Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада2024 року

м. Київ

справа № 201/9027/23

провадження № 51-2599 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023040000000507, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року скасовано вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання і ухвалено свій, яким ОСОБА_7 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку ОСОБА_7 засуджено за те, що він, 06 червня 2023 року приблизно о 21:10 год, керуючи мотоциклом «Yamaha FZ 09», д.р.з. НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вул. Набережної Перемоги, зі сторони бульвару Слави у напрямку пров. Добровольців в м. Дніпро зі швидкістю 100 км/г, в порушення вимог п. п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 12.4, 12.9 «б», 18.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами і доповненнями, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, вчасно не реагував відповідним чином на її зміну та рухаючись в крайній правій смузі для руху із перевищенням дозволеної у населених пунктах швидкості та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.38.1(«Пішохідний перехід») та дорожньою розміткою 1.14.1 («Зебра»), по якому рухався пішохід ОСОБА_8 , зліва направо по походу його руху, не вжив заходів для зменшення швидкості або зупинки керованого ним транспортного засобу і на вказаному пішохідному переході, передньою частиною керованого ним мотоцикла допустив наїзд на праву частину тулуба пішохода ОСОБА_8 , внаслідок чого потерпілому були спричинені тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, які у своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_8 .

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 змінити та звільнити останнього на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки з підстав невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Стверджує, що апеляційним судом, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, не було взято до уваги всіх характеризуючих даних щодо засудженого, його поведінку після дорожньо-транспортної пригоди та під час досудового розслідування цього кримінального правопорушення, відсутність будь-яких претензій з боку потерпілих, на що вказує відсутність цивільного позову в кримінальному провадженні. Стверджує, що покарання є надто суворим та не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу і просив її задовольнити. За змістом свого виступу під час касаційного розгляду захисник просив звільнити ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Засуджений ОСОБА_7 під час касаційного розгляду підтримав свого захисника ОСОБА_6 з наведенням відповідних доводів на обґрунтування задоволення касаційної скарги.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду прокурор вважала за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність обвинувачення та правильність кваліфікації дій за ч. 2 ст. 286 КК України, в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 50, 65 вказаного Кодексу особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, справедливість покарання законодавець пов`язує не тільки з даними про особу винуватця та пом`якшуючими обставинами, але і з тяжкістю злочину, суспільною небезпечністю конкретних дій, а також із метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, призначаючи ОСОБА_7 покарання й вирішуючи питання про порядок його відбування, апеляційний суд не порушив наведених законодавчих приписів.

За матеріалами кримінального провадження сторона обвинувачення, не погодившись із вироком, оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій скарзі прокурор, посилаючись на неправомірне застосування ст. 75 КК України, що потягло за собою невиправдану м`якість покарання, просив скасувати у цій частині оспорюване рішення й ухвалити новий вирок, яким призначити засудженому захід примусу, що належить відбувати реально.

За наслідками апеляційного перегляду скаргу прокурора суд визнав обґрунтованою й задовольнив її.

Усупереч твердженням захисника, ухвалюючи новий вирок у частині призначеного покарання, керуючись статтями 50 65 КК України, разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, який за формою вини хоча і є необережним, однак за класифікацією відноситься до категорії тяжких, апеляційний суд урахував конкретні обставини справи, обсяг та характер допущених засудженим порушень ПДР (перевищення швидкості, ненадання переваги пішоходу, наїзд на нього на пішохідному переході) й незворотні наслідки цього - смерть людини.

Оцінивши вказані обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони вочевидь свідчать про підвищену суспільну небезпечність конкретного діяння проти безпеки руху й унеможливлюють досягнення мети попередження нових злочинів у разі умовного звільнення засудженого від покарання та непозбавлення винуватця ДТП права керування транспортними засобами. Насамперед з огляду на це суд апеляційної інстанції визнав неправильним застосування ст. 75 КК України, а тому в зазначеній частині скасував вирок місцевого суду й ухвалив свій, яким обрав ОСОБА_7 захід примусу, що належить відбувати реально.

Крім того, як убачається за змісту оскарженого вироку, суд узяв до уваги особу засудженого, зокрема, те, що він не заперечував провини (факту вчинення злочину), вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується як за місцем роботи так і за місцем проживання, є особою з інвалідністю, за час проходження служби на посаді сержанта служби цивільного захисту має численні відзнаки, відсутність претензій з боку потерпілих, і, врахувавши всі ці дані, дотримуючись принципу індивідуалізації, призначив ОСОБА_7 основне покарання, в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Аргументів, які би ставили під сумнів рішення суду апеляційної інстанції й доводили явну несправедливість призначеного засудженому за новим вироком покарання явно несправедливим через суворість, у поданій касаційній скарзі захисника не зазначено.

Вирок апеляційного суду не суперечить ст. 420 КПК України, а обраний ОСОБА_7 захід примусу відповідає визначеним законом меті та загальним засадам.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для зміни оспорюваного рішення й пом`якшення засудженому покарання, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, при розгляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.

За таких обставин, подану касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_9