Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.06.2023 року у справі №295/16832/21
Постанова КЦС ВП від 05.06.2023 року у справі №295/16832/21

Постанова

Іменем України

05 червня 2023 року

м. Київ

справа № 295/16832/21

провадження № 61-894св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Войдевич Олесі Анатоліївни на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 вересня 2022 року у складі судді Стрілецької О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 грудня 2022 рокуу складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Войдевич О. А. звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») та просила визнати припиненою іпотеку нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , встановлену на підставі іпотечного договору, укладеного 25 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», та ОСОБА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що 29 квітня 2008 року між ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та нею був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором № 240/4, укладеним між банком та ОСОБА_2 , передала в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1 .

Кредитний договір № 240/4 від 25 квітня 2008 року, укладений між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк» та ОСОБА_2 , розірвано рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 03 липня 2012 року, визнано недійсними додаткову угоду № 1 та додаткову угоду № 2 від 24 квітня 2009 року до вказаного кредитного договору.

Посилаючись на те, що в пункті 7.2.1 іпотечного договору від 25 квітня

2008 року передбачено умови припинення іпотеки у разі припинення дії кредитного договору, оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання, представник позивача просила задовольнити позовні вимоги. Крім того, адвокат Войдевич О. А. наголосила, що жодним із пунктів іпотечного договору не передбачено, що іпотека припиняється лише після повного погашення заборгованості за кредитним договором.

Також в позові зазначено, що ТОВ «Вердикт Капітал» придбало право вимоги по неіснуючому кредитному договору ОСОБА_2 , продовжує нараховувати відсотки за користування кредитом та надсилає

ОСОБА_1 листи-вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, який є розірваним.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду

від 15 грудня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 03 липня 2012 року не тільки розірвано кредитний договір № 240/4

від 25 квітня 2008 року, укладений між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_2 , а також стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» 206 004,33 грн заборгованості за кредитним договором. Доказів сплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Враховуючи, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на корить кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки, суди дійшли висновку про відсутність підстав для припинення іпотеки згідно положень статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Войдевич О. А. на рішення Богунського районного суду м. Житомира

від 14 вересня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 15 грудня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Войдевич О. А., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявники зазначають порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі

№ 399/590/17, провадження № 61-2688св18, від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, провадження № 14-48цс21, від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18, провадження № 61-913св20, від 23 січня 2019 року у справі

№ 355/385/17, провадження № 61-30435сво18, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, провадження № 61-18730св20, від 14 листопада

2018 року у справі № 2-383/2010, провадження № 14-308цс18, у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6?230цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що враховуючи принцип свободи договору та те, що укладений договір є обов`язковим до виконання узгоджених істотних умов в ньому між сторонами, тому іпотека має бути припинена, оскільки згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 іпотечного договору, укладеного між сторонами, іпотека припиняється у разі припинення дії кредитного договору.

Зазначає, що сторони договору іпотеки скористались принципом свободи договору та відступили від положень статті 3 та статті 17 Закону України «Про іпотеку» й врегулювали свої відносини на власний розсуд, узгодивши в пунктах 7.2 та 7.2.1 підставу припинення іпотеки й, з урахуванням принципу обов`язковості чинного договору, вказана умова в договорі іпотеки має беззаперечно виконуватися.

Вважає помилковим та невірним те, що суди попередніх інстанцій застосовують до правовідносин, які виникають між сторонами іпотечних договорів, зокрема в питаннях підстав та можливостей припинення іпотеки, лише посилання на статтю 3 та статтю 17 Закону України «Про іпотеку», при чому повністю ігноруючи узгоджені договірні відносини між сторонами іпотечного договору.

Також зазначає про відсутність правового висновку щодо питання застосування норми права, яка регулює підстави припинення іпотеки, що передбачені та викладені в частині п`ятій статті 3 та в статті 17 Закону України «Про іпотеку» з огляду і у взаємодії з тим, що з урахуванням принципу свободи договору, який регулюється статтями 6 627 628 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, а також з огляду та взаємодією зі статтею 629 ЦК України, яка регламентує в свою чергу принцип обов`язковості до виконання узгоджених умов укладеного та чинного договору.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 квітня 2008 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерий банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 240/4, згідно з яким позичальнику надано кредит у розмірі 29 000,00 доларів США.

З метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір від 25 квітня 2008 року, предметом якого є квартира

АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 іпотечного договору іпотекою забезпечується виконання ОСОБА_2 основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору про отримання кредитних коштів в розмірі

29 000,00 доларів США, сплата відсотків, неустойки.

Відповідно до пункту 10.3 іпотечного договору цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 іпотечного договору, укладеного між сторонами, іпотека припиняється у разі припинення дії кредитного договору.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 03 липня 2012 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 206 004,33 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсними додаткову угоду № 1 від 24 квітня 2009 року до кредитного договору № 240/4 від 25 квітня 2008 року, додаткову угоду №2 від 24 квітня 2009 року до вказаного кредитного договору.

Також розірвано кредитний договір №240/4 від 25 квітня 2008 року, укладений між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_2 .

Рішення суду набрало законної сили та є чинним.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 03 липня 2012 року щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 240/4 від 25 квітня 2008 року у розмірі 206 004,33 грн не виконано.

В подальшому ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» відступило права вимоги за зазначеним іпотечним договором ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі договору про відступлення прав за договором іпотеки

від 28 листопада 2019 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач у якості правової підстави припинення іпотеки посилається на розірвання в судовому порядку кредитного договору, в забезпечення якого укладено договір іпотеки.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку». Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»).

Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як розірвання договору, який забезпечено цією іпотекою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц (провадження № 14-182цс18) зазначила, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).

Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Після розірвання кредитного договору з огляду на те, що кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання, не припиняються окремі зобов`язання сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов`язань і після розірвання договору (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 09 вересня

2015 року у справі № 6-939цс15), але в обсязі, що відповідає заборгованості, яка існувала до моменту розірвання договору.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання (частина перша статті 559 ЦК України).

Право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою (пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України).

Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац 2 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»).

Відтак, розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов`язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов`язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов`язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов`язання, що виникло до моменту такого розірвання.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що припинення зобов`язання за договором іпотеки можливе лише за умови належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором, що проведено належним чином, а розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов`язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання кредитного договору.

Під час розгляду справи позивачем не доведено належними і допустимими доказами факт виконання зобов`язання за кредитним договором, яке в частині надання кредитних коштів виконано кредитором та виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання кредитного договору, у зв`язку із чим суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання іпотеки припиненою.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 рокуу справі № 205/918/18 (провадження №61-7755св19), що спростовує доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім того, апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи позивачки про те, що розірвання кредитного договору спричиняє припинення дії кредитного договору, що в свою чергу є підставою для припинення іпотеки на підставі пункту 7.2.1 іпотечного договору, оскільки такі є помилковими та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Також апеляційним судом враховано, що позивач неодноразово зверталась до Богунського районного суду м. Житомира з позовами про визнання іпотеки припиненою, посилаючись при цьому на різні підстави.

Так, рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 травня

2014 року у цивільній справі №295/2379/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 22 липня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог про припинення іпотеки.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 липня 2021 року у справі № 295/3951/21, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, позивачу також відмовлено в задоволенні позову про припинення договору іпотеки.

При цьому, ані позивач, ані ОСОБА_2 , який є позичальником за кредитним договором, не вживають дій для сплати заборгованості, присудженої за рішенням суду, і повернення коштів, отриманих в кредит.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 399/590/17, провадження № 61-2688св18, від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, провадження № 14-48цс21, від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18, провадження № 61-913св20, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, провадження № 61-30435сво18, від 10 березня 2021 року у справі

№ 607/11746/17, провадження № 61-18730св20, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, провадження № 14-308цс18, у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6?230цс14, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, є аналогічні доводам, викладеним у апеляційній скарзі, були мотивовано відхилені судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Войдевич Олесі Анатоліївни залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 вересня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян