Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.03.2018 року у справі №756/553/17

Постанова

Іменем України

01 березня 2018 року

м. Київ

справа № 756/553/17

провадження № 61-3368св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач 1 - ОСОБА_5,

представник відповідача 1 - адвокат ОСОБА_6,

відповідач 2 - ОСОБА_7,

представник відповідача 2 - адвокат ОСОБА_8,

третя особа - регіональний сервісний центр в м. Києві Міністерства внутрішніх справ України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7, подану представником - адвокатом ОСОБА_8, та касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником - адвокатом ОСОБА_6, на рішення Оболонського районного суду м. Києва у складі судді Васалатія К. А. від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва у складі суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є. від 12 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7, третя особа - регіональний сервісний центр в м. Києві Міністерства внутрішніх справ України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовна заява мотивована тим, що в жовтні 2015 року він подав позов до Оболонського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_5 боргу за договором безпроцентної позики від 22 грудня 2013 року № 12/13 та договором позики від 09 жовтня 2014 року № 09-10/14; визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 14 грудня 2015 року, укладений між ним та відповідачем. Із метою забезпечення позову 05 листопада 2015 року суд постановив ухвалу про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_5, а саме: земельну ділянку за адресою: масив «Ягоди», с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, загальною площею 0,15 га, кадастровий № НОМЕР_4; автомобіль марки «Mersedes Benz 709D», реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм 3972 см3, 1986 року випуску та автомобіль марки «Iveco Daily 50C11V», реєстраційний номер НОМЕР_2, 2006 року випуску, об'єм 2798 см3.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року у справі № 756/13851/15-ц позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення суми боргу задоволено: стягнуто з ОСОБА_5 на його користь борг за договором безпроцентної позики від 22 грудня 2013 року № 12/13 в сумі 4 476 740 грн 77 коп. та штраф у сумі 193 600 грн, а також борг за договором позики від 09 жовтня 2014 року № 09-10/14 в сумі 272 721 грн 84 коп.; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 14 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Проте незважаючи на наявність ухвали суду про накладення арешту, ОСОБА_5 05 грудня 2015 року уклав договір купівлі-продажу автомобіля марки «Iveco Daily 50C11V», реєстраційний номер НОМЕР_2, 2006 року випуску, об'єм 2798 см3, із ОСОБА_7, яка і зареєструвала право власності на вказаний автомобіль та отримало свідоцтво про право власності.

Посилаючись на те, що зазначений договір порушує його права, оскільки унеможливлює виконання судового рішення у справі № 756/13851/15-ц, його укладено з метою уникнути цивільно-правової відповідальності, позивач просив на підставі статей 203, 215-216, 228 ЦК України визнати його недійсним, а також визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, видане ОСОБА_7 та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 134 складений ТСЦ № 8044 МВС в м. Києві, щодо продажу автомобіля Iveco Daily 50C11V, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2006 року випуску, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Скасовано державну реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу -автомобіля Iveco Daily50C11V, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2006 року випуску, за ОСОБА_7 Визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля Iveco Daily 50C11V, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2006 року випуску, виданого ОСОБА_7 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки за ним проведено відчуження майна обіг якого був обмежений у зв'язку з накладенням арешту на нього, про що продавцю було відомо. Із визнанням недійсним договору підлягають задоволенню і похідні вимоги щодо визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та скасування його державної реєстрації.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційних скаргах, поданих у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення попередніх судів та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, а представник ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення попередніх судів та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що оспорюваним договором купівлі-продажу права позивача не порушено, оскільки на час його укладення заборони відчуження спірного автомобіля шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не було. Крім того, відповідачі не були обізнані про наявність ухвали суду про накладення арешту на спірне майно.

Крім того, судами вирішено питання щодо права та обов'язку особи, що не є учасником справ, - регіональний сервісний центр в м. Києві Міністерства внутрішніх справ України, зобов'язавши його вчинити дії щодо скасування реєстрації спірного транспортного засобу.

Представник ОСОБА_5 посилався також на те, що суд першої інстанції розглянув справу без належного повідомлення ОСОБА_5 про час та дату судового засідання.

21 та 27 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_4 на касаційні скарги представників ОСОБА_7 та ОСОБА_5, у яких позивач просить касаційні скарги залишити без задволення, а судові рішення залишити без змін. Зазначав, що договір купівлі-продажу був укладений з порушенням вимог закону і правомірно судами визнаний недійсним. Кошти, які були сплачені ОСОБА_7 за указаним договором, можуть бути повернені їй як наслідок визнання оспорюваного договору недійсним. Інші доводи касаційних скарг є безпідставними та на законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень не впливають.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

31 січня 2018 року до Верховного Суду передана вказана цивільна справа.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2015 року у справі № 756/13851/15-ц відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову було задоволено та накладено арешт на майно боржника ОСОБА_5, а саме: земельну ділянку за адресою: масив «Ягоди», с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, загальною площею 0,15 га, кадастровий № НОМЕР_4; автомобіль марки «Mersedes Benz 709D», реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм 3972 см3, 1986 року випуску та автомобіль марки «Iveco Daily 50C11V», реєстраційний номер НОМЕР_2, 2006 року випуску, об'єм 2798 см3.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року у справі № 756/13851/15-ц позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення суми боргу задоволено: Стягнуто з ОСОБА_5 на його користь борг за договором безпроцентної позики від 22 грудня 2013 року № 12/13 в сумі 4 476 740 грн 77 коп. та штраф у сумі 193 600 грн, а також борг за договором позики від 09 жовтня 2014 року № 09-10/14 в сумі 272 721 грн 84 коп.; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 14 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

05 грудня 2015 року ОСОБА_5 шляхом укладення договору купівлі-продажу № 134, складеного ТСЦ № 8044 МВС в м. Києві, здійснив відчуження автомобіля марки «Iveco Daily 50C11V», реєстраційний номер НОМЕР_2, 2006 року випуску, на користь ОСОБА_7 На підставі даного договору здійснено державну реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу - автомобіля марки «Iveco Daily 50C11V», реєстраційний номер НОМЕР_2, 2006 року випуску, за ОСОБА_7 та видано свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Статтею 124 Конституції України ( у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статті 14, 157 ЦПК України у редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV, чинної на момент виникнення спірних правовідносиин, поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України у редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням особливостей мети забезпечення позову заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Така ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153 ЦПК України у редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК Україниу редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV). Тому той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16.

З огляду на зазначене та встановлені судами в справі обставини і факти, правильними є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскільки автомобіль марки «Iveco Daily 50C11V», реєстраційний номер НОМЕР_2, 2006 року випуску, станом на час укладення оспорюваного договору перебував під забороною на відчуження, то права ОСОБА_4 укладенням цього договору порушені, тому такий договір в силу вимог закону є недійсним.

Доводи касаційних скарг про те, що відповідачам не було відомо про існування ухвали суду про накладення арешту на спірне майно - безпідставні, оскільки не узгоджуються з матеріалами справи. Із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що 13 листопада 2015 року сестра ОСОБА_5 отримала листа із копією ухвали суду від 05 листопада 2015 року про накладення арешту (а. с. 20, 21).

Безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку із розглядом справи без його належного повідомлення, що стало перешкодою йому заперечувати проти позову не заслуговують на увагу, оскільки останній був повідомлений про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, та підтримував доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 (а.с. 149-151), яким судом апеляційної інстанції надано відповідну оцінку.

Питання щодо права та обов'язку регіонального сервісного центру в м. Києві Міністерства внутрішніх справ України, до якого не заявлялися позовні вимоги, судами не вирішувалося. Ухваливши рішення про скасування державної реєстрації спірного транспортного засобу та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нього, суди застосували наслідки недійсності оспорюваного правочину.

З урахуванням наведеного висновки судів попередніх інстанції про те, що оспроюваний правочин укладено з порушенням вимог закону та є недійсним є правильними та узгоджуються з матеріалами справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи те, що висновки судів відповідають встановленим у справі обставинам, судові рішення попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року було зупинено виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 червня 2017 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_7,подану представником - адвокатом ОСОБА_8, та ОСОБА_5, подану представником - адвокатом ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 червня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило