Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.07.2018 року у справі №647/3085/17

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 647/3085/17

провадження № 61-38092св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Югтранзитсервіс-Агропродукт», Приватне підприємства «ЮТС-Агропродукт Плюс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук Ірини Миколаївни на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2018 року у складі судді Миргород В.С. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Ігнатенко П. Я., Орловської Н. В., Полікарпової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Югтранзитсервіс-Агропродукт» (далі - ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт»), Приватного підприємства «ЮТС-Агропродукт Плюс» (далі - ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс») про визнання договору про заміну сторони у договорі оренди землі недійсним, посилаючись на те, що 26 червня 2012 року між його матір`ю ОСОБА_2 та ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» було укладено строком на 5 років договір оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 17,96 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0017, площею 8,98 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0015, площею 8,9812 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0016, розташованих на території Раківської сільської ради Бериславського району Херсонської області, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Бериславському районі Херсонської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 26 червня 2012 року № 652060004001815. 20 листопада 2015 року між ОСОБА_2 , ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» та ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс» було укладено два договори про заміну сторони в договорі оренди земельних ділянок, за умовами яких зі згоди ОСОБА_2 ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» (орендар) передало, а ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс» (новий орендар) прийняло на себе права та обов`язки сторони орендаря в договорі оренди від 26 червня 2012 року щодо земельних ділянок площею 17,96 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0017, площею 8,98 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0015, та поновлено строк дії договору до 31 грудня 2024 року. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і він успадкував вищевказані земельні ділянки. Оскільки строк дії договору оренди земельних ділянок від 26 червня 2012 року закінчувався 26 червня 2017 року, він звернувся до ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» з повідомленням про припинення цього договору, однак отримав відповідь про те, що у зв`язку з укладенням 20 листопада 2015 року договорів про заміну сторони в договорі оренди йому буде повернуто лише земельну ділянку площею 8,9812 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0016. Вказані договори від 20 листопада 2015 року суперечить вимогам Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України «Про оренду землі», порушують його права як спадкоємця, продовжують строк дії оренди та містять ознаки фіктивності, оскільки вносять зміни до договору оренди земельних ділянок від 26 червня 2012 року шляхом передачі права оренди від однієї юридичної особи - іншій, що можливо лише при суборенді. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними та скасувати державну реєстрацію договорів про заміну сторони в договорі оренди землі від 26 червня 2012 року, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Бериславському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 26 червня 2012 року за № 652060004001815, в частині земельних ділянок, розташованих на території Раківської сільської ради Бериславського району Херсонської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 17,9628 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0017, та площею 8,9812 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0015, укладених 20 листопада 2015 року між ОСОБА_2 , ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» та ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс».

ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» та ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс» подали відзиви на позов, в яких зазначили, що позивач не навів конкретних норм чинного законодавства, якими він обґрунтовує свої вимоги. Заміна орендаря відбулася зі згоди орендодавця, яка вільно і на свій розсуд визначила та погодила умови укладених договорів. Термін «новий орендар» в оспорюваних договорах вжито лише з метою визначення, хто саме стає орендарем після укладення цих договорів. Доводи позивача про фіктивність договорів є безпідставними, оскільки вони укладалися саме з метою заміни орендаря, а не надання земельної ділянки в суборенду. Посилання позивача на те, що вказані договори суперечать вимогам чинного законодавства, є необґрунтованими. Нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про оренду землі» передбачено перехід права оренди як в порядку правонаступництва так і на підставі правочину.

У відповіді на відзив представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук І. М. посилалася на те, що ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс» не є правонаступником ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» і норми ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони врегульовані Законом України «Про оренду землі», який є спеціальним у цих правовідносинах.

Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги не доведено і договір від 20 листопада 2015 року про заміну сторони в договорі оренди всупереч вимогам чинного законодавства не зареєстровано у відділі Держгеокадастру, тобто він не є вчиненим, тому визнання його недійсними не вимагається.

Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу Ковальчук І. М. , яка діє від імені ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2018 року змінено. Виключено з описово-мотивувальної частини рішення посилання суду як на встановлену обставину на те, що договір від 20 листопада 2015 року про заміну сторони договору оренди не зареєстрований у відділі Держгеокадастру та не є вчиненим. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що законом та умовами основного договору оренди не передбачено будь-яких заборон щодо укладення додаткових угод. Зміст оспорюваних договорів не суперечить нормам чинного законодавства, а відсутність вільного волевиявлення орендодавця не встановлено. Правочин вчинений у формі, визначеній законом, та спрямований на настання правових наслідків. Проаналізувавши заявлені позивачем підстави визнання правочинів недійсними, місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, однак помилково послався на те, що договір від 20 листопада 2015 року про заміну сторони договору оренди не зареєстрований у відділі Держгеокадастру, а тому не є вчиненим.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У червні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук І. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 03 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що оспорювані договори суперечать Закону України «Про оренду землі», яким чітко визначений порядок передачі землі в оренду, форма та зміст договору оренди землі, строки оренди, порядок оплати. Також Законом України «Про оренду землі» визначено, що сторонами договору є орендодавець та орендар, однак оспорювані договори є тристоронніми і містять визначення «новий орендар». Крім того, суди не врахували, що вказані договори містить ознаки фіктивності, оскільки для передачі права оренди законом передбачено суборенду. Продовження строку оренди при суборенді неможливе, тому відповідачі й уклали договори від 20 листопада 2015 року про заміну сторони в договорі оренди. Ці договори порушують права ОСОБА_1 як спадкоємця, оскільки фактично було укладено новий договір оренди без викладення в ньому всіх істотних умов.

У серпні 2018 року ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бериславського районного суду Херсонської області.

26 липня 2018 року справа № 647/3085/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 була власником трьох земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме: площею 17,96 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0017, площею 8,98 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0015, площею 8,9812 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0016, які розташовані на території Раківської сільської ради Бериславського району Херсонської області, що підтверджується державними актами на право власності на земельні ділянки серії ЯК № 519145, серії ЯК № 519146 та серії ХС № 024468.

26 червня 2012 року ОСОБА_2 уклала з ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» договір оренди, згідно з яким надала товариству в оренду строком на 5 років вищевказані земельні ділянки. Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Бериславському районі Херсонської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 26 червня 2012 року № 652060004001815.

Пунктом 40 договору оренди від 26 червня 2012 року його сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря, не є підставою для зміни умов договору або його розірвання.

Прикінцевими положеннями договору оренди від 26 червня 2012 року визначено, що додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу в разі, якщо вони укладені (складені) в тій же самій формі, що й цей договір.

20 листопада 2015 року між ОСОБА_2 (орендодавець), ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» (орендар) та ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс» (новий орендар) було укладено два договори про заміну сторони у договорі оренди, за умовами яких зі згоди орендодавця орендар передав, а новий орендар прийняв на себе права та обов`язки сторони (орендаря) у договорі оренди землі від 26 червня 2012 року щодо земельної ділянки площею 17,96 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0017, та земельної ділянки площею 8,98 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0015.

Пунктом 6.3 вказаних договорів його сторони погодили, що з моменту переходу права оренди строк дії договору поновлюється до 31 грудня 2024 року.

Також встановлено, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки площею 17,96 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0017, та земельної ділянки площею 8,98 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0015, зареєстровано за ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс» в передбаченому законом порядку.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, а її син ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом отримав у спадщину три земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 17,96 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0017, площею 8,98 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0015, площею 8,9812 га, кадастровий номер 6520686600:05:005:0016, які розташовані на території Раківської сільської ради Бериславського району Херсонської області.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що договори від 20 листопада 2015 року суперечить вимогам ЗК України, Закону України «Про оренду землі», порушують його права як спадкоємця, продовжують строк дії оренди та містять ознаки фіктивності, оскільки вносять зміни до договору оренди земельних ділянок від 26 червня 2012 року шляхом передачі права оренди від однієї юридичної особи - іншій, що можливо лише при суборенді.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 3 ЦК України презюмує свободу договорів разом із рівністю учасників цивільних відносин, а також справедливість, добросовісність та розумність як загальні засади цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час укладення договору оренди від 26 червня 2012 року, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо. Невід`ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, які знаходяться у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (частина перша статті 30 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частини перша, друга статті 234 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Частиною першою статті 77 ЦПК передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, місцевий суд правильно виходив з того, що ОСОБА_1 не довів наявності будь-яких обставин, які відповідно до статей 203, 215 ЦК України є підставами для визнання оспорюваних правочинів недійсними, однак помилково послався на те, що вони не зареєстровані у відділі Держгеокадастру.

Встановивши, що право оренди земельних ділянок було зареєстровано за ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс» в передбаченому законом порядку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про виключення з рішення місцевого суду посилання на те, що договори не зареєстровані. При цьому,змінюючи рішення суду першої інстанції та погодившись з його висновком про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд правильно виходив з того, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки сторони оспорюваних договорів погодили їх істотні умови, вільно виявили бажання замінити сторону і передати права та обов`язки орендаря за основним договором іншій особі, а також продовжити строк дії основного договору, що узгоджується з прикінцевими положеннями договору оренди.

Шляхом укладення договорів від 20 листопада 2015 року власник земельної ділянки ОСОБА_2 , орендар ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» та новий орендар ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс» дійшли згоди щодо зміни умов договору від 26 червня 2012 року, що відповідає вимогам частини першої статті 30 Закону України «Про оренду землі» та передбачено умовами договору оренди від 26 червня 2012 року, тому висновок судів про те, що положення укладених договорів не суперечать вимогам чинного законодавства, є правильним.

Посилання заявника на те, що оспорювані договори не відповідають вимогам Закону України «Про оренду землі», оскільки є тристоронніми і містять визначення «новий орендар», не заслуговують на увагу з огляду на загальні засади цивільного законодавства, якими передбачено, зокрема свободу договору. Крім того, про можливість укладення договору за домовленістю двох або більше сторін прямо зазначено в частині першій статті 626 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги про те, що оспорювані договори містять ознаки фіктивності, є безпідставними, оскільки ці договори є вчиненими з моменту їх державної реєстрації і земельні ділянки передано в оренду ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс», тобто відсутні передбачені статтею 234 ЦК України підстави для визнання договорів фіктивними.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук Ірини Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2018 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. С. Жданова С. О. Карпенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов