Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 693/13/18-ц

провадження № 61-45005св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - фермерське господарство «Степ»,

відповідачі: іноземне підприємство «Агро-Вільд Україна», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2018 рокуу складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Бородійчука В. Г., Бабенко В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року фермерське господарство «Степ»

(далі - ФГ «Степ») звернулося до суду з позовом до іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» (далі - ІП «Агро-Вільд Україна»), ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису, визнання укладеною додаткової угоди.

Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2008 року між ФГ «Степ» та ОСОБА_1 укладено договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки, загальною площею 4,45 га, розташованої в адміністративних межах Жашківської міської ради Черкаської області. Додатковою угодою від 01 серпня 2011 року встановлено строк дії договору до 31 грудня 2017 року.

05 травня 2015 року ІП «Агро-Вільд Україна» зареєстровано право емфітевзису на ту саму земельну ділянку. Договором емфітевзису встановлено початок перебігу права підприємства на земельну ділянку з 01 січня 2018 року.

Позивач вважав, що укладення договору про встановлення права емфітевзису на земельну ділянку суперечить діючому договору оренди ділянки та є порушенням вимог Закону України «Про оренду землі». Нормами ЦК України не передбачено можливості відкладення строку дії угоди у договорі емфітевзису.

Стверджував, що укладення оскарженого договору порушує його переважне право на поновлення діючого договору оренди землі, укладеного з ОСОБА_1

02 жовтня 2017 року ФГ «Степ» на адресу ОСОБА_1 направлена пропозиція поновити договір оренди та проєкт додаткової угоди. Листом від 01 серпня 2017 року ОСОБА_1 повідомила господарство про небажання поновлювати договір.

Враховуючи повідомлення орендодавця про бажання самостійно обробляти ділянку і за відсутності попереднього повідомлення його, як орендаря, щодо наміру укладення нового договору з новим землекористувачем його переважне право продовження оренди землі, передбачене статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України «Про оренду землі» буде порушено, а така поведінка орендодавця була недобросовісною.

Ураховуючи наведене, ФГ «Степ» просило суд визнати недійсним договір емфітевзису 05 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ІП «Агро-Вільд Україна», визнати укладеною додаткову угоду між ОСОБА_1 і ФГ «Степ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 25 червня 2018 року у складі судді Коцюбинської Ю. Д. у задоволенні позовної заяви ФГ «Степ» відмовлено.

Сплачений судовий збір залишено за позивачем.

Стягнуто з ФГ «Степ» на користь ІП «Агро-Вільд Україна» понесені судові витрати у розмірі 7 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні порушення вимог чинного законодавства при укладенні спірного договору емфітевзису, а права позивача цим договором не порушені, оскільки земельна ділянка передавалась у користування ІП «Агро-Вільд Україна» вже після закінчення договору оренди землі, укладеного з позивачем.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2018 року апеляційну скаргу ФГ «Степ» задоволено.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 червня 2018 року скасовано. Позов ФГ «Степ» задоволено.

Визнано недійсним договір емфітевзису від 05 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ІП «Агро-Вільд Україна».

Визнано укладеною між ОСОБА_1 та ФГ «Степ» додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 21 січня 2008 року у редакції, викладеній в прохальній частині позову ФГ «Степ», що є невід`ємною складовою цього судового рішення.

Стягнуто з ІП «Агро-Вільд Україна» та ОСОБА_1 по 5 000 грн з кожного на користь ФГ «Степ» на відшкодування понесених ним судових витрат по справі.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір емфітевзису між відповідачами укладено під час дії договору оренди земельної ділянки, укладеного з позивачем, що є порушенням 203, 215 ЦК України, авідмова у продовженні дії договору, без зазначення конкретних та чітких її підстав, порушує право орендаря на реалізацію переважного права, передбаченого статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України «Про оренду землі», така поведінка орендодавця відносно попереднього орендаря є недобросовісною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржене судове рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2018 року.

Відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 693/13/18-ц з Жашківського районного суду Черкаської області.

Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання або дії постанови Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2018 року.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2020 року справу за позовом ФГ «Степ» до ІП «Агро-Вільд Україна», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису, визнання укладеною додаткової угоди призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про порушення прав позивача, оскільки ОСОБА_1 розпорядилася своєю земельною ділянкою на власний розсуд. Спірний договір емфітевзису було укладено на період, коли строк дії договору оренди землі, укладеного з позивачем, вже закінчиться.

ОСОБА_1 посилається на те, що нею не було укладено договір оренди землі з іншим орендарем, а був укладений договір емфітевзису, який є відмінним за своєю правовою суттю договором, тому, на її думку, неможна вказувати на порушення переважного права ФГ «Степ»на продовження оренди землі.

Крім того, апеляційним судом встановлено факт направлення нею до закінчення строку дії договору оренди повідомлення про відсутність наміру поновлювати договір оренди на новий строк після закінчення терміну дії договору, однак суд дійшов помилкового висновку, що цей факт не створює будь-яких прав та обов`язків для сторін у розумінні статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Зазначає, що додаткова угода, яку апеляційний суд визнав укладеною та виклав її зміст, суттєво відрізняється від основного договору оренди у сторону погіршення для неї умов договору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року ФГ «Степ» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржене судове рішення

є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Вважає, що спірним договором було порушено переважне право господарства на продовження користування земельною ділянкою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 січня 2008 року між ФГ «Степ» і ОСОБА_1 укладено договір оренди належної останній на праві власності землі загальною площею 4,45 га в адміністративних межах Жашківської міської ради Черкаської області.

Пунктом 8 договору оренди землі передбачено, що договір укладено на 5 років, початок дії договору 21 січня 2008 року, закінчення 21 січня 2013 року. Після закінчення строку договору орендар має право переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Додатковою угодою від 01 серпня 2011 року сторонами встановлено строк дії договору до 31 грудня 2017 року.

26 травня 2015 року ІП «Агро-Вільд Україна» зареєструвало право емфітевзису на ту саму земельну ділянку. Пунктом 2.4. договору емфітевзису встановлено початок перебігу права емфітевзису з 01 січня 2018 року до 01 січня 2024 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно зі статтю 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначені статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою, дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд застосував правові позиції Верходного Суду України і Верходного Суду, але не звернув уваги на те, що фактичні обставини і спірні правовідносини у справах різні, не врахував, що відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» умови договору оренди землі можуть бути змінені лише за згодою сторін, а у разі недосягнення такої домовленості щодо істотних умов, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Отже, відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Договір оренди землі може вважатися поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором оренди землі також за наявності умов, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», зокрема: належного виконання своїх обов`язків орендарем, повідомлення ним орендодавця до закінчення строку дії договору в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк з доданням до нього додаткової угоди, продовження користування виділеною земельною ділянкою, та відсутності протягом місяця після закінчення строку договору письмового повідомлення орендодавцем орендаря про відмову у поновленні договору оренди.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря буде порушене, зокрема, у разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднім орендарем про намір реалізувати своє переважне право.

Суд апеляційної інстанцій не звернув уваги, що до закінчення строку дії договору оренди землі від 21 січня 2008 року, ФГ «Степ» отримало від ОСОБА_1 лист-повідомлення від 01 серпня 2017 року про небажання поновлювати договір оренди. При цьому закон зобов`язує орендодавця повідомити орендаря про бажання чи небажання продовжувати договір, а не вказувати причини такого.

Отже, відсутні підстави для застосування частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки до закінчення строку дії договору оренди орендодавець повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди.

При цьому, суд першої інстанції правильно вказав, що права позивача цим договором не порушені, оскільки земельна ділянка передавалась у користування ІП «Агро-Вільд Україна» вже після закінчення договору оренди землі - з 01 січня 2018 року.

Крім того, між ОСОБА_1 і ФГ «Степ» укладено договір оренди земельної ділянки, що відноситься до зобов`язальних правовідносин, а між ОСОБА_1 та ІП «Агро-Вільд Україна» - договір емфітевзису, що відноситься до речового права.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду: від 10 січня 2019 року у справі № 573/624/17-ц, провадження № 61-34757св18, від 04 грудня 2019 року у справі № 693/42/18-ц, провадження № 61-44589св18.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та закон, який їх регулює, дійшовши обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ФГ «Степ» та правильно відмовив у задоволенні позову, а суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду, яке відповідає закону.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 6 400 грн судового збору, що підтверджується доданою до скарги квитанцією, тому вказана сума коштів підлягає стягненню із ФГ «Степ» на її користь, оскільки колегія суддів задовольняє її касаційну скаргу, скасовує судове рішення апеляційного суду та залишає у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2018 року скасувати.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 червня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з фермерського господарства «Степ» (код ЄДРПОУ 31883500) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 6 400 (шість тисяч чотириста) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк