Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2019 року у справі №201/13421/18

Постанова

Іменем України

01 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 201/13421/18

провадження № 61-14872 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", державний реєстратор Дніпровської філії комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Бутюгіна Євгенія Сергіївна, комунальне підприємство "Агенція адміністративних послуг";

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2019 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т.

Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), державного реєстратора Дніпровської філії комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Бутюгіної Є. С., комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" (далі - КП "Агенція адміністративних послуг") про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1.19 липня 2007 року вона уклала з акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", кредитний договір, для забезпечення виконання зобов'язань за яким вона передала вказану квартиру в іпотеку банку.

У листопаді 2018 року з витягу з реєстру речових прав та обтяжень вона дізналася про те, що державним реєстратором Дніпровської філії КП "Агенція адміністративних послуг" Бутюгіною Є. С. 30 жовтня 2018 року здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43768260 про реєстрацію права власності на цю квартиру за ПАТ "Укрсоцбанк", унаслідок чого зроблено запис про право власності 28662502 від 24 жовтня 2018 року. Право власності за банком зареєстроване в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі статей 36,37 Закону України "Про іпотеку".

Вважала, що банк безпідставно звернув стягнення на предмет іпотеки, оскільки окремого договору про відчуження або задоволення вимог з банком вона не укладала, згоди на відчуження квартири не надавала.

Зазначала, що у 2016 році банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки і за результатами розгляду Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська справи № 210/5927/16-ц позов банку задоволено. Таким чином, банк скористався своїм правом, звернувши стягнення в один із передбачених договором іпотеки способів. Проте, банк, без її згоди як іпотекодавця, використав ще один спосіб звернення стягнення і зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру, всупереч того, що на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (стаття 1), оскільки площа квартири становить 65,0 кв. м і квартира є її єдиним житлом.

Ураховуючи викладене, позивач просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов'язати державного реєстратора поновити запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано запис державного реєстратора Дніпровської філії КП "Агенція адміністративних послуг" Батюгіної Є. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний 43768260 від 30 жовтня 2018 року про державну реєстрацію права власності за ПАТ "Укрсоцбанк" на квартиру АДРЕСА_1, номер запису про право власності 28661502. Поновлено право власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 65,0 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. У задоволенні вимог про зобов'язання поновити запис про реєстрацію права власності відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" розповсюджується на спірні правовідносини щодо заборони переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, оскільки загальна площа квартири, яка є предметом іпотеки, становить 65,0 кв. м. Отже, за наслідками прийнятого державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру позивачки за ПАТ "Укрсоцбанк" за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Відтак, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ПАТ "Укрсоцбанк" призвели до незаконного позбавлення права власності позивачки, порушили її право на володіння своїм майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу АТ "Укрсоцбанк" залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна. За таких обставин, у державного реєстратора були відсутні правові підстави для проведення державної реєстрації прав та внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ПАТ "Укрсоцбанк", оскільки відповідачем вже було реалізоване своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року АТ "Укрсоцбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 201/13421/18 з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечена кредитів в іноземній валюті", на думку банку, не можуть бути застосовані до порядку позасудового врегулювання спору щодо погашення заборгованості (застереження в іпотечному договорі), оскільки в даній справі не відбувалося примусового стягнення на майно. При цьому послалося на відповідні правові позиції Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1.

19 липня 2007 року між ОСОБА_2 та АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії у швейцарських франках, для забезпечення виконання зобов'язань за яким ОСОБА_1 передала зазначену квартиру в іпотеку банку на підставі договору іпотеки від 19 липня 2007 року.

31 березня 2019 року між сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки, яким встановлено графік погашення заборгованості.

Згідно з пунктами 2.4.3,2.4.5,2.4.6,2.4.7 іпотечного договору іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем за цим договором та/або позичальником за договором кредиту задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, відповідно до чинного законодавства України, погасити заборгованість позичальника за договором кредиту, а також витрати на здійснення вимог забезпечених іпотекою. У разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України.

Достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання позичальником зобов'язань забезпечених договором кредиту.

Відповідно до пунктів 4.6.1,4.6.7 іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із способів, зокрема, на підставі рішення суду. У разі звернення стягнення на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, зокрема, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Керуючись положеннями статті 39 Закону України "Про іпотеку" суд визначив спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Відповідно до пункту 4.9. договору іпотеки у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до статті 37 Закону України "Про іпотеку" (підпункт 4.6.3. цього договору (застереження про задоволення вимог кредиторів) цей договір є правовстановлюючим документом на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за цим договором, та є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотекодержателем в органах бюро технічної інвентаризації.

26 липня 2017 року ПАТ "Укрсоцбанк" направило боржнику ОСОБА_2 та іпотекодавцю ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та статті 37 Закону України "Про іпотеку" у зв'язку із непогашенням заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року в сумі 125 619 доларів 10 центів США.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. відповідними свідоцтвами від 17 жовтня 2017 року посвідчено, що заяви ПАТ Укрсоцбанк" про усунення порушень за кредитним договором від 19 липня 2007 року № 33/144 були отримані особисто ОСОБА_2 і ОСОБА_1.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що у листопаді 2018 року з витягу з реєстру речових прав та обтяжень вона дізналася про те, що державним реєстратором Дніпровської філії КП "Агенція адміністративних послуг" Бутюгіною Є. С. 30 жовтня 2018 року здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43768260 від 30 жовтня 2018 року, про реєстрацію права власності на цю квартиру за ПАТ "Укрсоцбанк".

Як видно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ПАТ "Укрсоцбанк" 24 жовтня 2018 року було зареєстроване право власності на квартиру в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення державного реєстратора Дніпровської філії КП "Агенція адміністративних послуг" Бутюгіної Є. С., у зв'язку із невиконанням основного зобов'язання у строк до 18 липня 2017 року в сумі 81 783 швейцарських франків.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року у рахунок погашення заборгованості за договором про надання відновлюваної кредитної лінії від 19 липня 2007 року, укладеним між АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_2, станом на 16 лютого 2016 року в розмірі 2 236 054 грн 98 коп., що еквівалентно 96 867 швейцарських франків 09 сантимів, з яких: заборгованість за простроченим кредитом у розмірі 68 344 швейцарських франків, заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 28 523 швейцарських франків 09 сантимів, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 19 липня 2007 року, укладеним між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, а саме квартиру АДРЕСА_3, яка належить на праві власності ОСОБА_1.

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, за початковою ціною предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відстрочено виконання рішення до закінчення дії мораторію, встановленого Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що квартира ОСОБА_1 повністю підпадає під вимоги статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", отже, на неї не може бути звернуто стягнення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку".

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку".

Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Системний аналіз положень статей 33,36,37 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Пунктом 2 частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено порядок проведення державної реєстрації прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку", отже, зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Зважаючи на наведене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов'язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України "Про іпотеку" та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак, мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що кредит є споживчим, наданий в іноземній валюті, тому на дані правовідносини поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа спірної квартири, яка була предметом іпотеки становить 65,0 кв. м, іншого нерухомого майна позивач у власності немає, згоди на відчуження предмету іпотеки ОСОБА_1 не надавала.

Визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, справа № 726/1538/16-ц, провадження № 14-111цс19.

Доводи заявника про те, що у цій справі відсутні будь-які підстави для застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", і відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), про те, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

У вказаній справі у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) позивачем були заявлені вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, відтак, доводи касаційної скарги про обрання позивачем неналежного способу захисту є безпідставними.

Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанції переглянули справу відповідно до таких висновків (в даному випадку висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, узгоджуються з актуальними висновками Великої Палати Верховного Суду), а доводи касаційної скарги не спростовують їх.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара