Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.10.2019 року у справі №461/5171/18

Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 461/5171/18

провадження № 61-17332св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого (судді-доповідача) - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, не погоджується із поверненням 18 червня 2018 року виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Вимоги обґрунтовував тим, що повідомлення про повернення виконавчого документа винесено з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та інших актів законодавства, які регулюють питання випадків, підстав та умов відкриття виконавчих проваджень.

Просив скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 18 червня 2018 року та продовжити скаржнику пропущений строк для подання виконавчого листа, звільнити його від стягнення авансового внеску 2 % від суми стягнення.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 31 липня 2018 року скаргу задоволено частково. Скасовано повідомлення про повернення виконавчого документа № 461/951/15-ц, видане 24 вересня 2015 року, стягувачу без прийняття до виконання від 18 червня 2018 року Шевченківського відділу державної виконавчої служби районного управління юстиції у м. Києві. Поновлено ОСОБА_1 строк пред`явлення до виконання виконавчого листа від 17 червня 2015 року у справі № 461/951/15-ц про стягнення з ПАТ «Комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_1 6 282,97 євро вкладу (станом 07 червня 2015 року за офіційним курсом Національного банку України становить 156 006,15 грн); три проценти річних від простроченої суми - 88,29 євро (станом на 17 червня 2015 року за офіційним курсом Національного банку України становить 2 192,24 грн). У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі не виконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження», а оскільки судом встановлено порушення прав заявника, його вимоги підлягають частковому задоволенню.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 травня 2019 року ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 липня 2018 року в частині задоволення скарги ОСОБА_1 про скасування повідомлення Шевченківського відділу державної виконавчої служби районного управління юстиції у м. Києві від 18 червня 2018 року про повернення виконавчого документа № 461/951/15-ц, виданого 24 вересня 2015 року стягувачу без прийняття до виконання скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні скарги. В іншій частині ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 липня 2018 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що державний виконавець діяв у межах наданих повноважень із дотриманням законодавства, яке передбачає, що в разі відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку виконавче провадження не відкривається, зокрема на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

19 вересня 2019 року (відповідно до поштового штемпеля на конверті) ОСОБА_1 направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

НАДХОДЖЕННЯ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ДО СУДУ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

11 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У грудні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

23 січня 2020 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване судове рішення суперечить Конституції України, нормам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), оскільки виконання рішення є завершальною стадією судового процесу та невід`ємною складовою права на справедливий суд, гарантованого державою.

Дії та рішення державного виконавця та оскаржувані судові рішення порушують право заявника як стягувача на виконання рішення суду, гарантоване Конституцією України.

Дії та рішення державного виконавця унеможливлюють виконання рішення суду, яке набрало законної сили і є обов`язковим до виконання.

ВІДЗИВ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ДО СУДУ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ НЕ НАДХОДИВ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 червня 2015 року у справі № 461/951/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 6 282,97 євро вкладу (станом на 17 червня 2015 року за офіційним курсом Національного банку України становить 156 006,15 грн). Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми - 88,29 євро (станом на 17 червня 2015 року за офіційним курсу Національного банку України становить 2 192,24 грн). Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь держави 1 581,98 грн судового збору.

Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 29 червня 2015 року.

Відділення ПАТ КБ «Надра» знаходилось в Галицькому районі м. Львова за адресою м. Львів, пр. Шевченка 28, ОСОБА_1 06 жовтня 2015 року подав виконавчий лист та заяву про відкриття виконавчого провадження до Галицького ВДВС ЛМУЮ (а. с. 10).

20 жовтня 2015 року Галицьким ВДВС ЛМУЮ прийнято постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження та переадресування за територіальною приналежністю до Личаківського ВДВС ЛМУЮ, оскільки відділення ПАТ КБ «Надра» за адресою пр. Шевченка 28 у м. Львові не є юридичною особою, а регіональне відділення ПАТ КБ «Надра» знаходиться за адресою м. Львів, вул. Пекарська, 7, що за адміністративним поділом відноситься до Личаківського району м. Львова.

10 серпня 2016 року заявником подано виконавчий лист уже до Личаківського ВДВС ЛМУЮ.

Постановою Личаківського ВДВС ЛМУЮ від 01 вересня 2016 року відмовлено у прийнятті виконавчого листа до виконання і переадресовано заявника зі виконавчим листом до Шевченківського ВДВС ЛМУЮ, з підстави, що адресою боржника є вулиця Шевченка , 28 у м. Львові , однак державний виконавець залишив поза увагою те, що адресою боржника є м. Львів, проспект Шевченка 28 , яка належить до Галицького району м. Львова.

Львівське регіональне Відділеня ПАТ КБ «Надра» припинило свою діяльність в процесі ліквідації банку, тому Головне Відділення ПАТ КБ «Надра» (вул. Артема (Січових Стрільців, 1), яке знаходиться у Шевченківському район м. Києві є боржником за вказаним судовим рішенням, заявником подано виконавчий лист до Шевченківського ВДВС м. Києва.

18 червня 2018 року Шевченківським ВДВС м. Києва повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на час повернення).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Предметом спору є застосування положень пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, на здійснення якої призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

З метою збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Надра», запобігання втраті майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23 квітня 2015 року № 85 щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І. О. до 05 червня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І. О. строком на один рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно.

Відмовляючи в задоволенні вимог скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент подання виконавчого листа до виконання у ПАТ «КБ «Надра» здійснювалася процедура ліквідації банку-боржника.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Разом з тим, банк у стані тимчасової адміністрації та ліквідації у своїй діяльності керується Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положенням «Про виведення неплатоспроможного банку з ринку», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України № 1581/21893 від 14 вересня 2012 року (далі - Положення).

За змістом статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, урахувавши наведені положення законодавства, суд апеляційної інстанції встановив, що державний виконавець у вказаній справі, приймаючи спірне повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, діяв у межах та у спосіб, визначених Законом України «Про виконавче провадження», тобто із дотриманням положень пункту 4 частини четвертої статті 4 цього Закону, що, в свою чергу, виключає можливість визнання таких дій державного виконавця незаконними та скасування зазначеної постанови; доводи, викладені у касаційній скарзі, наведеного не спростовують, вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм законодавства у спірних правовідносинах, яким надано оцінку судами першої та апеляційної інстанцій і мотивовано ними відхилено.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 916/215/17.

Верховний Суд зауважує, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги скарги, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, надаючи оцінку доводам сторін, суд апеляційної інстанції належним чином вмотивував відповідні висновки, відображені у судовому рішенні.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи, положень норм матеріального права, обґрунтованим є висновок про відсутність правових підстав для задоволення скарги заявника на дії державної виконавчої служби.

Верховний Суд бере до уваги, що доводи касаційної скарги встановленими судом апеляційної інстанції фактичними обставинами не підтверджено, тому з урахуванням матеріалів справи, положень закону, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги на дії державного виконавця.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_1 із ухваленим у справі судовим рішенням.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції встановив обставини справи, повно та всебічно дослідив докази у справі, надав їм належну оцінку, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

ЩОДО СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв