Постанова

іменем України

14 травня 2019 року

м. Київ

справа № 608/1381/17

провадження № 51-7529 км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,

прокурора Парусова А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Калліннікова М.О. на вирок Чортківського районного суду Тернопільської області

від 3 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області

від 6 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017210190000390, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого 14 березня 2012 року вироком Чортківського районного суду Тернопільської області за ч. 3 ст. 189 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років шість місяців; звільненого

9 березня 2016 року на підставі ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 26 лютого 2016 року відповідно до ст. 81 КК на невідбутий термін 1 рік 9 місяців 22 дні,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Чортківського районного суду Тернопільської області від 3 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст. 71 КК частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Чортківського районного суду Тернопільської області від 14 березня 2012 року і остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк три роки один місяць.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 6 червня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 25 липня 2017 року близько 13 години, знаходячись в с. Джурин Чортківського району Тернопільської області за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, умисно, незаконно заволодів автомобілем марки «Ауді 100», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить потерпілому ОСОБА_2 та поїхав у напрямку с. Полівці Чортківського району.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК. Вказує, що висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що судами невірно надана оцінка діям ОСОБА_1 , оскільки заволодіння транспортним засобом внаслідок помилкового сприйняття особою отримання згоди від власника транспортного засобу виключає відповідальність за ст. 289 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Парусов А.М. вважав касаційну скаргу необґрунтованою, просив її залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 без змін.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Парусова А.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник не погоджується із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.

Натомість зазначені захисником доводи були перевірені судом апеляційної інстанції, який проаналізував усі доводи апеляційної скарги, навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_1

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин та підтверджений доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК.

Цей висновок підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_2 , який показував, що 25 липня 2017 року він зустрів ОСОБА_1 , з яким поїхав до господарства ОСОБА_5 косити траву, а коли він закінчував роботу, то ні ОСОБА_1 , ні свого автомобіля на території господарства не було, також стверджував, що дозволу на користування належним йому автомобілем ОСОБА_1 він не давав, оскільки не чув, щоб останній його про щось запитував, а про факт заволодіння його автомобілем відразу ж повідомив поліцію; свідка ОСОБА_5 , яка зазначала, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 25 липня 2017 року косили у неї на подвір`ї траву і через деякий час ОСОБА_2 зателефонував їй та повідомив про крадіжку ОСОБА_1 автомобіля.

Крім того, з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 25 липня 2017 року видно, що потерпілий ОСОБА_2 того ж дня звернувся до органів поліції із заявою про крадіжку належного йому транспортного засобу, що також підтверджує відсутність надання ним згоди ОСОБА_1 на користування належним йому транспортним засобом.

До того ж, ОСОБА_1 сам вказував, що чіткої згоди на користування автомобілем потерпілим ОСОБА_2 не було висловлено, а згодою він вважав лише погляд ОСОБА_2

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 289 КК. При цьому всім наявним доказам суд першої інстанції відповідно до вимог КПК дав оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вирок суду за змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) слід розуміти як умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.

Цей злочин визнається закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, аналіз дій ОСОБА_1 , пов`язаних з використанням автомобіля «Ауді 100», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 , не дає підстав для сумніву у спрямованості його умислу на незаконне заволодіння даним транспортним засобом.

Про це свідчить відсутність згоди потерпілого ОСОБА_2 на користування його транспортним засобом (потерпілий навіть не чув, що йому казав ОСОБА_1 , а тому й не міг усвідомлено дати дозвіл останньому на керування автомобілем); поведінка ОСОБА_1 як до, так і після заволодіння автомобілем, яка полягала в тому, що він не переконався в отриманні дозволу на користування автомобілем від його власника, тривалий час використовував вказаний автомобіль і навіть, вчинивши ДТП, не повідомив про це потерпілого.

Таким чином, заволодіння ОСОБА_1 транспортним засобом, належним на праві власності ОСОБА_2 , відбулося всупереч волі останнього, шляхом запуску двигуна та приведення його у рух, яке було припинено лише після вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої викрадений ним автомобіль отримав механічні пошкодження, що перешкоджали його подальшого руху.

Дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 289 КК кваліфіковано правильно.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, перевірив викладені у ній доводи, які аналогічні доводам його касаційної скарги, належним чином мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 не встановлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги, скасування вироку й ухвали та закриття кримінального провадження з підстав, зазначених у касаційній скарзі захисника, не знаходить.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 3 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 6 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король М.М. Лагнюк В.П.Огурецький