншої норми закону, при чому обидві норми законів повністю або частково повинні співпадати за предметом правового регулювання (мати гіпотези, що співпадають або частково перетинаються за змістом).

У справі, що переглядається, підстав для застосування темпорального правила немає, оскільки стаття 38 Закону України «Про іпотеку» не містить норм, що стосуються підстав та процедури отримання дублікатів правовстановлюючих документів.

Тому приписи статті 38 Закону України «Про іпотеку» не конкурують із положеннями статей 8, 53 Закону України «Про нотаріат», оскільки їх предметні сфери застосування не перетинаються.

Норми щодо права продажу іпотеки (стаття 38 Закону України «Про іпотеку») та щодо процедури видачі дубліката нотаріально посвідченого документа (статті 8, 53 Закону України «Про нотаріат») мають різну правову природу.

Оскільки правові норми статті 38 Закону України «Про іпотеку» у повній відповідності до приписів статей 590, 591 ЦК України конкретизують звернення стягнення на предмет іпотеки у певний спосіб, тому належать до норм приватного права.

Натомість положення Закону України «Про нотаріат» містять норми публічного права, до яких у тому числі належать правила, що регламентують підстави та процедуру видачі нотаріусом дублікатів нотаріальних документів. Зазначена особливість підкреслює відмінність предметних сфер застосування вищезазначених норм права.

З урахуванням вказаного, відсутні підстави для застосування темпорального правила щодо співвідношення положень статті 38 Закону України «Про іпотеку» та статей 8, 53 Закону України «Про нотаріат».

Таким чином, приватний нотаріус, вирішуючи питання про видачу дубліката нотаріального документа, повинен керуватися положеннями Закону України «Про нотаріат», зокрема положеннями статей 49, 50, 53 цього Закону, та дотримуватися порядку збереження і розкриття нотаріальної таємниці, до якої згідно із вказаними правовими нормами належить й інформація, що міститься у дублікаті втраченого нотаріального документа.

Отже, стаття 53 Закону України «Про нотаріат» визначає підстави видачі дубліката нотаріального документа (втрата або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування), а також осіб, які мають право на його отримання, - це особи, перелічені у першому реченні частини п'ятої статті 8 цього Закону (фізичні та юридичні особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті особи чи визнання її померлою - спадкоємці померлого).

Надання дубліката документу іншим особам призведе до порушення нотаріальної таємниці (зобов'язання її зберігати викладені у статті 8 Закону України «Про нотаріат»).

Таким чином, іпотекодержатель не має права на отримання дубліката правовстановлюючого документа на предмет іпотеки, оскільки статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки та йому не надано інших правомочностей, які б входили до змісту права на продаж предмета іпотеки.

У такому випадку правовстановлюючим документом (у розумінні документа, який підтверджує його право власності на предмет іпотеки) є відповідне судове рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/7935/16-ц, провадження № 61-18384сво18.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У пункті 2 частини другої статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Таким чином, документально підтверджені судовівитрати у розмірі 1 760,00 грн за подання апеляційної скарги та 1 920,00 грн за подання касаційної скарги необхідно компенсувати відповідачу за рахунок позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416,418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2017 року скасувати.

У позові публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 про визнання відмови нотаріуса незаконною і зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3 680,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк