Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2019 року у справі №617/168/18

Постанова

Іменем України

30 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 617/168/18-ц

провадження № 61-15069св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Вахрушева Ольга Олександрівна, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області, у складі судді

Глоби М. М., від 20 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Бровченка І. О., Бурлаки І. В., від 03 липня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої О. О., про визнання протиправними дій державного реєстратора - приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, скасування договорів купівлі-продажу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 липня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Вахрушевою О. О. та зареєстрований за номером 827, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано грошові кошти в сумі 13 600 доларів США, які він зобов'язався повернути рівними частинами в розмірі по

300 доларів США щомісячно, починаючи з наступного місяця за датою укладення договору, протягом одного року, з умовою про повний розрахунок не пізніше 15 липня 2017 року.

Зобов'язання за договором позики було забезпечено договором іпотеки

від 15 липня 2016 року, укладеним між ним та ОСОБА_2 і посвідченим приватним нотаріусом Вахрушевою О. О. та зареєстрованим за № 829.

Відповідно до вказаного договору іпотеки в іпотеку передано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами садового типу з верандою і тамбуром № 6, земельну ділянку № НОМЕР_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1500 га з кадастровим номером 6321655800:00:002:0104, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства № НОМЕР_1 площею 0,0726 га з кадастровим номером 6321655800:00:002:0105, які розташовані по АДРЕСА_1.

Зазначав, що із 2016 року мав заборгованість за договором позики, проте зобов'язання частково виконував та повідомив ОСОБА_2 про повне виконання умов договору в обумовлені договором строки.

Однак, 27 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори купівлі-продажу, за якими ОСОБА_2 передано у власність ОСОБА_3 житловий будинок та земельні ділянки, які були предметом іпотеки. Договори купівлі-продажу посвідчені приватним нотаріусом Вахрушевою О. О. та зареєстровані за номерами 500 та 504.

Вважав, що ОСОБА_2 було відчужено об'єкти нерухомості передчасно, з порушенням вимог законодавства, а саме: не було пред'явлено іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень та вимогу про дострокове виконання основного зобов'язання.

Також ОСОБА_2 не звертався до державного реєстратора із заявою про реєстрацію на своє ім'я права власності на іпотечне майно, тому не мав правових підстав для укладення із ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу цього нерухомого майна.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса ХМНО Вахрушевої О. О. щодо реєстрації права власності на вищезазначений будинок, земельну ділянку з кадастровим номером 6321655800:00:002:0104 та земельну ділянку з кадастровим номером 6321655800:00:002:0105; скасувати укладений 27 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 договір купівлі-продажу житлового будинку з земельною ділянкою, кадастровий номер 6321655800:00:002:0104, та договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 6321655800:00:002:0105.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 20 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 належним чином пред'явлено письмові вимоги про усунення порушень договору позики та про дострокове виконання основного зобов'язання, які останній не виконав. ОСОБА_2 на підставі умов договору іпотеки від 15 липня 2016 року та приписів Закону України "Про іпотеку" правомірно задовольнив свої вимоги за договором позики за рахунок продажу предмета іпотеки від свого імені іншій особі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 20 березня 2019 року залишено без змін.

Приймаючи постанову 03 липня 2019 року, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог. Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважала такими, що не спростовують висновків районного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 20 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 липня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Вовчанського районного суду Харківської області.

У жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, я ка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Стверджує, що заборгованість за договором позики сплачена ним у повному обсязі.

Зазначає, що суди не звернули увагу на те, що договори купівлі-продажу іпотечного майна були укладенні 27 квітня 2017 року, тобто до закінчення строку дії договору позики (15 липня 2017 року). Вважає, що іпотекодержателем не дотримано порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: не направлено письмову вимогу про усунення порушень договору позики та вимогу про дострокове виконання основного зобов'язання.

Крім того, зазначає, що нотаріусу, при посвідченні договір купівлі-продажу іпотечного майна від імені іпотекодержателя, не надано доказів наявності заборгованості за основним зобов'язанням.

Доводи особи, що подала відзив на касаційну скаргу

У поданому в жовтні 2019 року відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Вказує, що ОСОБА_1 не виконав взятих на себе зобов'язань за договором позики, будь-яких доказів на спростування цього ним не надано. Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена умовами договору іпотеки. Вимога про усунення порушень договору позики була направлена позичальнику рекомендованим листом, що за умовами іпотечного договору є належним повідомленням, а вимога про дострокове виконання основного зобов'язання отримана боржником 16 лютого

2017 року.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогою про скасування договорів купівлі-продажу іпотечного майна, що не передбачено як спосіб захисту.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Вахрушевою О. О. та зареєстровано в реєстрі за номером 827.

Згідно умов вказаного договору, ОСОБА_2 (позикодавець) передав ОСОБА_1 (позичальнику), а останній прийняв грошові кошти в розмірі

13 600 доларів США, які зобов'язався повернути не пізніше 15 липня

2017 року в порядку та строки, визначені договором, а саме: щомісячними платежами в розмірі, еквівалентному 300 доларів США, починаючи з

15 серпня 2016 року до 15 червня 2017 року, остаточний платіж в розмірі еквівалентному 10 300 доларів США не пізніше 15 липня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позики,

15 липня 2017 року між ОСОБА_2 (іпотекодержателем) та

ОСОБА_1 (іпотекодавцем) укладений договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Вахрушевою О. О. та зареєстровано в реєстрі за номером 831.

Згідно умов вказаного договору ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами садового типу з верандою та тамбуром № 6; земельну ділянку № НОМЕР_1 для обслуговування житлового будинку, господарський будівель та споруд площею 0,1500 га, кадастровий номер 6321655800:00:002:0104; земельну ділянку № НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства площею 0,0726 га, кадастровий номер 6321655800:00:002:0105, які розташовані по АДРЕСА_1.

Згідно пункту НОМЕР_1 договору іпотеки іпотекодержатель здобуває право звернення стягнення на предмет іпотеки при порушенні іпотекодавцем сплати позики більше ніж на три дні за договором позики в забезпечення якої укладений цей договір.

Сторони дійшли згоди, що будь-яка кореспонденція на ім'я іпотекодавця має надсилатися на адресу вказану в цьому договорі. Така кореспонденція має вважатися отриманою іпотекодавцем в день її надходження на поштове відділення, що обслуговує дім за цією адресою, незалежно від того, чи отримав іпотекодавець особисто, та незалежно від причин неотримання особисто.

Виконання позичальником зобов'язань по поверненню позики буде підтверджуватись розпискою про отримання повернення від позикодавця або від його представника.

Повне виконання усіх зобов'язань за договором підтверджується наданням від позикодавця нотаріально посвідченої заяви про отримання всієї суми позики.

Умовами пункту 9 договору іпотеки передбачено, що у випадку невиконання боржником письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за цим договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки. Це застереження відповідно до Закону вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та свідчить про одну з наступних обставин: а) набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем згідно статті 37 Закону України "Про іпотеку"; б) продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку".

14 грудня 2016 року приватним нотаріусом Вахрушевою О. О., за дорученням ОСОБА_2, направлена ОСОБА_1 письмова вимога ОСОБА_2 про усунення порушень договору позики.

В зазначеній вимозі позикодавець повідомляє ОСОБА_1 про порушення строків сплати боргу (згідно графіку погашення) та пропонує повністю повернути борг в розмірі 13 600 доларів США та сплатити штрафні санкції. При цьому ОСОБА_1 попереджено, що у разі, якщо він на протязі тридцяти днів з моменту отримання цієї вимоги не поверне борг і не пред'явить нотаріусу докази повернення боргу, то ОСОБА_2 змушений буде звернути стягнення на предмет іпотеки.

13 січня 2017 року вказана письмова вимога була повернута відділенням поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання.

23 січня 2017 року приватним нотаріусом Вахрушевою О. О., за дорученням ОСОБА_2, направлено ОСОБА_1 письмове повідомлення ОСОБА_2, в якому зазначено, що оскільки ОСОБА_1 не повернув суму боргу, тому іпотекодержателем прийнято рішення про реалізацію предмета іпотеки. При цьому запропоновано ОСОБА_1 повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки та попереджено ОСОБА_1, що у разі відсутності такого повідомлення, ОСОБА_2 має намір продати його будь-якій особі-покупцеві.

16 лютого 2017 року за відомостями відділення поштового зв'язку

ОСОБА_1 отримав вказане письмове повідомлення.

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 27 квітня

2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Вахрушевою О. О. та зареєстрованим в реєстрі за номером 500, ОСОБА_2, що є іпотекодержателем за договором іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені (продавець), передав у власність ОСОБА_3 (покупцю), а остання прийняла у власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами садового типу з верандою та тамбуром № 6 разом з земельною ділянкою № НОМЕР_1 для обслуговування житлового будинку, господарський будівель та споруд площею 0,1500 га, кадастровий номер undefined, які розташовані по

АДРЕСА_1.

Відповідно до даних з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 86059995 від 27 квітня 2017 року, право приватної власності на вищевказаний житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 27 квітня 2017 року зареєстровано за ОСОБА_3.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 квітня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О. О., зареєстрованого в реєстрі за номером 504, ОСОБА_2, що є іпотекодержателем за договором іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені (продавець), передав у власність ОСОБА_3 (покупцю), а остання прийняла у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства площею 0,0726 га, кадастровий номер 6321655800:00:002:0105, яка розташована по

АДРЕСА_1.

Відповідно до даних з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 86062462 від 27 квітня 2017 року, право приватної власності на вищевказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 квітня 2017 року зареєстровано за ОСОБА_3.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 -2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 -2 , 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 договору позики від 15 липня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, позикодавець має право дострокового витребування всієї неповернутої суми цієї позики - при простроченні позичальником будь-якого з поточних повернень більше ніж за три дні.

За змістом пункту 6 договору іпотеки від 15 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, іпотекодержатель здобуває право звернення стягнення на предмет іпотеки при порушенні іпотекодавцем сплати позики більше ніж на три дні за договором позики в забезпечення якої укладений цей договір.

Частинами першою, четвертою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку"; б) продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку". Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статті 37 Закону України "Про іпотеку"; б) продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статті 37 Закону України "Про іпотеку"; б) продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку".

За змістом статті 38 Закону України "Про іпотеку" якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна (частини п'ята-шоста статті 38 Закону України "Про іпотеку").

Аналіз вищевказаних положень законодавства свідчить про те, що іпотекодержатель має право задовольнити забезпечену іпотекою вимогу, зокрема, шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Правовою підставою для продажу предмету іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У розглядуваній справі відповідне застереження передбачене пунктом 9 договору іпотеки від 15 липня 2016 року.

Відповідно до статей 10, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та нерухомого майна та їх обтяжень" державним реєстратором є нотаріус. Підставою державної реєстрації права власності є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації.

Згідно з підпунктом 2.7 пункту 2 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), якщо рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження.

Для посвідчення такого договору іпотекодержатель зобов'язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір. Іпотекодержатель має документально підтвердити нотаріусу, що він повідомив осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На виконання зазначених приписів приватному нотаріусу були надані відомості про те, що 16 лютого 2017 року ОСОБА_1 отримав письмове повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу іпотечного майна будь-якій особі-покупцеві, однак протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення відомостей про повернення боргу за договором позики не надав та наміру придбати предмет іпотеки не висловив.

Згідно з підпунктом 2.13 пунктом 2 глави 2 розділу ІІ Порядку ціна продажу предмета іпотеки має бути встановлена за згодою між іпотекодержателем та іпотекодавцем. У разі недосягнення згоди щодо ціни продажу предмет іпотеки здійснюється за ціною, не нижчою за встановлену незалежною оцінкою, що підтверджується відповідним актом про оцінку.

Продаж нерухомого майна, що є предметом іпотеки здійснено за ціною, яка перевищує вартість предмета іпотеки визначену договором іпотеки

від 15 липня 2016 року.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що у договорі іпотеки від 15 липня 2016 року, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, на підставі якого були укладенні договору купівлі-продажу іпотечного майна та в подальшому проведена реєстрація права власності на це майно за ОСОБА_3, оскільки боржник не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики, які забезпечені цієї іпотекою.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюванні дії державного реєстратора - приватного нотаріуса щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень на іпотечне майно відповідають вимогам законодавства.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що нотаріусу, при посвідченні договорів купівлі-продажу іпотечного майна від імені іпотекодержателя, не було надано доказів наявності заборгованості за основним зобов'язанням, оскільки ОСОБА_2 вказав розмір такої заборгованості у вимозі від 14 грудня 2016 року, а ОСОБА_1, отримавши 16 лютого 2017 року повідомлення іпотекодержателя про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, доказів, які б підтверджували належне виконання договору позики не надав.

Також за відсутності відповідних доказів, а саме розписок позикодавця, передбачених пунктом 6 договору позики, є необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що заявником сплачена заборгованість за договором позики.

Крім того, ОСОБА_1, отримавши 16 лютого 2017 року повідомлення ОСОБА_2 про намір іпотекодержателя реалізувати предмет іпотеки у зв'язку з несплатою боргу, мав понад два місяці (до 27 квітня 2017 року) для вчинення дій спрямованих на погашення заборгованості за договором позики від 15 липня 2016 року або надання доказів на спростування такої заборгованості, проте доказів вчинення таких дій судам не надав.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні аргументам позовної заяви та апеляційної скарги, яким судами попередніх інстанцій дана належна оцінка.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz
Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Зважаючи на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401

ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення районного суду та постанови апеляційного суду без змін.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 20 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 липня

2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта