Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 619/3540/17

провадження № 61-4875св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.

учасники справи:

позивач - керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави,

відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросвіт Плюс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

в інтересах якої діє адвокат Ліпчанський Володимир Віталійович,

на постанову Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року

в складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвіт Плюс» (далі - ТОВ «Агросвіт Плюс») про визнання наказів незаконними, договорів оренди землі недійсними, скасування їх реєстрації, повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, від 16 червня 2014 року ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 47,6279 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0735), яка розташована за межами населених пунктів на території Дергачівської міської ради Харківської області для ведення фермерського господарства строком на 49 років. На підставі цього наказу 05 вересня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та

ОСОБА_1 укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки.

Вказував, що у порушення вимог статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» ОСОБА_1 не було надано обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, не зазначено кількість членів фермерського господарства, фермерське господарство ОСОБА_1 створено не було, а за договором від 01 лютого 2016 року земельну ділянку передано в суборенду строком на 48 років ТОВ «Агросвіт Плюс», що свідчить про отримання останнім земельної ділянки поза процедурою земельних торгів.

На підставі викладеного керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави просив: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 16 червня 2014 року; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 05 вересня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 ; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки; визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки, укладений 01 лютого 2016 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Агросвіт Плюс»; скасувати державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки; зобов`язати

ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку державі в особі Головного управління Держзеокадастру у Харківській області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 03 травня 2018 року (в складі судді Остропілець Є. Р.) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено порушень вимог земельного законодавства під час вирішення питання про надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки. Крім того, прокурором не обґрунтовано належним чином наявність у нього підстав для представництва інтересів держави, що виключає можливість звернення до суду за захистом інтересів держави.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1259-СГ від 16 червня 2014 року про передачу ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 47,6279 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0735), яка розташована за межами населених пунктів на території Дергачівської міської ради Харківської області для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

Визнано недійсним укладений 05 вересня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та

ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки загальною площею 47,6279 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0735).

Визнано недійсним укладений 01 лютого 2016 року між

ОСОБА_1 і ТОВ «Агросвіт Плюс» договір суборенди земельної ділянки загальною площею 47,6279 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0735).

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 47,6279 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0735), яка розташована за межами населених пунктів на території Дергачівської міської ради Харківської області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області судовий збір у розмірі 41 257,40 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що після отримання на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 16 червня 2014 року та договору оренди від 05 вересня 2014 року земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми фермерське господарство ОСОБА_1 створене не було

і в установленому законом порядку не зареєстровано. Земельну ділянку на строк 48 років передано іншій особі, у зв`язку з чим земельну ділянку отримано поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліпчанський В. В., просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що оспорювані накази Головного управління Держземагенства у Харківській області суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права або інтереси.

Спірні договори оренди та суборенди укладені у письмовій формі, як це встановлено законодавством, містять усі суттєві умови, передбачені

статтею 15 Закону України «Про оренду землі», та зареєстровані

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, заборгованість щодо сплати орендної плати відсутня, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області в установленому порядку надано згоду на передачу в суборенду земельних ділянок.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо визнання спірних договорів оренди, суборенди земельних ділянок недійсними, прокурор взагалі не зазначив, яким чином, які саме та чиї інтереси, за захистом яких прокурор звернувся до суду, зачіпають (порушують) вказані договори, та в чому вони суперечать моральним засадам суспільства.

Апеляційним судом помилково встановлено, що через нестворення ОСОБА_1 фермерського господарства в строк до подачі цього позову, вимоги прокурора підлягають задоволенню, оскільки законодавством не встановлено строк, в який орендар зобов`язаний після укладення договору оренди та його реєстрації - створити фермерське господарство. Договори оренди, суборенди земельних ділянок були

укладені з дотриманням норм чинного законодавства. Передана ОСОБА_1 земельна ділянка використовувалась за призначенням.

Доводи інших учасників справи

Дергачівська місцева прокуратура Харківської області в інтересах держави подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що компетентний орган формально розглянув заяву ОСОБА_1 , не перевірив її реальні наміри та не з`ясував перспективи діяльності фермерського господарства. Лише за наявності підтвердження безумовного права на отримання землі для створення та ведення фермерського господарства громадяни можуть набути її на пільгових умовах.

Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення земельної ділянки.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

23 квітня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 16 червня 2014 року № 1259-СГ ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 47,6279 га (кадастровий номер 6322010100:02:000:0735), яка розташована за межами населених пунктів на території Дергачівської міської ради Дергачівського району Харківської області.

Між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 05 вересня 2014 року укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 49 років для ведення фермерського господарства.

Листом Головного управління Держземагенства у Харківській області

від 25 січня 2016 року надано згоду на передачу спірної земельної ділянки в суборенду.

Згідно з додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня

2015 року № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», яка набрала чинності 28 січня

2015 року, правонаступником реорганізованого Головного управління Держземагенства у Харківській області є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Між ОСОБА_1 і ТОВ «Агросвіт Плюс» 01 лютого 2016 року укладено договір суборенди спірної земельної ділянки строком на 48 років.

Відповідно до листа Головного управління Держпродспоживслужби у Харківській області від 29 вересня 2017 року за ОСОБА_1 на праві власності сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми не обліковуються.

Фермерське господарство ОСОБА_1 створено не було.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України «Про фермерське господарство».

Так, згідно з абзацами першим, другим частини першої статті 7 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вимог та умов. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен надати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року в справі № 6-248цс16.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, виходив з того, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду земельної ділянки, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності бажання заявника створити фермерське господарство та його спроможності виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Про зазначене свідчить відсутність у заявника техніки на обробіток сільського господарства, нестворення нею фермерського господарства, а також факт укладення останньою через незначний проміжок часу договору суборенди з ТОВ «Агросвіт Плюс», з метою недотримання обов`язкової процедури - земельних торгів.

Отже, ОСОБА_1 діяла з метою отримати земельної ділянки поза межами обов`язкової процедури - земельних торгів, не для ведення фермерського господарства, а для передачі в суборенду ТОВ «Агросвіт Плюс», що порушує законну мету її отримання в оренду, спричиняє до втрат державного бюджету коштів від земельного аукціону, який є

обов`язковим для загального порядку отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що земельна ділянка передана ОСОБА_1 з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що є підставою для визнання оспорюваного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області незаконними та його скасування.

Правильним також є висновок апеляційного суду про визнання оспорюваних договорів оренди та суборенди недійсними.

Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 648 ЦК України договір, укладений на підставі правового акта органу державної влади, має відповідати цьому акту.

Частиною третьою статті 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Суд апеляційної інстанції, керуючись статтею 203, частиною третьою

статті 215 та статтею 228 ЦК України, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних договорів оренди та суборенди недійсними.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що прокурор не зазначив, яким чином, які саме та чиї інтереси, за захистом яких прокурор звернувся до суду, зачіпають (порушують) спірні договори, та в чому вони суперечать моральним засадам суспільства, оскільки вказані доводи спростовані змістом позовної заяви.

Прокурор, заявивши позов до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ТОВ «Агросвіт Плюс», у тексті позовної заяви обґрунтував, на його думку, що нездійснення заходів Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області щодо повернення спірної земельної ділянки у власність держави порушує права та інтереси останньої, а також обґрунтував, у чому, на переконання позивача, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

Сам факт неподання Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган щодо цього спору неналежно виконував свої повноваження у зв`язку з чим у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства. Прокурор у спірних правовідносинах навів підстави для представництва інтересів держави у суді.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліпчанський Володимир Віталійович, залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко