Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.01.2019 року у справі №759/11399/17

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 759/11399/17

провадження № 61-826св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - державна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконуючий обов'язків директора департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України Гафаров Ігор Вікторович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконуючий обов'язки директора Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України Гафаров Ігор Вікторович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що наказом Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України від 25 січня 2017 року № 5341/к його було призначено на посаду начальника відділу адміністративно-господарської роботи Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

10 травня 2017 року він отримав повідомлення про скорочення його посади у штаті Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та йому запропоновано обійняти посаду головного фахівця адміністративно-господарського відділу, з чим він не погодився, оскільки посада начальника відділу адміністративно-господарської роботи Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, яку він обіймав, насправді не скорочувалася і відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28 березня 2017 року № 1223/к була передбачена у штаті Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України від 17 липня 2017 року № ДЗД/16-69/179-17 на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України його було звільнено з посади начальника відділу адміністративно-господарської роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Вважав, що його було звільнено з порушенням порядку, встановленого трудовим законодавством, оскільки не було встановлено, чи користується він переважним правом на залишення на роботі та у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України його не було повідомлено про наявність вакантних посад. Крім того, станом на дату його звільнення посада начальника відділу адміністративно-господарської роботи скорочена не була.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 просив суд поновити його на посаді начальника відділу адміністративно-господарської роботи Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України з 17 липня 2017 року; стягнути з Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 липня 2017 року до дня поновлення на посаді та 64 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 листопада 2017 року за клопотанням представника позивача замінено неналежного відповідача - Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України на належного відповідача - державна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 червня 2018 року у складі судді Величко Т. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу адміністративно-господарської роботи державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" з 17 липня 2017 року.

Стягнуто з державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 липня 2017 року до 08 червня 2018 року у розмірі 134 173,82 грн.

Стягнуто з державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України, маючи аналогічну вакантну посаду у штатному розписі державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", а саме начальника відділу адміністративно-господарської роботи, не запропонував її позивачу, чим порушив його право на працевлаштування.

Оскільки позивача було звільнено незаконно, суд на підставі статті 235 КЗпП України поновив його на роботі та вирішив питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Встановивши, що незаконне звільнення призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя, суд згідно зі статтею 237-1 КЗпП України стягнув з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" задоволено.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 червня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" судові витрати у розмірі 960,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про заміну відповідача, оскільки в матеріалах справи відсутнє підтвердження факту правонаступництва і передання усіх прав та обов'язків до державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" та про припинення Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України, яке лише знаходиться у стані припинення, тобто є юридичною особою. Вказане призвело до безпідставного задоволення позову до неналежного відповідача, що є підставою для скасування рішення місцевого суду і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

При цьому позивач звернувся до Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України, який звільнив його вірно, з дотриманням усіх вимог трудового законодавства при вивільненні працівника та зі згоди профспілкової організації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконуючий обов'язків директора департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України Гафаров І. В., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивача було звільнено з порушенням вимог трудового законодавства, зокрема статті 49-2 КЗпП України, якою визначено порядок вивільнення працівників. Разом з тим, апеляційний суд безпідставно скасував рішення місцевого суду, яке відповідає закону, оскільки не виконав вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, апеляційний суд не врахував, що усі працівники Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України були переведені на роботу до державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", що свідчить, що остання є належним відповідачем у справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року державна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, тому підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду немає.

Так, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", оскільки у трудових відносинах позивач перебував із Департаментом забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України, який в установленому законом порядку припинений не був, тому державна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" є неналежним відповідачем у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Міністерства юстиції України від 28 листопада 2016 року № 5341/к було затверджено структуру та штат Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України від 25 січня 2017 року № ДЗД/16-10/179-17 ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника відділу адміністративно-господарської роботи Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2017 року № 1223/к було скорочено організаційну структуру та штат Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та затверджено структуру та штат державної установи "Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України".

Наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2017 року № 878/5 було визначено про припинення Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України у результаті реорганізації шляхом приєднання до державної установи "Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України".

На підставі цього наказу, 10 травня 2017 року ОСОБА_1 було повідомлено про можливе наступне звільнення із займаної посади відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України через два місяці після ознайомлення із даним попередженням або відмови від призначення на одну із запропонованих посад. ОСОБА_1 було запропоновано роботу у адміністративно-господарському відділі державної установи "Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України". Від запропонованої вакантної посади ОСОБА_1 відмовився.

17 липня 2017 року ОСОБА_1 були запропоновані інші посади у державній установі "Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України", що відповідають його кваліфікації.

Від підпису пропозицій ОСОБА_1 відмовився, про що складено відповідний акт.

Наказом Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України від 17 липня 2017 року № ДЗД/16-69/179-17 ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України було звільнено з посади начальника відділу адміністративно-господарської роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Профспілковим комітетом Київської міської об'єднаної організації Всеукраїнської профспілки персоналу органів та установ пенітенціарної системи було погоджено звільнення ОСОБА_1 за скороченням штату, що підтверджується відповідним листом від 12 червня 2017 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки роботодавцем при звільнення не було дотримано вимог статті 49-2 КЗпП України, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

позивач

Судом установлено, що наказом Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України від 25 січня 2017 року № 5341/к ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника відділу адміністративно-господарської роботи Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, а наказом від 17 липня 2017 року № ДЗД/16-69/179-17 звільнено з цієї посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

24 листопада 2017 року представник позивача - ОСОБА_2 звернулася до суду із клопотанням про заміну неналежного відповідача - Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України на належного відповідача - державна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України".

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 листопада 2017 року за клопотанням представника позивача замінено неналежного відповідача - Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України на належного відповідача - державна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України".

Частинами 1 , 5 статті 104 ЦК України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із частинами 1 , 3 статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до частинами 1 , 3 статті 105 ЦК України призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

Відповідно до частин 2 , 3 статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із частиною 4 статті 107 ЦК України порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" до державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців заноситься інформація про дату затвердження передавального акту та про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа.

Судом установлено, що запису про припинення Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено не було. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 24 листопада 2017 року міститься запис про те, що Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України з 17 березня 2017 року перебуває у стані припинення, у графі щодо юридичних осіб-правонаступників записи відсутні (а. с. 140).

З урахуванням вказаного, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", оскільки останнє є неналежним відповідачем у справі, а Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, з яким позивач перебував у трудових відносинах, в установленому законом порядку припинений не був. Крім того, належних і допустимих доказів того, що державна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" є правонаступником Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України суду не надано.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки позивач наполягає на розгляді його позову саме до державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", змінювати відповідача на належного - Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України не бажає, а згідно з частиною 1 статті 51 ЦПК України залучення до участі у справі можливе лише за клопотанням позивача.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

У частині 3 статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю.

В. Черняк