Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.11.2020 року у справі №520/1982/18

Постанова

Іменем України

04 лютого 2021 року

м. Київ

справа №520/1982/18

провадження №61-16445св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Одеська міська рада,

відповідач - Управління державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м.

Одеси від 24 травня 2018 року у складі судді Коваленко О. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів Громіка Р. Д., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доОдеської міської ради, Управління державної казначейської служби України

у м. Одесі Одеської області, в якому просив: стягнути з Одеської міської ради на його користь збитки у вигляді упущеної вигоди на суму

1 403 167,56 грн та 1 500 000 в рахунок відшкодування моральної шкоди; зобов'язати Управління Державної казначейської служби м. Одеси Одеської області перерахувати за рахунок коштів м. Одеси на його користь суму збитків у розмірі 1 403 167,56 грн та 1 500 000 грн моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що на виконання постанови Київського районного суду м.

Одеси від 01 червня 2006 року у справі № 2-1936, яка набрала законної сили 15 листопада 2006 року та якою встановлена протиправність бездіяльності Одеської міської ради та Одеського міського управління земельних ресурсів стосовно звернень ОСОБА_1 у 1997 році, 20 серпня 2003 року та 15 травня 2004 року про надання земельної ділянки у межах міста (Київський район) для будівництва житлового будинку, 05 жовтня 2007 року Одеською міською радою прийнято рішення "Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі", в додатку до якого пунктом 69 відповідний дозвіл надано ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1.

13 грудня 2011 року між позивачем та КП "Земельно-кадастрове бюро при управлінні земельних ресурсів" укладено договір про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

20 листопада 2014 року позивач подав проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на затвердження Одеської міської ради. При цьому, не дивлячись на постанову Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року, якою зобов'язано Одеську міську раду затвердити проект землеустрою, з моменту подання проекту по теперішній час, проект землеустрою не затверджено. Після подання проекту землеустрою вартість земельної ділянки становила 3 770 040 грн, станом на момент подання позову її вартість становить 2 426 850 грн.

Вартість земельної ділянки на той час та теперішній підтверджується висновками про оцінку майна.

Таким чином, зниження вартості земельної ділянки завдало позивачу збитки у вигляді упущеної вигоди.

Оскільки, у позивача був намір продати придбану земельну ділянку, він вважає, що протиправними діями відповідача йому завдано збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 1 403 167,56 грн (1 352 190 (різниця між вартістю земельної ділянкою у 2015 році та на час звернення до суду)

+ 50977,56 (індекс інфляції 3,77 %) = 1 403 167,56 грн).

Протиправні дії з боку Одеської міської ради, що полягали в ненаданні позивачу земельної ділянки, завдали йому значної моральної шкоди, яку він оцінює в 1 500
000 грн. Протиправність дій полягала в тому, що неодноразово Одеською міською радою було відмовлено в задоволенні заяв позивача, після чого він був вимушений звертатися до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів. Враховуючи велику кількість звернень позивача до суду, з метою захисту своїх законних прав та інтересів, позивач зазнав значних витрат на правову допомогу. Крім того, все це негативно відобразилося на його стані здоров'я. Він почав себе гірше почувати, став більш знервований, погіршився сон. Протиправність дій з боку Одеської міської ради щодо нього триває ще з 1997 року. При цьому протиправність дій Одеської міської ради встановлено та підтверджується постановами судів.

Згідно з листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 16 січня 2018 року позивача повідомлено, що проект рішення розглядався 08 лютого 2017 року та 04 жовтня 2017 року, але проект не набрав необхідної кількості голосів депутатів. При цьому, інші проекти рішень станом на 08 лютого 2017 року та 04 жовтня 2017 року були розглянуті.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5
000 грн.

У задоволенні вимоги про стягнення з Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 упущеної вигоди в сумі 1 403 167,56 грн відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що матеріали справи та встановлені обставини, стосуються порушених життєвих зв'язків ОСОБА_1, враховуючи зусилля, яких він поклав для захисту своїх прав у суді, ті негативні емоції, які він відчував у зв'язку з невиконанням постановлених на його користь судових рішень, підтверджують факт наявності душевних страждань та завдання йому моральної шкоди.

Крім наведеного, суди послались на те, що бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо виконання судового рішення підриває довіру населення та сприяє формуванню у громадян, у тому числі у позивача, негативного ставлення до даних структур.

Установивши факт завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав завищеним розмір моральної шкоди, заявленого позивачем до відшкодування, та визначив цей розмір в сумі 5000 грн з урахуванням встановлених обставин та засад розумності, виваженості і справедливості.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення упущеної вигоди в сумі 1 403 167,56 грн, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що намір продажу земельної ділянки (власником якої ОСОБА_1 не є) не означає реальну можливість такого продажу. Позивач бажає отримати земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), але правова суть безоплатної приватизації земель фізичними особами полягає у передачі земельних ділянок для власних потреб, а не в комерційних цілях.

Збитки, про відшкодування яких просить ОСОБА_1, не є упущеною вигодою у розумінні ЦК України, оскільки не наведені конкретні обставини, на яких ґрунтується право заявляти про реальну можливість отримання доходів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Одеська міська рада, не погодилась з висновками судів попередніх інстанцій в частині стягнення на користь позивача 5000 грн моральної шкоди, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині та відмовити у задоволенні цих вимог, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача 5000 грн моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не навели жодного обґрунтування протиправності дій, рішень чи бездіяльності Одеської міської ради, якими завдано моральну шкоду ОСОБА_1, не навели доказів, якими підтверджується наявність такої шкоди та її причинний зв'язок з протиправністю дій, рішень або бездіяльності відповідача.

Під час вирішення даного спору в частині стягнення моральної шкоди судами не враховано правові висновки щодо застосування статті 1174 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені Верховним Судом у постановах від 05 травня 2020 року у справі № 759/7011/18, від 09 липня 2020 року у справі № 220/680/17, від 22 січня 2020 року у справі № 490/5584/17, від 22 січня 2020 року у справі № 333/4063/17.

Судами неправильно вирішено справу та безпідставно стягнуто з Одеської міської ради моральну шкоду без з'ясування наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності міської ради по відношенню до ОСОБА_1, факту завдання позивачу моральної шкоди та їх причинно-наслідкового зв'язку.

При стягненні з Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 моральної шкоди судами належним чином не з'ясовано жоден з елементів, передбачених статтею 1174 ЦК України, для вирішення питання наявності підстав для відшкодування моральної шкоди.

Апеляційним судом проігноровано обставини у справі, які мають істотне значення, зокрема, в частині встановлення факту протиправності рішень, дій та бездіяльності міської ради, якими нібито завдано моральну шкоду ОСОБА_1, які повідомлялися суду апеляційної інстанції, проте безпідставно не були ним враховані при вирішенні справи в порушення статей 89, 263 ЦПК України.

Так, 21 січня 2020 року Одеською міською радою через канцелярію Одеського апеляційного суду подано додаткові пояснення у справі, в яких акцентувалась увага на тому, що постанову Київського районного суду

м. Одеси від 10 жовтня 2016 року у справі № 520/5836/16-а в частині зобов'язання Одеської міської ради у встановленому земельним законодавством України порядку затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у приватну власність

ОСОБА_1, площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_2, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), на яку посилається Одеський апеляційний суд в оскаржуваному рішенні, скасовано постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі № 520/5836/16.

Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі № 520/5836/16 прийнято нове рішення, яким зобов'язано Одеську міську раду у встановленому земельним законодавством України порядку повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення та передачі її у приватну власність ОСОБА_1, земельної ділянки площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Заліпаєва Ю. В. виконавче провадження з виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року закінчено на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з повним фактичним виконанням судового рішення.

Таким чином, на сьогодні питання затвердження проекту землеустрою та передачі ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, вирішено чинним рішенням Одеської міської ради від 30 січня 2019 року "Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_2, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)", яке прийнято з урахуванням висновків П'ятого апеляційного адміністративного суду, викладених у постанові від 18грудня 2018 року у справі № 520/5836/20.

Проігнорувавши обставини, які мають вирішальне значення для вирішення питання наявності протиправного характеру у рішеннях, діях та бездіяльності Одеської міської ради, суди встановили факт завдання позивачу моральної шкоди невиконанням постановлених на його користь судових рішень, пославшись на судове рішення, яке не є скасованим, тоді як виконавче провадження з виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі № 520/5836/16 закінчене з підстав його повного фактичного виконання Одеською міською радою.

Ухвалюючи рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не лише проігнорували відсутність у позовній заяві належного обґрунтування такої шкоди погіршенням фізичного здоров'я (на підтвердження чого не надано жодних доказів), але й за власною ініціативою зробили оцінку психологічного та соціального стану позивача, яка ґрунтується виключно на суб'єктивних міркуваннях суддів. Жодних доводів щодо того, яким саме чином судами першої та апеляційної інстанцій було визначено розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Одеської міської ради, в оскаржуваних рішеннях не наведено.

Оскаржуваними рішеннями стягнуто моральну шкоду за відсутності будь-якої протиправності дій міської ради, якими могла бути завдана така шкода, за відсутності будь-яких доказів її наявності та розміру, а також без з'ясування причинного зв'язку між діями та нібито завданою моральною шкодою.

Відзиви на касаційну скаргу іншими учасниками справи суду не подано

Фактичні обставини, встановлені судами

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2006 року у справі №2-1936 зобов'язано Одеську міську раду у встановленому законом порядку внести документи по наданню ОСОБА_1 земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1, на розгляд сесії Одеської міської ради.

На виконання вказаної постанови Одеською міською радою прийнято рішення від 05 жовтня 2007 року "Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі", відповідно до пункту 69 якого ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Після отримання розробленого позивачем проекту землеустрою Одеською міською радою розглянуто вказаний проект та прийнято рішення від 27 квітня 2016 року "Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_2, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд - присадибна ділянка)".

Відмова у затвердженні проекту мотивована передбаченою частиною 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороною передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб у разі відсутності плану зонування та детального плану території (які на момент розгляду проекту затверджені не були).

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року у справі №520/5836/16-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради від 27 квітня 2016 року та зобов'язано Одеську міську раду у встановленому земельним законодавством України порядку затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у приватну власність ОСОБА_1 кадастровий номер 5110136900:41:008:0016, площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_2, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

У провадженні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області знаходиться виконавче провадження № 53246304 з примусового виконання зазначеної постанови.

Проект рішення "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_2, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)" був винесений на розгляд сесій 08 лютого 2017 року та від 04 жовтня 2017 року, проте не набрав достатньої кількості голосів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються відповідачем виключно в частині стягнення на користь позивача 5000 грн моральної шкоди, у зв'язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 2 статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення. Підставно суд стягнув і 3 000
грн на правову допомогу.

За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Встановивши наявність умов, необхідних для відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди, завданої позивачу неправомірною бездіяльністю органу місцевого самоврядування щодо тривалого невирішення у межах свої компетенції питання щодо виділення позивачу за його заявою земельної ділянки та щодо затвердження проекту землеустрою для відведення йому земельної ділянки, що встановлено судовими рішеннями, які тривалий час не виконувались відповідачем.

Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 грн відповідає засадам розумності та справедливості, а також обставинам справи та наслідкам, що наступили для позивача, який зазнав моральних страждань та втрат немайнового характеру.

З урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнав позивач унаслідок бездіяльності органу місцевого самоврядування, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивача у зв'язку з необхідністю докладання додаткових зусиль для доведення своїх вимог щодо розгляду його звернень і заяв, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що сума у розмірі 5 000 грн є достатньою для відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди, не надано доказів протиправності дій, рішень та бездіяльності Одеської міської ради, є необґрунтованими, оскільки судами встановлено порушення прав позивача внаслідок протиправної бездіяльності відповідача та наявність шкоди, заподіяної такою бездіяльністю.

Протиправність дій, рішень та бездіяльності полягає у тривалому нерозгляді і неналежному вирішенні заяв позивача про надання земельної ділянки та щодо затвердження проекту землеустрою для відведення йому земельної ділянки, що встановлено судовими рішеннями. Такі дії, рішення, бездіяльність, їх тривалість, безумовно негативно впливають на моральний стан позивача та призводять до душевних страждань.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на те, що постанова Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року у справі № 520/5836/16-а в частині зобов'язання Одеської міської ради у встановленому земельним законодавством України порядку затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у приватну власність ОСОБА_1, площею 0,1 га за адресою:

АДРЕСА_2, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), скасована постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року.

Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі № 520/5836/16 в частині зобов'язання Одеської міської ради у встановленому земельним законодавством України порядку затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у приватну власність ОСОБА_1 прийнято нове рішення, яким зобов'язано Одеську міську раду у встановленому земельним законодавством України порядку повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення та передачі її у приватну власність ОСОБА_1, земельної ділянки площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

При цьому, постанова Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року у справі № 520/5836/16-а в частині визнання протиправним і скасування рішення Одеської міської ради від 27 квітня 2016 року, яким позивачу відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у приватну власність для будівництва жилого будинку, залишено без змін.

Вказана постанова Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року у справі № 520/5836/16-а не впливає на вирішення спору у справі, яка переглядається. Обставина, яка виникла після ухвалення рішення суду першої інстанції у цій справі через прийняття Київським районним суду м. Одеси постанови від 10 жовтня 2016 року у справі № 520/5836/16-а, не могла вплинути на висновки судів у справі, що переглядається. У зв'язку

з постановою Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року у справі № 520/5836/16-а, рішення суду першої інстанціїмогло би бути переглянуто згідно з пунктом 3 частини 2 статті 423 ЦПК України.

Схожий за змістом висновок викладено у пункті 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (провадження № 14-431цс19).

Верховний Суд не може враховувати обставину скасування судового рішення в іншій справі, на яке є посилання в оскаржуваному у цій справі рішенні, оскільки ця обставина виникла вже після вирішення спору по суті судом першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених викладені Верховним Судом у постановах від 05 травня 2020 року у справі № 759/7011/18 (провадження № 61-20002св19), від 09 липня 2020 року

у справі № 220/680/17 (провадження №61-784св19), від 22 січня 2020 року

у справі № 490/5584/17 (провадження №61-42949св18), від 22 січня

2020 року у справі № 333/4063/17 (провадження № 61-38909св18), є необґрунтованими та спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які, з рахуванням встановлених у цій справі конкретних обставин цим висновкам не суперечать, а норми матеріального права щодо відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями, рішеннями, бездіяльністю органу місцевого самоврядування застосовано правильно, відповідно до установлених фактів.

Крім того, наведені постанови Верховного Суду, прийняті у справах у яких містяться різні фактичні обставини, у порівнянні зі справою, яка переглядається.

Таким чином, підстави, за яких відкрито касаційне провадження, не підтвердились.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди

з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку відповідача свідчить про відсутність факту завдання позивачу моральної шкоди у зв'язку з бездіяльністю відповідача. Проте такі доводи і обставини були перевірені і спростовані судами під час розгляду справи з посиланням на належні докази.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко