Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.04.2019 року у справі №236/912/18

Постанова

Іменем України

30 червня2020 року

м. Київ

справа №236/912/18

провадження №61-585св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Лиманської міської ради Донецької області, третя особа - ОСОБА_2, про вселення до житлового приміщення; за зустрічним позовом виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою Лиманської міської ради Донецької області на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області

від 23 липня 2018 року у складі судді Бєлоусова А. Є. та постанову Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Никифоряка Л. П., Новікової Г. В.,

учасники справи:

позивач - відповідач за зустріним позовом - ОСОБА_1,

відповідачі -позивач за зустрічним позовом - Лиманська міська рада Донецької області,

третя особа - ОСОБА_2,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Лиманської міської ради Донецької області, третя особа - ОСОБА_2, про вселення в квартиру АДРЕСА_1.

Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади

м. Лиман Донецької області. Дана квартира, за рішенням виконавчого комітету Краснолиманської міської ради Донецької області, була надана ОСОБА_3 як сімейному лікарю Краснолиманського центру первинної медико-санітарної допомоги імені М. І. Лядукіна на родину з 2 осіб: заявниці та її чоловіку ОСОБА_1

29 квітня 2013 року виконавчий комітет міської ради видав ордер на право вселення до житлового приміщення ОСОБА_3 та ОСОБА_1, на підставі якого вони вселилися до вищезазначеної квартири та зареєструвались за новим місцем проживання.

12 травня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвали шлюб, однак певний час проживали разом в спірній квартирі.

21 березня 2018 року ОСОБА_3 виселилась зі спірної квартири, здала житло за актом Лиманській міській раді Донецької області, винесла всі речі позивача з квартири, а працівники міської ради здійснили заміну замків на вхідних дверях до житла.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що з боку відповідача порушені його житлові права та просить позов задовольнити.

У травні 2018 року виконавчий комітет Лиманської міської ради Донецької області звернувся до ОСОБА_1 з зустрічним позовом, у якому просив визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняття його з реєстрації за місцем проживання.

Зустрічна позовна заяв мотивована тим, що Лиманська міська рада Донецької області є власником АДРЕСА_1. Дана квартира включена до числа службових та була надана ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету міської ради, після чого з нею було укладено договір на право користування та проживання у службовій квартирі за вказаною адресою.

Рішенням виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області від 21 березня 2018 року, на підставі заяви ОСОБА_3, останню було визнано такою, що втратила право користування службовим жилим приміщенням - спірною квартирою.

Виконавчим комітетом міської ради ОСОБА_1 було направлено листа, в якому запропоновано у 3-денний строк знятись з реєстрації за місцем проживання за вказаною адресою.

Оскільки ОСОБА_1 в добровільному порядку не знявся з реєстрації за місцем проживання виконавчий комітет Лиманської міської ради Донецької області просить позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області

від 23 липня 2018 року у задоволенні заявлених позовів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 з приводу вселення до спірної квартири не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області, оскільки спірна квартира, належить на праві власності територіальній громаді м. Красний Лиман в особі Краснолиманської міської ради, тому саме територіальна громада

м. Красний Лиман (м. Лиман) в особі Краснолиманської (Лиманської) міської ради повинна була як власник майна звертатись до суду з позовом про захист майнових прав на таку квартиру. У ході судового розгляду з боку виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області не надходило клопотання про заміну на належного. Заміна позивача за ініціативою суду чинним процесуальним законом не передбачена.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанцій

ОСОБА_1 оскаржив рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 23 липня 2018 року в апеляційному порядку в частині вирішення його позовних вимог.

Постановою Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 лютого

2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 23 липня

2018 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лиманської міської ради Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -

ОСОБА_2 про вселення, скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вселено ОСОБА_1 до квартири

АДРЕСА_1.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набув право користування жилим приміщенням відповідно до статті 58 ЖК Української РСР - на підставі виданого ордера і відповідно до положень статті 107 ЖК Української РСР це право не втратив, оскільки після вибуття його колишньої дружини на постійне місце проживання до іншого населеного пункту продовжив проживати у спірній квартирі, сплачував кошти за користування нею й комунальні послуги.

Рішення суду Краснолиманського міського суду Донецької області

від 23 липня 2018 року в частині відмови в задоволення позову виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в апеляційному порядку не оскаржувалось, тому не перевірялось судом апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року, Лиманська міська рада Донецької області просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову та задовольнити зустрічний позов виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим що висновки апеляційного суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Апеляційний суд не врахував, що в силу положень статті 99 ЖК Української РСР у разі припинення дії договору найму житлового приміщення одночасно припиняється дія договору піднайму. Не дана належна оцінка тому факту, що основний наймач ОСОБА_3 втратила право користування спірною квартирою і виселилась з неї.

Аргументом касаційної скарги також указано те, що суд апеляційної інстанції не врахував порушення ОСОБА_1 вимоги статей 71, 72 ЖК Української РСР, так як матеріалами справи доведено факт його непроживання в спірній квартирі з квітня 2015 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечив проти доводів скарги, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаюсь на те, що оскаржена постанова є законною та обґрунтованою.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом касаційного перегляду є постанову суду апеляційної інстанції щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про вселення в спірне приміщення.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 58 ЖК Української РСР ордер є єдиною підставою для вселення на надане житлове приміщення, після якого особа набуває право користування жилим приміщенням.

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За приписами стаття 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 вказував, що його вселення в спірну квартиру відбулось в установленому законом порядку, як члена сім'ї (чоловік) основного наймача на підставі ордеру, тому він має право користуватись цим майном.

Суди попередніх інстанції встановили, що 29 квітня 2013 року виконавчим комітетом Краснолиманської міської ради Донецької області видано ордер на ім'я ОСОБА_3 на право зайняття житлового приміщення жилою площею 28,2 кв. м, з двох кімнат в ізольованій квартирі АДРЕСА_1. В ордері зазначено склад сім'ї: наймач ОСОБА_3, чоловік наймача - ОСОБА_1.

На підставі рішення виконавчого комітету Лиманської міської ради від 21 березня 2018 року № 82 "Про вирішення житлових питань"

ОСОБА_3 визнано такою, що втратила право на користування службовим жилим приміщенням за адресою:

АДРЕСА_2. Цим же рішенням спірну квартиру надано ОСОБА_2 лікарю-анестезіологу КЛПЗ "Лиманська центральна районна лікарня", на склад сім'ї - 3 осіб (заявник, чоловік заявника, дочка заявника).

Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради від 03 квітня 2018 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, з 29 січня 2016 року та користується знижкою 75% при оплаті житлово-комунальних послуг за адресою реєстрації АДРЕСА_2. Позивач здійснював поточний ремонт в квартирі за власні кошти, сплачував рахунки за спожиті житлово-комунальні послуги (з урахуванням знижки на ім'я позивача як учасника бойових дій).

ОСОБА_1 за його зверненням органом місцевого самоврядування було відмовлено у постановці на квартирний облік у зв'язку із забезпеченням житловою площею в розмірі 28,2 кв. м (витяг з рішення Лиманської міської ради Донецької області від 15 листопада 2017 року № 47).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді "Верховенство права", схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частиною 4 статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (Kryvitska and Kryvitskyy v.

Ukraine, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine, заява № 30856/03) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Встановивши, що вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру відбулось у встановленому законом порядку, а у ході судового розгляду не встановлено правових підстав для позбавлення його у користуванні цією квартирою, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення його позовних вимог.

Посилання в касаційній скарзі на порушення житлових прав

ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки така з касаційною скаргою не зверталась та не уповноважувала на це Лиманську міську раду Донецької області.

Доводи касаційної скарги щодо порушення ОСОБА_1 положень статей 71, 72 ЖК Української РСР не заслуговують на увагу, оскільки матеріали даної справи не містять жодного судового рішення про визнання його втратившим право користування спірною квартирою з наведених правових підстав.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про припинення договору піднайму в порядку статті 99 ЖК Української РСР, оскільки вселення ОСОБА_1 відбулось на підставі ордеру та з ним не укладалось жодного договору піднайму.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги в частині зустрічного позову виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області, оскільки рішення суду першої інстанції в цій частині не було предметом апеляційного перегляду, тому в силу положень статей 17, 389 ЦПК України не може бути предметом касаційного оскарження.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Лиманської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська