Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.10.2023 року у справі №756/12170/21
Постанова КЦС ВП від 03.10.2023 року у справі №756/12170/21

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 756/12170/21

провадження № 61-7097св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - державний нотаріус Двадцять першої київської нотаріальною контори Литвин Ірина Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 серпня 2022 року, додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року в складі судді Луценко О. М. та на постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року в складі колегії суддів Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на частину квартири.

Позов мотивувала тим, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 .

Вказує, що вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу разом зі ОСОБА_3 у період з 1997 року до 21 серпня 2019 року. Вони були пов`язанні спільним побутом, бюджетом, мали взаємні права та обов`язки. Позивачці належала на праві власності 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у якій вона проживала разом зі ОСОБА_3 до січня 2012 року.

У лютому 2012 року після відчуження позивачкою своєї частини квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продовжили спільне проживання у квартирі АДРЕСА_3 , яка належала на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2004 року.

05 жовтня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснили обряд вінчання, а 21 серпня 2019 року зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті позивачка продовжила проживати у квартирі АДРЕСА_3 .

12 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Двадцять першої Київської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , проте, їй нотаріус повідомив про те, що станом на дату придбання ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_3 він не перебував з позивачкою у зареєстрованому шлюбі, а тому вона може претендувати на частину квартири у випадку встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу та визнання квартири спільною сумісною власністю.

На підтвердження наявності шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 позивачка зазначила, що 03 грудня 2003 року вона продала гаражний бокс № НОМЕР_1 , розташований в автокооперативі «Регата» на АДРЕСА_4 ; 31 січня 2012 року продала 1/3 квартири АДРЕСА_2 , отримані від зазначеного нерухомого майна кошти додала до спільних зі ОСОБА_3 заощаджень, за які 29 березня 2004 року він придбав квартиру АДРЕСА_3 . Також факт спільного проживання як чоловіка та жінки та ведення спільного господарства підтверджується показаннями свідків, фотознімками, відмітками, штампами та візами у закордонних паспортах про здійснення спільних подорожей.

За таких обставин ОСОБА_1 просила встановити факт проживання її та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 1997 року до 21 серпня 2019 року та визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 25 серпня 2022 року Оболонський районний суд м. Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд мотивував своє рішення тим, що:

позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 01 січня 2004 року є необґрунтованими з огляду на те, що в цей період стаття 74 СК України не регулювала спірні правовідносини;

позивачка не довела факту її проживання зі ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 01 липня 2019 року та не надала належних і допустимих доказів на підтвердження ведення спільного господарства, побуту, бюджету, взаємного матеріального забезпечення. Суд першої інстанції оцінив надану позивачкою розписку ОСОБА_3 про користування меблями від 07 червня 2015 року, яка не є підтвердженням придбання спірної квартири на спільні кошти, як і того, що отримані кошти від продажу 31 січня 2012 року 1/3 частки квартири АДРЕСА_5 були долучені до купівлі квартири АДРЕСА_6 29 березня 2004 року, адже продаж частки квартири позивача відбувся пізніше, аніж купівля ОСОБА_3 спірної квартири;

посилання позивачки на те, що кошти від продажу гаражного боксу № НОМЕР_1 на АДРЕСА_4 були витрачені нею на купівлю спірної квартири не заслуговують на увагу, оскільки при відчуженні вказаного нерухомого майна ОСОБА_4 діяла від імені свого батька. Доказів того, що отримані від продажу кошти були передані батьком ОСОБА_4 та що вони були надані позивачкою на купівлю квартири, яка є предметом спору, матеріали справи не містять;

ОСОБА_5 не надала достатніх доказів на підтвердження проживання зі ОСОБА_3 однією сім`єю, ведення ними спільного господарства, придбання спірної квартири внаслідок спільної праці. Матеріалами справи не підтверджується постійне ведення спільного побуту, бюджету, взаємне матеріальне забезпечення. Посилання на регулярне спільне проживання та здійснення спільних подорожей не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в розумінні статті 74 СК України.

Додатковим рішенням від 06 грудня 2022 року Оболонський районний суд м. Києва задовольнив заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу; стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесенні витрати на правничу допомогу в розмірі 44 000 грн.

Додаткове рішення районний суд мотивував тим, що представник відповідача до закінчення судових дебатів зробила заяву щодо здійснення розподілу судових витрат, протягом п`яти днів подала докази, передбачені статтею 137 ЦПК України, які підтверджують як факт виконання робіт, так і їх обсяг, які додані до клопотання. Зокрема, детальний опис робіт на загальну суму 44 000 грн, які відповідач сплатив у повному розмірі, що підтверджується відповідними квитанціями. Врахувавши складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданої правничої допомоги адвокатом, значення справи для сторін суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на правничу допомогу в повному обсязі у розмірі 44 000 грн.

Постановою від 11 квітня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційні скарги ОСОБА_1 залишив без задоволення; рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 серпня 2025 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування оскаржених рішень районного суду при апеляційному розгляді не встановив.

Додатковою постановою від 08 травня 2023 року Київський апеляційний суд задовольнив частково заяву ОСОБА_2 ; стягнув з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що інтереси ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції на підставі договору про надання правничої допомоги від 23 вересня 2021 року та додатку № 1 до вказаного договору здійснювало АО «Мітракс» в особі адвоката Бабенко Я. В., яка до закінчення судових дебатів зробила відповідну заяву, а протягом п`яти днів подала докази, передбачені статтею 137 ЦПК України, які підтверджують як факт виконання робіт, так і їх обсяг, які додані до клопотання. Зокрема, детальний опис робіт (підготовка і подача відзиву на апеляційну скаргу на рішення 4500 грн та окремо на додаткове рішення 4000 грн., підготовка і участь у судовому засіданні 5500 грн, підготовка і подача заяви про стягнення витрат на правничу допомогу 1500 грн).

Колегія суддів вважала заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 15 500 грн неспівмірним, в тому числі з урахуванням вже стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 44 000 грн, що буде становити надмірний тягар для позивачки.

При вирішенні питання про розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню, апеляційний суд врахував зміст заперечень ОСОБА_1 , складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та значення справи для сторін і стягнув з позивачки на користь відповідача 10 000 грн витрат на правничу допомогу.

Аргументи учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивує тим, що:

в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження факту проживання позивачки та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, які суди відхилили з надуманих та формальних міркувань. Наголошує на тому, що спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 тривало довгий період з 1997 року, що свідчить про усталеність їх відносин;

суди зробили помилковий висновок про те, що позивачка не довела факт придбання спірної квартири за спільні кошти, адже матеріали справи не містять відповідних доказів того, що квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_3 ;

ОСОБА_1 зазначає, що показання свідків підтверджують письмові докази та реальність сімейних відносин між позивачем та ОСОБА_3 ;

суд першої інстанції при стягненні з позивачки на користь відповідача витрат на правничу допомогу не звернув увагу, що відповідач або його представник не зробили відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Заявлені до стягнення відповідачем витрати на надання правничої допомоги належним чином не обґрунтовані, розмір цих витрат не відповідає критеріям необхідності та розумності, тому в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу необхідно відмовити;

суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що наведені у розрахунку наданих послуг витрати на правничу допомогу є значно завищеними та перебільшеними. Вказує, що підготовлені представником відповідача документи в суді апеляційної інстанції не містять суттєво нової інформації, у порівнянні з заявами, поданими у суді першої інстанції, тому зазначений адвокатом час на підготовку документів у суді апеляційної інстанції є необґрунтованим. Вказане свідчить, що визначений судом апеляційної інстанції розмір витрат на правничу допомогу є також завищеним.

14 липня 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому його представник адвокат Бабенко Я. В. просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Також просить стягнути судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, а саме витрати на правову допомогу.

З метою визначення розміру судових витрат та їх розподілу 25 серпня 2023 року представник відповідача надала клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів витрат на правничу допомогу, які складаються з 6 000 грн.

Рух справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Ухвалою від 31 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 ; витребував з суду першої інстанції матеріали справи № 756/12170/21; надав учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

14 червня 2023 року матеріали справи № 756/12170/21 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Ухвалою від 31 травня 2023 року Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19, від 08 грудня 2021 року в справі № 369/16486/18, від 02 жовтня 2019 року в справі № 211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року в справі № 760/11145/18, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19, від 27 листопада 2020 року в справі №911/4242/15, від 12 листопада 2020 року в справі № 910/3233/18 та не дослідили зібрані у справі докази.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 був власником квартири за адресою: АДРЕСА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2004 року.

21 серпня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємцями першої черги за законом після його смерті є ОСОБА_1 як дружина та ОСОБА_2 як син померлого.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період з 1997 року до 01 січня 2004 року

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, за умови, що вони не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, презюмує виникнення їх спільної сумісної власності на майно, набуте ними за час спільного проживання, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Норми статті 74 СК України, які є правовою підставою виникнення права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, набрала чинності 01 січня 2004 року, а Кодекс про шлюб та сім`ю, який діяв на той час, коли чоловік і жінка почали спільно проживати, вказані відносини не врегульовував. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 362/1506/20 (провадження № 61-17350св21).

З урахуванням наведеного суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту спільного проживання за період з 1997 року до 01 січня 2004 року з тих підстав, що норми статті 74 СК України, які є правовою підставою виникнення права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, що проживають однією сім`єю але не перебувають у шлюбі між собою, не діяв, а Кодекс про шлюб та сім`ю, вказані відносини не врегульовував.

Щодо позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період з 01 січня 2004 року до 01 липня 2019 року та визнання права власності на частину квартири

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2022 року в справі № 149/2697/21 (провадження № 61-10505св22) зроблено висновок, що «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. […] Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факти спільного проживання однією сім`єю; ведення спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3 74 СК України). […] Предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя».

У постанові від 17 серпня 2023 року в справі № 348/1829/16 (провадження № 61-4313св23) Верховний Суд зазначив, що «доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інші докази, які свідчать про наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю».

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 953/10303/20 (провадження № 61-11647св22).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що докази, надані позивачкою, не підтверджують факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю та наявності в них усталених відносин, притаманних подружжю. Суди зазначили, що посилання позивачки на регулярне спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї. Надані позивачкою фотографії певних подій без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду усталені відносини, які притаманні подружжю.

Надаючи оцінку показанням свідків, допитаних місцевим судом, суди установили, що з пояснень допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 неможливо встановити ознак спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю, ведення ними спільного господарства та наявність спільного бюджету.

Фактично у справі, що переглядається, позивачка як на підставу необхідності встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_3 посилалася на необхідність вирішення спору щодо поширення правого режиму спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 , яка на праві власності належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2004 року.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази на підтвердження того, що джерелом набуття права власності на спірну квартиру фактично були кошти ОСОБА_1 .

На підтвердження того, що квартиру придбано за кошти ОСОБА_1 , вона подала до суду першої інстанції розписку ОСОБА_3 про користування меблями від 07 червня 2015 року, докази про відчуження 31 січня 2012 року 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 та договір купівлі-продажу гаражного боксу АДРЕСА_8 від 03 грудня 2003 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій не вважали зазначені докази такими доказами, що підтверджують купівлю спірної квартири в тому числі за кошти позивачки, оскільки отримані 31 січня 2012 року кошти від продажу 1/3 частки квартири АДРЕСА_5 не могли були витрачені на купівлю квартири АДРЕСА_6 29 березня 2004 року; при відчуженні 03 грудня 2003 року гаражного боксу ОСОБА_1 діяла від імені свого батька, і доказів про те, що отримані від продажу гаражного боксу кошти були передані їй батьком для придбання квартири, матеріали справи не містять.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про визнання права власності на частину квартири.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування встановлених судом обставин, її аргументи зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Заперечуючи проти додаткових рішень суду першої та апеляційної інстанцій про стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на правничу допомогу, ОСОБА_1 зазначила, що такі судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, які встановлюють порядок та підстави відшкодування стороні витрат на правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У пункті 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У статті 246 ЦПК України зазначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

При вирішенні питання щодо стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на правничу допомогу суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що представник відповідача до закінчення судових дебатів заявила про стягнення з позивачки на користь відповідача судових витрат на правничу допомогу, докази підтвердження розміру яких надала у встановленому законом порядку.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суди оцінили надані представником відповідача докази, зокрема, договір про надання правничої допомоги від 23 вересня 2021 року та додаток № 1 до вказаного договору, детальний опис робіт, здійснених у суді першої інстанції й в апеляційному суді, акти виконаних робіт та квитанції про сплату вартості наданих адвокатських послуг.

Суд першої інстанції, врахувавши складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданої правничої допомоги адвокатом, значення справи для сторін дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 44 000 грн.

Апеляційний суд зазначив, що заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу в апеляційному суді є неспівмірним, в тому числі з урахуванням вже стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, вважав за доцільне зменшити розмір витрат на правничу допомогу та стягнути з відповідачки 10 000 грн.

Заявник у касаційній скарзі не навела обґрунтованих доводів, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень про стягнення з неї на користь відповідача витрат на правничу допомогу не дотрималися принципів розумності та реальності адвокатських витрат, Верховний Суд таких порушень судів також не встановив.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо визначення розміру витрат, які підлягають відшкодуванню позивачем на користь відповідача, такі висновки судів заявник не спростувала, а тому ці доводи касаційної скарги не підлягають врахуванню.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не надав суду першої інстанції попередній розрахунок судових витрат, колегія суддів відхиляє, адже у відзиві на позовну заяву представник відповідача навів попередній розрахунок судових витрат. Обставини того, що вартість наданої правничої допомоги, яку відповідач просив стягнути на свою користь, значно більша, ніж зазначена у попередньому розрахунку витрат на правничу допомогу, не є підставою для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року в справі № 348/1829/16 (провадження № 61-4313св23) касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Вказані вимоги також заявлені позивачем у клопотанні про стягнення судових витрат, яке подане разом з відповідними доказами про понесені витрати на правничу допомогу. Представник відповідача вказувала, що сума витрат на правничу допомогу адвоката, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, становить 6 000 грн.

Витрати ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу у межах касаційного провадження у справі, зокрема для підготовки відзиву на касаційну скаргу, підтверджені актом прийму-передачі наданих послуг від № 8 від 22 серпня 2023 року за договором про надання правової допомоги від 23 вересня 2021 року, платіжним дорученням № 0.0.3133137644.1 від 07 серпня 2023 року про сплату коштів у розмірі 6 000 грн на рахунок АО «Мітракс». На підтвердження обставин направлення позивачці зазначених документів представник відповідача подала до касаційного суду описи вкладень у цінний лист.

ОСОБА_1 не подала до суду клопотань про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог.

З урахуванням фактичного обсягу наданих ОСОБА_2 юридичних послуг, відповідності суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, а також відсутності клопотань позивачки щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів вважає, що на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 6 000 грн.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 серпня 2022 року, додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 000 грн судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук