Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.03.2020 року у справі №641/4900/18

Постанова

Іменем України

02 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 641/4900/18

провадження № 61-4077св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представник відповідачів - ОСОБА_4,

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса В'ячеславівна, ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяна Владиславівна,

представник ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2019 року у складі судді Боговського Д. Є. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів:

Яцини В. Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Л. В. (далі - приватний нотаріус Железняк Л. В. ), ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кошель Т. В. (далі - приватний нотаріус Кошель Т. В. ), про визнання недійсною довіреності, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування рішення про державну реєстрацію речових прав.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що їй на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_7 належала квартира АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

20 лютого 2017 року приватний нотаріус Железняк Л. В. посвідчила довіреність на представництво її інтересів на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_8, які незалежно одна від одної мали право від її імені оформити спадщину після смерті її чоловіка та продати належну їй квартиру АДРЕСА_1 за суму та на умовах на їх розсуд. На підставі зазначеної довіреності відповідачі отримали видане на її ім'я свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, а також уклали договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_6.

Її волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу квартири не було вільним, оскільки вона не мала намірів відчужувати єдине належне їй на праві власності житло. У травні 2017 року подружжя ОСОБА_2 запропоновало їй поїхати на вихідні дні за місто. Скориставшись довірою вони привезли її на свою дачу, розташовану у селі Мала Вовча Вовчанського району Харківської області, відібрали ключі від квартири, паспорт та мобільний телефон, утримуючи її та позбавляючи спілкування із близькими і друзями. Про існування оспорюваної довіреності та продаж належної їй квартири вона дізналась лише у жовтні

2017 року, після чого одразу звернулась до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій подружжя ОСОБА_2 та до приватного нотаріуса Железняк Л. В. щодо скасування довіреності, посвідченої нею 20 лютого 2017 року. У подальшому, їй стало відомо, що ОСОБА_2 за рахунок коштів, виручених від продажу належної їй квартири, придбала на своє ім'я квартиру АДРЕСА_2, за якою зареєструвала її місце проживання.

Посилаючись на те, що вона не уповноважувала відповідачів на оформлення права власності на спадкове майно та продаж належної їй квартири, не була обізнана про існування довіреності на представництво її інтересів, посвідченої

20 лютого 2017 року приватним нотаріусом Железняк Л. В., що також підтверджується підписом сторонньої особи ОСОБА_5 замість неї у довіреності, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати недійсною з моменту вчинення довіреність від її імені на ім'я

ОСОБА_8 та ОСОБА_2, посвідчену 20 лютого 2017 року приватним нотаріусом Железняк Л. В., зареєстровану в реєстрі за №№ 291,292; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 01 березня 2017 року приватним нотаріусом Железняк Л. В., реєстровий № 354; скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснену 01 березня 2017 року приватним нотаріусом Железняк Л. В., номер запису 19265751; скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснену 12 липня 2017 року приватним нотаріусом

Кошель Т. В., номер запису 21351214.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 жовтня

2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для визнання оспорюваної довіреності недійсною, зокрема, перебування її під впливом обману, наявність умислу в діях відповідачів, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману та сам факт обману, а тому відсутні підстави для задоволення її позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Твердження заявника, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 про те, що вона вміє писати, а тому при посвідченні довіреності були відсутні передумови для її підпису іншою особою не є обгрунтованими, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами у їх сукупності, зокрема про неможливість підписання довіреності особисто ОСОБА_1 унаслідок її неписьменності (неграмотності) свідчить подана нею 09 листопада 2017 року заява нотаріусу про скасування довіреності, яка також підписана замість неї іншою особою (ОСОБА_10). Посилання у апеляційній скарзі на те, що допитані у суді першої інстанції свідки (ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_5, ОСОБА_8,

ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22) не знали від неї про її намір відчужити квартиру, не може достовірно свідчити про відсутність у позивача наміру продати квартиру, зважаючи на встановлені судом обставини того, що на момент посвідчення довіреності приватний нотаріус Железняк Л. В. пересвідчилася, що ОСОБА_1 розуміє значення своїх дій та бажає видати довіреність на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_8 для оформлення спадкових прав на майно, яке залишилося після ОСОБА_7, померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1, та на продаж від її імені квартири АДРЕСА_1, що дає підстави вважати, що її волевиявлення на вчинення таких дій було вільним та відповідало її внутрішній волі. Крім того, наслідком продажу квартири ОСОБА_23 не стала втрата позивачем права на користування житлом, оскільки з 22 серпня 2017 року місце проживання

ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 (власник ОСОБА_2), а з 17 лютого 2018 року - АДРЕСА_4.

Рух справи у суді касаційної інстанції, узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій вона просила скасувати рішення Комінтернівського районного суду

м. Харкова від 22 жовтня 2019 року і постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, та витребувано справу з місцевого суду.

За змістом пункту 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України.

Частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України визначено перелік порушень судами норм процесуального права, допущення яких має наслідком обов'язкове скасування ухваленого судового рішення з направленням справи на новий розгляд (справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обгрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обгрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі), а також порушень норм процесуального права, що можуть слугувати підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, оскільки їх допущення унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених Частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необгрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована тим, що:

- суд першої інстанції був упередженим під час вирішення справи, оскільки головуючий суддя відправляв правосуддя без мантії та нагрудного знаку;

- суд першої інстанції необгрунтовано відхилив клопотання її представника ОСОБА_24 про витребування доказів, а саме належним чином посвідчених копій: довідок про вчинені нотаріальні дії на користь

ОСОБА_1; документів про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно з копіями додатків на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; свідоцтва про право власності на житло, виданого 14 грудня 1994 року; договору купівлі-продажу квартири від 12 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т. В., зареєстрованого у реєстрі за № 3078; запису нотаріальної дії, вчиненої на користь ОСОБА_1 12 липня 2017 року; попереднього договору завдатку купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1, що було обумовлено необхідністю встановленя того хто саме та на яких підставах звертався до нотаріуса в її інтересах;

- апеляційний суд взяв до уваги при вирішенні справи, як беззаперечний доказ на підтвердження наявності у неї волевиявлення на відчуження єдиного житла, пояснення ОСОБА_2 про її дружні з позивачем відносини, та здійснення відповідачем та членами її сім'ї догляду за ОСОБА_7, тоді як пояснення не є доказом у справі, а також заповіту від 09 червня 2016 року, за змістом якого позивач, ніби то, мала намір залишити все належне їй на дату смерті майно ОСОБА_25, незважаючи на те, що такий заповіт вона не підписувала.

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_5 - ОСОБА_4, у якому він просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обгрунтованими, ухвалені на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які буди досліджені судами у судових засіданнях і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що грунтуються на підставі достовірних доказів.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_7 у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 набуто у приватну власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

На випадок своєї смерті, ОСОБА_7 склав заповіт, посвідчений 04 серпня

2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 4000, відповідно до якого заповів усе належне йому на дату смерті майно дружині ОСОБА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1. ОСОБА_1 прийняла спадщину в установленому законом порядку та строки.

20 лютого 2017 року приватний нотаріус Железняк Л. В. посвідчила довіреність ОСОБА_1, якою вона уповноважувала ОСОБА_2 та ОСОБА_8, які діють незалежно одна від одної:

- оформити її право на спадкове майно, що залишилося після смерті

ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зібрати усі необхідні документи для укладення договору купівлі-продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1;

- продати від її імені за суму та на умовах на їх розсуд належну їй на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_1.

Зазначену довіреність посвідчено приватним нотаріусом Железняк Л. В. за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_1, та підписано у присутності нотаріуса ОСОБА_5, яка визначена ОСОБА_1, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 неписьменна, а тому не може особисто прочитати уголос та підписати текст довіреності.

01 березня 2017 року приватним нотаріусом Железняк Л. В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1, зареєстроване у реєстрі за № 354.

29 червня 2017 року між ОСОБА_1, від імені якої діяла ОСОБА_2, та

ОСОБА_6 укладений попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Кошель Т.

В., зареєстрований у реєстрі за № 2836, за умовами якого сторони дійшли згоди про укладення у майбутньому, але не пізніше 12 липня 2017 року, договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

12 липня 2017 року між ОСОБА_1, від імені якої діяла ОСОБА_8 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Кошель Т.

В., зареєстрований у реєстрі за № 3078.

Згідно з розпискою, складеною ОСОБА_2 12 липня 2017 року, вона отримала від ОСОБА_8 грошові кошти, виручені від продажу квартири АДРЕСА_1.

09 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Железняк Л. В. із заявою про скасування довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Железняк Л. В., зареєстрованої у реєстрі за № 291,292, виданої

від її імені на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_26. Зазначену заяву підписано ОСОБА_10 у присутності нотаріуса у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 неписьменна (неграмотна).

Місце проживання ОСОБА_1 з 22 серпня 2017 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3, з 17 лютого 2018 року - АДРЕСА_4.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Представництвом єправовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина 1 статті 237 ЦК України). Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими.

За загальним правилом, визначеним статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 204 ЦК України (частина перша статті

215 ЦК України).

Згідно з частинами 1 -3 , 5 , 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частинами 1 -3 , 5 , 6 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом частини третьої зазначеної статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною оспорюваної довіреності, суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано виходили з недоведеності позивачем того, що на дату вчинення довіреності її волевиявлення не відповідало внутрішній волі, а також, що вона перебувала під впливом обману.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтями 12, 81 ЦПК України.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статтями 12, 81 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статтями 12, 81 ЦПК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обгрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

В оцінці доводів касаційної скарги заявника про необгрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання її представника від 23 травня 2019 року про витребування належним чином засвідчених документів, Верховний Суд виходить з того, що суд першої інстанції розглянув його в установленому процесуальним законом порядку, з'ясувавши думку сторін та їх представників, та мотивовано відхилив, пославшись на те, що таке клопотання заявлено після закінчення підготовчого провадження у справі, що не свідчить про допущення у наведеній частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Верховний Суд також зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Аналізуючи питання того, чи встановили суди попередніх інстанцій обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, суд касаційної інстанції виходить з того, що суди надали належну оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього їх дослідження, відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

Посилання ОСОБА_1 на те, що висновки судів про відповідність її волевиявлення її внутрішній волі на момент складення оспорюваній довіреності, грунтуються на припущеннях щодо наявності між позивачем і ОСОБА_2 дружніх стосунків, та дослідженні змісту заповіту від 09 червня 2016 року, який вона не підписувала є необгрунтованими, оскільки суди надавали оцінку поясненням ОСОБА_2 та заповіту від 09 червня 2016 року, як письмовому доказу, у взаємозв'язку з іншими обставинами справи та наявними у справі доказами, зокрема письмовими доказами, поясненнями свідків (ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18,

ОСОБА_19, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22).

Пунктами 5-6 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, передбачено, що якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

З'ясовуючи чи могла ОСОБА_1 власноручно підписати оспорювану нею довіреність, тобто чи відповідають дійсності зазначені у тексті довіреності причини, з яких вона не могла її підписати - неписьменність позивача, суди мотивовано вказали, що неписьменність позивача підтверджується іншими наявними у справі доказами, зокрема заявами ОСОБА_1 від 09 листопада 2017 року до приватного нотаріуса Железняк Л. В., які також у зв'язку з неписьменністю позивача, за її дорученням у присутності нотаріуса, підписала інша особа - ОСОБА_10. Порушень вимог щодо форми оспорюваної довіреності при її посвідченні нотаріусом судами не встановлено.

Таким чином, доводи касаційної скарги заявника не спростовують того, що фактичні обставини у справі встановлені судами на підставі достовірних доказів.

Доказів упередженості судді суду першої інстанції при розгляді справи

ОСОБА_1 не надала, із заявою про відвід судді ні вона, ні її представник у ході розгляду справи не зверталися.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скаргиОСОБА_1.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

Р. А. Лідовець

В. В. Яремко