Правова позиція : Про наслідки нероз’яснення апеляційним судом виправданому права на звільнення від кримінальної відповідальності. Щодо призначення повторної експертизи

1. Нероз’яснення апеляційним судом виправданому права на звільнення від кримінальної відповідальності не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з огляду на те, що визнання особи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення є кращим становищем, ніж закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності 2. Вирішення питання про призначення повторної експертизи за клопотанням прокурора є дискреційними повноваженнями суду

Історія справи

Постанова ККС ВП від 05.09.2024 року у справі №577/3122/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 577/3122/18

провадження № 51-5155 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12018200080000512 від 21 травня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 29 травня 2023 року стосовно ОСОБА_6 .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 травня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 286 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю наявності складу вказаного кримінального правопорушення.

Також цим вироком закритопровадження в справі за позовом прокурора про стягнення з ОСОБА_6 325 грн 18 коп за стаціонарне лікування потерпілого внаслідок добровільної сплати.

Позов законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8 про стягнення з ОСОБА_6 вартості пошкодженого мотоциклу та витрат на лікування загальним розміром 12702,28 грн, а також 1000 грн оплати юридичної допомоги - залишено без розгляду.

За обставин, детально викладених у вироку, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що 21 травня 2018 року близько 08 год 30 хв, керуючи автомобілем «ВАЗ 21061», державний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Б. Хмельницького в м. Конотоп, в порушення вимог пунктів 10.1., 14.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), перед виконанням повороту ліворуч, на перехресті вул. Богдана Хмельницького з вул. 6-го Вересня, проявив неуважність, не впевнився в безпеці виконання повороту і допустив зіткнення з мотоциклом «Вайпер» без державного реєстраційного номера під керуванням ОСОБА_9 , який рухався на обгін в попутному напрямку по вул. Б. Хмельницького.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_9 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 19/119/9-1/196е від 26 червня 2018 року ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 21061», державний номер НОМЕР_1 , допустив порушення вимог ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, а саме пунктів:

10.1. - перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

14.3. - водієві транспортного засобу, якого обганяють, забороняється перешкоджати обгону шляхом підвищення швидкості руху або іншими діями.

Допущені ОСОБА_6 порушення п. 10.1, 14.3 ПДР знаходиться в прямому причинному зв`язку з подією ДТП і наслідками, що настали. Дії ОСОБА_6 щодо порушення ПДР навмисні, а форма провини до наслідків - необережна (злочинна самовпевненість).

Сумський апеляційний суд ухвалою від 29 травня 2023 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу Сумського апеляційного суду від 29 травня 2023 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції:

- не створив необхідних умов з метою забезпечення реалізації стороною обвинувачення права на апеляційне оскарження судового рішення, у тому числі шляхом повторного дослідження обставин, які оспорюються, та про необхідність іншої оцінки яких йшлось в апеляційній скарзі прокурора;

- в порушення ч. 2 ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не перевірив та не зіставив з наявними справі доказами доводи апеляційної скарги прокурора про те, що висновки судових автотехнічних експертиз від 26 червня та від 23 липня 2018 року хоча і містять висновки про наявність причинного зв`язку між порушенням ПДР та виникненням ДТП, проте не містять висновків про черговість допущених порушень учасниками ДТП, а також не визначають ступеню участі (внеску) кожного із учасників ДТП, на що наголошував Верховний Суд у свої рішеннях, які постановлені після виконання вказаних експертиз (постанова від 10 листопада 2022 року (справа № 127/809/21), від 14 лютого 2019 року (справа № 168/243/16-к), від 15 листопада 2022 року (справа № 185/6204/19), від 14 лютого 2019 року (справа № 175/358/16-к));

- порушив принцип змагальності, не зберіг об`єктивність та неупередженість під час судового розгляду, оскільки погодився з рішенням місцевого суду, який, постановляючи вирок від 13 травня 2021 року стосовно ОСОБА_6 , не виконав вказівок апеляційного суду зазначених в ухвалі від 28 вересня 2020 року, щодо необхідності встановлення, в тому числі, причинного зв`язку між порушенням ПДР кожного з учасників дорожнього руху та наслідками, що настали;

- всупереч ч. 6 ст. 22 КПК відмовив у задоволенні клопотання прокурора про призначення повторної автотехнічної експертизи, не дивлячись на істотність тих обставин, які могли б бути встановлені експертним шляхом, чим порушив ст. 23 КПК;

- жодним чином не вмотивував своїх висновків, не вказав, якими нормами закону він керувався, коли встановлював хто першим створив небезпеку дорожнього руху, при цьому не зрозуміло, з яких мотивів дійшов до переконання, що саме водій мотоцикла першим створив небезпеку дорожнього руху;

- не врахував та всупереч ст. 419 КПК не надав відповідних висновків тому, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа № 682/956/17, провадження № 13-31 кс 19), на яку міститься посилання, в тому числі, у оскаржуваному рішенні, також вказано, що під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати у мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначити у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто знаходились у причиновому зв'язку з ними, і які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли;

- посилаючись на позицію суду касаційної інстанції, викладену, в тому числі, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа № 168/243/16-к) та від 16 жовтня 2019 року (справа № 163/1753/17), жодним чином не обгрунтував, що порушення ПДР з боку водія автомобіля було наслідком порушення ПДР з боку водія мотоцикла;

- в порушення ст. 285 КК не роз`яснив обвинуваченому право на закриття кримінального провадження, оскільки з огляду на строки, визначені ст. 49 КПК, через 8 днів після ухвалення 13 травня 2021 року вироку, закінчилися строки притягнення особи до кримінальної відповідальності (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року в справі № 521/8873/18).

Також прокурор посилається на те, що з відеозапису ДТП чітко видно, що водій автомобіля почав виконувати поворот ліворуч до виїзду на перехрестя, а також зіткнення з мотоциклом відбулося ще до виїзду на нього, у зв`язку з чим вказівки про порушення водієм мотоцикла п. 14.6 ПДР (обгін на перехресті заборонений), наведені в експертизі, можуть не відповідати фактичним обставинам досліджуваних подій, оскільки відображають лише намір водія мотоцикла виконати обгін на перехресті, однак наміри щодо порушення ПДР не можуть ставитись у провину.

На зазначену касаційну скаргу виправданий ОСОБА_6 подав заперечення, в яких, посилаючись на необґрунтованість доводів сторони обвинувачення, просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Таким чином, при розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вищезазначене, доводи касаційної скарги прокурора, які стосуються надання ним власної оцінки доказам, а саме відеозапису даної ДТП та висновку експертизи, не є предметом перегляду у касаційному провадженні.

Як передбачено ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст. 17 КПК регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Суд першої інстанції надав оцінку зібраним та дослідженим у кримінальному провадженні доказам, у зв`язку з чим дійшов висновку про недоведеність вчинення інкримінованого кримінального правопорушення саме ОСОБА_6 та обґрунтовано виправдав останнього.

При цьому таких висновків місцевий суд дійшов на підставі безпосередньо досліджених в ході судового розгляду доказів, а саме показань обвинуваченого ОСОБА_6 , який свою винуватість за висунутим обвинуваченням не визнав, при цьому пояснив, що 21травня 2018 року близько 08 год 30 хв на автомобілі ВАЗ 21061, д/н НОМЕР_1 рухався по вул. Богдана Хмельницького в м. Конотоп. Маючи намір виконати поворот ліворуч і під`їжджаючи до перехрестя з вул. 6-го Вересня він зменшив швидкість, увімкнув лівий поворот, подивився у дзеркало заднього виду і, впевнившись у безпеці маневру, почав повертати на ліво, однак у цей час відчув удар мотоциклу в бокову дверку свого автомобіля, після цього одразу зупинився, підбіг до водія мотоциклу, запитав звідки той взявся та чи потрібна допомога, на що останній відповів, що виїхав з Ніжинського провулку, просив не викликати поліцію.

Також, суд першої інстанції дослідив надані стороною обвинувачення докази винуватості ОСОБА_6 , а саме показання:

- потерпілого ОСОБА_9 , який пояснив, що 21 травня 2018 року приблизно о 08 год 30 хв, не маючи на той час водійського посвідчення, на мотоциклі «Вайпер» виїхав з АДРЕСА_2 . Перед ним рухався автомобіль ВАЗ 21061 під керуванням ОСОБА_6 . Оскільки між автомобілем і осьовою лінією дороги був проміжок, то вирішив обігнати авто. У цей час без включення покажчика повороту автомобіль ВАЗ 21061 на перехресті вулиць почав повертати на ліво внаслідок чого сталося зіткнення. Запевняє, що рухався зі швидкістю приблизно 50 км/год;

- законного представника потерпілого ОСОБА_10 (мати потерпілого), яка пояснила, що того дня син взяв мотоцикл без дозволу, оскільки поспішав до школи на іспит. Про ДТП їй повідомили працівники поліції по телефону, обставин події не знає, а син казав, що нічого не пам`ятає;

- свідка ОСОБА_11 (дружина обвинуваченого ОСОБА_6 ), яка пояснила, що ОСОБА_6 , включивши поворот (почула характерне клацання перемикача поворотів), почав повертати на ліво і в цей час відчули удар мотоциклу у двері водія, після чого одразу зупинилися. Коли підійшла до потерпілого, він пояснив, що у нього на мотоциклі заїла ручка регулювання швидкості, рухався зі швидкістю 70-80 км/год.

Суд першої інстанції дослідив також інші докази, надані стороною обвинувачення:

- протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, додатки до протоколу, схему і фототаблицю;

- висновок судово-медичної експертизи № 184 від 01 червня 2018 року, згідно з яким у ОСОБА_9 виявлено тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості;

- протокол огляду місця події під час якого був оглянутий автомобіль ВАЗ 21061 д/н НОМЕР_1 на якому виявлені певні пошкодження на лівій стороні авто отримані внаслідок зіткнення з мотоциклом і фототаблиця до нього;

- протоколи проведення слідчих експериментів окремо з ОСОБА_9 та окремо з ОСОБА_6 , а також схеми до них;

- висновки судових автотехнічних експертиз № 19/119/9-1/196е від 26 червня 2018 року та № 19/119/9-1/226е від 24 липня 2018 року, в яких зазначено про те, що у заданій дорожній обстановці водій транспортного засобу ВАЗ повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 9.2 (б), 9.4, 10.1, 14.3 ПДР, а водій мотоцикла - пунктів 14.6 (а), 12.4 ПДР. Як водій автомобіля, так і водій мотоцикла мали технічну можливість уникнути зіткнення з мотоциклом та автомобілем відповідно. В діях водія автомобіля вбачаються невідповідності вимогам пунктів 10.1, 14.3 ПДР, які знаходяться в причинному зв`язку з даною ДТП. Якщо водій автомобіля перед перестроюванням не вмикав лівий покажчик поворотів, то в діях водія автомобіля також вбачаються невідповідності вимогам пунктів 9.2 (б), 9.4 ПДР, які не знаходяться в причинному зв`язку з даною подією. В діях водія мотоцикла вбачаються невідповідності вимогам пункту 14.6 ПДР, які знаходяться в причинному зв`язку з даною ДТП. Якщо швидкість руху мотоцикла становила 70-80 км/год, то в дія водія мотоцикла також вбачаються невідповідності вимогам пункту 12.4 ПДР, які не знаходяться в причинному зв`язку з даною подією.

Також суд першої інстанції дослідив наданий ОСОБА_6 компакт-диск з відображенням подій ДТП, отриманий з відеореєстратора автомобіля ОСОБА_12 , з якого вбачалося, що ДТП сталося на перехресті вказаних вулиць під час початку повороту на ліво автомобіля під керуванням ОСОБА_6 і маневру обгону здійсненого ОСОБА_9 на мотоциклі на перехресті вулиць внаслідок чого відбулось зіткнення.

Дослідивши вищенаведені докази, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Зокрема, аналізуючи докази, суд першої інстанції зазначив про неможливість дійти однозначного висновку щодо наявності у діях ОСОБА_6 причинного зв`язку з настанням ДТП. При цьому, мотивуючи своє рішення, місцевий суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (провадження № 13-31 кс 19).

Так, суд першої інстанції зауважив, що причинний зв`язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями ПДР та відповідними наслідками, при цьому кримінальна відповідальність особи, яка порушила ПДР вимушено, виключається через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху.

Як зазначено у вироку, місцевий суд встановив порушення ОСОБА_6 вимог пунктів 10.1, 14.3 ПДР, згідно з якими перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, а також водієві транспортного засобу, якого обганяють, забороняється перешкоджати обгону шляхом підвищення швидкості руху або іншими діями.

Разом з цим, судом першої інстанції також встановлено, що в свою чергу водій мотоцикла ОСОБА_9 , виконуючи маневр обгону на перехресті вулиць, порушив вимоги п. 14.6 (а) ПДР, згідно з яким обгін на перехресті заборонено.

Місцевий суд зазначив, що вказане відповідає висновкам судових автотехнічних експертиз, за якими експерт дійшов до переконання, що:

- в заданій дорожній обстановці водій транспортного засобу ВАЗ ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути вказаної ДТП шляхом виконання вимог пунктів 10.1, 14.3 ПДР, порушення яких з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП, а також зазначив про відсутність причинного зв`язку з подією у випадку, якщо водій автомобіля перед перестроюванням не вмикав лівий покажчик поворотів, хоча це є порушенням пунктів 9.2 (б), 9.4 ПДР;

- в заданій дорожній обстановці водій мотоцикла ОСОБА_9 мав технічну можливість уникнути вказаної ДТП шляхом виконання вимог підпункту «а» п. 14.6 ПДР, порушення яких з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП.

Також суд першої інстанції вказав, що з досліджених протоколу огляду місця ДТП, схем ДТП та огляду CD-R диску вбачається, що водій ОСОБА_6 рухався в межах своєї смуги руху проїзної частини, яка має по одній смузі руху в кожному напрямку, на транспортному засобі ВАЗ по АДРЕСА_2 . Наближаючись до перехрестя вказаної вулиці та вулиці 6-го Вересня ОСОБА_6 з метою виконання маневру повороту ліворуч, який полягав у перетині зустрічної смуги руху, знизив швидкість та почав виконувати вказаний маневр. В цей час водій ОСОБА_9 , керуючи мотоциклом «Вайпер» на перехресті зазначених вулиць виїхав на смугу зустрічного руху, де завершував свій маневр повороту на ліво водій ОСОБА_6 , внаслідок чого відбулось зіткнення транспортних засобів.

З огляду на зазначене, місцевий суд дійшов висновку, що викладені в зазначених доказах обставини вказують на те, що сторона обвинувачення помилково вважає, що саме невиконання ОСОБА_6 пунктів 10.1, 14.3 ПДР, а також не увімкнення останнім лівого покажчика поворотів, що є порушенням пунктів 9.2 (б), 9.4 ПДР, перебувають в причинному зв`язку з виникненням суспільно небезпечних наслідків дорожньої пригоди за наявності заборони у водія мотоциклу ОСОБА_9 на виконання обгону на перехресті, який першим об`єктивно створив небезпеку дорожнього руху (аварійну ситуацію), що призвело до зіткнення транспортних засобів.

Разом з цим, суд першої інстанції наголосив, що відсутність увімкненого лівого повороту при настанні розглядуваної події не має правового значення, оскільки між даним порушенням ПДР (пункти 9.2 «б», 9.4) та наслідками у вигляді ДТП не існує причинного зв`язку, про що також вказав експерт у висновку авто-технічної експертизі.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 перед початком здійснення повороту ліворуч не міг передбачити можливість порушення ПДР потерпілим ОСОБА_9 , а тому і не міг уникнути зіткнення.

З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.

Як убачається з ухвали предметом дослідження суду апеляційної інстанції були доводи апеляційної скарги прокурора, які в цілому є аналогічними з доводами касаційної скарги сторони обвинувачення.

На спростування доводів апеляційної скарги прокурора суд апеляційної інстанції зазначив, що докази, наведені у вироку місцевого суду, зібрані у передбаченому законом порядку і сумнівів щодо належності та допустимості не викликають, проаналізувавши які, суд першої інстанції і дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що саме невиконання ОСОБА_6 пунктів 10.1, 14.3 ПДР, а також не увімкнення останнім лівого покажчика поворотів, що є порушенням пунктів 9.2 (б), 9.4 ПДР, перебувають в причинному зв`язку з виникненням суспільно небезпечних наслідків дорожньої пригоди за наявності заборони у водія мотоциклу ОСОБА_9 на виконання обгону на перехресті, який першим об`єктивно створив небезпеку дорожнього руху (аварійну ситуацію), що призвело до зіткнення транспортних засобів.

Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними і доводи апеляційної скарги прокурора щодо ненадання місцевим судом належної правової оцінки протоколам проведення слідчого експерименту та протоколам огляду місця події.

Так, апеляційний суд послався на те, що саме з урахуванням того, що порушення ПДР було допущено обома водіями і з метою встановлення причинного зв`язку з такими порушеннями та наслідками, що настали, потрібні були спеціальні знання, у даному провадженні і було призначено експертизу, для проведення якої експерту було надано наявні в матеріалах справи докази, в тому числі і ті, про які зазначала сторона обвинувачення.

Такими, що не заслуговують на увагу судом апеляційної інстанції було визнано доводи апеляційної скарги прокурора про те, що місцевим судом був не в повній мірі досліджений висновок судової автотехнічної експертизи, зазначивши, що стороною обвинувачення не наведено, що саме при оцінці даного доказу залишилось поза увагою суду першої інстанції та вказує на наявність у діях водія ОСОБА_6 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

При цьому, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала, що саме за вищенаведених обставин події ДТП, суд першої інстанції, зробивши висновок про те, що першим створив небезпеку дорожнього руху саме водій мотоцикла, доцільно застосував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (провадження № 13-31 кс 19), зокрема про те, що склад кримінального правопорушення, передбачений ст. 286 КК, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції жодним чином не обгрунтував, що порушення ПДР з боку водія автомобіля було наслідком порушення ПДР з боку водія мотоцикла, не ґрунтується на змісті оскаржуваного судового рішення.

Підсумовуючи свої висновки, суд апеляційної інстанції вказав, що враховуючи викладені обставини та висновки Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність у обвинуваченого складу кримінального правопорушення, а тому його виправдав, відтак не знайшов підстав для скасування виправдувального вироку.

З вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій в цілому погоджується і Верховний Суд.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається зі змісту висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 11 жовтня 2023 року у справі № 607/1662/21 (провадження № 14-121 цс 23), висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа № 682/956/17, провадження № 13-31 кс 19) зазначено, що злочин, передбачений ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причиновому зв`язку. Таким чином, об`єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановка; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження - ч. 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження - ч. 2, загибель кількох осіб - ч. 3); причиновий зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Причиновий зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК.

Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі по собі (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК (наприклад, керування транспортним засобом без посвідчення водія на керування транспортним засобом відповідної категорії, не зареєстрованим, або без належного номерного знака (підп. «в» п. 2.9 ПДР) тощо); б) порушення, які самі по собі (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів (п. 10.3 ПДР), розвороту (п. 10.7 ПДР), заборони виїзду на зустрічну смугу руху транспорту (п. 11.4 ПДР), перевищення швидкості руху транспорту (п. 12.4 ПДР) тощо).

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто знаходилися у причиновому зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК.

Натомість, у даному кримінальному провадженні судом першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зокрема встановлено, що сторона обвинувачення помилково вважає, що саме невиконання ОСОБА_6 пунктів 10.1, 14.3 ПДР, а також не увімкнення останнім лівого покажчика поворотів, що є порушенням пунктів 9.2 (б), 9.4 ПДР, перебувають в причинному зв`язку з виникненням суспільно небезпечних наслідків дорожньої пригоди за наявності заборони у водія мотоциклу ОСОБА_9 на виконання обгону на перехресті, який першим об`єктивно створив небезпеку дорожнього руху (аварійну ситуацію), що призвело до зіткнення транспортних засобів.

При цьому місцевий суд, як зазначено у вироку, саме з огляду на встановлені конкретні обставини, дійшов висновку, що ОСОБА_6 перед початком здійснення повороту ліворуч не міг передбачити можливість порушення ПДР потерпілим ОСОБА_9 (обгін на перехресті, тобто на місці, де такий обгін заборонено взагалі), а тому і не міг уникнути зіткнення.

До такого висновку, постановляючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції дійшов саме з урахуванням вказівок суду апеляційної інстанції, наведених в ухвалі від 28 вересня 2020 року.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, постановляючи вирок від 13 травня 2021 року стосовно ОСОБА_6 , не виконав вказівок апеляційного суду, не є обґрунтованими.

Разом з цим, доводи касаційної скарги прокурора не містять обґрунтувань того, з огляду на які обставини ОСОБА_6 мав можливість передбачити, що потерпілий має намір порушити правила обгону, та яким чином, з огляду на пункти 10.1, 14.3 ПДР, ОСОБА_6 повинен був забезпечити можливість потерпілому, який керував мотоциклом, здійснити обгін на перехресті, де здійснення такого обгону заборонено.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання прокурора про призначення повторної автотехнічної експертизи, не дивлячись на істотність тих обставин, які, на думку прокурора, могли б бути встановлені експертним шляхом, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Положеннями кримінального процесуального закону визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК). Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК). Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником (ч. 5 ст. 22 КПК). Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК встановлено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.

Положеннями ч. 1 ст. 243 КПК визначено, що експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 244 КПК передбачено, що сторона захисту має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи у разі, якщо для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або для вирішення залученим стороною обвинувачення експертом поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з`ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок.

Згідно з ч. 1 ст. 332 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.

Відповідно до ч. 2 ст. 332 КПК суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509 цього Кодексу; існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.

Відтак, з огляду на вищезазначене, вирішення питання про призначення повторної експертизи за клопотанням прокурора є дискреційними повноваженнями суду.

Водночас, як вбачається з ухвали від 29 травня 2023 року, клопотання прокурора щодо проведення повторної експертизи, заявлене в судовому засіданні, було предметом апеляційного розгляду, і відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурором не наведено обставин, за яких можливо було б дійти висновку, що правильність зазначених висновків є сумнівною, що вони є недостатньою обґрунтованими чи суперечать іншим матеріалам справи, чи що вказані експертизи були проведені з істотним порушенням процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертиз.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що проведення судової автотехнічної експертизи було ініційовано стороною обвинувачення і експертом було надано відповіді на усі поставлені питання, з врахуванням вихідних даних та матеріалів кримінального провадження.

Не знайшли свого підтвердження під час перевірки судом касаційної інстанції і доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не створив необхідних умов з метою забезпечення реалізації стороною обвинувачення права на апеляційне оскарження судового рішення, у тому числі шляхом повторного дослідження обставин, які оспорюються, та про необхідність іншої оцінки яких йшлось в апеляційній скарзі прокурора.

Однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження судом першої та судом апеляційної інстанцій є те, що останній не повинен у кожному випадку заново досліджувати встановлені у провадженні обставини.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявностіклопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої у п. 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яка була надана судом першої інстанції, крім випадку, якщо докази надані сторонами у кримінальному провадженні були безпосередньо досліджено під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів провадження, у прохальній частині своєї касаційної скарги прокурор просив дослідити в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, а саме висновок експерта від 24 липня 2018 року № 19/119/9-1/226е.

Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 без змін, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 29 травня 2023 року зазначив, що під час апеляційного розгляду було задоволено клопотання прокурора та повторно досліджено висновок експерта від 24 липня 2018 року № 19/119/9-1/226е, який серед інших доказів було враховано при постановленні рішення суду першої інстанції, та якому фактично було надано оцінку, в тому числі, з огляду на практику Великої Палати Верховного Суду.

Обмежившись у своєму рішенні аналізом решти доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки з огляду на вищезазначене їх повторне дослідження не є обов`язковим для цього суду, і іншої оцінки цим доказам, ніж ту яку їм дав суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції не давав.

Доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції в порушення ст. 285 КК не роз`яснив обвинуваченому право на закриття кримінального провадження, оскільки після ухвалення вироку закінчилися строки притягнення особи до кримінальної відповідальності, на переконання колегії суддів також не є такими, які спростовують правильність прийнятого судом апеляційної інстанції рішення з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 285 КПК особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.

Положеннями ст. 44 КК передбачено, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

До того ж сама норма ст. 49 КК у своєму змісті закріплює те, що від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності особа може бути звільнена, якщо саме з дня вчинення нею кримінального правопорушення минули певні строки.

Тобто, обов`язковою умовою звільнення особи саме від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК є визнання факту, що така особа вчинила кримінальне правопорушення. Лише в такому випадку можливо обчислити відповідні строки давності.

При цьому, положеннями ч. 3 ст. 409 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.

З огляду на зазначене, у цьому конкретному випадку нероз`яснення права на звільнення від кримінальної відповідальності не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки не перешкодило суду апеляційної інстанції постановити законне і обґрунтоване судове рішення, з огляду на те, що ОСОБА_6 був визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, що є кращим становищем для особи ніж закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності.

Разом з цим, постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року в справі № 521/8873/18 (провадження № 51-413 кмо 21), на яку посилається прокурор, мотивуючи доводи касаційної скарги в цій частині, на переконання колегії суддів, є нерелевантною у даному випадку, оскільки у цьому провадженні вироком суду першої інстанції особу було визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення.

Натомість, у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 286 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю наявності складу вказаного кримінального правопорушення.

Таким чином, в ході касаційного розгляду колегією суддів суду касаційної інстанції встановлено, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи апеляційну скаргу прокурора, в цілому дав належну оцінку викладеним в ній доводам і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення її без задоволення. При цьому тих істотних порушень процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції встановлено не було.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

З урахуванням наведених вище обставин, інші доводи касаційної скарги в цілому не спростовують законність, обґрунтованість та вмотивованість судових рішень судів попередніх інстанцій.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено, то касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Сумського апеляційного суду від 29 травня 2023 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3