Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.01.2019 року у справі №336/3551/18

Постанова

Іменем України

02 листопада 2020 року

місто Київ

справа № 336/3551/18-ц

провадження № 61-1693св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: ОСОБА_2, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_2, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування.

Вимоги обґрунтовувалися тим, що 04 серпня 2006 року між нею та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2015 року розірвано. Від шлюбу сторони мають двох малолітніх синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Через те, що між нею та ОСОБА_2 існують неприязні відносини та те, що їхній син ОСОБА_3 не бажає зустрічатися з батьком, він звернувся до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району із заявою про визначення способу участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3.

Розпорядженням голови районної адміністрації від 11 листопада 2014 року № 591 визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні малолітніх синів, а саме побачення з ОСОБА_3 перша та третя субота, друга та четверта неділя місця протягом чотирьох годин на день, за попередньою домовленістю з їхньою матір'ю, з правом відвідування місця проживання батька, культурних та розважальних закладів. Також відповідно до заяви ОСОБА_2 він від спілкування з молодшим сином ОСОБА_4 до досягнення ним трирічного віку взагалі відмовився.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про встановлення порядку спілкування та участі у вихованні дитини, задоволено частково. Визначено спосіб спілкування ОСОБА_2 із сином ОСОБА_3 кожні першу та третю суботи, другу та четверту неділі місяця з 10 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. за місцем проживання ОСОБА_2 із правом відвідування культурних та розважальних закладів під час побачень; час для спільного відпочинку ОСОБА_2 із неповнолітнім ОСОБА_3, а саме: протягом двадцяти календарних днів у період із 01 червня до 30 серпня кожного року за попереднім погодженням з ОСОБА_1. Рішення суду набрало законної сили 16 листопада 2015 року.

Стверджувала, що ОСОБА_3 дуже страждає під час зустрічей з батьком та внаслідок протиправної поведінки батька стосовно дитини вона відчуває моральний біль під час їхніх зустрічей; у дитини вже виникли хвороби нервової системи. Заявник зазначила, що таке спілкування перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Вона зверталася зі скаргами до Служби (Управління) у справах дітей відділу по Шевченківському району щодо протиправної поведінки батька стосовно дитини, створення батьком завідомо спровокованих конфліктних ситуацій під час відвідування дитини, проте відповідно до відповіді про розгляд звернення від 21 липня 2016 року № 01.07./Д-134 їй рекомендовано звернутися до Шевченківського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області.

Також, протягом останнього часу спільного проживання її колишній чоловік ОСОБА_2 систематично вчиняв домашнє насильство: морально принижував, ображав її та ОСОБА_3, застосовував до неї та до дитини фізичне, моральне та економічне насильство, залучав свого батька, який жив поруч, для застосування морального тиску на заявника. ОСОБА_2 поводить себе агресивно, постійно погрожує їй, застосовує моральне приниження, фізичне насильство, а також насильство шляхом погроз, застосовуючи телефонний зв'язок. Від протиправних дій ОСОБА_2 морально страждають сини, особливо син ОСОБА_3, до якого ОСОБА_2 застосовував фізичне насилля. ОСОБА_2 агресивно поводиться у навчальному закладі, де навчаються сини, зриває учбовий процес, вчиняючи моральне насилля над дітьми.

Заявниця просила видати обмежувальний припис строком на шість місяців стосовно ОСОБА_2, яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов'язки, заборонивши перебувати у місці спільного проживання (перебування) з постраждалими особами: ОСОБА_1 та малолітніми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1; заборонивши наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалими особами; заборонивши вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами, або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.

Стислий виклад заперечень заінтересованих осіб

ОСОБА_2 проти задоволення заяви заперечував, оскільки надані заявницею докази не можуть бути підтвердженням його впливу на психічний стан дитини ОСОБА_3, а видача обмежувального припису буде не на користь дитини.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2, яким визначено заходи тимчасового обмеження його прав та покладено на нього обов'язки, а саме: заборонено перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалими особами ОСОБА_1 та малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1; заборонено наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалими особами ОСОБА_1 та малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4; заборонено вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами: ОСОБА_1 та малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4, або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб. Строк дії обмежувального припису встановлено на шість місяців.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що згідно із довідкою, виданою Шевченківським ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, 08 серпня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, за фактом завдання ОСОБА_2 малолітньому сину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, тілесних ушкоджень, що підтверджується листом Запорізької місцевої прокуратури від 10 листопада 2016 року. Систематичність вчинення тиску стосовно заявниці та членів сім'ї, включаючи малолітніх дітей, підтверджується листами Запорізької місцевої прокуратури та Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, за змістом яких заявниця в своїх інтересах та в інтересах дітей постійно звертається із заявами про вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень. За фактом звернень стосовно ОСОБА_2 зареєстровано 37 заяв. Висновками спеціалістів-психологів підтверджується, що ОСОБА_3 є дитиною, яка страждає від психологічного насильства, сприймає батька, як людину, яка загрожує благополуччю матері та безпосередньо самої дитини, знаходячись поряд з батьком, він не може відчувати себе у безпеці. ОСОБА_3 опирається на власний досвід спілкування з батьком, який не в змозі диференціювати потреби дитини, поєднує їх з власними потребами, холодно та відсторонено ставиться до дитини, відносини з яким не є надійними.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2018 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовлено.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що судом не було належним чином оцінено ризики, які мають місце у відносинах сторін, та не зазначено, в чому проявлялося домашнє насильство, як дії заявника узгоджуються з наявними судовими рішення про встановлення порядку спілкування батька з дітьми. Так, лише 24 травня 2018 року Шевченківським райсудом м. Запоріжжя перевірялися доводи заявника щодо поведінки ОСОБА_2 під час розгляду справи про відстрочку виконання судового рішення про встановлення способу участі ОСОБА_2 у вихованні дітей.

Відмовляючи у наданні відстрочки виконання судового рішення, суд зазначив, що будь-яких підстав, які утруднювали б виконання рішення про встановлення спілкування батька з дітьми, не встановлено. З огляду на викладене, враховуючи відсутність встановлених фактів домашнього насильства стосовно заявника та неповнолітніх дітей, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги про встановлення обмежувального припису є необґрунтованими. Докази вчинення домашнього насильства заявник не надала. Факти звернення до правоохоронних органів та проведення профілактичної роботи за висновками суду апеляційної інстанції не підтверджують вчинення ОСОБА_2 будь-яких дій, які свідчили б про наявність підстав застосування Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" та встановлення обмежувального припису.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку у січні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції взагалі не взяв до уваги, що у справі наявні висновки психологів, не врахував думку представника органу опіки та піклування, численні звернення до поліції щодо протиправних дій ОСОБА_2.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ"

(далі - ~law24~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law25~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law26~.

За частиною 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

04 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, якийрозірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2015 року.

Від шлюбу сторони мають двох малолітніх синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Внаслідок неприязних стосунків сторін та неможливості узгодження участі батька у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3, розпорядженням голови районної адміністрації від 11 листопада 2014 року № 591 визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні малолітніх синів, а саме: побачення з ОСОБА_3: перша та третя субота, друга та четверта неділя місця протягом чотирьох годин на день, за попередньою домовленістю з їх матір'ю, правом відвідування місця проживання батька, культурних та розважальних закладів, також відповідно до заяви ОСОБА_2, останній від спілкування з молодшим сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, до досягнення останнім трирічного віку взагалі відмовився.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2015 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про встановлення порядку спілкування та участі у вихованні дитини задоволено частково. Визначено спосіб спілкування ОСОБА_2 із сином ОСОБА_3: кожні першу та третю суботи, другу та четверту неділі місця з 10 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. за місцем проживання ОСОБА_2 із правом відвідування культурних та розважальних закладів під час побачень; час для спільного відпочинку ОСОБА_2 із неповнолітнім ОСОБА_3, а саме: протягом двадцяти календарних днів у період із 01 червня до 30 серпня кожного року за попереднім погодженням з ОСОБА_1.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Протидія насильству у сім'ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку.

Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім'ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров'ю потерпілої від насильства у сім'ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18).

Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

У частинах 1 , 3 статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

У частинах 1 -3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення заяви, проаналізував відомості про наявність спорів між колишнім подружжям щодо способів участі батька у вихованні дітей, про наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 конфлікту з приводу розбіжності поглядів щодо виховання дітей, що не пов'язане із домашнім насильством, а може лише свідчити про наявність особистих неприязних стосунків між ними.

Також установлено відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 у будь-який спосіб переслідує ОСОБА_1, погрожує їй або дітям, вчиняє інші насильницькі дії стосовно неї чи спільних дітей, а отже, підстави для запровадження для нього заборони на листування, ведення телефонних переговорів та здійснення будь-яких контактів відсутні.

Звертаючись до суду зі згаданою заявою, ОСОБА_1 не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства стосовно неї та дітей у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", а також не доведено продовження настання ризиків вчинення насильства у майбутньому, при розгляді цієї справи таких доказів не здобуто.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою не підтверджує, що саме ОСОБА_2 вчиняє стосовно заявника домашнє насильство, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Отже, установивши, що усупереч вимогам статті 81 ЦПК України заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства стосовно неї та дітей ОСОБА_2, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із невчиненням стосовно останнього обмежувального припису, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1.

Сам факт звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які ним правильно застосовані, тому Верховний Суд погоджується з ними.

Касаційна скарга заявника по суті містить виклад рішення суду першої інстанції, у ній не зазначено, в чому полягає неправильність висновків суду апеляційної інстанції, а отже, скарга фактично не містить належного викладу підстав для скасування судового рішення Верховним Судом.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неповно з'ясував фактичні обставини справи, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи і зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій щодо установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Верховний Суд враховує, що переважно доводи заявника стосуються зміни оцінки тих доказів, оцінку яких здійснено судами першої та апеляційної інстанцій. Проте доводи касаційної скарги, що полягають у переоцінці доказів, не підлягають врахуванню, оскільки згідно з положеннями статті 400 ЦПК України такі процесуальні дії не належать до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права, що призвели до ухвалення у справі незаконного та необґрунтованого рішення.

Встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами. Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Відповідно до частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко