Історія справи

Постанова ККС ВП від 05.09.2024 року у справі №736/1826/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року

справа № 736/1826/22

провадження № 51-7718 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022270290000270 від 22 липня 2022 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Холми Корюківського району Чернігівської області, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на вирок Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді арешту на строк 2 місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Також цим вироком частково задоволено заявлену потерпілою ОСОБА_8 позовну заявута стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 : 20391 грн 59 копматеріальної шкоди; 40000 грн 00 коп моральної шкоди; 10000 грн 00 коп витрат на правову допомогу.

За обставин детально викладених у вироку, ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, а саме порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, з огляду на таке.

21 липня 2022 року, близько 12 год 50 хв ОСОБА_7 , керуючи технічно несправним мотоциклом «Дніпро-11» з боковим причепом, реєстраційний номер НОМЕР_1 , згідно висновку експерта № СЕ-19/125-22/5710-ІТ від 29 листопада 2022 року робоча гальмівна система якого знаходилась у відмовному стані, рухаючись головною дорогою по вул. Червонохутірській в м. Корюківка, Чернігівської області в напрямку від вул. Червонохутірської до пров. Індустріального, на перехресті нерівнозначних доріг вул. Червонохутірської та пров. Індустріального, що неподалік від приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , перед виїздом не перевірив та не забезпечив технічно-справний стан транспортного засобу, при зміні руху не переконався, що це не створить перешкоду для безпеки іншим учасникам руху, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, де здійснив зіткнення з велосипедисткою ОСОБА_8 , яка, не надавши дорогу транспортному засобу під керуванням ОСОБА_7 , що рухався на перехресті головною дорогою, здійснювала проїзд перехрестя, рухаючись другорядною дорогою пров. Індустріального в напрямку вул. Червонохутірської у м. Корюківка.

У результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) велосипедистка ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого фрагментарного перелому правої ключиці зі зміщенням та забійно-скальпованої рани тім`яної ділянки голови справа, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 33 від 14 вересня 2022 року відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я терміном понад 21 день.

У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_7 порушив вимоги пунктів:

- 2.3 а) (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу);

- 31.4.1. (під час дорожніх випробувань робочої гальмової системи при швидкості 30 км/год гальмовий шлях мотоцикла з причепом має становити не більше ніж 8,2 м);

- 10.1. (перед початком руху, будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху);

- 10.5. (поворот необхідно виконувати так, щоб при виїзді з перехрещення проїзної частин транспортний засіб не опинився на смузі зустрічного руху, а у разі повороту праворуч слід рухатися ближче до правого краю проїзної частини, крім випадку виїзду з перехрестя, де організовано круговий рух, де напрямок руху визначено дорожніми знаками чи дорожньою розміткою або де рух можливий лише в одному напрямку);

- 11.3. (на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу);

- 12.3. (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди),

Правил дорожнього руху (далі - ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, що є причиною і умовою виникнення та настання даної ДТП та знаходяться в прямому причинному зв`язку з наслідками, які настали у результаті ДТП.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2023 року - без змін.

Також цією ухвалою збільшено розмір витрат на правову допомогу, які підлягали стягненню з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 до 16 000 грн 00 коп.

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог засуджений зазначає, що суд першої інстанції:

- не надав належної оцінки діям велосипедистки ОСОБА_8 , оскільки згідно висновку експерта вона також мала змогу уникнути ДТП шляхом дотримання вимог ПДР, при цьому фактично досліджувались лише його дії з точки зору недотримання ПДР;

- відмовив у задоволенні клопотання про виклик та допит свідка, який був безпосереднім свідком ДТП, при цьому не обгрунтував таку відмову та у вироку не вказав про підстави відхилення доводів сторони захисту щодо необхідності здійснення таких дій.

Також засуджений посилається на те, що судом апеляційної інстанції:

- не досліджувалися подані ним доповнення до апеляційної скарги;

- збільшено розмір витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню на користь потерпілої, однак документів про збільшення позовних вимог йому не надавалось;

- не оголошувалась резолютивна частина рішення.

Крім цього зазначає, що:

- у своїй апеляційній скарзі ставив питання про проведення у справі часткового судового слідства з метою встановлення у діях велосипедистки ОСОБА_8 протиправних дій, які і перебували у причинному зв`язку з наслідками, що настали, адже при наявності знаку пріоритету 2.1 «Дати дорогу» та «Напрямок головної дороги» остання проігнорувала вказані вимоги та виїхала на головну дорогу, внаслідок чого і сталась ДТП, а його виїзд на зустрічну смугу, де відбулося зіткнення з велосипедом потерпілої, був крайньою необхідністю щоб його уникнути, однак головуючим суддею одноособово дане питання не вирішувалося при відкритті та призначенні апеляційного провадження;

- наводив у своїй апеляційній скарзі посилання на правові висновки Верховного Суду в аналогічних справах, які повинні враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права;

- під час відбуття покарання дізнався, що головуючий суддя суду апеляційної інстанції на час розгляду справи був діючим адвокатом, а враховуючи те, що представником потерпілої був адвокат ОСОБА_9 , суддя-доповідач повинен був заявити самовідвід (постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 826/9606/17 та № 822/1309/17).

Засуджений також вказує, що суди попередніх інстанцій:

- були упередженими під час дослідження доказів;

- ставили в провину невжиття заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та здійснення зіткнення з велосипедисткою ОСОБА_8 , яка не надала дорогу його мотоциклу під його керуванням та виїхала на головну дорогу де і сталося зіткнення, однак з протоколу огляду місця події та схеми до даного протоколу вбачається, що виявивши перешкоду з другорядної дороги він проводив екстренне гальмування, проте розуміючи, що зіткнення мотицикла під його керування з велосипедом потерпілої неминуче, був вимушений виїхати на вільну на той час від інших транспортних засобів зустрічну смугу з метою уникнення ДТП, при цьому гальмівний шлях становив більше 7 метрів;

- в порушення ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не надали оцінки протоколу огляду місця події, в якому зафіксовано сліди гальмування, що, на його думку, свідчить про роботу гальмівної системи, та протоколу слідчого експерименту від 28 вересня 2022 року, який проводився вже з технічно несправним мотоциклом;

- не надали належної оцінки доводам сторони захисту, а також в повній мірі не дослідили висновок експерта, покладений в основу обвинувачення, чим грубо порушили вимоги статей 94 370 КПК.

- в порушення ч. 3 ст. 374 КПК не вказали підстави неврахування окремих доказів та доводів сторони захисту.

На думку засудженого ОСОБА_7 , лише після проведення повторної інженерно-транспортної експертизи стосовно умов виникнення та настання даної ДТП та дії якого учасника дорожнього руху знаходяться в прямому причинному зв'язку з наслідками, що настали, можливо стверджувати про його винуватість чи не винуватість.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , підтримав касаційну скаргу засудженого та просив її задовольнити;

- прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.

Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

З огляду на вищезазначене, доводи касаційної скарги засудженого, які стосуються надання ним власної оцінки доказам, а саме щодо оцінки протоколу огляду місця події та протоколу слідчого експерименту, неповноти судового розгляду та невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, не є предметом перегляду у касаційному провадженні.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про незаконність вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як передбачено ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст. 17 КПК регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, поза розумним сумнівом, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Так, при постановленні вироку стосовно ОСОБА_7 місцевим суд було враховано показання обвинуваченого, який вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, не визнав та пояснив, що не порушував правил дорожнього руху, а їх порушила потерпіла.

Крім того, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання:

- представника потерпілої ОСОБА_9 , який пояснив, що згідно судових експертиз та відеозапису з камери зовнішнього спостереження, на якому зафіксовано місце і момент ДТП, вина обвинуваченого ОСОБА_7 повністю підтверджується.

Крім того, у суді першої інстанції було допитано свідків:

- ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які пояснили, що були запрошені в якості понятих при проведенні слідчого експерименту з ОСОБА_7 , в ході проведення якого останній розповідав і показував як відбулось ДТП, а слідчим складалась схема та проводилось фотографування, при цьому будь-яких зауважень та заперечень від ОСОБА_7 не надходило;

- ОСОБА_12 , який пояснив, що він був запрошений в якості понятого для огляду місця події скоєного ДТП, де був обвинувачений ОСОБА_7 , а потерпілої вже не було. Працівниками поліції проводились заміри розташувань мотоцикла і велосипеда, записи замірів, схема ДТП та фотографування. Будь-яких заяв та зауважень при огляді від ОСОБА_7 не було. Після огляду місця ДТП всі учасники розписались в документах проведеного огляду;

- ОСОБА_13 , який пояснив, що він був запрошений в якості понятого для огляду місця події скоєного ДТП. На місці огляду були поліцейські, які щось заміряли, а також ОСОБА_7 , який потім розписався в документах, які йому надали, при цьому жодних заперечень останній не висловлював;

- ОСОБА_14 (слідча Корюківського РВП), яка пояснила, що в складі слідчо-оперативної групи проводила огляд місця події скоєного ДТП. Для огляду були запрошені два поняті, за їх участю робились заміри, схема ДТП, про що в кінці огляду місця події протокол був зачитаний вголос і були поставлені підписи учасників. Будь-який зауважень не надходило.

Суд першої інстанції дослідив і зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, серед яких дані:

- протоколу огляду місця ДТП зі схемою та ілюстративною таблицею до нього, згідно з якими на перехресті АДРЕСА_2 були зафіксовані обставини ДТП, при огляді був присутній ОСОБА_7 .. Будь-яких зауважень не надходило;

- висновку експертизи № 33 від 14 вересня 2022 року, згідно з яким ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого фрагментарного перелому правої ключиці зі зміщенням та забійно-скальпованої рани тім`яної ділянки голови справа, які відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я терміном понад 21 день;

- відеозапису з камери зовнішнього спостереження, на якому міститься запис моменту ДТП;

- протоколу проведення слідчого експерименту від 28 вересня 2022 року за участю ОСОБА_7 , схемою та ілюстративною таблицею до нього, в яких зафіксовано як ОСОБА_7 показував і розповідав як сталось ДТП;

- висновку експерта № СЕ-19/125-22/6353-ІТ від 22 жовтня 2022 року судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.4 «Транспортно-трасологічні дослідження», за наслідками первинного контакту (зіткнення) мотоцикла обвинуваченого з велосипедом потерпілої;

- висновку експерта № СЕ-19/125-22/5710-ІТ від 25 жовтня 2022 року судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів», в якому зазначено, що робоча ОСОБА_15 система мотоцикла «Дніпро-11», яким керував ОСОБА_7 , знаходилась у відмовному стані, які існували до ДТП і які міг виявити водій до ДТП шляхом перевірки ефективності гальмування коліс мотоцикла перед виїздом;

- висновку експерта № СЕ-19/125-22/8561-ІТ від 29 листопада 2022 року судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод», про те, що необхідною умовою виникнення ДТП стали невідповідні дії водійки велосипеда, а технічною причиною виникнення ДТП - невідповідні дії водія мотоцикла.

Оцінивши у сукупності всі дослідженні докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Щодо доводів засудженого ОСОБА_7 про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки діям велосипедистки ОСОБА_8 , при цьому фактично досліджувались лише його дії з точки зору недотримання ПДР, колегія суддів зазначає таке.

Злочин, передбачений ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 цієї статті, тобто тільки такі порушення, які перебувають із ними у причинному зв`язку.

У випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність у їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ДТП сталася за участю двох учасників дорожнього руху (водія мотоцикла ОСОБА_7 та велосипедистки ОСОБА_8 ). Для правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність у таких випадках особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв.

На таку особливість у правозастосуванні орієнтував Пленум Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

У пункті 7 цієї постанови роз`яснено, що у випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома водіями транспортних засобів, потрібно з`ясовувати характер порушень, які допустив кожний з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. Виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Крім того, така правова позиція викладена і в постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року (справа № 5-18кс).

Однак, обставини, викладені у вказаній постанові, на думку колегії суддів, є нерелевантними до обставин у даному кримінальному провадженні.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року (справа № 5-18кс) зазначено, що засуджений вжив заходів до безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, але внаслідок того, що потерпілий не виконав обов`язку, встановленого пунктом 10.1 ПДР, тобто перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, сталося зіткнення транспортних засобів. Такі дії засудженого за своїми ознаками не утворюють складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. У цій дорожній ситуації засуджений не міг передбачити і прорахувати: чи пришвидшить, зупиниться, чи змінить рух маневруючий автомобіль. Засуджений не зміг (не був спроможний) зменшити швидкість автомобіля до повної зупинки і тому вибрав інший (альтернативний, рівноцінний) варіант дій водія у цій ситуації - безпечний для інших учасників руху об`їзд перешкоди.

Натомість, у даному кримінальному провадженні судом першої інстанції, в тому числі з огляду на ч. 3 висновку експертизи обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди СЕ-19/125-22/8561-ІТ від 29 листопада 2022 року встановлено, що в умовах місця події, викладених в постанові, та наданих матеріалів кримінального провадження, з технічної точки зору, водій мотоцикла мав технічну можливість уникнути події виникнення даної ДТП шляхом фактичного застосування гальмування та не виїзду на зустрічну смугу руху, тобто шляхом виконання вимог пунктів 10.1, 10.5, 11.3, 12.3 (з урахуванням визначення терміну «небезпека для руху» п. 1.10) ПДР.

Також місцевим судом, з огляду на ч. 5 даного висновку вказано, що з технічної точки зору, в умовах місця події, дії водійки велосипеда щодо ненадання дороги водію мотоцикла, який рухався на перехресті головною дорогою, в яких вбачається невідповідність вимогам знаку пріоритету 2.1 «Дати дорогу» з табличкою 7.8 «Напрямок головної дороги», п. 16.11 (з урахуванням визначення терміну «дати дорогу» п. 1.10) ПДР, є необхідною умовою виникнення даної ДТП, а водія мотоцикла щодо виїзду на зустрічну смугу руху, в яких вбачається невідповідність технічним вимогам пунктів 10.1, 10.5, 11.3, 12.3 (в частині зміни напрямку руху) ПДР, є технічною причиною виникнення події даної ДТП.

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки діям велосипедистки є необґрунтованими.

При цьому колегія суддів наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Що стосується посилання засудженого ОСОБА_7 на те, що лише після проведення повторної інженерно-транспортної експертизи можливо стверджувати про його винуватість чи не винуватість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями кримінального процесуального закону визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК). Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК). Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником (ч. 5 ст. 22 КПК). Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК встановлено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.

Положеннями ч. 1 ст. 243 КПК визначено, що експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 244 КПК передбачено, що сторона захисту має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи у разі, якщо для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або для вирішення залученим стороною обвинувачення експертом поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з`ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок.

Згідно з ч. 1 ст. 332 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.

Відповідно до ч. 2 ст. 332 КПК суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509 цього Кодексу; існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.

Як убачається зі змісту матеріалів кримінального провадження, судами попередніх інстанцій не було встановлено підстав для призначення експертизи відповідно до ч. 2 ст. 332 КПК.

Не погоджуючись з висновками судової інженерно-транспортної експертизи щодо умов виникнення та настання даної ДТП та дії якого учасника дорожнього руху знаходяться в прямому причинному зв'язку з наслідками, що настали, ОСОБА_7 міг звернутись з клопотанням про призначення повторної судової інженерно-транспортної експертизи із зазначенням відповідних питань, які, на його думку, необхідно поставити експерту, проте, як убачається з матеріалів кримінального провадження, таким правом не скористався.

Разом з цим, як зазначено вище, відповідно до положень, передбачених ст. 433 438 КПК, суд касаційної інстанції не переглядає кримінальне провадження з підстав неповноти судового розгляду, не надає оцінку доказам та виходить лише з тих фактичних обставин, які встановлені судами попередніх інстанцій, у зв`язку з чим вищенаведене твердження засудженого ОСОБА_7 щодо проведення повторної інженерно-транспортної експертизи, не є предметом розгляду та компетенцією суду касаційної інстанції.

Водночас, засуджений, посилаючись у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні його клопотання про виклик та допит свідка, який був безпосереднім свідком ДТП, а у вироку не вказав підстави відхилення доводів сторони захисту щодо необхідності здійснення таких дій, не наводить будь-яких обґрунтувань про те, яким чином показання цього свідка могли б вплинути на законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, з огляду на те, що в основу обвинувального вироку судом першої інстанції, серед іншого, було покладено відеозапис з камери зовнішнього спостереження, на якому міститься запис моменту ДТП.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 зазначив, що місцевий суд дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судому засіданні докази в їх сукупності, як такі, що узгоджуються між собою та не викликають сумніву, правильно дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, у зв`язку з чим погодився з такими висновками суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, а причиною виникнення ДТП є порушення потерпілою ПДР, не заслуговують на увагу.

На спростування таких доводів суд апеляційної інстанції вказав, що вина ОСОБА_7 підтверджується записом з камери зовнішнього відеоспостереження, згідно з яким мотоцикл під час виникнення перешкоди у вигляді велосипеда не гальмував, при цьому покажчик повороту ліворуч на мотоциклі не був ввімкнений, але водій мотоцикла повернув мотоцикл ліворуч та мотоколяскою здійснив наїзд на водійку велосипеда.

Також апеляційний суд послався на висновки експертизи обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди СЕ-19/125-22/8561-ІТ від 29 листопада 2022 року.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вищенаведене вказує на порушення ОСОБА_7 , зокрема вимог п. 12.3 ПДР, оскільки він мав технічну можливість з моменту виникнення небезпеки для руху уникнути наїзду на велосипед шляхом застосування екстреного гальмування, однак обвинувачений не зміг зупинити мотоцикл, хоча і здійснював його гальмування, щоб уникнути зіткнення з велосипедистом, оскільки згідно з висновком експертизи технічного стану транспортного засобу, у мотоцикла відсутня робоча гальмівна система, у зв`язку з чим через невжиття ОСОБА_7 екстреного гальмування і трапилась ДТП за участю потерпілої та обвинуваченого.

З вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій погоджується і Верховний Суд, оскільки вони належним чином обґрунтовані і вмотивовані.

Відтак, враховуючи вищезазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, є необґрунтованими доводи касаційної скарги засудженого в цій частині.

При цьому, на переконання колегії суддів, посилаючись на упередженість судів першої та апеляційної інстанцій, що, на думку засудженого ОСОБА_7 , є порушенням принципу змагальності та верховенства права, у касаційній скарзі не наводить належних обґрунтувань, у чому саме полягає така упередженість судів попередніх інстанцій.

Крім цього, колегія суддів вважає безпідставними доводи засудженого ОСОБА_7 про те, що судом апеляційної інстанції збільшено розмір витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню на користь потерпілої, однак документів про збільшення позовних вимог йому не надавалось.

Так, зі змісту відеозапису та журналу судового засідання вбачається, що представником потерпілої адвокатом ОСОБА_9 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції було заявлено клопотання про долучення до матеріалів кримінального провадження, в тому числі, акту виконаних робіт та квитанції до прибуткового касового ордера, при цьому представник потерпілої просив вирішити питання стягнення витрат на правову допомогу в разі прийняття судом апеляційної інстанції рішення у даному кримінальному провадженні.

На запитання головуючого судді апеляційного суду, ОСОБА_7 , який був присутній в залі судового засідання, відмовився від необхідності ознайомлення з вказаними документами.

Після чого суддею-доповідачем було оголошено зміст акту виконаних робіт від 19 вересня 2023 року, в якому зазначено найменування робіт, виконаних адвокатом по представництву інтересів клієнта як потерпілої у даному кримінальному провадженні, та сума сплачених за такі послуги коштів, а саме 6000 грн, а також оголошено зміст квитанції до прибуткового касового ордера від 03 серпня 2023 року, згідно з якою від ОСОБА_8 прийнято 6000 грн.

Обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував щодо долучення вказаних документів до матеріалів кримінального провадження.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про те, що судом апеляційної інстанції не досліджувалися подані ним доповнення до апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, до Чернігівського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2023 року.

В подальшому, на адресу Чернігівського апеляційного суду від обвинуваченого ОСОБА_7 надійшли доповнення до вищезазначеної апеляційної скарги.

Так, в ухвалі від 19 вересня 2023 року судом апеляційної інстанції зазначено про подачу обвинуваченим ОСОБА_7 апеляційної скарги саме з доповненнями, при цьому, на переконання колегії суддів, в цілому викладено доводи, наведені у вказаних доповненнях.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги засудженого в цій частині є такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду кримінального провадження.

Що стосується доводів засудженого про те, що у апеляційній скарзі ставилося питання про проведення у справі часткового судового слідства, однак головуючим суддею одноособово при відкритті та призначенні апеляційного провадження дане питання не вирішувалося, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Проведення судового слідства було регламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року, який втратив чинність.

Натомість, положеннями чинного кримінального процесуального законодавства, а саме ч. 3 ст. 404 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження судом першої та судом апеляційної інстанцій є те, що останній не повинен у кожному випадку заново досліджувати встановлені у провадженні обставини.

Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої у п. 16 ч. 1 ст. 7та ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яка була надана судом першої інстанції, крім випадку, якщо докази, надані сторонами у кримінальному провадженні, були безпосередньо досліджено під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи відсутність клопотання про повторне дослідження доказів, суд апеляційної інстанції, обмежившись у своєму рішенні аналізом доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих судом першої інстанції, не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки з огляду на вищезазначене їх повторне дослідження не є обов`язковим для цього суду, і іншої оцінки цим доказам, ніж ту яку їм дав суд першої інстанції, апеляційний суд не давав.

В ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 , своє рішення в цілому належним чином мотивував, дав належну оцінку викладеним в ній доводам і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення її без задоволення.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду справи є і доводи засудженого про те, що судом апеляційної інстанції не оголошувалась резолютивна частина судового рішення.

Як передбачено ч. 2 ст. 376 КПК, якщо складання судового рішення у формі ухвали (постанови) вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді.

Зі змісту відеозапису судового засідання від 19 вересня 2023 року вбачається, що після виходу з нарадчої кімнати колегією суддів суду апеляційної інстанції у відповідності до вищезазначених положень КПК було оголошено резолютивну частину ухвали стосовно ОСОБА_7 , роз`яснено її зміст та порядок оскарження, а також було оголошено дату та час проголошення повного тексту судового рішення. При цьому обвинувачений ОСОБА_7 був присутній в ході її оголошення.

Що стосується доводів засудженого про те, що головуючий суддя суду апеляційної інстанції на час розгляду справи був діючим адвокатом та повинен був заявити самовідвід, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 75 КПК передбачено, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:

1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;

3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;

5) у випадку порушення встановленого ч. 3 ст. 35цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

Згідно з ч. 2 ст. 75 КК у складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 КПК за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, дізнавач, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід.

Разом з тим, посилаючись у своїй касаційній скарзі на те, що головуючий суддя суду апеляційної інстанції мав заявити собі самовідвід, засуджений ОСОБА_7 не наводить належних обґрунтувань, які положення ст. 75 КК не було дотримано у даному випадку.

Щодо обставин рішення Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 826/9606/17, провадження № 11-292апп20), на яке у своїй касаційній скарзі посилається засуджений, мотивуючи свої доводи в цій частині, то на переконання колегії суддів вони не є релевантними до цього кримінального провадження, оскільки у вказаному рішенні вирішувалося питання про те, чи обмежує статус працівника органів прокуратури право на доступ до професії адвоката.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 822/1309/17 (провадження № 11-290апп20), на яку також посилається засуджений, дійсно вирішувалося питання про те, чи є статус судді таким, що обмежує право на доступ до професії адвоката.

Однак, посилаючись на те, що головуючий суддя суду апеляційної інстанції на час розгляду даного кримінального провадження був діючим адвокатом, засуджений ОСОБА_7 не наводить належних обґрунтувань на підтвердження своїх доводів, як і не долучає до своєї касаційної скарги матеріалів, які б свідчили про обґрунтованість доводів касаційної скарги в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що встановлення наявності чи відсутності таких обставин (наявність у судді свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю) не є компетенцією суду касаційної інстанції.

З урахуванням наведених вище обставин, інші доводи касаційної скарги в цілому не спростовують законність, обґрунтованість та вмотивованість судових рішень судів попередніх інстанцій.

Таким чином, в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_7 не наведено доводів про допущення судами таких істотних порушень КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, або свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.

З огляду на зазначене, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3