Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.11.2018 року у справі №373/2053/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 373/2053/17

провадження № 61-45993св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_3, на постанову апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Голуб С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

3 листопада 2017 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Укрсоцбанк" звернулось з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивувало тим, що 6 листопада 2007 року Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКІБ) "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_2 укладено договір кредиту, за яким останній отримав кредит у розмірі 8 000 доларів США зі сплатою

13,30% річних за його користування на сім років.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 6 листопада

2007 року АКІБ "Укрсоцбанк ", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 04/І-825, за яким остання передала в іпотеку банку належну їй земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1001 га з кадастровим номером 3211000000:01:011:0052, розташовану на АДРЕСА_1.

Вказувало, що відповідно до договору кредиту ОСОБА_2 зобов'язався повернути кредит згідно з графіком щомісячними платежами у розмірі

95 доларів США, однак не виконує цих обов'язків і має прострочену заборгованість. Вимога банку про дострокове повернення кредитних коштів позичальником не виконана.

Зазначало, що на 17 травня 2017 року заборгованість ОСОБА_2 становить 15 578,45
доларів США, з яких заборгованість за кредитом - 6 860 доларів США та заборгованість за процентами - 8 718,45 доларів США.

За таких обставин просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 15 578,45 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,1001 га для будівництва і обслуговування будинку з кадастровим номером 3211000000:01:011:0052, розташовану на АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України "Про виконавче провадження" за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області

від 11 травня 2018 року, ухваленим у складі судді Керекези Я. І., у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 порушив визначені договором кредиту зобов'язання з повернення кредиту шляхом внесення щомісячних платежів, і має прострочену заборгованість за кредитом. Проте вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом позовної давності.

Визначаючи початок перебігу позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що, звернувшись у травні 2015 року до третейського суду з вимогою про дострокове стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором кредиту, банк відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України змінив строк виконання основного зобов'язання, тому перебіг позовної давності розпочався з червня 2015 року.

Постановою апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено частково, рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2018 року скасовано з ухваленням нового, яким позов задоволено частково.

У рахунок погашення боргу ОСОБА_2 за договором кредиту № 402/89/07-Пі від 6 листопада 2007 року у розмірі 7 085,50 доларів США, з яких заборгованість за кредитом - 4 460 доларів США та заборгованість за процентами - 2 625,50 доларів США, звернено стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,1001 га для будівництва і обслуговування житлового будинку з кадастровим номером 3211000000:01:011:0052, розташовану

на АДРЕСА_1, яка є предметом іпотечного договору від 6 листопада 2007 року і перебуває у власності ОСОБА_1. Предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення торгів у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд зазначив, що загальна позовна давність встановлена законом тривалістю у три роки, тому звернення банку до суду з даним позовом у листопаді 2017 року, тобто менше, ніж через три роки з дати початку її перебігу (червень 2015 року), свідчить про звернення позивача з цим позовом у межах позовної давності.

Апеляційний суд вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що звернення банку до третейського суду є вимогою, яка змінює строк виконання основного зобов'язання, оскільки пункт 4.5 укладеного сторонами договору кредиту передбачає зміну строку виконання основного зобов'язання шляхом направлення банком відповідної вимоги позичальнику.

Визначаючи розмір заборгованості за кредитом, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення, суд апеляційної інстанції зазначив, що стягненню підлягає борг за кредитом, до якого входить частина боргу, строк сплати якої не настав (з дати звернення позивача до суду і до 5 листопада 2019 року)

у розмірі 1 835 доларів США, а також заборгованість за періодичними платежами у межах позовної давності в розмірі 2 625 доларів США, всього заборгованість за кредитом складає 4 460 доларів США. Також, за висновком апеляційного суду стягненню підлягають проценти, нараховані як на строкову, так і на прострочену заборгованість, згідно з розрахунком банку на 17 травня 2017 року у межах позовної давності у розмірі - 2 625,50 доларів США (на строкову заборгованість - 1 288,61 доларів США і на прострочену заборгованість -

1 336,89 доларів США).

Апеляційний суд відхилив посилання представника відповідачів про те, що строк кредитування припинено у жовтні 2008 року на підставі пункту 4.4 договору кредиту, яким визначено, що у випадку невиконання позичальником зобов'язань терміном більше 5 днів, строк повернення кредиту у повному обсязі вважається таким, що настав автоматично. Суд апеляційної інстанції зазначив, що пунктом 4.4 договору кредиту передбачено припинення строку дії договору у випадку порушення позичальником його умов, визначених у пунктах 3.3.2-3.3.5,

3.3.9-3.3.13 договору, доказів порушення яких матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки пункту 4.4 договору кредиту, яким визначено підстави для припинення строку його дії, серед яких - порушення пункту 3.3.4 договору, яким встановлено обов'язок позичальника неухильно додержуватись положень цього договору та договору іпотеки, в тому числі повернути кредит не пізніше кінцевого терміну повернення заборгованості за кредитом, вказаного у пункті 1.1 договору.

На думку позивача, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що строк кредитування припиняється достроково лише на підставі пункту 4.5 договору кредиту, оскільки договором сторони визначили й інші обставини, що припиняють відповідний строк (пункт 4.4 договору), і такі обставини настали раніше.

Заявник вважає, що, здійснивши неправильне тлумачення пункту 4.4 договору кредиту, суд апеляційної інстанцій дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Позиція інших учасників справи

У січні 2019 року представник АТ "Укрсоцбанк" -адвокат Подольська О. І. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначила про безпідставість її доводів да відповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції і ухвалою цього ж суду від 4 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 6 листопада 2007 року АКІБ "Укрсоцбанк ", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_2 укладено договір кредиту, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби у розмірі 8 000 доларів США зі сплатою 13,30% річних за його користування на строк до 5 листопада 2014 року.

Належне виконання зобов'язань за вказаним договором кредиту забезпечено укладеним АКІБ "Укрсоцбанк ", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 іпотеченим договором № 04/І-825 від 6 листопада 2007 року, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1001 га з кадастровим номером undefined, розташовану

на АДРЕСА_1.

13 вересня 2010 року АКІБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого

є ПАТ "Укрсоцбанк", і ОСОБА_2 уклали додаткову угоду до кредитного договору, в якій врегулювали існуючі на день укладення додаткової угоди боргові зобов'язання за кредитним договором, зазначивши, що борг за тілом кредиту становить 6 860
доларів США, за процентами - 1 912,98 доларів США. Крім того, сторони продовжили строк повернення кредиту до 5 листопада

2019 року, затвердили новий графік повернення кредиту і погодили процентну ставку у розмірі 15,01% річних. Повернення кредиту згідно з пунктом 2.2 додаткової угоди передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів у розмірі по 75 доларів США.

Договором від 13 вересня 2010 року, укладеним банком з ОСОБА_1, внесено зміни до іпотечного договору, виклавши його пункт 1.4.1 у такій редакції "повернення ОСОБА_2 наданого кредиту у розмірі 8 000 доларів США з порядком погашення заборгованості за кредитом з кінцевим терміном погашення кредиту до 5 листопада 2019 року" та пункт 1.4.2 у наступній редакції "сплата процентів за користування кредитом у розмірі, визначеному договором кредиту, а також додатковими угодами про внесення змін (доповнень) до договору кредиту, згідно з якими буде змінюватися розмір процентної ставки, а також сплата комісій у розмірі, строки та в порядку, що визначені договором кредиту".

З пункту 4.1 іпотечного договору суди встановили, що банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

ОСОБА_2 не виконував обов'язків щодо повернення щомісячних платежів, покладених на нього умовами кредитного договору, у зв'язку з чим рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 6 травня 2015 року з нього на користь ПАТ "Укрсоцбанк" стягнено заборгованість за кредитом у розмірі 12 995,74 доларів США, що на 8 травня 2014 року еквівалентно 151 417,88 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року вказане рішення третейського суду скасовано.

25 вересня 2017 року банк направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про сплату у тридцятиденний строк заборгованості за кредитом, процентами та неустойки.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено

у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1050 ЦК України (частина друга

статті 1050 ЦК України).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України "Про іпотеку").

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Пунктом 1.1 договору кредиту з урахуванням змін, внесених додатковою угодою, визначено, що кінцевим строком повернення кредитної заборгованості

є 5 листопада 2019 року.

У пункті 4.4 договору кредиту сторони погодили, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами
3.3.2-3.3.5,3.3.9-3.3.13,3.3.14 цього договору, порушення позичальником умов договору, визначених підпунктом 1.3.1 цього договору, протягом більш

ніж 5 днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Згідно з пунктом 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.7,3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів підряд, та/або перевищення сумою простроченої заборгованості позичальника за цим договором суми кредиту за пунктом 1.1 цього договору більш як на 10%, або несплати позичальником більше ніж однієї виплати за цим договором, яка перевищує 5% суми кредиту за пунктом
1.1 цього договору, позичальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення з вимогою кредитора про повернення заборгованості за цим договором повернути кредитору в повному обсязі свою заборгованість за цим договором (строкову та прострочену), а також погасити вимоги кредитора, що випливають з цього договору, в тому числі кредит, проценти за кредитом, комісії, неустойку (пеню, штраф), передбачені цим договором.

Відхиляючи доводи позивача про припинення строку дії договору на підставі його пункту 4.4, суд апеляційної інстанції зазначив, що пункти 3.3.2-3.3.5,3.3.9-3.3.13 договору у випадку порушення яких строк його дії припиняється, стосуються забезпечення кредитора необхідними документами для перевірки цільового використання кредиту, достовірності наданих документів, наявності іпотечного нерухомого майна, повідомлення відомостей про зміну роботи, сімейного стану, народження дітей, зміни телефонів, адреси тощо, а також

пункту 1.3.1 щодо передачі в іпотеку земельної ділянки. При цьому докази порушення вказаних пунктів матеріали справи не містять.

Проте із вказаним висновком апеляційного суду погодитись не можна, оскільки такий висновок зроблений внаслідок неправильного тлумачення судом апеляційної інстанції пункту 4.4 укладеного сторонами договору кредиту.

Так, у пункті 4.4 визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених, зокрема, підпунктом 3.3.4 цього договору, протягом більш ніж 5 днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Згідно з підпункту 3.3.4 договору кредиту позичальник зобов'язаний неухильно дотримуватися положень цього договору, в тому числі повернути кредит не пізніше кінцевого терміну повернення заборгованості за кредитом, вказаного в пункті 1.1 договору.

У постанові Верховного Суду в складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що "відповідно до частини першої

статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах 3 та 4 статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох)

є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш

в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України. У разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах 3 та 4 статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).

Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party)".

Отже, припинення строку дії договору відповідно пункту 4.4 відбувається внаслідок порушення позичальником зобов'язання - неухильно дотримуватися положень цього договору, в тому числі і щодо порушення зобов'язання з повернення кредиту і сплати процентів, які встановлені апеляційним судом.

Подібний висновок в аналогічних правовідносинах викладений Верховним Судом у постанові від 2 вересня 2020 року у справі № 369/4241/17 (провадження № 61-44453св18).

Апеляційний суд не врахував, що у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань, відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов'язання, така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною 2 статті 1050 ЦК України; на позичальника покладається обов'язок повернути кредит та нараховані проценти.

У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня

2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просила застосувати наслідки спливу позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду, в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

У постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову внаслідок спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Здійснивши платіж, який підлягав внесенню до 10 листопада 2008 року,

25 листопада 2008 року, позичальник прострочив виконання зобов'язання більш ніж на 5 днів, що має наслідком закінчення строку кредитування на підставі пункту
4.4 договору кредиту.

Отже, на підставі пункту 4.4 кредитного договору строк користування ОСОБА_2 кредитом припинився достроково 16 листопада 2008 року.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв'язку з припиненням строку кредитування на підставі пункту 4.4 і, як наслідок, виникнення у позичальника обов'язку повернути кредит та нараховані проценти у повному обсязі.

Після зміни строку виконання основного зобов'язання банк був зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років від дати, коли банк дізнався про порушення свого права, тобто з 16 листопада 2008 року - дати дострокового невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

З огляду на зазначені обставини у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку про те, що банк не пропустив позовну давність, оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено

(пункт 4.4 договору), а у позивача виникло право на звернення до суду щодо

захисту своїх порушених прав з 16 листопада 2008 року, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 3 листопада 2017 року, тобто зі спливом позовної давності.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постановах від 11 жовтня 2017 року у справі № 585/1512/15-ц (провадження № 6-1674цс17) та від 5 липня 2017 року у справі № 6-3116цс16.

Касаційний суд враховує, що внесення ОСОБА_2 платежів за кредитом після припинення строку його дії у жовтні і листопаді 2010 року та укладення ним з банком додаткової угоди кредитного договору від 30 вересня 2010 року не можуть свідчити про звернення банком із цим позовом у межах позовної давності.

Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною 3 статті 400 ЦПК України.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує постанову апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

Керуючись статтями 400, 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_3, задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк" у задоволенні позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук