Постанова

Іменем України

04 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 607/3748/18

провадження № 61-48971св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області,

третя особа - Виробничо-комерційне приватне підприємство «Тонус-Плюс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Семененко Людмилою Михайлівною, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Сташківа Б. І., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Семененко Л. М., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Виробничо-комерційне приватне підприємство «Тонус-Плюс» (далі - ВК ПП «Тонус-Плюс»), про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Проте він як власник квартири не може нею розпорядитись, у зв`язку із накладенням у 2010 році арешту в межах виконавчого провадження ВП №20295152, яке завершене ще 29 січня 2013 року, а виконавчий документ повернуто стягувачу. Позивач зазначає, що повторно виконавчий документ до виконання не пред`являвся.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16 липня 2010 року за № 10044124 реєстратором Тернопільська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження із накладенням арешту на все майно боржника, б/н від 16 липня 2010 року, а саме -двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка на підставі реєстраційного посвідчення від 08 листопада 2003 року записаного в реєстрову книгу за № 5133 належить ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 липня 2018 року позов задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 16 липня 2010 за № 10044124 реєстратором Тернопільська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження із накладенням арешту на все майно боржника, б/н від 16 липня 2010 року Першим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції по виконавчому провадженню № 20295152 старшим державним виконавцем Козіцьким П. В., а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка на підставі реєстраційного посвідчення від 08 листопада 2003 року записаного в реєстрову книгу за № 5133.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач порушив право позивача, оскільки не зняв арешт з майна на підставі постанови про повернення виконавчого документу з 2013 року.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ВК ПП «Тонус-Плюс» подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів щодо порушення його прав оскаржуваним рішенням № 10044124 від 16 липня 2010 року реєстратора - Тернопільської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не визначився с колом осіб, які повинні брати участь у справі, а на стадії апеляційного провадження така можливість відсутня.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Семененко Л. М., посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом оскаржуване судове рішення ухвалено без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

13 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у вказаному складі суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Наказом Господарського суду Тернопільської області від 26 травня 2010 року № 16/19-420 з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 стягнуто на користь ВК ПП «Тонус-Плюс» матеріальні збитки у вигляді вартості втраченого товару у розмірі 97 221,30 грн, 5 191,30 грн оплати за проведення судової експертизи та 972,21 грн державного мита, 88,78 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

16 липня 2010 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції винесена постанова про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання зазначеного судового рішення (виконавче провадження ВП № 20295152) із накладенням арешту на все майно боржника ОСОБА_1

16 липня 2010 року, на підставі вказаної постанови та заяви Першого відділу ДВС Тернопільського МУЮ, реєстратором - Тернопільською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України зареєстровано обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 10044124 - арешт усього нерухомого майна ОСОБА_1 .

Постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Кашицького В. М. від 29 січня 2013 року виконавчий документ повернуто стягувачу.

Установлено, що при цьому відомості про обтяження майна ОСОБА_1 не були вилучені з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час реєстрації арешту нерухомого майна) у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи

примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Приписи аналогічного змісту містяться у статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час звернення із цим позовом до суду.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до положень статей 447, 451 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Крім того, статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Таким чином, у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Саме такий висновок міститься у пункті 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18) та підтверджується змістом статей 447, 451 ЦПК України, частини першої статті 59, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів. Зокрема, пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України визначено способом захисту цивільних прав та інтересів судом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, закон визначає ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи - боржника внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження - оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Позивач зазначає, що обтяження було накладено державним виконавцем в межах виконавчого провадження, де він був боржником. Подаючи цей позов, ОСОБА_1 захист своїх прав вбачає саме у скасуванні рішення реєстратора - Тернопільської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України від 16 липня 2010 року №10044124.

Апеляційним судом установлено, що позивач не звертався у передбаченому законом порядку для вирішення питання про зняття правомірно накладеного у 2010 році арешту майна та вилучення відповідного запису із Державного реєстру заборон.

Таким чином, позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Разом із тим, частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд апеляційної інстанції вірно встановив, що позивач оскаржує рішення, яке прийняте державним реєстратором - Тернопільською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, однак ця особа не була залучена до участі у справі. Крім того, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно - ВК ПП «Тонус-Плюс», не залучено до участі у справі в якості відповідача (співвідповідача).

Разом з тим відповідачами у такій справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила його суб`єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги (частина перша статті 188 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частини перша, друга статті 51 ЦПК України).

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

Установивши, що позивач фактично просить зняти арешт із належного йому рухомого майна, що накладений постановою державного виконавця в межах виконавчих проваджень та в інтересах ВК ПП «Тонус-Плюс», скасувавши рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки суд першої інстанції належним чином не вирішив питання щодо складу осіб, які повинні брати участь у справі, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо зміни процесуального статусу осіб, які беруть участь у справі та залучати співвідповідачів.

При таких обставинах доводи касаційної скарги про наявності підстав для задоволення позову є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Фактично вказані доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Семененко Людмилою Михайлівною, залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев