Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.10.2019 року у справі №914/519/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 914/519/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Кушнір І. В., Случ О. В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.

та представників

позивача: Кубай Ю. Г. (в режимі відеоконференції),

відповідача: Марусик В. Я. (в режимі відеоконференції),

ГПУ: Гребеник І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.08.2019

у справі № 914/519/18

за позовом Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до Громадської організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя"

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року заступник прокурора Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради з позовом до Громадської організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.01.2019 (суддя Березяк Н. Є.) позов задоволено повністю. Витребувано з чужого незаконного володіння відповідача до комунальної власності на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4610137200:05:009:0056, площею 2,4 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 71.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.08.2019 (колегія суддів у складі: Якімець Г. Г. - головуючий, Бойко С. М., Матущак О. І.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що Громадська організація інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" листом від 18.09.2009 №5 в порядку ст.ст. 92, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) звернулась до Львівського геріатричного пансіонату з листом про надання згоди на вилучення з постійного користування пансіонату частини земельної ділянки у м. Львові по вул.

Медової Печери, 71, площею 2,4 га для передачі її в постійне користування громадській організації інвалідів.

Листом за № 672 від 22.09.2009 Львівський геріатричний пансіонат надав згоду на вилучення вказаної частини земельної ділянки та передачу її у постійне користування відповідачу.

В свою чергу, листом № 7 від 22.09.2009 відповідач звернувся до Львівської обласної державної адміністрації з клопотанням про надання вказаної земельної ділянки в постійне користування громадській організації інвалідів.

Листом за №5/23-62/51/0/2-09-20 від 08.10.2009 Львівська обласна державна адміністрація повідомила, що розпорядження вказаною земельною ділянкою не входить до її повноважень, оскільки така земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту м. Львова.

Громадська організація інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської обласної державної адміністрації, зокрема, про визнання неправомірними дій останньої щодо відмови у наданні у постійне користування спірної земельної ділянки.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 у справі № 2а-7825/09/1370 визнано неправомірними дії Львівської обласної державної адміністрації щодо відмови у наданні Громадській організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльність милосердя" у постійне користування земельної ділянки площею 2,4 га у м. Львові по вул. Медової Печери, 71. Судом встановлено, що вилучення з постійного користування Львівського геріатричного пансіонату земельної ділянки та надання її в постійне користування Громадській організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльність милосердя" відноситься до компетенції Львівської обласної державної адміністрації.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2010 відмовлено в поновленні строку на апеляційне оскарження рішення вказаної вище постанови, апеляційну скаргу заступника прокурора міста Львова, подану в інтересах держави в особі Львівської міської ради, залишено без розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.06.2011 касаційні скарги Львівської міської ради і Прокуратури міста Львова залишено без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2010 - без змін.

Розпорядженням Голови Львівської обласної державної адміністрації від 26.01.2010 № 22/0/5-10 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Громадській організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" надано дозвіл відповідачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розміщення центру соціальної реабілітації інвалідів та соціально доступного житла для них площею 2,40 га земель житлової і громадської забудови у м. Львові по вул. Медової Печери, 71.

Розпорядженням Голови Львівської обласної державної адміністрації від 01.03.2010 №172/0/5-10 "Про передачу в постійне користування земельної ділянки" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Громадській організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" під розміщення центру соціальної реабілітації інвалідів та соціально доступного житла для них площею 2,40 га земель житлової і громадської забудови у м. Львові по вул. Медової Печери, 71. Поряд з тим, відповідачу надано у постійне користування вказану земельну ділянку.

23.03.2010 відповідачу видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 180238, за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 71, площею 2,4 га.

Разом з тим, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від
28.10.2015 у справі №2а-7825/09/1370, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.10.2016, задоволено апеляційну скаргу Благодійного фонду "Фонд Генерала Чупринки", постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 скасовано та прийнято нову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог Громадської організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльність милосердя". Суд дійшов висновку, що з огляду на відсутність у матеріалах справи рішень Львівської обласної державної адміністрації стосовно вчинення процедури передачі земельної ділянки від постійного користувача чи власника третім особам у спосіб, що передбачений земельним законодавством, відсутні підстави щодо визнання неправомірними дій Львівської обласної державної адміністрації. Також суд зазначив, що компетенція суду не поширюється на встановлення форми власності земельної ділянки, а тому висновки суду першої інстанції щодо обсягу повноважень Львівської обласної державної адміністрації в частині вилучення земельних ділянок з постійного користування третіх осіб суперечать Конституції України та положенням Земельного кодексу України.

Крім цього, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2012, у справі № 30/226-55/39 за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної державної адміністрації та Управління Державного комітету з земельних ресурсів у місті Львові (за участю третьї особи - Громадської організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя") про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 01.03.2010 №172/0/5-10 "Про передачу в постійне користування земельної ділянки" та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 23.03.2010 серія ЯЯ № 180238 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Зокрема, суд у рішенні зазначив, що виходячи з норм земельного законодавства, повноваження органів місцевого самоврядування по розпорядженню землями, в тому числі щодо вилучення з користування та передачі їх в користування, в межах населених пунктів стосуються лише земель комунальної власності. З огляду на це, сам факт знаходження земельної ділянки в межах населеного пункту не надає повноважень органу місцевого самоврядування щодо розпорядження нею. Також суд зазначив, що компетенція Львівської облдержадміністрації по розпорядженню земельною ділянкою по вул. Медової Печери, 71 у м. Львові встановлена постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 у справі № 2а-7825/08/1370.

Відтак, суд дійшов висновку, що Львівська обласна державна адміністрація діяла правомірно та на виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №30/266-55/39, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від
14.12.2017, відмовлено прокурору Львівської області у поновленні строку для звернення із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2012 у справі №30/226-55/39.

Також рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2017 у справі №910/9482/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017, за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури №1, заявленого в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Львівської обласної державної адміністрації та Громадської організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" (про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Львівської обласної державної адміністрації №22/0/5-10 від 26.01.2010 та №172/0/5-10 від 01.03.2010; припинення права постійного користування земельною ділянкою шляхом визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 180238 та витребування в Громадської організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради земельної ділянки) припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №172/0/5-10 від 01.03.2010 "Про передачу в постійне користування земельної ділянки" та про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою. В іншій частині позовних вимог, а саме: про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №22/0/5-10 від 26.01.2010 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадській організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" та про зобов'язання Громадської організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" повернути територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4610137200:05:009:0056 площею 2,4000 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 71 - відмовлено.

Рішення суду в частині припинення провадження у справі мотивоване тим, що такі вимоги вже були предметом розгляду Господарським судом міста Києва у справі №30/226-55/39. Щодо відмови в позові суд зазначив, що розпорядження Львівської обласної державної адміністрації №22/0/5-10 від 26.01.2010 є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Щодо вимоги про витребування в Громадської організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради земельної ділянки, суд зазначив, що така є похідною, відтак, не підлягає задоволенню.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (територіальної громади міста Львова) не з його волі іншим шляхом, що підтверджується постановою Львівської апеляційного адміністративного суду від
28.10.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.10.2016 у справі № 2а-7825/08/1370, а також відсутністю будь-яких доказів на підтвердження волевиявлення власника земельної ділянки в особі Львівської міської ради про надання у постійне користування спірної земельної ділянки відповідачу, заступник прокурора Львівської області звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд дійшов висновків, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі іншим шляхом, за відсутності будь-яких доказів на підтвердження волевиявлення власника земельної ділянки про її надання у постійне користування. Що ж до поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції погодився з доводами прокурора і позивача, що останнім стало відомо про порушення права територіальної громади лише 28.10.2015, з моменту скасування Львівським апеляційним адміністративним судом постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 у справі № 2а-7825/09/1370.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовну давність у даному випадку не пропущено.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для застосування приписів ст. 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що він є власником майна, яке він просить витребувати. Проте позивачем та прокурором не доведено належними та допустимими доказами право власності Львівської міської ради на спірну земельну ділянку, яку останні просять витребувати у відповідача, як і не доведено обставин щодо вибуття такої земельної ділянки з володіння територіальної громади міста Львова, як обов'язкових умов застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2012 у справі №30/226-55/39 за позовом Львівської міської ради до відповідачів: Львівської обласної державної адміністрації та Управління Державного комітету з земельних ресурсів у місті Львові, третя особа: Громадська організація інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 01.03.2010 №172/0/5-10 "Про передачу в постійне користування земельної ділянки" та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 23.03.2010 серія ЯЯ № 180238 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Тобто, ще з 2012 року Львівська міська рада знала про порушення (на думку останньої) свого права, яке просить захистити і в цьому позові, з огляду на що, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності у цьому спорі лише з 28.10.2015, тобто з моменту скасування Львівським апеляційним адміністративним судом постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 у справі №2а-7825/09/1370. Такий висновок суду суперечить встановленим судом обставинам та наявним у матеріалах справи доказам.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, заступник прокурора Львівської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на те, що оскаржувана постанова є незаконною, а її мотивація - необґрунтованою та взаємовиключною висновкам цього ж суду щодо застосування норм права при розгляді даної справи.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах міста Львова, є комунальною власністю територіальної громади, Львівська обласна державна адміністрація не могла бути її належним розпорядником, а тому вона підлягає витребуванню на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради. При цьому, помилковим є висновок про відхилення посилання міської ради на копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, оскільки на вказаний документ ні прокурор, ні міська рада не посилались як на доказ в обґрунтування позовних вимог. В свою чергу, останні були обґрунтовані посиланням на положення ч. 2 ст. 83 ЗК України та обставини, встановлені постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від
28.10.2015 у справі № 2а-7825/09/1370. Також помилковими є висновки суду щодо посилання прокурора та міської ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 у справі № 2а-7825/09/1370, як на документ, яким визнано право комунальної власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою м. Львова, оскільки таким посиланням прокурор доводив факт незаконності розпорядження спірною земельною ділянкою Львівською обласною державною адміністрацією, яка на час видачі розпорядчих документів була чиною, однак практично через 6 років була скасована через невідповідність закону внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, безпідставним є твердження суду апеляційної інстанції щодо пропуску позовної давності у цьому випадку.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.11.2019 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 28.10.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 30.10.2019 надійшов відзив на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 10.10.2019 строк, у якому позивач просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на помилковість висновків, викладених у ній.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 20.11.2019 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у тексті якого міститься клопотання про поновлення строку на його подання, обґрунтоване тим, що примірник касаційної скарги прокурором так і не був направленим за поштовою адресою відповідача чи його представника під час подання касаційної скарги до суду.

Такий примірник прокуратурою було надано відповідачу 13.11.2019 листом у відповідь на адвокатський запит від 06.11.2019. При цьому, зважаючи на те, що місцезнаходження відповідача і його представників відрізняється від області, у якій розташований Верховний Суд, не було можливості ознайомитись з матеріалами справи безпосередньо у суді. В свою чергу, касаційну скаргу відповідач так і не отримав до моменту надання відповіді на адвокатський запит. Таким чином, на думку відповідача, ним пропущено строк на подання відзиву на касаційну скаргу з поважних причин.

Разом з тим, по-перше, відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом. У ч. 4 ст. 294 ГПК України визначено, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. Таким чином, строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому може бути продовженим, а не поновленим. По-друге, відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Оскільки зазначене клопотання подане поза межами встановленого строку разом з відзивом, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення. Що ж до самостійної ініціативи суду продовжити встановлений строк, то Верховний Суд не вбачає наявності поважних причин, які б унеможливлювали вчасне його подання, оскільки з доданої до відзиву копії листа прокуратури не вбачається, що копію касаційної скарги не було надіслано на адресу відповідача під час подання касаційної скарги. Крім цього, як вбачається з даних, які містяться на сайті Укрпошти при перевірці поштового відправлення за трек-номером - 0101614433010 (за яким було відправлено відповідачу на адресу вул. С. Крушельницької, 21, кв.1, м. Львів, 79000 копію ухвали про відкриття касаційного провадження у даній справі), копію ухвали вручено особисто 18.10.2019. Таким чином, з 18.10.2019 відповідач мав змогу звернутись з клопотанням про отримання копії касаційної скарги та подати відзив на неї у встановлений в ухвалі Верховного Суду від
10.10.2019 строк (до 28.10.2019), однак з відповідним адвокатським запитом, як стверджує сам представник відповідача, звернувся лише 06.11.2019. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для продовження встановленого процесуального строку на подання відзиву на касаційну скаргу з власної ініціативи, у зв'язку з чим останній, відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, залишається без розгляду як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а Статтею 387 ЦК України встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, сторонами у віндикаційному позові є власник, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися майном, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що ч. 3 ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, для застосування приписів ст. 387, так і ст. 388 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що він є власником майна, яке він просить витребувати, а особа, яка відчужила відповідне майно, не мала права на це. В даному випадку, оскільки позивач зазначає, що власником спірної земельної ділянки була і є територіальна громада міста Львова в особі Львівської міської ради, прокурор або позивач повинні довести право власності останнього на майно, що перебуває у володінні відповідача.

Так апеляційним господарським судом встановлено, що ні позивачем (Львівською міською радою), ні прокурором не доведено належними та допустимими доказами права власності Львівської міської ради на спірну земельну ділянку площею 2,4 га, яка знаходиться за адресою: вул. Медової Печери, 71, та яку останні просять витребувати у відповідача.

Львівською міською радою не доведено права комунальної власності на вказану вище земельну ділянку, як обов'язкової умови застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти (п. "ж" ч.3 ст. 84 ЗК України).

Апеляційним господарським судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні Львівського геріатричного пансіонату, який надав згоду на її вилучення для передачі в постійне користування Громадській організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльність милосердя".

При цьому, листом від 22.09.2009 № 672 Львівським геріатричним пансіонатом надано згоду на вилучення вказаної частини земельної ділянки для передачі її у постійне користування Громадській організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя", якій 23.03.2010 видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 180238, за адресою: м.

Львів, вул. Медової Печери, 71 площею 2,4000 га, відтак, з 2010 року відповідач користується вказано земельною ділянкою.

Як зазначено у постанові Київського апеляційного господарського суду від
12.12.2012 у справі № 30/226-55/39, відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною 2 ст. 84 ЗК України визначено органи, через які держава набуває і реалізовує свої права на ці землі. Такими органами було визначено Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні державні адміністрації, державні органи приватизації відповідно до закону.

Згідно з пунктом "а" ст. 17 та ч. 6 ст. 149 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень обласних державних адміністрацій на їх території відноситься вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

З наведених норм земельного законодавства вбачається, що повноваження органів місцевого самоврядування по розпорядженню землями, зокрема, щодо вилучення з користування та передачі їх в користування, в межах населених пунктів стосуються лише земель комунальної власності, а сам факт знаходження земельної ділянки в межах населеного пункту не надає повноважень органу місцевого самоврядування щодо розпорядження нею.

Отже, саме лише посилання прокурора на ч. 2 ст. 83 ЗК України не свідчить про те, що спірна земельна ділянка автоматично належала до комунальної власності, що, зокрема, підтверджується і самою редакцією відповідної статті, якою було передбачено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Таким чином, з урахуванням судових рішень у справах № 30/226-55/39 та № 910/9482/17, ані позивачем, ані прокурором не було спростовано наявності у Львовської обласної державної адміністрації повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, зокрема, передачі її в постійне користування.

Крім цього, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність посилань прокурора та міської ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 у справі №2а-7825/09/1370, оскільки у вказаній справі розглядалась правомірність вчинення Львівською обласною державною адміністрацією дій щодо відмови у наданні вказаної земельної ділянки в користування Громадській організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльність милосердя", тобто предмет позову не стосувався визнання права власності Львівської міської ради на спірну земельну ділянку, а тому вказане судове рішення не підтверджує права останньої на спірну земельну ділянку.

При цьому, як слушно зауважував відповідач, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 у справі № 2а-7825/09/1370 не було зобов'язано Голову Львівської обласної державної адміністрації видавати відповідне розпорядження від 26.01.2010 № 22/0/5-10 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Громадській організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя".

Саме лише помилкове перебирання судом на себе повноважень з визначення власника земельної ділянки (що слідує з резолютивної частини постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 - "Встановити, що вилучення з постійного користування Львівського геріатричного пансіонату земельної ділянки та надання її в постійне користування Громадській організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльність милосердя" відноситься до компетенції Львівської обласної державної адміністрації.") не свідчить про те, що спірна земельна ділянка відносилася до комунальної власності.

До того ж, як встановлено судами обох інстанцій, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2012 у справі № 30/226-55/39, суд, зокрема, дійшов висновку, що Львівська обласна державна адміністрація діяла правомірно. А рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2017 у справі №910/9482/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017, за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури №1, заявленого в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Львівської обласної державної адміністрації та Громадської організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" (про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Львівської обласної державної адміністрації №22/0/5-10 від 26.01.2010 та №172/0/5-10 від 01.03.2010; припинення права постійного користування земельною ділянкою шляхом визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 180238 та витребування в Громадської організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради земельної ділянки) припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №172/0/5-10 від 01.03.2010 "Про передачу в постійне користування земельної ділянки" та про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою. В іншій частині позовних вимог, а саме: про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №22/0/5-10 від 26.01.2010 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадській організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" та про зобов'язання Громадської організації інвалідів "Центр реабілітаційних ініціатив "Діяльне милосердя" повернути територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером undefined площею 2,4000 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 71 - відмовлено.

Верховний Суд звертає увагу на те, що ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлено презумпцію правомірності набуття права власності, яке вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України, Верховний Суд обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Враховуючи викладене те приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про недоведеність права комунальної власності на вказану вище земельну ділянку, та, як результат - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи прокурора щодо помилковості висновків суду апеляційної про відхилення посилання міської ради на копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, оскільки на вказаний документ ні прокурор, ні міська рада не посилались як на доказ в обґрунтування позовних вимог, відхиляються судом як такі, що не спростовують викладених вище висновків, однак, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, цей витяг не підтверджує право власності Львівської міської ради станом на час набуття відповідачем у користування спірної земельної ділянки, позаяк, державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку, про яку йдеться у вказаному витягу, проведена 13.05.2019 (номер запису про право власності 31780208), тобто після прийняття рішення у цій справі.

Оскільки за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, якого у даній справі не встановлено, Верховний Суд не вважає за необхідне переглядати мотиви суду апеляційної інстанції, з яких він виходив при визначенні початку перебігу позовної давності.

Тим паче, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову по суті (недоведеність позивачем порушення його права), він не застосовував в цьому випадку позовну давність.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.08.2019 у справі № 914/519/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Кушнір І. В.

Случ О. В.