Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.03.2018 року у справі №509/897/17

Постанова

Іменем України

03 травня 2018 року

м. Київ

справа № 50/897/17

провадження № 61-12098св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя - доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області у складі судді Кириченка П. Л. від 14 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Черевка П. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., від 17 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

17 березня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_1. Відповідач, яка не є членом сім'ї власника, за згодою її чоловіка вселилася до зазначеного будинку. Позивач не надавала згоди на вселення

ОСОБА_4 до будинку, який належить їй на праві власності, отже ОСОБА_4 проживає у ньому без законних підстав та перешкоджає позивачу у користуванні та володінні власністю.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення відповідача з будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні приватною власністю ОСОБА_3 шляхом виселення ОСОБА_4 з будинку АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не є членом сім'ї власника, безпідставно вселилася до спірного будинку та створює перешкоди у користуванні власником своїм майном, а тому в силу статті 391 ЦК України відповідач підлягає виселенню.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює. Апеляційний суд зазначив, що будинок належить на праві власності ОСОБА_3, а відповідач не є членом її сім'ї.

27 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_5, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що спірний будинок побудовано подружжям у період шлюбу, а тому він є об'єктом спільної сумісної власності. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 липня 2017 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було розірвано. Відповідач є дружиною ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про одруження, а отже членом сім'ї співвласника спірного будинку, тому підстави для задоволенні позову відсутні. Спір між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 щодо поділу спільної сумісної власності перебуває на розгляді в суді.

Відзиву до касаційної скарги не надходило.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 25 квітня 2007 року.

У спірному будинку проживає ОСОБА_4

Суди встановили, що ОСОБА_5, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3, почав спільно проживати з ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1, який належить позивачу на праві власності.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що єдиним власником будинку є позивач, оскільки третя особа (ОСОБА_5) фактично підтвердила, що спірний будинок АДРЕСА_1 належить позивачу на праві особистої приватної власності.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_5 зазначав, що відповідач вселилася до спірного будинку за його згодою, оскільки вона є членом його сім'ї. Спірний будинок належить йому з позивачем на праві спільної сумісної власності, був придбаний сторонами під час шлюбу, а тому є об'єктом права спільної сумісної власності.

В матеріалах справи міститься свідоцтво про одруження ОСОБА_5 та ОСОБА_3, відповідно до якого сторони 14 травня 1995 року уклали шлюб (а. с. 14).

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 липня 2017 року у справі № 509/3780/16-ц шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірвано.

Суди встановили, що право власності ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_1 підтверджується договором купівлі-продажу від 22 серпня 1996 року та свідоцтвом про право власності на зазначений будинок від 25 квітня 2007 року.

18 листопада 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 18 листопада 2017 року (а. с. 112).

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі у судовому порядку.

Спір між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя перебуває на розгляді в суді (справа № 509/1561/17).

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 263-264, 367, 382 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, належним чином не встановив фактичні обставини справи, не надав оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не перевірив доводи апеляційної скарги, необґрунтовано визначив належність спірного будинку до особистої власності одного з подружжя, не звернувши при цьому увагу на те, що спірний будинок було придбано під час перебування ОСОБА_3 й ОСОБА_5 у шлюбі, а той факт, що він зареєстрований на одного із подружжя, не позбавляє іншого на частку у такому майні. Зазначивши у мотивувальній частині рішення, що третя особа фактично визнавала спірний будинок особистою власністю позивача, апеляційний суд не звернув увагу, що на розгляді у суді перебуває справа про поділ спільного майна подружжя, предметом поділу в якій є і спірний будинок (№ 509/1561/17), та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю.В. Черняк