Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №202/1938/21
Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №202/1938/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 202/1938/21

провадження № 61-3961св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Мачуського О. М., від 29 вересня

2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., від 08 лютого 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про витребування майна, скасування записів про право власності та виселення.

2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що вона на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 26 лютого 2013 року є власником квартири АДРЕСА_1 .

3. 03 липня 2020 року її було допитано як свідка у кримінальному провадженні № 12020100000000509 від 01 червня 2020 року, яке розслідується ГУНП у м. Київ. Під час допиту вона довідалась про те, що

06 квітня 2020 року невідомими особами проведені незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про зміну власника її квартири на ОСОБА_3 .

4. Підставою вказаних змін зазначено рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2014 року у справі № 202/22864/13-ц (провадження № 2/0202/228/2014), яким задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , визнано недійсними прилюдні торги від 05 лютого 2013 року щодо реалізації вищевказаної квартири та визнано недійсним протокол про проведення прилюдних торгів.

5. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у справі № 202/22864/13-ц заочне рішення Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 08 вересня 2014 року скасовано.

6. Після вибуття із володіння позивача, квартира була двічі відчужена та відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на момент подання позову право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .

7. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- витребувати у ОСОБА_2 на її користь квартиру

АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис про право власності № 37949838 від 29 серпня

2020 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу

Агеєнко В. О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53812582 за договором купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , серія та номер: 2109, виданого 29 серпня 2020 року, видавник приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Агеєнко В. О.;

- скасувати запис про право власності № 38084969 від 08 вересня

2020 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53958915 за договором купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , серія та номер: 1158, виданого 08 вересня 2020 року, видавник приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кретова Н. Б.;

- виселити ОСОБА_2 з квартири

АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

8. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 29 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, позов задоволено.

9. Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

10. Скасовано запис про право власності № 37949838 від 29 серпня

2020 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу

Агеєнко В. О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53812582 за договором купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , серія та номер: 2109, виданого 29 серпня 2020 року, видавник приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Агеєнко В. О.

11. Скасовано запис про право власності № 38084969 від 08 вересня

2020 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53958915 за договором купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , серія та номер: 1158, виданого 08 вересня 2020 року, видавник приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кретова Н. Б.

12. Виселено ОСОБА_2 з квартири

АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .

13. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребувати належне йому майно від добросовісного набувача. Рішення суду, на підставі якого спірне майно вилучено з володіння позивача, у подальшому було скасовано.

14. Повернення власнику його квартири, безпідставно відчуженої фізичній особі, переслідує легітимну мету.

15. З метою забезпечення повноцінного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо поновлення ОСОБА_1 в праві власності на квартиру, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів державних реєстраторів про право власності, внесених за недійсними правочинами.

16. Оскільки у ОСОБА_2 відсутні будь-які права щодо спірної квартири, а його проживання у вказаному житлі, що належить на праві власності позивачу, порушує законні інтереси останньої, суди задовольнили вимоги про виселення відповідача.

17. Заяву ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності суди відхилили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. 16 березня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 29 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року.

20. Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

21. У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

22. Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18,

від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі

№ 206/1198/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19,

від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19,

від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19,

від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 17 жовтня 2022 року у справі № 755/259/21, від 18 грудня 2019 року у справі № 2-4159/12 (753/12496/18), від 24 січня 2020 року у справі № 2-4748/10, від 31 січня

2021 року у справі № 199/7620/19, від 06 лютого 2020 року у справі

№ 916/2828/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 357/14932/18,

від 26 липня 2022 року у справі № 910/12841/20, від 28 вересня 2022 року у справі № 904/3614/20, від 27 січня 2021 року у справі № 175/4348/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Зазначає, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що вона володіла та користувалась спірною квартирою з моменту її придбання на прилюдних торгах та до моменту продажу квартири ОСОБА_4 , а в подальшому ОСОБА_2 .

25. Суд першої інстанції не навів належного обґрунтування для задоволення вимоги про виселення, оскільки не встановив хто фактично проживає у спірній квартирі, чи наявні підстави для виселення відповідача.

26. Звертає увагу, що скасування записів про державну реєстрацію права власності є неналежним способом захисту.

27. Вважає, що судові рішення без достатнього правого обґрунтування порушують його право власності та право мирно володіти своїм майном.

28. Наголошує, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна відраховується з моменту, коли особа дізналась про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

29. 29 травня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

30. Вважає доводи касаційної скарги безпідставними, а висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався заявник у касаційній скарзі, такими, що стосуються правовідносин, які не є подібними.

Фактичні обставини справи встановлені судами

31. 21 вересня 2005 року між АКБ «Аркада», правонаступником якого є

ПАТ «АКБ «Аркада», та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит № А637/03, згідно з яким банком на користь ОСОБА_3 видано грошові кошти у розмірі 86 250 грн для придбання квартири, із розрахунку 14% річних, строком до 01 вересня 2015 року. Відповідно до договору, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 (на момент розгляду справи АДРЕСА_2 ).

32. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 21 вересня

2005 року, ОСОБА_3 придбано у власність квартиру

АДРЕСА_1 .

33. 28 травня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А. вчинено виконавчий напис

№ 465, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки за договором № А637/03 від 21 вересня 2005 року - квартиру

АДРЕСА_1 , що належить

ОСОБА_3 .

34. Постановою головного державного виконавця Індустріального відділу ДВС ДМУЮ Ванжи О. В. від 05 червня 2012 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису щодо звернення на користь ПАТ АКБ «Аркада» стягнення на предмет іпотеки на суму 55 205,92 грн, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

35. Відповідно до протоколу № 0412465-4 про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить боржнику - ОСОБА_3 , 05 лютого 2013 року проведено прилюдні торги, лот № 4 - квартира АДРЕСА_1 . Переможцем прилюдних торгів визнано ОСОБА_1 , яка в повному обсязі сплатила кошти за придбане нерухоме майно.

36. 11 лютого 2013 року головним державним виконавцем Індустріального відділу ДВС ДМУЮ Ванжою О. В. складено акт про проведення прилюдних торгів з продажу арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

37. 26 лютого 2013 року на підстав свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 26 лютого 2013 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну квартиру.

38. Заочним рішенням Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 08 вересня 2014 року у справі № 202/22864/13-ц за позовом ОСОБА_3 визнано недійсними прилюдні торги щодо реалізації квартири АДРЕСА_1 , а також визнано недійсним протокол про проведення прилюдних торгів щодо реалізації вказаної квартири.

39. 06 квітня 2020 року на підставі рішення від 08 вересня 2014 року Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чумак Ю. П. скасована реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомості за ОСОБА_3 .

40. 29 серпня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Агеєнко В. О. зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 37949838.

41. 08 вересня 2020 року на підстав договору купівлі-продажу між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б. зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 38084969.

42. Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 09 лютого

2021 року у справі № 202/22864/13-ц задоволено апеляційну скаргу

ОСОБА_1 . Скасовано заочне рішення Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 08 вересня 2014 року та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

43. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

44. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

45. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

46. У статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

47. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

48. Статтею 330 ЦК України передбачено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

49. Відповідно статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

50. За змістом статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

51. Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

52. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду України у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та

від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

53. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2014 року у справі

№ 202/22864/13-ц, яке було скасовано постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, дійшов правильного висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння власника ( ОСОБА_1 ) поза його волею, у зв`язку з чим воно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння останнього набувача ОСОБА_2 на підставі положень статті 388 ЦК України.

54. При цьому колегія суддів враховує, що право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2014 року у справі № 202/22864/13-ц лише 06 квітня 2020 року, тобто більш ніж через 5 років після ухвалення судового рішення, а у подальшому у короткий проміжок часу (29 серпня та 08 вересня 2020 року) квартира двічі відчужена.

55. Вказані обставини в своїй сукупності свідчили про необхідність прояву особливої уваги від особи, яка мала намір придбати вказану квартиру.

ОСОБА_2 , проявивши розумну обачність, міг звернути увагу на ці обставини та зважати на пов`язані з ними відповідні ризики.

56. За обставин справи, яка переглядається касаційним судом, витребування квартири, що вибула з володіння власника поза його волею, є легітимним та пропорційним заходом, застосованим судами.

57. Відповідач не позбавлений можливості на захист своїх прав відповідно до статей 22 390 661 ЦК України.

58. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

59. Тобто, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

60. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що у ОСОБА_2 відсутні будь-які права щодо спірної квартири, оскільки спірне житло вибуло з власності позивача поза його волею, на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване, та те, що проживання відповідача у вказаному житлі, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , порушує її законні інтереси, пов`язані зокрема із вільним використанням та розпорядженням своїм майном на власний розсуд, дійшов правильного висновку про задоволення вимоги про виселення відповідача.

61. Відомостей про те, що спірна квартира є єдиним житлом

ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

62. Надаючи оцінку строку звернення до суду із цим позовом, колегія суддів враховує, що заочне рішення Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 08 вересня 2014 року у справі № 202/22864/13-ц, було реалізовано лише 06 квітня 2020 року, у тому числі шляхом скасування права власності ОСОБА_1 на цю квартиру. Таким чином, до 06 квітня

2020 року ОСОБА_1 мала зареєстроване право власності на спірну квартиру.

63. Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі

№ 760/17256/19-ц зазначив, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

64. У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня

2014 року в справі № 202/22864/13-ц, яка ухвалою цього ж суду від 13 серпня 2020 року була прийнята до розгляду.

65. Ухвалою суду від 23 вересня 2020 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення була залишена без задоволення, після чого нею була подана апеляційна скарга.

66. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 08 вересня 2014 року було скасовано 09 лютого 2021 року, а в подальшому ОСОБА_1 без зволікання, у березні 2021 року, звернулась до суду з цим позовом.

67. Дотримання ОСОБА_1 порядку та строку оскарження заочного рішення суду від 08 вересня 2014 року в справі № 202/22864/13-ц не є предметом ревізії у розглядуваній справі.

68. Таким чином, враховуючи, що 06 квітня 2020 року майно вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, яке було скасовано

09 лютого 2021 року, а з цим позовом позивач звернулась у березні

2021 року, суди дійшли загалом правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не пропущено строк позовної давності.

69. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів ОСОБА_2 та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про витребування майна та виселення, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано мотивовану відповідь на істотні питання, які виникли при кваліфікації вказаних спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів і переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів.

70. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, як це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц).

71. За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про витребування майна та виселення не суперечать висновками, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16,

від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 17 жовтня 2022 року у справі № 755/259/21, від 18 грудня 2019 року у справі № 2-4159/12 (753/12496/18), від 24 січня 2020 року у справі № 2-4748/10, від 31 січня

2021 року у справі № 199/7620/19, від 06 лютого 2020 року у справі

№ 916/2828/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 357/14932/18,

від 26 липня 2022 року у справі № 910/12841/20, від 28 вересня 2022 року у справі № 904/3614/20, від 27 січня 2021 року у справі № 175/4348/17, на які посилається заявник в касаційній скарзі.

72. За обставин розглядуваної справи саме по собі задоволенні судами вимог про скасування записів право власності, наряду із задоволенням вимог про витребування майна та виселення не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

73. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

74. Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 29 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 08 лютого 2023 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович