Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.06.2018 року у справі №704/242/17

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 704/242/17

провадження № 61-36949св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Онопріївське»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Ювшина В. І.

у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Онопріївське» про визнання договору оренди землі недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки загальною площею 3,69 га з кадастровим номером 010479300370, розташованої в межах Онопріївської сільської ради Тальнівського району Черкаської області із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

18 вересня 200 року між нею та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Онопріївське» (далі - СТОВ «Онопріївське») було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 5 років.

Після отримання нею державного акта на право власності на земельну ділянку, 15 березня 2005 року між нею та відповідачем було укладено договір оренди землі № 74 строком на 5 років, який був зареєстрований у Тальнівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Державному комітеті по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14 листопада 2005 року за № 040579300469.

Наприкінці 2010 року між ними було укладено договір тієї ж земельної ділянки строком на 5 років, проте вона не отримала оригінал цього договору. Передача земельної ділянки за актом прийому-передачі не відбулася.

24 лютого 2017 року вона отримала у відділі Держкомзему Тальнівського районного відділу Черкаської області завірену копію вищевказаного договору, з якої дізналася про те, що цей договір вона не підписувала і у ньому відсутні істотні умови договору, а саме розмір орендної плати та форми її платежу, а також відсутні дані щодо об`єкта оренди.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір оренди землі від 19 вересня 2012 року № 74, укладений між нею та відповідачем.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 29 серпня 2017 року у складі судді Дьяченка Д. О. позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі № 74, укладений 19 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Онопріївське», зареєстрований 24 грудня 2012 року у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області за № 712408744009642.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оспорюваний договір оренди не містить ряду істотних умов, визначених Законом України «Про оренду землі».

Також місцевий суд зазначив про те, що оспорюваний договір позивач не підписувала, отримала примірник договору лише при зверненні до відділу Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області від 24 лютого 2017 року, після ознайомлення з яким дізналася про його умови, а з цим позовом звернулася 28 лютого 2017 року, тобто в межах загальної позовної давності.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 12 квітня 2018 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу СТОВ «Онопріївське» задоволено. Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 29 серпня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції не було встановлено в чому саме полягає порушення законних прав позивача, тому висновок суду про визнання недійсним договору є помилковим. При зверненні до суду позивач також не вказувала, які саме її права чи інтереси були порушені у зв`язку з відсутністю у договорі оренди певних умов, які вона вважає істотними та плану або схеми земельної ділянки, як і не вказала і те, в чому саме полягає порушення її законних прав та інтересів.

Суд першої інстанції помилково вважав встановленою обставину про те, що позивач не підписувала оспорюваний договір, оскільки спірний договір сторонами підписано та він зареєстрований належним чином, а заперечення однієї із сторін факту вчинення правочину відповідно до положень статті 218 ЦПК України має доводитися саме письмовими доказами, які в матеріалах справи відсутні. Клопотання про надання таких доказів або їх отримання в порядку, передбаченому ЦПК України позивач не заявляла, а факт не підписання стороною правочину не може доводитися показаннями свідків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував положення статті 15 Закону України «Про оренду землі» та залишив поза увагою те, що у оспорюваному договорі відсутній будь-який запис від руки про кадастровий номер земельної ділянки та запис щодо суми орендної плати. Тобто сторони при укладенні договору не досягли основної істотної умови договору - орендної плати. При укладенні оспорюваного договору не було вільного волевиявлення позивача і воно не відповідало його волі.

Також апеляційним судом залишено поза увагою той факт, що оспорюваний договір було підписано не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,69 га з кадастровим номером 7124087400:01:000:0417, яка розташована в межах Онопріївської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серія ЯБ № 172676.

19 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Онопріївське» було укладено договір оренди землі № 74, згідно з пунктом 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання, яка знаходиться в адміністративних межах Онопріївської сільської ради.

Пунктом 2 договору оренди землі передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,69 га.

Згідно з пунктом 8 даного договору цей договір укладено на 10 (десять) років і набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 41 договору оренди землі).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Тальнівського районного суду Черкаської області.

10 липня 2018 року справа № 704/242/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою зазначеної статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про оренду землі», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та

відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною другою статті 15 вказаного Закону визначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4, 5, 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до статей 21, 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України та частиною першою статті 15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої пунктом першим частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі», об`єкта оренди суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 09 грудня 2015 року № 6-849цс15.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушення його прав оспорюваним договором оренди земельної ділянки, про визнання якого недійсним він просить.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що висновки апеляційного суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська