Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2021 року у справі №235/3144/20

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 235/3144/20

провадження № 61-6342св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Донецька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Донецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2020 рокуу складі судді Клікунової А. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Агєєва О. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Донецької області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, відшкодування витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні та судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 01 січня 2012 року по 29 грудня 2017 року він працював на посаді головного лікаря Покровської центральної районної лікарні (далі - Покровська ЦРЛ), а з 29 грудня 2017 року по 12 квітня 2019 року - в. о. головного лікаря Покровської ЦРЛ.

07 квітня 2017 року Красноармійською місцевою прокуратурою щодо нього було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017051670000061 за кримінально-правовою кваліфікацією злочину, передбаченого частиною 1 статті 368 Кримінального кодексу України.

27 квітня 2017 року прокурором Красноармійської місцевої прокуратури ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 368 Кримінального кодексу України.

15 серпня 2017 року ухвалою слідчого судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з терміном дії - до 15 жовтня 2017 року, який у подальшому не продовжувався.

10 вересня 2018 року Красноармійською міськрайонною прокуратурою затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 про вчинення ним злочину, передбаченого частиною 1 статті 368 Кримінального кодексу України.

Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Донецького апеляційного суду від 15 січня 2020 року та постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 368 Кримінального кодексу України.

Позивач зазначає, що внаслідок дій зазначених вище органів державної влади, що виразилися в незаконному притягненні до кримінальної відповідальності, йому була завдана моральна шкода, оскільки він тривалий час перебував під слідством та судом (3 роки 2 місяці), що призвело до порушення нормального життєвого ритму, соціальних зв'язків, зруйнованих планів кар'єрного росту, негативно вплинуло на стосунки з оточуючими людьми, вимагало від нього додаткових і тривалих зусиль для організації свого життя. Замість звичайної побудови особистого життя і забезпечення добробуту своєї родини він вимушений був діяти у штучно створених (не за власним волевиявленням) умовах, мав доводити свою невинуватість. Тривалий час його психологічний стан перебував в постійному напруженні та стресі, викликаних необхідністю неодноразово прибувати на виклики слідчих та суду, витрачати час на допити у слідчого та приймати участь в судових засіданнях, здійснювати захист у кримінальному провадженні для відновлення чесного імені.

Події безпідставного переслідування правоохоронними органами також негативно вплинули на його стан здоров'я. Позивач звертався за медичною допомогою, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в кардіологічному, терапевтичному, неврологічному відділеннях Покровської ЦРЛ зі скаргами на підвищення артеріального тиску, головну біль, безсоння, більш того виникла необхідність отримання допомоги лікаря-психіатра, до теперішнього часу позивач перебуває на обліку з діагнозом "тривожно-депресивна реакція, стійкий антено-невротичний синдром". Моральну шкоду оцінює з урахуванням висновку судово-психологічної експертизи № 1905-1907, проведеної 15 травня 2020 року Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз в розмірі 1080 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент розгляду судом справи, а саме - в сумі 5 150 840 грн, що відповідатиме справедливій сатисфакції за його незаконне кримінальне переслідування правоохоронними органами.

Крім того, ОСОБА_1 заявлено вимоги щодо відшкодування майнових збитків, а саме - компенсації витрат на правову допомогу в сумі 50 000 грн, які сплачені в якості гонорару адвоката, яким здійснено юридичний захист позивача під час здійснення кримінального провадження (проведення слідчих дій, судового розгляду), обвинувачення за яким не підтвердилося та ухвалено виправдувальний вирок.

На підставі викладеного, просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку:

- моральну шкоду, завдану незаконним кримінальним переслідуванням в сумі 5 150
840 грн;

- грошову суму, сплачену за надання юридичної допомоги під час здійснення кримінального провадження, в розмірі 50 000 грн;

- судові витрати по справі, а саме: витрати на правову допомогу в сумі 10 000

грн; витрати, пов'язані з проведенням судово-психологічної експертизи в сумі 15
690,24 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1:

- моральну шкоду в сумі 400 000 грн, заподіяну внаслідок незаконного повідомлення про підозру і пред'явлення обвинувачення, та за час перебування під слідством та судом у кримінальному провадженні № 42017051670000061, внесеному 07 квітня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення за частиною 1 статті 368 КК України;

- витрати (гонорар адвоката) в сумі 50 000 грн, пов'язані з отриманням юридичної допомоги (захисту) під час здійснення кримінального провадження (проведення слідчих дій, судового розгляду), обвинувачення за яким не підтвердилося та ухвалено виправдувальний вирок.

Стягнуто в солідарному порядку з Прокуратури Донецької області, Головного управління Національної поліції в Донецької області на користь ОСОБА_1 судові витрати по цивільній справі: витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10
000 грн; витрати на послуги експерта за проведення судово-психологічної експертизи в сумі 15 690,24 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду", оскільки щодо нього постановлено виправдувальний вирок у кримінальному провадженні. Врахувавши положення пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду", суд дійшов висновку, що вказана норма лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування, граничний розмір такої шкоди не встановлено. Визначивши період відшкодування моральної шкоди з 27 квітня 2017 року по 15 січня 2020 року, тобто - 32 місяці 18 днів, та дійшовши висновку, що визначення розміру моральної шкоди понад законодавчо встановлений мінімальний розмір є правом суду, суд першої інстанції, зважаючи на характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер отриманих ним немайнових втрат та з урахуванням інших обставин, зокрема стану здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля для відновлення попереднього стану, встановив розмір моральної шкоди у сумі 400 000
грн.

Крім того, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача про відшкодування завданих майнових втрат, понесених ОСОБА_1 на оплату юридичної допомоги у кримінальному провадженні, у розмірі 50 000 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині визначення розміру моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив скасувати у відповідній частині рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути на його користь моральну шкоду у сумі 5 150 840 грн.

Частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Донецька обласна прокуратура подала апеляційну скарг в частині визначення розміру моральної шкоди, правомірності стягнення витрат на проведення судово-психологічної експертизи 15 690,24 грн та стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10
000 грн.

Постановою Донецького апеляційного суду від 17 березня 2021 рокурішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2020 року в частині розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з Донецької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат пов'язаних з розглядом справи в суді першої інстанції по 769,57 грн з кожного. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено. Однак, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, вказав, що оскільки позов задоволено частково, то судові витрати позивача підлягають до стягнення з відповідачів пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме - по 769,57 грн з кожного.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2021 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уточнивши вимоги, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким зменшити суму відшкодування моральної шкоди.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду.

Зазначає, що суди неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно завищили суму моральної шкоди, оскільки повинні були її визначити з розрахунку мінімальної заробітної плати на день винесення рішення.

Указує, що суди безпідставно стягнули моральну шкоду з Державної казначейської служби України, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів.

Доводи інших учасників справи

14 червня 2021 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд у задоволенні касаційної скарги Державної казначейської служби України відмовити, рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. Зупинено виконання рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду від 17 березня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

17 червня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що відповідно до витягу з кримінального провадження № 42017051670000061 до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 квітня 2017 року внесено відомості за фактом надходження до Красноармійської місцевої прокуратури повідомлення В. С. П. про те, що посадова особа у м. Покровськ вимагає неправомірну вигоду у заявника; правова кваліфікація за частиною 1 статті 368 Кримінального кодексу України.

27 квітня 2017 року Красноармійською місцевою прокуратурою Донецької області у кримінальному провадженні № 42017051670000061 складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ознаками частини 1 статті 368 Кримінального кодексу України, яке 27 квітня 2017 року вручено ОСОБА_1.

Ухвалою слідчого судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 серпня 2017 року по справі № 235/3963/17 застосовано захід забезпечення кримінального провадження № 42017051670000061, а саме, відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком на 2 місяці, з 15 серпня 2017 року до 15 жовтня 2017 року включно, зобов'язано прибувати за кожною вимогою до суду, прокуратури і слідчого відділу та виконувати покладені обов'язки: не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає м.

Покровськ Донецької області, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора, чи суд про зміну місця свого проживання.

10 вересня 2018 року Покровським відділом поліції ГУ НП в Донецькій області складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017051670000061, затверджений Красноармійською місцевою прокуратурою Донецької області, з якого вбачається, що ОСОБА_1 органом досудового розслідування висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частини 1 статті 368 Кримінального кодексу України (прийняття пропозиції неправомірної вигоди службовою особою, за вчинення певних дій в інтересах того, хто пропонує неправомірну вигоду з використанням службового становища).

Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2019 року по справі № 235/5633/18 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано через відсутність в його діях кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 368 Кримінального кодексу України.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 15 січня 2020 року вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 42017051670000061 за обвинуваченням ОСОБА_1 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року ухвалу Донецького апеляційного суду від 15 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

До матеріалів справи долучено виписки із медичної картки стаціонарного хворого про перебування ОСОБА_1 на лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві "Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування" Покровської міської ради Донецької області:

- епікриз № 2749/421: з 14 квітня 2017 року по 28 квітня 2017 року в неврологічному відділенні; скарги на головну біль, запаморочення, нудоту, підвищення артеріального тиску до 170/100, шаткість при ходьбі, біль в шийному та грудному відділі хребта;

- епікриз № 3253/501: з 05 травня 2017 року по 15 травня 2017 року в неврологічному відділенні; скарги на сильну головну біль в області потилиці, запаморочення, нудоту, позиви до блювоти;

- епікриз № 3502/847: з 16 травня 2017 року по 26 травня 2017 року в терапевтичному відділені; скарги, що почастішали напади задухи переважно у вечірній і нічний час, на загальну слабкість, запаморочення, головний біль, тривожність, поганий сон, неприємні сновидіння, періодично посилене серцебиття, перепади настрою, дратівливість;

- епікриз № 3882/500: з 30 травня 2017 року по 12 травня 2017 року в кардіологічному відділенні; скарги на біль стискуючого характеру в грудній клітині, відчуття нестачі повітря, головну біль, запаморочення, нудоту, різку загальну слабкість;

- епікриз № 5774/691: з 17 серпня 2017 року по 31 серпня 2017 року в кардіологічному відділенні; скарги на біль стискаючого характеру в грудній клітині, відчуття нестачі повітря, головну біль, запаморочення, нудоту, загальну слабкість, набряклість обличчя;

- епікриз № 808/127: з 01 лютого 2018 року по 12 лютого 2018 року в кардіологічному відділенні; скарги на загальну слабкість, відчуття неповноти вдиху, головну біль переважно в тім'яно-потиличній області, запаморочення;

- епікриз № 4113/97: з 13 червня 2018 року по 22 червня 2018 року в терапевтичному відділені; скарги на задуху змішаного характеру, що посилюється при незначному фізичному навантаженні, часті напади задухи, кашель, відчуття тяжкості в грудній клітині, загальну слабкість, запаморочення, головні болі;

- епікриз № 5976/1402: з 05 вересня 2018 року по 14 вересня 2018 року в терапевтичному відділенні; скарги на напади задухи, відчуття хрипів в грудній клітині, загальну слабкість, запаморочення, головні болі;

- епікриз № 8073/972: з 26 листопада 2018 року по 07 грудня 2018 року в кардіологічному відділенні; скарги на інтенсивну головну біль в лобно-скроневій і потиличній області, запаморочення, шум в голові, шаткість при ходьбі, біль в серці стискаючого характеру, підвищення артеріального тиску;

- епікриз № 262/53: з 12 січня 2019 року по 25 січня 2019 року в кардіологічному відділенні; скарги на інтенсивну головну біль, виражене запаморочення, шаткість при ходьбі, шум в голові, біль в серці, підвищення артеріального тиску;

- епікриз № 27517425: з 19 квітня 2019 року по 03 травня 2019 року в неврологічному відділенні; скарги на головну біль, нудоту, шаткість, турбує явна біль та обмеження активних рухів в поперековому відділі хребта, оніміння по зовнішній поверхні правої голені, стопи, утруднення при ходьбі;

- епікриз № 1551/429: з 05 березня 2019 року по 15 березня 2019 року в терапевтичному відділенні; скарги на відчуття хрипів в грудній клітині, напади задухи, загальну слабкість, запаморочення, головні болі.

З виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 25 лютого 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 спостерігається в консультативній групі обліку в психіатричному кабінеті з 05 травня 2017 року, звернувся зі скаргами на різке погіршення психічного стану - турбувало відчуття внутрішньої напруги, тривоги, заціпеніння, часта зміна артеріального тиску, напади прискореного серцебиття, стійкі головні болі з нудотою і запамороченням, що пов'язується (зі слів пацієнта) із стресом (оголошення підозри у вчиненні злочину), лікування у лікарів соматиків виявилося не достатньо ефективним, при первинному огляді встановлено синдром емоційних порушень на тлі стресової ситуації, було призначено лікування курсом антидеприсантами з анксиолитичним ефектом; подальші звернення до лікаря-психіатра мали місце: 16 листопада 2017 року, діагноз - тривожний невроз; 11 вересня 2018 року, діагноз - змішана тривожно-депресивна реакція; 18 червня 2019 року, діагноз - стійкий астено-невротичний синдром в рамках тривожно-депресивної реакції; 13 січня 2020 року, діагноз - тривожно-депресивна реакція, стійкий астено-невротичний синдром.

Згідно висновку судово-психологічної експертизи № 1905-1907 від 15 травня 2020 року:

1) ситуація незаконного притягнення до кримінальної відповідальності вплинула на особистість ОСОБА_1 як психотравмуючий фактор, який полягає у заподіянні значних перешкод його звичайній життєдіяльності, подолання яких протягом тривалого часу й дотепер вимагає додаткових надлишкових зусиль; зазначене суттєво негативно вплинуло на його фізичний та психічний стан, значно перешкодило оптимальному та звичайному для особистості підекспертного соціальному функціонуванню, зруйнувало його професійні плани та перспективи, порушило зміст та якість його усталеного життя;

2) внаслідок психотравмуючої ситуації, яка триває протягом значного часу - з 2017 року по теперішній час, зумовлено й підтримує у ОСОБА_1 існування психологічно складних (на моральному рівні) негативних переживань (моральні страждання); завдані ОСОБА_1 моральні страждання деструктивно впливають на всі основні сфери його життєдіяльності, у зв'язку з їх інтенсивністю, стійкістю, тривалістю впливу та негативними наслідками для особистості підекспертного, є суттєвими;

3) можливий розмір грошової компенсації ОСОБА_1 за заподіяні моральні страждання становить 1080 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення вимог щодо відшкодування витрат у розмірі 50 000 грн на юридичну допомогу у кримінальному провадженні та в частині стягнення з Донецької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, по 769,57 грн з кожного в касаційному порядку не оскаржуються, а тому, в силу положень статті 400 ЦПК України, у вказаній частині не є предметом касаційного перегляду.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина 7 статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон) передбачено, що відповідно до положень Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Відповідно до частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визначення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, та встановили такий розмір саме на рівні 400 000 грн. Суди дійшли таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебуванням позивача під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків, погіршення стану здоров'я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

У зв'язку з чим безпідставними є доводи касаційної скарги про необґрунтоване завищення судами розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки її розмір визначено з урахуванням встановлених у справі обставин та вимог закону.

Разом із тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку. Тому резолютивну частині рішення суду першої інстанції слід змінити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до положень статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, резолютивну частину рішення суду першої інстанції - змінити.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року зупинено виконання рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду від 17 березня 2021 рокудо закінчення касаційного провадження у справі, то виконання зазначених судових рішень на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню з урахуванням змін, внесених цією постановою.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2020 року змінити, стягнувши у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень з Державного бюджету України.

Виконаннярішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2020 року в незміненій апеляційним судом частині та постанови Донецького апеляційного суду від 17 березня 2021 року поновити з урахуванням змін, внесених цією постановою.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов