Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.04.2018 року у справі №325/146/17

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 325/146/17

провадження № 61-13042св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), БілоконьО. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів:

Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С., від 30 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивач проходив військову службу у складі діючої армії СРСР на території Демократичної Республіки Афганістан

з 23 серпня 1985 року по 03 листопада 1986 року. У 1986 році при виконанні службових обов'язків отримав контузію головного мозку, множинні вогнепальні осколкові поранення голови, верхніх кінцівок, внаслідок чого у нього розвинулись ряд захворювань. Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) у 2015 році йому встановлена друга група інвалідності до 01 жовтня 2017 року, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Зазначав, що він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, відчуває біль, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з

відповідача на його користь 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області, у складі судді Шеїної Л. Д., від 17 березня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь

ОСОБА_4 28 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні підстави для відшкодування позивачу завданої моральної шкоди, оскільки факт захворювання, одержаного внаслідок проходження військової служби, та його наслідки, зокрема інвалідність, завдали позивачу втрат немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту та страждань. Суд дійшов висновку, що обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України, як уповноважений державний орган.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач отримав поранення при виконанні службових обов'язків у Демократичній Республіці Афганістан у 1986 році до набрання чинності Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ЦК України, діючим на той момент законодавством не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому позовні вимоги не ґрунтуються на законі та задоволенню не підлягають, оскільки спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що стаття 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної та майнової шкоди, яке проводиться у встановленому законом порядку. Обставини, на які позивач посилався в обґрунтування позовних вимог, є доведеними, тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_4 проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан у складі діючої армії СРСР у період ведення бойових дій з 23 серпня 1985 року по 03 листопада 1986 року.

Згідно з висновком лікаря-спеціаліста Мелітопольського міжрайонного відділення Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи

від 02 липня 2015 року № 18 у ОСОБА_4 виявлені рубці в області голови і верхніх кінцівок, які утворились внаслідок загоювання ран, які могли бути спричинені при вогнепальних осколкових пораненнях влітку 1986 року під час бойових дій.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця

від 14 серпня 2015 року № 3030 поранення (контузія) та захворювання ОСОБА_4 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії АВ № 0280987 від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_4 встановлено другу групу інвалідності

до 01 жовтня 2017 року.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Позивачем не було доведено факту протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди.

Встановивши, що ОСОБА_4 отримав поранення та набув захворювання, які стали підставою для встановлення йому другої групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі армії СРСР на території Демократичної Республіки Афганістан, де велись бойові дії, апеляційний суд врахував, що підстави для покладення обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після участі позивача у бойових діях і отримання травми, відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що причини, які викликали захворювання позивача мали місце до набрання чинності Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ЦК України.

З урахуванням наведеного, оскаржене судове рішення є таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С.Ф. Хопта