Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.08.2019 року у справі №2-1492/12

Постанова

Іменем України

02 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 2-1492/12

провадження № 61-33185св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 березня 2017 року у складі головуючого судді Ковальчук Л. М. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 червня 2017 рокуу складі суддів: Білоконь О.В., Голуб С.А., Гуль В.В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя і стягнення грошових коштів.

Позов мотивовано тим, що 20 листопада 1993 року між ним і ОСОБА_2 був укладений шлюб.

02 червня 1999 року за кошти позивача подружжям була куплена квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира була оформлена на відповідача.

01 квітня 2008 року брат позивача ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої відповідачем від 29 січня 2008 року, продав вказану квартиру за 425 000 грн., що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 01 квітня 2008 року, посвідченого Римською А.В., приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу.

Після продажу вказаної квартири брат позивача ОСОБА_3 передавав частинами грошові кошти, отримані від продажу квартири, позивачу і відповідачу. Передача зазначених грошових коштів здійснювалась в м. Юрмала, що знаходиться в Латвії. Повністю вся сума грошових коштів в розмірі 425 000 грн. була передана 16 листопада 2008 року.

Грошові кошти, отримані від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за спільною домовленістю позивача і відповідача були покладені на відкриті на ім`я відповідача депозитні рахунки в Сведбанк і Парекс-Банк (теперішня назва «Цітадель-банк»), що знаходяться в Латвії.

На даний час шлюб між відповідачем і позивачем розірваний. Дітей від шлюбу подружжя не має.

Між позивачем і відповідачем будь-яких домовленостей з приводу розміру частки у праві спільної сумісної власності не укладалось. Таким чином, позивачу належить на праві власності Ѕ частина грошових коштів, отриманих від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що була набута позивачем і відповідачем за час шлюбу між ними.

Ѕ частина вказаних грошових коштів в натурі складає 212 500 грн.. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою передати належну йому Ѕ частину грошових коштів, отриманих від продажу вказаної квартири, в розмірі 212 500 грн.. Проте, відповідач безпідставно відмовляється виконати вимогу позивача, у зв`язку з чим він змушений звернутись до суду з даним позовом.

Враховуючи вищезазначене, позивач ОСОБА_1 з посиланням на вимоги ст. ст. 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України просив визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину грошових коштів у розмірі 212 500 грн., отриманих від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частину грошових коштів в розмірі 212 500 грн., отриманих від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 березня 2017 року, залишене без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 червня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину грошових коштів в розмірі 212 500 грн. від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за Договором купівлі-продажу квартири від 01 квітня 2008 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частину грошових коштів в розмірі 212 500 грн. від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 01 квітня 2008 року.

Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції з висновками якими погодився апеляційний суд, виходили із того, що грошові кошти в розмірі 212 500 грн. є Ѕ частиною коштів, виручених від продажу спільного майна подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 17 серпня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Києво-Святошинського районного суду Київської області № 2-1492/12.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди встановили не всі фактичні обставини справи, а саме, що вона не отримувала коштів за договором продажу спірної квартири, оскільки перед нею не виконав свої зобов`язання її представника за довіреністю, якому вона доручила від свого імені продати квартиру. Ці обставини підтверджені чинним судовим рішенням, однак суд першої інстанції їх не врахував і дійшов невірного висновку про наявність у неї обов`язку сплатити колишньому чоловіку половину вартості квартири.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

31 жовтня 2017 року надійшли заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 20 листопада 1993 року позивач і відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який був зареєстрований в Амур-Нижньодніпровському відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 1199.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 29 січня 2008 року ОСОБА_2 видала довіреність, відповідно до якої за попередньо досягнутою домовленістю сторін цією довіреністю уповноважила ОСОБА_3 , в тому числі, замовити та одержати в Дніпропетровському МБТІ витяг для відчуження належної їй квартири за адресою: АДРЕСА_1 , користуватися та розпоряджатися належною їй квартирою за вищевказаною адресою, в тому числі продати, обміняти, здати в оренду, найом та заставу (іпотеку) її за ціну та на умовах на свій розсуд, укладати та підписувати відповідні до цього договори за ціну та на умовах на свій розсуд, укладати та підписувати від її імені попередній договір за ціну та на умовах на свій розсуд, розривати договори, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії, пов`язані з цією довіреністю та виконувати всі інші дії, пов`язані з цією довіреністю. 29 січня 2007 року ця довіреність посвідчена Насобіною Г.О., приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу.

01 квітня 2008 року між ОСОБА_2 , іменованої як продавець, від імені якої на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Насобіною Г.О. 29 січня 2007 року за реєстровим № 412, діяв ОСОБА_3 , як представник продавця, і ОСОБА_7 , іменований як покупець, був укладений Договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов п. 1.1. якого продавець передає квартиру у власність покупцю, а покупець приймає квартиру і зобов`язується сплатити за неї обговорену грошову суму.

Згідно умов п. 1.2. Договору купівлі-продажу квартири від 01 квітня 2008 року квартира, що відчужується за даним Договором, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та згідно з Витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданому КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 05 березня 2008 року за № 17994145, має наступні характеристики; загальна площа 53,2 кв.м., житлова площа 28,4 кв.м., кількість кімнат-2.

Як встановлено судами, відповідно до умов п. 1.3. вказаного Договору відчужувана квартира належить продавцю на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. 02 червня 1999 року за реєстровим № 2139, зареєстрованого Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації 15 липня 1999 року, записано в реєстрову книгу № 379п за реєстровим № 13-26 (в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим № 22387887).

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно умов п. 1.4. вказаного Договору представник продавця свідчив, що квартира, яка є предметом цього Договору, є спільною сумісною власністю продавця з її чоловіком ОСОБА_1 , який окремою заявою надав свою згоду на її продаж. Вони є повноважними власниками квартири і мають усі права щодо вільного розпорядження нею.

Відповідно до умов п. 2.1. вказаного Договору купівлі-продажу квартири продаж зазначеної квартири за домовленістю сторін вчиняється за 425 000 грн., які покупець сплатив представнику продавця до підписання цього договору.

Згідно умов п. 3.1. вказаного Договору право власності на відчужувану квартиру у покупця виникає з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу позов ОСОБА_2 задоволено. Шлюб, зареєстрований 20 листопада 1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в Амур-Нижньодніпровському відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 1199, розірвано.

Згідно Свідоцтва про розірвання шлюбу від 12 лютого 2010 року серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області 12 лютого 2010 року, шлюб між чоловіком ОСОБА_1 і дружиною ОСОБА_2 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 55 від 12 лютого 2010 року, і після реєстрації розірвання шлюбу присвоєно прізвище їй ОСОБА_2 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 квітня 2016 року було витребувано з Головного офісу банку «Сведбанк АВ», який знаходиться за адресою: Латвія, м. Рига, ЛВ-1048. Баласта дамбіс, 1-А інформацію про наявність рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_2 (діючих та закритих) та руху коштів по цих рахунках за період з 29 січня 2008 року по 12 лютого 2010 року; Витребувано з Головного офісу банку «Сітадель-банк», який знаходиться за адресою: Латвія, м. Рига, ЛВ-1010. пл. Републікас, 2-А, інформацію про наявність рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_2 (діючих та закритих) та руху коштів по цих рахунках за період з 29 січня 2008 року по 12 лютого 2010 року.

29 липня 2016 року АТ «Сведбанк» надав інформацію, що на ім`я ОСОБА_2 розрахункові рахунки в АТ «Сведбанк» не відкриті.

21 липня 2016 року АТ «Сітадель-банк» надіслав виписки з рахунку ОСОБА_2 за період часу з 29 січня 2008 року по 12 лютого 2010 року.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 , про стягнення коштів, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 425 000 грн., отримані на підставі довіреності від 29 січня 2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., зареєстрованої у реєстрі за № 412, за Договором купівлі-продажу від 01 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А.В., зареєстрованого у реєстрі за № 1280. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1700 грн..

Рішенням суду від 13 лютого 2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було встановлено, що усі дії, які 01 квітня 2008 року вчинив під час укладення договору відповідач ОСОБА_3 (у тому числі, дії з отримання грошових коштів), він вчинив від імені та в інтересах позивача, а також на користь ОСОБА_2 .. Отримання відповідачем ОСОБА_3 грошових коштів за укладеним правочином обумовило виникнення у нього обов`язку передати їх власникові відчуженого майна (довірителю за довіреністю). Судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не виконав вказаного обов`язку, отже звернення позивача ОСОБА_2 до суду із цим позовом є обґрунтованим. Належних доказів на підтвердження протилежного представником відповідача суду надано не було.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2013 року виправлено описку, допущену у рішенні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2013 року, ухваленому у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів, а саме: -абзац 6 мотивувальної частини викладено у наступній редакції: «У судовому засіданні було встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 1999 року придбала квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою про відмову у відкритті апеляційного провадження судді апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження на рішення Кіровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 , про стягнення коштів.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2015 року залишено без змін.

Судами встановлено, що 28 лютого 2017 року виданий Виконавчого листа з виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 , про стягнення коштів. ( а.с.216, т.2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Так, відповідно до вимог статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог статті 61 Сімейного кодексу України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно вимог статті 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до вимог статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснив судам, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно вимог статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до вимог частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно вимог статті 71 Сімейного кодексу України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до вимог статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно вимог статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів або заперечень. Згідно з положеннями вказаної статті 60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином суд першої та апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи прийшли до обґрунтованого висновку що, оскільки станом на час розгляду справи грошові кошти, виручені від продажу спільного майна подружжя, знаходяться у третьої особи - ОСОБА_3 , а відповідач є ОСОБА_2 є єдиним стягувачем за виконавчим листом про стягнення усієї суми вартості квартири - 425000 грн., суд першої інстанції дійшов вірного висновку що вказані грошові кошти піддягають поділу шляхом стягнення з відповідач на користь позивача Ѕ частини його частини.

Інші аргументі касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

РішенняКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 09 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 червня 2017 року без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С.Ю. Мартєв

Є. В. Петров