Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2018 року у справі №466/9663/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 липня 2020 року

м. Київ

справа № 466/9663/17

провадження № 61-25110св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Департамент містобудування Львівської міської ради, Департамент архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Колібрі",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником - адвокатом Фостяком Олегом Ярославовичем, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 7 грудня 2017 року, постановлену у складі судді Глинської Д. Б., та постанову апеляційного суду Львівської області від 19 березня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Ванівського О. М., Струс Л. Б., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Департаменту містобудування Львівської міської ради, Департаменту архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Колібрі" (далі - ТОВ "Колібрі"), про визнання протиправними та скасування наказу, реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та сертифіката про готовність об'єкта до експлуатації.

В обґрунтування позову зазначила, що наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 11 березня 2015 року № 76 затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво ТОВ "Колібрі" багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючих на ділянці будівель та споруд.

Позивач стверджувала, що на земельній ділянці на АДРЕСА_1 здійснюється будівництво багатоквартирного житлового будинку з порушенням Державних будівельних норм. Зокрема, при проектуванні будинку не дотримано побутових та протипожежних розривів до будинку на АДРЕСА_2, в якому позивач проживає.

Вказала про наявність правових підстав вважати, що об'єкт є самочинним будівництвом, тому реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт від 16 вересня 2015 року № ЛВ083152591320 має бути скасована судом. З цих же підстав скасуванню підлягає і сертифікат про готовність об'єкта до експлуатації № ЛВ162173000870.

ОСОБА_1 просила визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради від 11 березня 2015 року № 76; скасувати реєстрацію Департаментом архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області декларації пропочаток виконання будівельних робіт від 16 вересня 2015 року № ЛВ083152591320; скасувати сертифікат про готовність об'єкта до експлуатації № ЛВ162173000870.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 7 грудня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що справу належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 19 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 7 грудня 2017 року - без змін.

З висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено порушень норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2018 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Фостяк О. Я., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 7 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 19 березня 2018 року і направити справу до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала суду апеляційної інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права.

Заявник вважає, що позовні вимоги мають розглядатися за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 10 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України у цій же редакції Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 11 березня 2015 року № 76 затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво ТОВ "Колібрі" багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючих на ділянці будівель та споруд.

Департамент архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області зареєстрував декларацію про початок виконання будівельних робіт від 16 вересня 2015 року № ЛВ083152591320.

ТОВ "Колібрі" отримано сертифікат про готовність об'єкта до експлуатації № ЛВ162173000870.

Не погодившись із вказаними діями ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, касаційний суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, Шевченківський районний суд м.

Львова, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, зазначивши при цьому, що у цих правовідносинах відповідачами здійснено владні управлінські функції. Тобто такий спір має не приватно-правовий, а публічно-правовий характер.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, за правилами якого розглядається визначена категорія справ.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 15 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частина 1 статті 19 ЦПК України у редакції ~law25~ від 13 травня 2020 року також визначає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто суди загальної юрисдикції не мають чітко визначеної предметної юрисдикції.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 статті 17 КАС України у цій же редакції встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, зазначив, що спір стосується здійснення суб'єктами владних повноважень владних управлінських функцій.

Під час вирішення питання щодо компетенції суду слід урахувати суб'єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб'єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і кінцеву мету пред'явлення позову.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказала про порушення своїх прав як суміжного землекористувача.

У даному випадку предметом спору є запобігання вчиненню дій, що порушують права користування нерухомим майном, тобто створюють небезпеку порушення цивільних прав. Позивач як користувач сусідньої земельної ділянки, вправі порушувати питання про захист цих прав, зокрема щодо законності передачі земельної ділянки, яка розташована поруч, у користування іншій особі, а також щодо здійснення забудови цієї земельної ділянки, у тому числі щодо проведення таких дій у відповідності до містобудівної документації, будівельних норм і державних стандартів.

Тому цей спір не є публічно-правовим і належить до цивільної юрисдикції, оскільки саме зміст і характер правовідносин є вирішальними під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції.

Таким чином, цивільні права позивача підлягають судовому захисту в порядку цивільного судочинства, оскільки у даному випадку виник спір про право.

Суб'єктний склад та участь суб'єкта владних повноважень сам по собі не визначає спір як публічно-правовий і не відносить будь-який спір за його участю до справи адміністративної юрисдикції.

Крім того, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Однією із визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового права та інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений загрозою порушення приватного права та інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством, навіть у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про належність цього спору до юрисдикції адміністративного суду є неправильним.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що спір, за вирішенням якого до суду звернулася позивач, не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а стосується її речового права, тому справу необхідно розглядати у порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною 4 статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 411 ЦПК Україниу редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги).

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про помилковість висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження, оскаржувані ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 7 грудня 2017 року та постанова апеляційного суду Львівської області від 19 березня 2018 року не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі відповідно до статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 406, 409 ЦПК України, статтею 411 у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником - адвокатом Фостяком Олегом Ярославовичем, задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 7 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 19 березня 2018 року скасувати.

Справу направити на розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов