Історія справи

Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 450/1484/17

провадження № 51-8153 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Міщенко Т.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2018 року у кримінальному провадженні № 12016140270000986 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 3400 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2018 року апеляційну скаргу засудженого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 15 травня 2016 року приблизно о 21:00 год, керуючи автомобілем «Ауді-80», поблизу с. Чишки Львівської області порушив п.п. 15., 1.10, 2.3, 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху України, виконуючи поворот ліворуч та здійснюючи виїзд із другорядної дороги, не надав перевагу в русі велосипеду, який рухався по головній дорозі, та здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_2 Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Зазначає, що судами не було враховано та не дано належної оцінки усім даним про його особу, у тому числі, наявність на утриманні хворої матері, яку необхідно періодично доставляти транспортом до медичної установи, а також необхідність добиратися до місця роботи на транспорті. Також зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки не містить відповідей на доводи апеляційної скарги щодо безпідставного призначення засудженому додаткового покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судом.

Твердження засудженого про необґрунтованість призначення йому додаткового покарання є безпідставними.

Покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Засуджений зобов`язаний перетерпіти ті позбавлення й обмеження, які пов`язані із застосуванням до нього покарання. При цьому держава має забезпечити належний захист законних прав та свобод особи, їх обмеження повинно бути належним чином обґрунтовано.

За своєю юридичною значущістю покарання діляться на:

1.покарання, які можуть застосовуватися лише як основні (основні покарання);

2.покарання, які можуть застосовуватися лише як додаткові (додаткові покарання);

3.покарання, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові.

Не зважаючи на розподіл на основні, додаткові та такі , що застосовуються як основні, так і додаткові, усі вони охоплюються загальним поняттям-покарання. Особі, визнаній винною у вчиненні злочину призначається покарання, яке, в тому числі може складатись із основного і додаткового.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Тобто суд, мотивуючи вид та розмір призначеного ним покарання (основного та додаткового), повинен урахувати всі обставини, які мають значення для його призначення.

Цих вимог місцевий суд дотримався.

Так, при призначені покарання ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, суд урахував ряд обставин, а саме: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до невеликої тяжкості з необережною формою вини, його наслідки у виді заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження, дані про особу засудженого, зокрема, що він працює, має позитивні характеристики за місцем проживання та праці, вперше притягується до відповідальності, вину визнав повністю, активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував завдану шкоду, потерпілий претензій до нього не має, що суд обґрунтовано визнав обставинами, які пом`якшують покарання. Враховуючи усю сукупність наведених обставин та даних про особу винного, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у виді штрафу та про доцільність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами як міру запобіжного заходу для попередження вчинення нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження у межах апеляційної скарги засудженого, доводи якої є ідентичними доводам, викладеним у його касаційній скарзі, дав відповідну оцінку призначеному місцевим судом покаранню в цілому, як основному, так і додатковому, врахував усі викладені в скарзі засудженого обставини, на які ОСОБА_1 вказує і в касаційній скарзі. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, містить відповіді на доводи апеляційної скарги, в тому числі й щодо неправомірності (на думку засудженого) призначення йому судом додаткового покарання. Суд в ухвалі навів докладні мотиви, з яких не погодився із такими доводами апеляційної скарги засудженого.

Касаційний суд вважає, що призначене покарання (як основне, так і додаткове) є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик С.І. Кравченко О.П. Ємець