Історія справи

Ухвала ККС ВП від 10.09.2019 року у справі №265/4474/17

Постанова

іменем України

05листопада 2019 року

м. Київ

справа №265/4474/17 провадження № 51-2826км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої КретГ. Р.,

суддів Короля В. В., Стефанів Н. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,

прокурора Ковальчука О. С.,

захисника Здора К. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Величко Л.

С., яка брала участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року укримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя

АДРЕСА_1),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2018 року ОСОБА_1 було засуджено за ст. 124 КК до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.

На підставі ст. 72 КК ухвалено вважати ОСОБА_1 таким, що фактично відбув покарання.

Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 02 квітня 2019 року вирок місцевого суду ОСОБА_1. залишив без змін.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження у зв'язкуіз перевищенням меж необхідної оборони, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд,09 травня 2017 року близько 21:30 біля будинку № 105 на просп.

Перемоги у м. Маріуполі між ОСОБА_1, який перебував устані алкогольного сп'яніння, та ОСОБА_4 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків сталася сварка, у ході якої останній ударив кулаком по обличчю, голові і тулубу ОСОБА_1, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження.

Унаслідок цього ОСОБА_1 реально сприйняв загрозу своєму життю таздоров'ю і з метою припинення протиправних дійта умисного заподіяння тяжких тілесних ОСОБА_5, який був без зброї, перебуваючи у стані необхідної оборони, неправильно оцінивши обстановку, яка склалась, діючи з перевищенням меж оборони, тобто використовуючи спосіб захисту, який явно не відповідав небезпечності посягання та обстановці захисту, умисно завдав потерпілому ударунаявним у нього ножем, який він тримав у правій руці, в грудну клітку, чим заподіяв ОСОБА_4 тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 було обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Заперечуючи законність указаних судових рішень, прокурор зазначає, що місцевим судом неправильно розцінено спрямованість умислу ОСОБА_1, унаслідок чого безпідставно перекваліфіковано його дії з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК . Також прокурор посилається на те, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 419 КПК, свою ухвалу належним чином не мотивував, не надав відповідей на всі доводи прокурора в апеляційній скарзі, залишив поза увагою, що ОСОБА_1 завдав потерпілому двох ударів, а не один, а місцевий суд, перекваліфіковуючи дії обвинуваченого, вийшов за межі пред'явленого обвинувачення.

У запереченнях на касаційну скаргу захисник Здор К. С., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу, а захисник заперечував проти її задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено воскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чиіншого доказу.

Водночас Суд перевіряє матеріали кримінального провадження в межах доводів, висловлених у касаційній скарзі, чи було додержано судами нижчих інстанцій процесуальних норм, які регулюють розгляд судами пред'явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів, а також перевіряє правильність застосування норм матеріального права при кваліфікації діяння та призначенні покарання.

Вирішуючи питання про достатність доказів, установлених під час змагального судового розгляду, для визнання особи винуватою, суди мають керуватися вимогами частин 2, 4 ст. 17 КПК, згідно з якими ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом, а всі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь. Така позиція узгоджується з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 встановлено, що в зазначені у вироку день, час та місці між засудженим та потерпілим виник конфлікт, під час якого ОСОБА_1, захищаючись від протиправних дій потерпілого ОСОБА_4, перебуваючи у стані необхідної оборони, і, неправильно оцінивши обстановку, яка склалась, діючи з перевищенням меж оборони, умисно завдав потерпілому удару ножем, який тримав у правій руці, в грудну клітку, чим заподіяв йомутяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Такі дії ОСОБА_1 місцевий суд розцінив як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з перевищенням меж необхідної оборони та кваліфікував їх за ст. 124 КК.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку, навівши у своїй зміненій апеляційній скарзі доводи щодо необґрунтованості перекваліфікації дій ОСОБА_1,що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Також прокурор як на підставу для скасування вироку місцевого суду посилався на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Як убачається з матеріалів провадження, переглядаючи оспорюваний вирок, апеляційний суд ретельно перевірив усі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, й умотивовано відмовив у її задоволенні.

Висновку про неспроможність аргументів сторони обвинувачення апеляційний суд дійшов за результатами перевірки кримінального провадження з використанням усіх процесуальних можливостей.

Поза розумним сумнівом було установлено, що потерпілий ОСОБА_4 прийшов побити ОСОБА_1 і першим розпочав бійку, у ході якої засуджений опинився на землі, а потерпілий - на ньому, та продовжував завдавати ОСОБА_1 ударів, у тому числі іпо голові, становлячи загрозу для життя та здоров'я. Ураховуючи зазначене, визначальним у поведінці ОСОБА_1 було відвернення нападу та захист від дій потерпілого.

На думку Суду, таке правозастосування є правильним, адже вказана позиція судів нижчих інстанцій ґрунтується на безпосередньо досліджених доказах, оцінених відповідно до правил ст. 94 КПК. Крім того, вона не суперечить усталеній практиці й висновкам, викладеним у рішеннях Верховного Суду та Верховного Суду України.

Отже, доводи в касаційній скарзі про протилежне і про те, що, завдаючи тілесних ушкодженьпотерпілому, засуджений діяв із прямим умислом і вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, є неприйнятними.

Верховний Суд України та Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово висловлювали правову позицію про те, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання.

Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

При цьому слід мати на увазі, що для вирішення питання про кваліфікацію складу зазначеного злочину, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючиконкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посяганняй акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Розмежування цих складів злочину здебільшого здійснюється за їх суб'єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, а також усвідомлення особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбачення його негативних наслідків та ставлення до них.

За матеріалами кримінального провадження, ОСОБА_1 повідомив, що завдав ударів ножем для свого захисту, оскільки потерпілий ОСОБА_4 бив його в ліву частину голови, де в нього з 2004 року була відсутня частина кістки, також зазначив, що якби він не оборонявся, то потерпілий міг би його вбити.

Потерпілий у судовому засіданні суду першої інстанції також повідомив, що прийшов на місце вчинення злочину з метою побити ОСОБА_1, йому було відомо що обвинувачений має інвалідність, оскільки в нього була відсутня частина черепа.

Обставини вчинення злочину також детально розповіли свідки ОСОБА_6 і ОСОБА_7

Відображені у наведених показаннях відомості про заподіяні засудженим тілесні ушкодження потерпілому також підтверджуються даними, що містяться у висновках судово-медичних експертиз та інших письмових доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження.

Також Суд погоджується з висновком колегії суддів суду апеляційної інстанції, відповідно до якого встановлено, що достатніх та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, стороною обвинувачення не було надано ні суду першоїінстанції, ні суду апеляційної інстанції. Прокурор не спростував показань ОСОБА_1 про те, що він захищався від нападу ОСОБА_4 і після того, як внаслідок завдання удару ножем потерпілий послабив хватку, покинув місце події.

З огляду на викладене, виходячи з установлених фактичних обставин кримінального провадження, вчинене ОСОБА_1 суспільно небезпечне діяння проти здоров'я особи обґрунтовано отримало юридично-правову оцінку за ст. 124 КК. Тому всупереч посиланням у касаційній скарзі закон України про кримінальну відповідальність було застосовано правильно.

Наведені в касаційній скарзі доводи, які за змістом та суттю майже аналогічні тим, що були предметом апеляційного розгляду, не містять нових даних, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість оскарженої ухвали і давали підстави для її скасування. Суд апеляційної інстанції здійснив провадження з додержанням правил глави 31 КПК і зазначив у своєму рішенні підстави, на яких визнав необґрунтованою апеляційну скаргу прокурора. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

При цьому апеляційний суд надав оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, що є аналогічними його касаційній скарзі, про те, що ОСОБА_1 було заподіяно потерпілому два удари в життєво важливі органи, однак визнаний винним він лише за спричинення тяжкого тілесного ушкодження. Так, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони кримінальної відповідальності чинним КК не встановлено, через що у встановленому судом обсязі обвинувачення ОСОБА_1 відсутні посилання на завдані потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Істотних порушень норм матеріального та процесуального права у кримінальному провадженні при його перегляді судом касаційної інстанції не встановлено, а тому відсутні передбачені ст. 438 КПК підстави для скасування оскаржених судових рішень і задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет В. В. Король Н. С. Стефанів