Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 201/9754/17

провадження № 61-4639св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Соборна районна у місті Дніпрі рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, у складі судді Ткаченко Н. В., від 02 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., від 24 січня 2020 року,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») в особі філії - Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Ощадбанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Соборна районна у м. Дніпрі рада, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, виселення з житлового будинку та зняття з реєстраційного обліку.

Позовна заява ПАТ «Ощадбанк» мотивована тим, що 27 червня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 864/1 про надання грошових коштів в сумі 60 000,00 дол. США в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 16% річних, комісійні винагороди та інші платежі у порядку, на умовах та у строки, визначені договором.

Також 27 червня 2008 року, на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором відновлювальної кредитної лінії № 864/1, між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір. Предметом іпотеки за цим договором є квартира АДРЕСА_1 .

Через систематичне порушення ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором банк був вимушений звернутися до суду із позовом про стягнення заборгованості із ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у солідарному порядку.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011року (справа № 2-6433/11) позов банку задоволено, стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за договором № 864/1 від 27 червня 2008 року станом на 31 серпня 2011 року в розмірі 691 079,77 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2012 року (справа № 2-6433/11) рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська скасовано частково, відмовлено банку у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1

Виконавчий лист, який було видано на виконання зазначеного рішення у справі № 2-6433/11, неодноразово повертався на адресу стягувача із відмітками про відсутність у боржника ОСОБА_4 будь-якого майна та доходів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2012 року (справа № 2-10484/2011; № 2/412/2129/2012) відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Ощадбанк», ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів.

У 2012 році ОСОБА_4 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (справа № 2-5558/11) із позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та з урахуванням уточнень позовних вимог, просила суд у порядку розподілу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири, покласти на ОСОБА_1 зобов`язання щодо погашення суми кредиту за договором відновлювальної кредитної лінії № 864/1 від 27 червня 2008 року у розмірі 29 998,55 дол. США, а також по сплаті відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2012 року (справа № 2-5558/11) визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

21 січня 2014 року банк направив позичальнику ОСОБА_4 вимогу про дострокове повернення суми кредиту, сплати процентів та інших платежів, аналогічна вимога також направлена іпотекодавцю ОСОБА_1 , однак зазначені вимоги банку залишилися без задоволення.

Станом на 05 липня 2017 року заборгованість ОСОБА_4 перед банком складає 85 764,55 дол. США, що за офіційним курсом НБУ у гривневому еквіваленті становить 2 231 639,52 грн та 271,92 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 59 997,10 дол. США; прострочена заборгованість за процентами 22 798,05 дол. США., прострочена заборгованість з комісійної винагороди за супроводження кредиту 271,92 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту та процентів - 77 255,96 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ «Ощадбанк», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки у порядку статті 41 Закону України «Про іпотеку» - шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною, не нижчою, ніж 597 200,00 грн. Виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 , зі зняттям їх з реєстраційного обліку у відділі реєстрації місця проживання громадян у Соборній районній в м. Дніпрі раді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 02 липня 2019 року ПАТ «Ощадбанк» відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що іпотекодержатель здійснив судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки без дотримання вимог спеціального закону з питань усунення порушень. Перед поданням до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, позивачем не було направлено на адресу відповідачів письмові вимоги про усунення порушень з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 41 Закону України «Про іпотеку».

З наданих позивачем суду письмових доказів вбачається, що 21 січня 2014 року банком на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 направлено письмові вимоги у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» про дострокове повернення суми кредиту, сплати відсотків та інших платежів за договором відновлюваної лінії № 864/1 від 27 червня 2008 року, в яких банком зазначено зміст порушених зобов`язань, розмір невиконаних грошових зобов`язань у розмірі 105 445,00 дол. США, висунуто вимогу про виконання порушеного зобов`язання протягом 30 днів з дня попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги, про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку, а також попереджено про те, що банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки згідно умов іпотечного договору у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Місцевий суд, враховуючи зміст вказаних досудових вимог, дійшов висновку, що направлення банком у січні 2014 року боржнику та іпотекодавцю вимоги про усунення порушення, передувало зверненню банку до суду у 2014 році з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з визначенням способу реалізації предмета іпотеки у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», у задоволенні якого було відмовлено (рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2014 року в справі № 201/8811/14, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року).

Також місцевий суд звернув увагу на необґрунтованість розміру заборгованості, зазначеного у позовній заяві, на погашення якої, у разі задоволення позову, можливо звернути стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ПАТ «Ощадбанк» позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року АТ «Ощадбанк» подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 02 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що місцевим та апеляційним судом не з`ясовано повно і всебічно обставини справи. Рішення прийнято без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112 цс 19). Судами неправильно застосовано положення статей 3, 7, 12, 23, 33, 35, 36, 41 Закону України «Про іпотеку», зокрема не враховано положення частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Такожсудами не враховано встановлені обставини у справі № 201/8811/14, зокрема щодо розміру заборгованості.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

24 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

18 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 червня 2008 року між ВАТ «Ощадбанк» в особі керуючого філією - Правобережне відділення № 6719 ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 864/1, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 60 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 16 % річних за користування кредитом. Остаточним терміном повернення кредиту визначено 26 червня 2018 року.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_4 за договором відновлювальної кредитної лінії № 864/1 27 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2004 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011 року в справі №2-6433/11 позов банку задоволено, стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за договором № 864/1 від 27 червня 2008 року станом на 31 серпня 2011 року в розмірі 691 079,77 грн (т. 1 а.с. 120 - 121).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2012 року в справі №2-6433/11 рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська скасовано частково, відмовлено банку у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 122).

Виконавчий лист, який було видано на виконання зазначеного рішення у справі №2-6433/11, неодноразово повертався на адресу стягувача із відмітками про відсутність у боржника ОСОБА_4 будь-якого майна та доходів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2014 року в справі № 201/8811/14, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року ПАТ «Ощадбанк» відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 (треті особи: ОСОБА_4 , Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області) про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з квартири та зняття з реєстраційного обліку (т. 1 а.с. 127 - 130).

У справі № 201/8811/14 банк, звертаючись з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з квартири та зняття з реєстраційного обліку, просив суд у рахунок погашення заборгованості за договором відновлюваної кредитної лінії № 864/1 від 27 червня 2008 року, станом на 17 червня 2014 року, у розмірі 1 497 316,80 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_1 , визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу банком, як іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що оскільки предмет іпотеки придбано за споживчим кредитом, кредит надано кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті, предмет іпотеки використовується ОСОБА_1 , як місце постійного проживання, у власності відповідача з його слів іншого майна немає, тому відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року не може бути звернуте стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, яка належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2004 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2015 року ПАТ «Ощадбанк» відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 201/8811/14 за касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року (т.1 а.с. 33).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2012 року в справі № 2-5558/11 визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 126 ).

З набуттям права власності на підставі рішення суду на Ѕ частину нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, ОСОБА_4 набула статусу іпотекодавця у частині належного їй майна, а також всіх прав та обов`язків іпотекодавця за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 04 квітня 2013 року (актовий запис № 56) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано, після реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_4 залишила дівоче прізвище « ОСОБА_4 » (т. 1 а.с. 187).

Згідно свідоцтва про шлюб від 13 березня 2015 року (актовий запис № 118) ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_7 та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (т. 1 а.с. 188).

Встановлено, що 21 січня 2014 року банк направив на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 письмові вимоги про дострокове повернення суми кредиту, сплати відсотків та інших платежів за договором відновлюваної кредитної лінії № 864/1 від 27 червня 2008 року, в яких банком зазначено зміст порушених зобов`язань, розмір невиконаних грошових зобов`язань в сумі 105 445,00 дол. США та висунуто вимогу про виконання порушеного зобов`язання протягом 30 днів з моменту попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги (т. 1 а.с. 21 - 22).

Також, 21 січня 2014 року банк направив на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 письмові вимоги про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку, в яких повідомлено, що в зв`язку з порушенням зобов`язань за договором № 864/1 від 27 червня 2008 року заборгованість перед банком становить 105 445,54 дол. США (прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 59 997,10 дол. США, прострочена заборгованість за відсотками у розмірі 22 798,05 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 10 954,70 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 11 695,69 дол. США) та банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки згідно умов іпотечного договору у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, посилався на те, що банк, перед зверненням до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, не направив відповідачам письмові вимоги про усунення порушень з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 41 Закону України «Про іпотеку». Направлення банком у січні 2014 року боржнику та іпотекодавцю вимоги про усунення порушення передувало зверненню до суду у 2014 році з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з визначенням способу реалізації предмета іпотеки у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», у задоволенні якого було відмовлено (рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2014 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року у справі № 201/8811/14), тому ці досудові вимоги суд не взяв до уваги. Також місцевий суд звернув увагу на необґрунтованість розміру заборгованості, зазначеного у позовній заяві, на погашення якої, у разі задоволення позову, можливо звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі - у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Разом з цим, під час розгляду справи, судами не було враховано положення частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку», якою визначено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Крім того, положення Закону України «Про іпотеку» не передбачають та не вимагають від іпотекодержателя кожного разу перед зверненням до суду надсилати іпотекодавцю (та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмову вимогу про усунення порушення.

Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону.

Судами не було враховано обставин, встановлених у судових рішеннях про дострокове стягнення заборгованості (справа № 2-6433/11) та про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з квартири та зняття з реєстраційного обліку (№ 201/8811/14).

Судами залишено поза увагою той факт, що банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, внаслідок чого змінив строк виконання основного зобов`язання.

Наявність судового рішення про стягнення заборгованості не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

При розгляді справи про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні взяти до уваги результати виконання раніше ухваленого судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов`язання, адже саме кредитор має право обрати, яким чином здійснювати стягнення заборгованості.

В апеляційній скарзі позивач наводив доводи про те, що розмір заборгованості за кредитним договором встановлено судовим рішенням у іншій справі, тому ці обставини є преюдиційними та не потребують доказування. Позивач також вказував, що направлення досудової вимоги перед зверненням в суд з цим позовом не є обов`язковим та не може бути підставою для відмови в позові.

Проте апеляційний суд не надав обґрунтованої відповіді на ці доводи апеляційної скарги.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, належним чином не перевіривши всі обставини справи дійшов передчасного висновку про законність рішення суду першої інстанції про відмову позивачу у задоволенні позову.

За наведених обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщосуд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як у цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров І. М. Фаловська