Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 2011/525/2012

провадження № 61-11824св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: ОСОБА_6 , Департамент реєстрації Харківської міської ради, Відділ реєстрації місця проживання у Шевченківському (Дзержинському) районі м. Харкова, Управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги:

ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року у складі судді Семіряд І. В., додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року у складі судді Семіряд І. В., ухвалу Харківського апеляційного суду від 31 травня 2019 року у складі колегія суддів: Коваленко І. П., Сащенко І. С., Тичкової О. Ю. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.;

ОСОБА_5 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року у складі судді Семіряд І. В., додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , Департамент реєстрації Харківської міської ради, Відділ реєстрації місця проживання у Шевченківському (Дзержинському) районі м. Харкова, Управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу , визнання недійсним договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, витребування квартири з незаконного володіння, виселення та вселення, зняття з державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст обставин справи

У жовтні 2005 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова, третя особа - комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання угоди купівлі-продажу дійсною.

В обґрунтування позову зазначає, що протягом тривалого періоду часу вона надавала допомогу двом сестрам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які проживали в АДРЕСА_1 .

В 1998 році ОСОБА_8 попросила у неї 5 000,00 грн для проведення операції і матеріального забезпечення післяопераційного догляду та пообіцяла, що за отримані гроші вона переоформить на неї за договором купівлі-продажу належну їй 1/2 частину цієї квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. Її сестра ОСОБА_9 попросила надати їй матеріальну допомогу - 12 000,00 грн на придбання медичних препаратів, продуктів харчування та іншого матеріального забезпечення, під умовою, що вона будучи єдиною спадкоємицею померлої ОСОБА_8 і власницею всієї квартири оформить на неї договір купівлі-продажу на квартиру.

Оскільки ОСОБА_9 і ОСОБА_8 були людьми похилого віку, вона не завжди мала можливість запросити до них нотаріуса або повезти їх до нотаріуса для оформлення обумовлених угод купівлі-продажу. В 2001 році ОСОБА_9 померла.

Зазначає, що фактично в односторонньому порядку вона виконала умови договору купівлі-продажу квартири.

Просила суд визнати дійсною угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , що укладена між нею та ОСОБА_8 , між нею та ОСОБА_7 та визнати за нею право власності на цю квартиру.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 червня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до районного суду.

При новому розгляді справи до участі у справі залучена ОСОБА_10 , якою у квітні 2008 року подано зустрічний позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

Зазначала, що вона є спадкоємцем ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , ОСОБА_11 на підставі заповітів, посвідчених 07 квітня 1994 року та 15 грудня 1989 року

З урахуванням уточнень та доповнень до позову просила визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнати право власності на 1/2 частину цієї квартири за її матір`ю ОСОБА_11 до порядку спадкування за законом після смерті її рідної сестри ОСОБА_7 , визнати за нею право власності на цю квартиру в цілому до порядку спадкування за заповітом після смерті її тітки ОСОБА_8 і після смерті матері ОСОБА_11 , вселити її в цю квартиру і стягнути з ОСОБА_2 матеріальні збитки в сумі 20 000,00 грн та судові витрати по справі.

У листопад 2008 року ОСОБА_3 подано зустрічний позов, в обґрунтування якого зазначала, що право власності на квартиру нею набуто правомірно, а тому цей об`єкт нерухомості у неї не може бути витребуваний.

Просила визнати її добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_2 .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_10 задоволено частково, стягнуто на її користь з ОСОБА_2 у рахунок відшкодування шкоди за 1/2 частину спірної квартири 66 950,00 грн. Вартість другої половини спірної квартири стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської міської ради. У решті позову ОСОБА_10 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено, її визнано добросовісним набувачем спірної квартири.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом скасування його в частині стягнення з ОСОБА_2 у дохід держави 66 950,00 грн вартості спірної квартири. В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року рішення суду від 27 серпня 2010 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2010 року в частині вирішення зустрічних позовів ОСОБА_10 і ОСОБА_3 скасовані. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 померла.

03 квітня 2014 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_12 як правонаступника ОСОБА_10 .

Зазначає, що він є єдиним спадкоємцем за законом.

ОСОБА_10 у встановленому законом порядку прийняла спадщину на підставі заповітів після померлих ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 .

Правонаступник ОСОБА_10 має право витребувати спірну квартиру у ОСОБА_3 і ОСОБА_13 , оскільки вона вибула із володіння ОСОБА_10 не за її волею.

ОСОБА_3 придбала квартиру у ОСОБА_2 , яка не мала права її відчужувати, а тому права на відчуження квартири не набула. ОСОБА_13 набув безвідплатно у дар спірну квартиру від матері, яка не мала права її відчужувати.

Вважає, що наявні підстави для витребування спірної квартири від ОСОБА_13 навіть за умови його добросовісності.

В остаточній редакції позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції, Дзержинський районний відділ ГУ ДМС України в Харківській області просив визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 18 листопада 2005 року, договір дарування, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 15 лютого 2006 року; визнати за ним право власності на квартиру у порядку спадкування за законом після смерті його племінниці ОСОБА_10 ; витребувати квартиру із незаконного володіння ОСОБА_4 ; виселити ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з квартири з усім приналежним їм майном; вселити його у квартиру; стягнути з ОСОБА_2 20 000,00 гривен збитків від привласнення майна, що належало померлим ОСОБА_8 і ОСОБА_7 ; зняти з державної реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за адресою спірної квартири, стягнути судові витрати у розмірі 31 569,00 грн, які складаються із: 1 539,00 грн - держмита; 30,00 грн - сплата витрат на ІТЗ судового процесу; 30 000,00 грн - оплата послуг адвоката.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 09 лютого 2015 року позов ОСОБА_12 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування квартири із незаконного володіння, виселення, вселення, стягнення 20 000 грн завданих збитків, зняття з державної реєстрації задоволено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено. Позов ОСОБА_12 задоволено частково: визнано за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири, витребувано 1/2 частину цієї квартири із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_12 шляхом вселення останнього в спірну квартиру. Рішення в частині визнання недійсним договору дарування спірної квартири між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 15 лютого 2006 року; стосовно визнання права власності на спірну квартиру в цілому за ОСОБА_12 в порядку спадкування за законом після смерті його племінниці ОСОБА_10 ; щодо витребування квартири в цілому із незаконного володіння ОСОБА_4 , виселення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 із цієї квартири із зняттям їх з державної реєстрації за адресою спірної квартири скасовано та ухвалено нове, яким в позові відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року судові рішення попередніх інстанцій скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 помер.

Ухвалою суду від 23 травня 2018 року замінено позивача ОСОБА_12 його правонаступником ОСОБА_14 та залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_6 .

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 18 листопада 2005 року. Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_12 . Витребувано квартиру із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 . Виселено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_2 із зняттям їх з державної реєстрації за цією адресою. Вселено ОСОБА_15 у спірну квартиру. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_16 судові витрати у сумі по 846,45 грн з кожного. У задоволені іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що договір купівлі - продажу квартири від 18 листопада 2005 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не відповідає вимогам цивільного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним. Не набувши права власності на квартиру, ОСОБА_3 не мала правових підстав на її відчуження ОСОБА_4 за договором дарування. ОСОБА_12 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_10 у тому числі щодо успадкованого нею права власності на спірну квартиру після смерті її рідних тіток ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . Після смерті ОСОБА_12 квартиру успадкував ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги про визнання права власності підлягають задоволенню. Враховуючи, що квартира вибула з володіння поза волею позивача, позовні вимоги про витребування майна підлягають задоволенню. Оскільки право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру припиняється за рішенням суду, то він та ОСОБА_5 підлягають виселенню з квартири.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 29 березня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_16 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі по 9 900,00 грн з кожного.

Додаткове рішення мотивовано тим, що обсяг правової допомоги, що фактично надано ОСОБА_17 , доведено у встановленому законом порядку, є обґрунтованим та у зв`язку з частковим задоволенням позову витрати та професійну правничу допомогу - 39 600,00 грн підлягають стягненню з відповідачів.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 31 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року та на додаткове рішення цього ж суду від 29 березня 2019 року визнано неподаною та повернуто апелянту.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що 27 травня 2019 року на виконання ухвали апеляційного суду від 10 травня 2019 року представником ОСОБА_4 надано докази доплати судового збору в розмірі 1 038,32 грн. Разом з тим, виправленої апеляційної скарги у восьми примірниках із доданими до неї письмовими матеріалами, останньою апеляційному суду надано не було та причини ненадання не зазначено.

Недоліки апеляційної скарги усунуто не в повному обсязі, 17 травня 2019 року представника ОСОБА_4 - ОСОБА_18 повідомлено належним чином про залишення апеляційної скарги без руху, строк на усунення недоліків сплинув, апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто апелянту.

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 березня 2019 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 29 березня 2019 року без змін.

Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_12 як спадкоємець правомірно набув право власності на майно в порядку спадкування за законом після ОСОБА_10 , та відповідно, спадкове майно правомірно набуто ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом, оскільки кожен з них визначений законом строк звернувся з відповідними заявами до нотконтори про прийняття спадщини. Суд апеляційної інстанції також вказував, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, а тому ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_19 підлягають виселенню з спірної квартири без надання іншого житлового приміщення. Також погодився із висновком місцевого суду про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу з відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

В червні 2019 року представник ОСОБА_4 - адвокат Бикова О. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Харківського апеляційного суду від 31 травня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції.

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_4 - адвокат Бикова О. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

У жовтні 2019 року відповідач ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга на ухвалу Харківського апеляційного суду від 31 травня 2019 року мотивована тим, що залишаючи без руху апеляційну скаргу ОСОБА_4 для доплати судового збору в розмірі 1 038,82 грн, а також надання виправленої апеляційної скарги у восьми примірниках із доданими до неї письмовими матеріалами суд апеляційної інстанції необґрунтовано вимагав від заявника правильного зазначення третьої особи - Дзержинського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, яку згідно ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2016 року було замінено на Управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради.

Усунувши недоліки зі сплати судового збору апелянт, на думку представника заявника, не повинен був вказувати третьою особою Управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради, адже такої юридичної особи вже не існувало.

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Бикової О. Ю. на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року мотивована тим, що у справі було неправомірно здійснено заміну сторони позивача, правонаступник позивача позбавлений можливості заявляти самостійні позовні вимоги. Представник заявника вказує, що в цьому випадку суд фактично розглянув неприйнятий позов неналежної особи, що є неприпустимим.

Представник заявника вказує, що суд першої інстанції неправильно вказав на те, що саме відповідачі повинні були доводити факт скасування заповіту ОСОБА_7 , проте це був довід позивача про його відсутність, а жодна норма процесуального закону не передбачає перекладення обов`язку доказування на іншу сторону процесу.

Доводом касаційної скарги є також те, що ОСОБА_7 вчинила спочатку всі дії для зміни заповіту, а потім всі дії для його скасування, що залишилось поза увагою судів обох інстанцій.

Також поза увагою було залишено обставини укладення договорів купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_3 у 2005 році, а саме те, що цей договір був платним, він містив всі необхідні умови для договорів такого виду.

Місцевий суд не оцінив тієї обставини, що позивач ОСОБА_1 не має потреби у житлі, має у власності декілька об`єктів нерухомого майна, проте ОСОБА_5 та ОСОБА_4 іншого житла взагалі не мають. З питань співмірності ці факти судом не оцінені.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що в матеріалах справи відсутній попередній розрахунок судових витрат, що є підставою для відмови у розподілі судових витрат. Судом взагалі не встановлено в основному рішенні незаконність дій, які вчинили у 2005 році ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 порушення прав ОСОБА_16 , такими діями тому покладення на відповідачів у вигляді оплати послуг адвоката є протиправним.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій про вирішенні питання про її виселення із спірної квартири було порушено її права про на житло, адже іншого житла вона не має, пропорційність такого заходу судами не досліджувалась.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 подану на ухвалу Харківського апеляційного суду від 31 травня 2019 року в якому позивач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги. Окремо позивачем подано заяву в якій ним порушується питання про закриття касаційного провадження з приводу оскарження ухвали апеляційного суду з тих підстав, що подана повторно апеляційна скарга була прийнята та розглянута апеляційним судом по суті.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 31 травня 2019 року та витребувано її матеріали із Дзержинського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2019 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що предметом спору є квартира АДРЕСА_2 , яка за оглянутим судом у судовому засіданні оригіналом свідоцтва про право власності на житло від 11 січня 1994 року, виданим Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду згідно з його розпорядженням від 11 січня 1994 року за № 2056, була приватизована та належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

На час розгляду цієї справи спірна квартира належить і зареєстрована за відповідачем - ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 15 лютого 2006 року (реєстр № 203), що й стало підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії як ОСОБА_12 . П`ятою харківською державною нотаріальною конторою, так і ОСОБА_17 . Одинадцятою харківською державною нотаріальною конторою.

Постановою від 04 травня 2018 року за № 2675/02/31 про вчинення нотаріальної дії Одинадцята харківська державна нотаріальна контора відмовила ОСОБА_17 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

ОСОБА_20 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Кзил-Орда Казахської РСР, що підтверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_1 , яке видане міським бюро ЗАГС 27 вересня 1955 року, та актовим записом № 1378, де її батьком визначений ОСОБА_21 , а матір`ю - ОСОБА_11 .

ОСОБА_10 померла у віці 56 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі реєстрації смертей 12 липня 2012 року зроблено відповідний актовий запис за № 9271. Цей факт підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , який видано відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 12 липня 2012 року.

Її батько ОСОБА_21 помер у віці 66 років ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Ярославль РРФСР, про що в книзі реєстрації смертей 15 липня 1987 року зроблено відповідний актовий запис за № 2992. Цей факт підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , котрий видано бюро ЗАГС Кіровського райвиконкому 15 липня 1987 року.

Її мати ОСОБА_11 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Бєлгороді РРФСР, що підтверджується поновленим свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_4 , яке видане Фрунзенським райЗАГС м. Алма-Ата 19 серпня 1950 року, та актовим записом № 978, де її батьком визначений ОСОБА_22 , а матір`ю - ОСОБА_23 .

ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 у віці 78 років, про що в книзі реєстрації смертей 16 березня 2006 року зроблено відповідний актовий запис за № 4244. Все це відображено у свідоцтві серії НОМЕР_5 від 16 березня 2006 року, котре видане міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 4 Харківського обласного управління юстиції. Її смерть сталася за місцем її постійного помешкання: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_22 помер у віці 86 років ІНФОРМАЦІЯ_8 у м. Алма-Ата Казахської РСР, про що в книзі реєстрації смертей 18 січня 1982 року зроблено відповідний актовий запис за № 77. Цей факт підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , котрий видано бюро ЗАГС Алатауського району м. Алма-Ата 18 січня 1982 року .

ОСОБА_23 померла у віці 83 років ІНФОРМАЦІЯ_9 у м. Алма-Ата Казахської РСР, про що в книзі реєстрації смертей 18 липня 1977 року зроблено відповідний актовий запис за № 1082. Цей факт підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 , котрий видано бюро ЗАГС Калинінського району м. Алма-Ата ІНФОРМАЦІЯ_9 липня ІНФОРМАЦІЯ_9 року.

Рідними сестрами ОСОБА_11 є ОСОБА_7 , ОСОБА_24 , які походять від одних і тих же батьків.

Вони ж є, відповідно, рідними тітками ОСОБА_10 .

ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_10 у м. Бєлгороді Курської області РРФСР, що підтверджується поновленим свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_8 яке видане Фрунзенським райЗАГС м. Алма-Ата 24 серпня 1951 року та актовим записом № 358, де її батьком визначений ОСОБА_22 , а матір`ю - ОСОБА_23 .

За змістом свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 , яке видано 07 квітня 2001 року Харківським міським відділом РАГС, актовий запис № 3209, ОСОБА_7 померла у віці 72 років ІНФОРМАЦІЯ_11 .

Зі змісту актового запису від 03 березня 1998 року № 3263 про смерть ОСОБА_8 встановлено, що вона померла ІНФОРМАЦІЯ_12 , про що видано свідоцтво серії НОМЕР_10 від 03 березня 1998 року. У цьому документі зазначено, що датою її народження є ІНФОРМАЦІЯ_13 , а місцем народження є м. Бєлгород.

Відповідно до довідки про реабілітацію від 02 грудня 1993 року № 3/1630 Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Бєлгородської обласної Ради народних депутатів Шафранова ОСОБА_25 , 1923 року народження, визначена як член родини ОСОБА_22 разом із сестрами ОСОБА_26 , 1927 року народження, ОСОБА_27 , 1928 року народження та іншими особами.

Місцевий суд встановив, що ОСОБА_28 і ОСОБА_8 - це є одна й та ж особа, ІНФОРМАЦІЯ_14 , з місцем народження - ОСОБА_29 , що відповідає місцю народження інших членів її родини, а саме сестер ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .

На вимогу суду з Першої харківської державної нотаріальної контори надіслано інформаційні довідки стосовно складеного ОСОБА_8 заповіту і стану спадкової справи, заведеної після її смерті.

Дослідженням змісту інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 50556210 від 15 січня 2018 року місцевим судом встановлено, що заповіт від імені ОСОБА_8 , № НОМЕР_11 , архівний до 01 грудня 2000 року, реєстр № 1-4254, з датою посвідчення 07 квітня 1994 року, є чинним і зберігається в Харківському обласному державному нотаріальному архіві з 26 червня 2006 року, про що запис у Спадковому реєстрі про зміну місця зберігання зроблено 28 березня 2007 року Харківським обласним державним нотаріальним архівом.

Співставленням цих даних зі змістом оригіналу заповіту, дослідженому у судовому засіданні, від 07 квітня 1994 року (реєстр № 1-4254), що складений ОСОБА_8 , яка мешкала: АДРЕСА_1 , - котра на випадок своєї смерті розпорядилася, що все її майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось та, взагалі, все те, що буде їй належати на день її смерті та на що вона за законом матиме право, у тому числі належну їй на праві власності частину квартири в АДРЕСА_1 , вона заповідає ОСОБА_10 , яка мешкає: в АДРЕСА_3 ,

Місцевий суд дійшов висновку, що цей заповіт був чинним на момент смерті ОСОБА_8 та є чинним на час розгляду цієї справи.

Дослідженням змісту інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 15 січня 2018 року № 50556197 щодо ОСОБА_8 з датою смерті ІНФОРМАЦІЯ_12 є чинною спадкова справа № 277/98, архівна до 01 грудня 2000 року, що заведена Десятою харківською державною нотаріальною конторою 21 серпня 1998 року. За інформацією про спадкодавця ОСОБА_8 з датою народження ІНФОРМАЦІЯ_15 , з датою смерті - ІНФОРМАЦІЯ_12 . Датою та часом реєстрації цієї спадкової справи Першою харківською державною нотаріальною конторою є 24 жовтня 2002 року.

Співставленням цих даних зі змістом оригіналу спадкової справи № 277/98 і її копією, що знаходиться в матеріалах цієї цивільної справи, дослідженими у судовому засіданні, місцевий суд встановив, що фактично спадкодавцем є ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , а місцем її народження є місто Бєлгород, як це вбачається зі змісту актового запису від 03 березня 1998 року № 3263 про смерть ОСОБА_8 у квартирі АДРЕСА_2 , про що видано свідоцтво від 03 березня 1998 року серії НОМЕР_10 . Це свідчить про те, що дата її народження у Спадковому реєстрі (02 серпня 1921 року) записана помилково державними нотаріусами ОСОБА_30 і ОСОБА_31 відповідно у заявах від 11 жовтня 2002 року № 1950 про реєстрацію заведення спадкової справи та від 21 серпня 2002 року № 1459 про перевірку наявності або відсутності заповіту/спадкової справи, що були сформовані і спрямовані ними до реєстратора (на той час) Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ - Першої харківської державної нотаріальної контори, так як спадкоємцем ОСОБА_10 21 серпня 1998 року у заяві про прийняття спадщини число, місяць та рік народження ОСОБА_8 не вказувались.

На момент смерті ОСОБА_8 їй належала рівна частка з ОСОБА_7 на приватизовану квартиру АДРЕСА_2 , до спадкового майна після її смерті відноситься 1/2 частина цієї квартири, яку крім ОСОБА_10 ніхто не успадкував, тому вона була єдиним спадкоємцем ОСОБА_8 за заповітом і набула право власності на 1/2 частину цієї квартири до порядку спадкування з моменту відкриття спадщини, тобто з 03 березня 1998 року, на підставі частини другої статті 548 ЦК України в редакції 1963 року.

На вимогу суду з Першої харківської державної нотаріальної контори отримано інформаційні довідки стосовно складеного ОСОБА_7 заповіту і стану спадкової справи, заведеної після її смерті.

Дослідженням змісту інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 52698013 від 21 липня 2018 року щодо ОСОБА_7 з датою народження ІНФОРМАЦІЯ_16 і датою смерті ІНФОРМАЦІЯ_11 є чинною спадкова справа № 407/01 ( СР № 1589951 ), архівна до 01 грудня 2000 року, що заведена Десятою харківською державною нотаріальною конторою 04 жовтня 2001 року, де зберігається до цього часу. Датою та місцем реєстрації цієї спадкової справи 05 листопада 2001 року є Харківська філія ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Місцевий суд встановив, що фактично спадкодавцем є ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_17 , а місцем її народження є місто Бєлгород, як це вбачається зі змісту актового запису № 3209 від 07 квітня 2001 року про смерть ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_2 , про що видано свідоцтво від 07 квітня 2001 року серії НОМЕР_9 . Це свідчить про те, що дата її народження у Спадковому реєстрі (25 ІНФОРМАЦІЯ_16 1928 року) записана помилково через дані, що записані державним нотаріусом ОСОБА_30 відповідно у заявах № 1885 від 04 жовтня 2001 року про перевірку наявності або відсутності заповіту/спадкової справи та від 04 жовтня 2001 року № 1886 про реєстрацію заведення спадкової справи, що були сформовані і спрямовані нею до реєстратора (на той час) Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ - Першої харківської державної нотаріальної контори.

Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) на неодноразову вимогу суду з Першої харківської державної нотаріальної контори стосовно ОСОБА_7 не надана.

На вимогу суду Харківський обласний державний нотаріальний архів листом від 14 лютого 2017 року № 399/01-21 відповів, що надати реєстри для реєстрації нотаріальних дій Десятої харківської державної нотаріальної контори не уявляється можливим, так як оригінали документів, що супроводжували вчинення нотаріальних дій, вилучені слідчим СУ ГУНП в Харківській області Бережною Н. О. на підставі ухвали Київського райсуду м. Харкова від 30 серпня 2016 року.

Дослідженням у судовому засіданні матеріалів кримінального провадження від 16 жовтня 2014 року за № 12014220480005523 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, цих документів, на які посилається Харківський обласний державний нотаріальний архів, не виявлено.

Із листування ОСОБА_12 з Міністерством юстиції України, за результатами проведеної ними перевірки встановлено, що спадкова справа, яка заведена після смерті ОСОБА_7 , є чинною.

Вжитими судом процесуальними заходами отримати та дослідити у судовому засіданні оригінал заяви ОСОБА_7 про скасування (анулювання) свого заповіту від 07 квітня 1994 року (нот. реєстр № 1-4255) не виявилося можливим, що одночасно завадило проведенню судової криміналістичної експертизи цього документа, на проведенні якої сторони не наполягали, пояснили, що проведення експертних досліджень не є необхідним.

Місцевим судом було досліджено оригінал реєстру для реєстрації нотаріальних дій (нотаріальний реєстр) від 09 грудня 1998 року № 3-8983, у змісті якого виявлені виправлення і креслення тексту, які протирічать встановленим правилам ведення такого роду документів, що викликає сумніви у законності нотаріальних дій щодо посвідчення підпису ОСОБА_7 на письмовій заяві про скасування заповіту.

Представник Десятої харківської державної нотаріальної контори надав до суду оригінал журналу реєстрації вхідної кореспонденції за 1998 рік, намагаючись довести, що заява від ОСОБА_7 надійшла до них поштою, тоді як наявна у справі копія цієї заяви свідчить про посвідчення підпису на ній саме нотаріусом Десятої харківської державної нотаріальної контори, а тому її поштове пересилання є зайвим та не викликалось обставинами цієї процедури.

Позивачем надано, а судом у судовому засіданні досліджено оригінал цього заповіту від 07 квітня 1994 (нотаріальний реєстр № 1-4255), котрим ОСОБА_7 , яка проживала в АДРЕСА_1 , заповідала все своє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось, та, взагалі, все те, що буде їй належати на день її смерті та на що вона за законом матиме право, у тому числі належну їй на праві власності частину квартири в АДРЕСА_1 , - ОСОБА_10 , котра мешкає в АДРЕСА_3 .

Надані Десятою харківською державною нотаріальною конторою і досліджені судом у судовому засіданні оригінали алфавітних книг заповітів і спадкових справ, книг обліку спадкових справ, оригіналу спадкової справи від 04 жовтня 2001 року № 407/01 підтверджують їх чинність на час розгляду цієї справи разом із заповітом ОСОБА_7 від 07 квітня 1994 року.

Вчиняючи нотаріальні дії щодо відкриття спадкової справи від 04 жовтня 2001 року № 407/01, державні нотаріуси виходили із дійсності заповіту ОСОБА_7 від 07 квітня 1994 року та в продовження цього збирали документи для оформлення свідоцтва про право на спадщину, оскільки державний нотаріус Верещака Г. Л. надавала ОСОБА_10 запити до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 23 липня 2002 року (вихідний № 2011) і 18 квітня 2006 року (вихідний № 667), а 15 листопада 2006 року (вихідний № 4885) до Харківського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України». Дії нотаріуса відповідали вимогам пункту 115 Інструкції № 18/5 від 14 червня 1994 року «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (в редакції наказу Мінюсту України від 17 жовтня 2000 року № 51/5), де передбачено, що державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частину в спадщині.

Крім того, позивачем надано і досліджено судом оригінал заповіту від 16 червня 1988 року (нотаріальний реєстр № 3-775), де ОСОБА_7 , яка проживала в АДРЕСА_4 , заповідала на випадок своєї смерті племінниці ОСОБА_10 , 1955 року народження, яка на той час проживала в АДРЕСА_5 , ювелірні прикраси, золотий годинник без браслету, сім килимів різних розмірів, меблеву стінку, кришталеву люстру, піаніно, а також решту майна, котре на день її смерті їй належатиме, де б таке не знаходилось та в чому б воно не було виражене.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 померла.

Рішенням Жовтневого райсуду м. Харкова від 18 жовтня 2013 року, яке залишене в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2014 року, встановлено факт родинних стосунків (відносин) між ОСОБА_12 та ОСОБА_10 як дядька і племінниці, визнано ОСОБА_12 спадкоємцем п`ятої черги після смерті ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_18 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 помер, після чого право на спірну квартиру у повному обсязі успадкував позивач ОСОБА_1 , який з 19 жовтня 2017 року є повним власником спірної квартири.

З витягу № 8874242 від 08 листопада 2005 року, право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване на підставі рішення Дзержинського райсуду м. Харкова від 19 жовтня 2005 року у справі № 2-12674/2005.

Рішення Дзержинського райсуду м. Харкова від 19 жовтня 2005 року у справі № 2-12674/2005 скасоване ухвалою судової колегії у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2006 року, а при новому розгляді справи рішенням Дзержинського райсуду м. Харкова від 27 серпня 2010 року у позові ОСОБА_2 судом відмовлено. В цій частині рішення набрало законної сили.

ОСОБА_4 зареєстрував у спірній квартирі свою дружину ОСОБА_5 , як це вказано в довідці КП «Жилкомсервіс» від 12 грудня 2014 року № 22768/2/0705, де й сам є зареєстрованим з 18 жовтня 2006 року по теперішній час.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі представника ОСОБА_4 - адвоката Бикової О. Ю. на ухвалу Харківського апеляційного суду від 31 травня 2019 року, з таких мотивів.

Згідно зі статтею 356 ЦПК України апеляційна скарга подається у письмовій формі. В апеляційній скарзі серед іншого мають бути зазначені повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб).

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 було залишено без руху з підстав несплати останнім повної суми судового збору та неправильного зазначення третьої особи - Дзержинського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, яке згідно ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2016 року було замінено на Управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради.

Апеляційним судом встановлено, що 17 травня 2019 року представник ОСОБА_4 - адвокат Бикова О. Ю. отримала копію ухвали апеляційного суду від 10 травня 2019 року, про що свідчить зворотне поштове повідомлення.

27 травня 2019 року на виконання ухвали апеляційного суду від 10 травня 2019 року представником ОСОБА_4 надано докази доплати судового збору в розмірі 1 038,32 грн. Разом з тим, виправленої апеляційної скарги у восьми примірниках із доданими до неї письмовими матеріалами, останньою апеляційному суду надано не було та причини ненадання не зазначено.

Враховуючи те, що представник заявника недоліки апеляційної скарги у строк, визначений судом в ухвалі від 10 травня 2019 року, не виконав, апеляційний суд обґрунтовано, відповідно до положень статей 185, 357 ЦПК України, визнав цю скаргу неподаною та повернув апелянту.

При цьому, згідно з частиною сьомою статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив ОСОБА_4 у відкритті апеляційного провадження не заслуговують на увагу, оскільки в спірному випадку була постановлена ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, а не про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Інші доводи касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду за встановлених вище обставин не мають правового значення, і відповідно, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Судами встановлено, що згідно з свідоцтвом про право власності на житло на підставі розпорядження Харківського міського центру приватизації державного житлового фонду від 11 січня 1994 року, квартира АДРЕСА_2 приватизована ОСОБА_7 та ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

07 квітня 1994 року ОСОБА_7 складено заповіт, яким вона заповідала ОСОБА_10 все своє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось, та, взагалі, все те, що буде їй належати на день її смерті та на що вона за законом матиме право.

ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_7 померла.

04 жовтня 2001 року з заявою про прийняття спадщини до нотконори звернулась ОСОБА_10 .

На момент смерті ОСОБА_8 їй належала рівна частка з ОСОБА_7 на приватизовану квартиру АДРЕСА_2 , до спадкового майна після її смерті відноситься 1/2 частина цієї квартири, яку крім ОСОБА_10 ніхто не успадкував, тому вона є єдиним спадкоємцем ОСОБА_8 за заповітом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 померла.

17 липня 2012 року з заявою про прийняття спадщини до П`ятої харківської державної нотаріальної контори на підставі статті 1265 ЦК України звернувся ОСОБА_12 .

Постановою про відмову у вчинені нотаріальної дії від 27 березня 2017 року ОСОБА_12 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_10 на квартиру, оскільки право власності на спірне майно зареєстровано за іншою особою.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 помер.

16 травня 2017 року ОСОБА_32 складено заповіт на ім`я ОСОБА_1 .

Постановою від 04 травня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно щодо належності його спадкодавцеві.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

За змістом статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або його частину (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Статтею 548 ЦК УРСР встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Таким чином з огляду на вищевикладені правові норми та встановлені судами фактичні обставини справи колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанції про те, що ОСОБА_12 як спадкоємець правомірно набув право власності на майно в порядку спадкування за законом після ОСОБА_10 , та відповідно, спадкове майно правомірно набуто ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом, оскільки кожен з них визначений законом строк звернувся з відповідними заявами до нотконтори про прийняття спадщини.

Разом із тим судами встановлено та із матеріалів справи вбачається, що рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2005 року визнано дійсною угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , що укладена між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та визнано за ОСОБА_2 право власності на цю квартиру.

18 листопада 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі- продажу, за яким спірну квартиру продано за 133 900,00 грн.

15 лютого 2006 року ОСОБА_3 подарувала квартиру АДРЕСА_6 ОСОБА_4 .

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 червня 2006 року рішення суду від 19 жовтня 2005 року скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Скасоване судове рішення жодних правових наслідків не породжує, до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 644/7422/16-ц (провадження № 14-363цс18).

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Рішення суду, на підставі якого за ОСОБА_2 визнано право власності скасовано, а тому з огляду на вищенаведене висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що остання не мала права проводити реалізацію спірної квартири, оскільки не була її належним власником, а квартира підлягає витребуванню на користь власника - ОСОБА_16 є правильними.

Доводи касаційної скарги про те, що у справі було неправомірно здійснено заміну сторони позивача, а правонаступник позивача позбавлений можливості заявляти самостійні позовні вимоги? а суд в цьому випадку фактично розглянув неприйнятий позов неналежної особи, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Судами встановлено що при новому розгляді справи після скасування судового рішення від 19 жовтня 2005 року ОСОБА_10 подала зустрічний позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , який був прийнятий судом.

Справа неодноразово розглядалася судами.

У зв`язку зі смертю ОСОБА_10 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2012 року провадження було зупинено до прийняття правонаступниками спадщини та вступу їх до участі у справі як правонаступників.

ОСОБА_12 неодноразово уточнював позовні вимоги шляхом подання відповідних заяв.

29 березня 2018 року ОСОБА_14 уточнено позовні вимоги.

Позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред`явити зустрічний позов (частина друга статті 31 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Близькі за змістом приписи закріплює частина друга статті 49 ЦПК України у редакції, чинній з указаної дати.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 є правонаступником ОСОБА_12 , який в свою чергу набув прав та обов`язків позивача після ОСОБА_10 місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для прийняття до розгляду позовної заяви, поданої 29 березня 2018 року ОСОБА_14 .

Апеляційний суд також вказував, що посилання апелянта на ту обставину, що ОСОБА_33 вчинено дії для скасування заповіту, а тому ОСОБА_10 не набула спірне майно безпідставні.

ОСОБА_4 не надано доказів недійсності чи скасування заповіту ОСОБА_34 чи ОСОБА_8 .

Заповіти, складені ОСОБА_7 від 16 червня 1988 року та від 07 квітня 1994 року є діючими та останній доповнює перший в частині надбаного заповідачем об`єкта нерухомості.

Також, згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 15 січня 2018 року № 50556197 щодо ОСОБА_8 є чинною спадкова справа № 277/98, що заведена Десятою харківською державною нотаріальною конторою 21 серпня 1998 року.

Отже? вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_7 вчинила спочатку всі дії для зміни заповіту, а потім всі дії для його скасування.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стосовно того, що місцевий суд не оцінив з міркувань співмірності тієї обставини, що позивач ОСОБА_1 не має потреби у житлі, має у власності декілька об`єктів нерухомого майна, проте ОСОБА_5 та ОСОБА_4 іншого житла взагалі не мають колегія суддів виходить з такого.

Судами встановлено, що ОСОБА_19 зареєстрована у спірному житловому приміщенні за згодою особи, у власності якої перебувала спірна квартира, тобто, ОСОБА_4 як член його сім`ї; власником квартири є позивач, а ОСОБА_19 та ОСОБА_4 не є членами його сім`ї, між сторонами договір найму житла не укладено.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_16 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із спірної квартири, оскільки за встановлених судом обставин цієї справи право власності позивача на житлове приміщення (будинок) підлягає захисту.

Разом із тим, визначаючи пропорційність здійсненого втручання у права та інтереси відповідача, суд оцінює баланс інтересів сторін - з однієї сторони власника спірного житлового приміщення, з іншої - інтереси окремої особи, що заслуговують на врахування та повагу. Проте, у наведеному інтереси власника з урахуванням усіх інших наведених судом міркувань, мають переважати у цьому спорі над інтересами окремої особи, яка вселилася у майно за відсутності належної волі власника, від неуповноваженої особи, у спосіб, що не відповідає праву.

Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутній попередній розрахунок судових витрат, що є підставою для відмови у розподілі судових витрат, а судом взагалі не встановлено в основному рішенні незаконність дій, які вчинили у 2005 році ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 відносно ОСОБА_16 не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, при подачі позовної заяви ОСОБА_14 29 березня 2018 року він окрім заявлених позовних вимог просив також вирішити питання про стягнення з відповідачів на його користь судових витрат в розмірі - 31 569,00 грн, які складаються з: 1 539,00 грн - держмито; 30,00 грн - витрати на ІТЗ судового процесу; 30 000,00 грн - оплати послуг адвоката, чим спростовуються доводи касаційної скарги стосовно того, що в матеріалах справи відсутній попередній розрахунок судових витрат.

Доводи касаційної скарги стосовно того, в основному рішенні не встановлено незаконність дій, які вчинили у 2005 році ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 і якими було порушено права ОСОБА_16 не заслуговують на увагу, адже за наслідками розгляду справи було встановлено наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_10 правонаступником якого є ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши доводи касаційних скарг Верховний Суд дійшов висновку про залишення їх без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягають залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання та дію рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 березня 2019 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 березня 2019 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 29 березня 2019 року, ухвалу Харківського апеляційного суду від 31 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання та дію рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 березня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська