Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.08.2020 року у справі №522/21778/18

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 522/21778/18-ц

провадження № 61-14086св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Несвітайло Ігор Іванович,

розглянув упорядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду

від 26 червня 2020 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М.,

Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" (далі - ТОВ "Південна торгова компанія") звернулося

до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І. І., про визнання протиправним рішення зборів засновників ТОВ "Південна" торгова компанія" про взяття у борг 100 000,00 доларів США і передачі

231 штук мопедів на суму 803 243,00 грн, яке оформлено протоколом

від 01 серпня 2013 року № 4 для укладення договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Несвітайлом І. І. 11 вересня 2013 року, зареєстрованого у реєстрі за № 555,

а також визнання недійсним договору застави, укладеного між

ОСОБА_1 та ТОВ "Південна торгова компанія", нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайлом І. І. від 11 вересня 2013 року, зареєстрованого у реєстрі за № 555.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2019 року у складі судді Сувертак І. В. провадження у справі за позовом ТОВ "Південна торгова компанія" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського округу Несвітайло І. І., про визнання рішення зборів, прийнятого на зборах засновників товариства протиправними та визнання договору застави транспортних засобів недійсними, закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявлені позивачем вимоги щодо визнання рішення зборів, прийнятого на зборах засновників товариства протиправними та визнання договору застави транспортних засобів недійсними, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, у зв'язку із чим провадження у відповідності до частини 1 статті 255 ЦПК України підлягає закриттю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 червня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Південна торгова компанія" задоволено частково. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2019 року про закриття провадження у справі у частині позовних вимог ТОВ "Південна торгова компанія" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Несвітайла І. І., про визнання рішення зборів засновників товариства протиправними залишено без змін.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2019 року про закриття провадження у справі у частині позовних вимог ТОВ "Південна торгова компанія" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Несвітайла І. І., про визнання недійсним договору застави рухомого майна, скасовано

та справу у цій частині передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі

у частині позовних вимог про визнання рішення зборів засновників товариства протиправними, оскільки ця позовна вимога підлягає розгляду

у порядку господарського судочинства.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції у частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору застави рухомого майна та передаючи справу у цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за змістом спірного договору застави рухомого майна вбачається, що ОСОБА_1 уклав договір як фізична особа, для забезпечення виконання товариством перед ним зобов'язань

по поверненню грошових коштів, переданих ним в позику товариству на підставі нотаріального посвідченого договору позики. Суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки матеріали справи не містять даних про те, що спірний договір застави укладався ОСОБА_1, як суб'єктом підприємницької діяльності, тому суб'єктивний склад правовідносин щодо укладення договору застави рухомого майна та предмет спору відносять спір у частині визнання недійсним договору до спору, що підлягає розгляду

у порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми процесуального права щодо вирішення справи у частині позовних вимог про визнання недійсним договору застави рухомого майна, що призвело до неправильного вирішення справи у цій частині та помилкового скасування судового рішення суду першої інстанції

у цій частині.

Зазначав, що позовні вимоги щодо визнання протиправним рішення зборів засновників товариства та визнання недійсним договору застави рухомого майна є взаємопов'язаними між собою.

Вважав, що вимога про визнання договору застави є похідною, оскільки підстав як неправомірність рішення загальних зборів, позов в обґрунтування недійсності цього договору не містить, а тому цей спір є корпоративним

і підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Отже, за змістом касаційної скарги її доводи стосуються оскарження постанови суду апеляційної інстанції у частині вирішення вимог про визнання недійсним договору застави рухомого майна, тому перегляду підлягає постанова суду апеляційної інстанції лише у цій частині.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2019 року було поновлено строк

на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду

від 26 червня 2020 року, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Суворовського районного суду м. Одеси.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року указану справу призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено,

що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист

є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів

судочинства - цивільного, кримінального, господарського

та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають

у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна

та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними

від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення

не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи

і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно

з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених частини 1 статті 1 ГПК України заходів, спрямованих

на запобігання правопорушенням.

Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України, згідно з пунктами 1,4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства

не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають

із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку

зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких

є фізична особа, яка не є підприємцем, а також щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; що виникають з корпоративних відносин, у тому числі між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; що виникають

з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах, й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1,3,4,15

частини 1 статті 20 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 62 ГК України підприємством

є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому частини 1 статті 62 ГК України

та іншими законами.

Як установлено в частинах 1 , 3 статті 167 ГК України, корпоративними правами є права особи, частка якої визначається

у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів

у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються

та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління

та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/148/90/16-ц (провадження № 14-498цс18).

Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду

у порядку цивільного судочинства.

Отже, суд першої інстанції, встановивши, що позивач оскаржує своє рішення загальних зборів засновників (учасників) товариства про передачу мопедів під заставу та просить суд визнати недійсним договір застави цих мопедів, укладений колишнім одноособовим засновником та директором

ТОВ "Південна торгова компанія" на підставі цього рішення загальних зборів засновників (учасників), обґрунтовано вважав, що позовна вимога щодо визнання недійсним договору застави рухомого майна нерозривно пов'язана із позовною вимогою про визнання протиправним рішення зборів засновників ТОВ "Південна торгова компанія" та є похідної від цієї позовної вимоги, та дійшов правильного висновку, що заявлений спір - це спір

з корпоративних відносин між юридичною особою та її колишнім одноособовим засновником, та пов'язаний з діяльністю й управлінням цієї юридичної особи, що здійснювалося цим учасником, який одночасно був

і директором ТОВ "Південна торгова компанія", а тому підлягає розгляду

у порядку господарського судочинства.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними і ґрунтуються на вимогах закону.

Судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права.

За таких обставин Верховний Суд вважає необхідним скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня 2020 року в частині позовних вимог ТОВ "Південна торгова компанія" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Насвітайло І. І., про визнання недійсним договору застави рухомого майна

та в цій частині залишити в силі ухвалу Суворовського районного суду

м. Одеси від 18 листопада 2019 року.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 416, 418, 419, ЦПК України, Верховний

Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня 2020 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Насвітайло Ігор Іванович, про визнання недійсним договору застави рухомого майна скасувати.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2019 року

в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Насвітайло Ігор Іванович, про визнання недійсним договору застави рухомого майна залишити в силі.

У іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович