Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 320/6064/18-ц

провадження № 61-1597св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 22 серпня 2018 року у складі судді Степаненко Ю. А. постанову Запорізького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у складі суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки.

Позов мотивувала тим, що вона є дочкою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Її батькам належала земельна ділянка площею 600,14 кв. м. 10 листопада 2006 року ОСОБА_3 придбала у його батька ОСОБА_2 лише жилий будинок за договором купівлі-продажу. 20 листопада 2012 року при вирішенні права власності на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, шляхом визнання недійсним договору дарування, суд застосував закон, який не підлягав застосуванню - статтю 377 ЦК України до періоду 2006 року, коли зміст статті 120 ЗК України не був приведений у відповідність до статті 377 ЦК України. Отже, за наведених обставин суд безпідставно позбавив ОСОБА_2 його права власності на земельну ділянку та безпідставно наділив правом власності земельною ділянкою ОСОБА_3 , яка ніяких визначених законодавством дій для набуття такого права не вчинила. При цьому вона прийняла спірну земельну ділянку в дар від батька за договором від 25 жовтня 2007 року, а тому просила визнати цей договір дарування дійсним.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 22 серпня 2018 року відмовлено у відкритті провадження.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, справа непідсудна судам загальної юрисдикції, оскільки між позивачем та Мелітопольським міськрайонним судом правовідносини не виникли.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову до суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.За таких обставин, розгляд судом позовних вимог, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом конкретної справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Твердження позивача про те, що відмова у відкритті провадження за пред`явленим позовом порушує права останньої на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, не ґрунтується на вимогах закону. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та передати справу до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно позбавив її батька земельної ділянки, померлий не оскаржив рішення суду про визнання права власності на землю за ОСОБА_3 , а тому вона захищає свої права шляхом визнання дійсним договору дарування землі, укладеного між нею та батьком. Із викладених обставин немає оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи. Кожен обирає свій шлях захисту, який не порушує закон.

(2) Позиція відповідача

У відзиві на касаційну скаргу Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області зазначає, що суд правомірно відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки розгляд судом позовних вимог, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом конкретної справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції та законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 19 цього Кодексу визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 125 Конституції України та статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в Україні діють місцеві, апеляційні та Верховний Суд.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

20 квітня 2011 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ розглянув позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку, мотивоааний тим, що 10 листопада 2006 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 600,14 кв. м. Після укладення цього договору їй стало відомо, що 05 червня 2007 року ОСОБА_2 одержав державний акт на право власності на земельну ділянку. Оскільки після придбання позивачкою будинку до неї перейшло й право власності на земельну ділянку на якій знаходиться цей будинок, але відповідач цього права не визнає, ОСОБА_3 просила суд визнати за нею право власності на цю земельну ділянку з моменту укладення між нею та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 березня 2010 року в позові відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Скасовуючи вказані судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив із того, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для переходу до позивачки права власності на земельну ділянку, в зв`язку з придбанням житлового будинку, якій на ній знаходиться. Згідно із статтею 377 ЦК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Ця норма ЦК України набрала чинності пізніше, ніж стаття 120 ЗК України в редакції, що діяла на час придбання позивачкою будинку, якій знаходиться на спірній земельній ділянці.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково: визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 600 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв. м, з моменту укладення договору купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року вищевказане рішення залишено без змін.

Також рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 липня 2019 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Зубова А. О., про визнання недійсним права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку.

Предметом цього позову є визнання дійсним договору дарування земельної ділянки площею 600,14 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 25 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Позивач мотивувала вимоги тим, що вона є дочкою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 10 листопада 2006 року ОСОБА_3 придбала у його батька ОСОБА_2 лише жилий будинок за договором купівлі-продажу. При вирішенні питання про право ОСОБА_3 на земельну ділянкусуд застосував закон, який не підлягав застосуванню - статтю 377 ЦК України до періоду 2006 року, коли зміст статті 120 ЗК України не був приведений у відповідність до статті 377 ЦК України. Отже, за наведених обставин суд безпідставно позбавив ОСОБА_2 його права власності на земельну ділянку та безпідставно наділив правом власності земельною ділянкою ОСОБА_3 , яка ніяких визначених законодавством дій для набуття такого права не вчинила. При цьому вона прийняла спірну земельну ділянку в дар від батька за договором від 25 жовтня 2007 року, а тому просила визнати цей договір дарування дійсним.

Таким чином, звертаючись до суду із цим позовом та пред`являючи його до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, ОСОБА_1 фактично оспорює дії суду щодо вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку та позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Зубова А. О., про визнання недійсним права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку.

Позивач не погоджується із застосуванням судами при розгляді зазначених справ положень статті 377 ЦК України та оспорює законність таких дій судів не шляхом оскарження у встановленому законом порядку ухвалених ними рішень, а шляхом пред`явлення до суду позову.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову до суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

За таких обставин, розгляд судом позовних вимог, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом конкретної справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на законність оскаржуваних судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Ргопіпа V. ІІкгаіпе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судвоі рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 22 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко