Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.01.2025 року у справі №531/1420/21
Постанова КЦС ВП від 01.10.2025 року у справі №531/1420/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2025 року

м. Київ

Справа № 531/1420/21

Провадження № 61-7651св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 03 червня 2025 рокув складі колегії суддів Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Бучанської районної державної адміністрації Київської області, Служба у справах дітей Білогородської сільської ради, про відібрання й повернення дитини

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що між ним та ОСОБА_2 місце проживання їх дітей врегульовано нотаріально посвідченим договором, проте відповідачка, з його згоди, тимчасово забравши дітей 11 червня 2021 року, в обумовлений строк - до 20 червня 2021 року, їх не повернула.

Просив суд негайно відібрати у відповідачки малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернути її за місцем постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

21 грудня 2023 року рішенням Карлівського районного суду Полтавської області, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

15 січня 2025 року постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калінчука В. В. задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У березні та квітні 2025 року до апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Калінчука В. В. надійшла заява про забезпечення позову (з уточненням) у справі шляхом зобов`язання відповідачки ОСОБА_4 забезпечити явку дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Служби у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області за адресою: проспект Перемоги, 126, місто Київ, 03115, з метою проведення зустрічі із батьком - ОСОБА_1 , та відновлення емоційного контакту батька з дитиною; зобов`язати ОСОБА_4 надати можливість ОСОБА_1 на спілкування з дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши тимчасовий порядок зустрічей протягом двох місяців з моменту прийняття судом ухвали про забезпечення позову: щотижня з 17 год. п`ятниці до 13 год. неділі; під час шкільних канікул - на умовах, визначених судом, але не менше 50 % часу канікул.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

03 червня 2025 року ухвалою Полтавського апеляційного суду відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Апеляційний суд керувався тим, що обраний позивачем захід забезпечення позову не відповідає предмету позову в справі - відібрання дитини від матері та її повернення за місцем проживання із батьком, а стосується усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, що не є предметом спору в цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19 червня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 03 червня 2025 року, в якій просить її скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки суду апеляційної інстанції не забезпечують найкращі інтереси дитини.

Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:

- від 12 листопада 2024 року в справі № 201/13014/23, про те, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, обґрунтовано керувався правомірною метою поновлення та підтримання контакту матері з дітьми на час розгляду спору по суті. Зустрічі матері з дітьми та їх спілкування дійсно сприятимуть відновленню та налагодженню емоційних стосунків позивачки із її неповнолітніми дітьми, що відповідатиме законним інтересам матері, і передусім найкращим інтересам дітей. Відсутність спілкування з матір`ю може негативно вплинути на психологічне здоров`я дітей;

- від 03 липня 2024 року в справі № 940/448/23, про те, що застосування судом тимчасового (до набрання законної сили рішенням по суті спору) заходу забезпечення позову шляхом усунення перешкод одному з батьків, з яким дитина на час вирішення спору фактично не проживає, у спілкуванні й вихованні дитини, зобов`язання іншого з батьків вчинити певні дії не свідчить про вирішення судом по суті спору про визначення місця проживання малолітньої дитини. Такі заходи забезпечення позову перебувають у межах виконання органами державної влади позитивних зобов`язань, які випливають з гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Верховного Суду;

- від 25 листопада 2020 року в справі № 760/15413/19, про те, що, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітніх дітей, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітніх дітей, Верховний Суд визнав за необхідне застосування заходу забезпечення позову в спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову;

- від 18 листопада 2020 року в справі № 127/31828/19, від 04 квітня 2018 року в справі № 344/16653/16-ц, від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20, про те, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини; відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю.

Доводи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини (див. постанову Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 369/12078/21).

У статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, зокрема в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. ЄСПЛ зауважив, що під час визначення найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Суть висновків ЄСПЛ у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» («Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania», заява № 6221/14, рішення від 04 вересня 2018 року) зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, зокрема за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Конвенції - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Відповідно до обставин справи «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» мова не йшла про ситуацію, коли є об`єктивні підстави вважати, що зазначений доступ до дитини явно суперечить її інтересам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо під час його застосування забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі № 490/1087/21 вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з одним із батьків повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей.

Зустрічі одним із батьків з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 344/16653/16-ц та від 18 листопада 2020 року в справі № 127/31828/19, на які, зокрема, посилається заявник в касаційній скарзі.

Також Верховний Суд наголосив, що підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що той із батьків, який на час вирішення спору між батьками проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а інший з батьків не має права перешкоджати спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається в якнайкращих інтересах дитини.

У справі, що переглядається, предметом позову є відібрання та повернення спільної малолітньої доньки сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем її проживання із батьком.

Позовна заява обґрунтована тим, що дочка проживала із ним за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки за нотаріально посвідченим договором від 23 вересня 2016 року між ним та ОСОБА_5 про внесення змін до договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та про визначення місця проживання дітей від 13 червня 2016 року, було визначено місцем проживання обох їхніх дітей, зокрема малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним. На вимогу матері він погодився на тимчасове перебування дітей із матір`ю з 11 до 18 червня 2021 року, однак в обумовлений строк вона не повернула дочку.

Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що з вини відповідачки між позивачем як батьком та дитиною, з 11 червня 2021 року втрачені безпосередні емоційні контакти; право позивача на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною незаконно обмежене, що може унеможливити або значно утруднити виконання рішення суду в разі задоволення позову про повернення дитини батьку.

Забезпечити позов позивач просив шляхом зобов`язання матері забезпечити явку дочки до служби у справах дітей для зустрічі із батьком та встановлення порядку подальших зустрічей.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову апеляційний суд керувався тим, що обраний позивачем захід забезпечення позову не відповідає предмету позову в справі - відібрання дитини від матері та її повернення за місцем проживання із батьком, а стосується усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, що не є предметом спору в цій справі. Крім того, ним не ураховано, що наразі дитина з матір`ю перебуває за кордоном.

Колегія суддів Верховного Суду з таким висновком суду погодитися не може.

Апеляційний суд не врахував, що батько, який на час вирішення спору проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а матір не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 15 січня 2025 року в справі № 369/7253/23 та не враховані апеляційним судом під час вирішення заяви про забезпечення позову.

Апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно належно встановити обставини справи, які мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, зокрема: чи дійсно відповідачка чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною, чи існують обставини, за наявності яких, такі перешкоди є виправданими, зокрема спілкування має негативний вплив на нормальний розвиток дитини; можливість визначення графіка побачень батька з дитиною у час, коли остання перебуває в України, який відповідатиме найкращим інтересам дитини, сприятиме відновленню стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком, та відповідно до встановлених обставин ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, апеляційний суд як суд факту не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 03 червня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська