Історія справи

Ухвала КГС ВП від 26.02.2018 року у справі №925/974/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/974/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Черкаської філії,

представник позивача - Беліменко О.О. - адвокат (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.06.2008 №3372; договір про надання правової допомоги від 20.10.2017 №1-26),

відповідач - департамент соціальної політики Черкаської міської ради ,

представник відповідача - не з'яв.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління казначейської служби України в Черкаській області,

представник третьої особи - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу департаменту соціальної політики Черкаської міської ради (далі -Департамент)

на рішення господарського суду Черкаської області від 30.08.2017 (головуючий суддя Спаських Н.М.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 (головуючий - Сулім В.В., судді: Гончаров С.А. і Майданевич А.Г.)

у справі №925/974/17

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Черкаської філії (далі - Товариство)

до Департаменту

про стягнення 1 668 182,94 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління казначейської служби України в Черкаській області (далі - Управління).

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до Департаменту про стягнення боргу з компенсації витрат за надання послуг зв'язку на пільговій основі в розмірі 1 668 182,94 грн. на підставі договору від 01.01.2015 №71і200-06-64, укладеного між сторонами у справі; борг розраховано за період з січня 2016 року по грудень 2016 року включно.

Позовна заява мотивована тим, що на порушення вимог чинного законодавства України відповідач не здійснив у повному обсязі відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, внаслідок чого за період з січня 2016 року по грудень 2016 року включно у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 1 668 182,94 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 30.08.2017 у даній справі, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017: позов задоволено; стягнуто з Департаменту на користь Товариства 1 668 182, 94 грн. боргу з компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільговій основі на підставі договору від 01.01.2015 № 71і200-06-64 (далі - Договір) та 25 022,74 грн. витрат на відшкодування судового збору.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані доведеністю позовних вимог Товариством стосовно невиконання Департаментом своїх зобов'язань щодо компенсації витрат, понесених позивачем у 2016 році в зв'язку з наданням телекомунікаційних послуг абонентам на пільгових умовах.

Департамент, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 2, 3 частини першої статті 84, статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній до 15.12.2017 , пункту 8 частини першої статті 7, статті 87, підпункту б пункту 4 частини першої статті 89, статті 102 Бюджетного кодексу України, просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові акти попередніх судових інстанцій зі справи №925/974/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Так, згідно з доводами Департаменту, викладеними у касаційній скарзі:

- відповідачем не порушені умови Договору, оскільки підпунктом 3.4 Договору передбачено, що після отримання субвенцій на рахунок департаменту, відкритого в Державній казначейській службі для здійснення видатків, департамент у п'ятиденний строк здійснює розрахунки з Товариством. Тобто настання обов'язку позивача здійснити розрахунок з відповідачем пов'язується з настанням певної події, а саме - після отримання коштів субвенції на рахунок Департаменту;

- застосування частини другої статті 193, частини другої статті 218 Господарського кодексу України, статті 617 Цивільного кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 у справі є неправомірним;

- у мотивувальній частині рішення не вказані докази, на підставі яких прийнято рішення;

- висновки викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи (умовам Договору), а також Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, пункту 8 частини першої статті 7, статті 87, підпункту б пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

Відповідно до умов укладеного між сторонами Договору:

- Товариство на пільгових умовах надає телекомунікаційні послуги (встановлення телефону, абонплата та користування телефоном) громадянам, які мають пільги згідно чинного законодавства України та на яких поширюються положення законів "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (пункт 1.1);

- Департамент здійснює розрахунки з Товариством за рахунок субвенції з державного бюджету, яка повинна бути перерахована на рахунок Департаменту, відкритий у Державній казначейській службі (пункти 1.2, 2.1);

- Товариство щомісячно до 5 числа місяця, що настає за звітним, повинен подавати Департаменту звіти згідно форми №2-пільга та №3-пільга за надані Укртелекомом пільги з послуг зв'язку (пункт 3.1);

- Товариство не має права відмовляти у наданні послуг особам, які визначені у пункті 1.1. договору, тобто які відносяться до категорій осіб, визначених у перелічених законах, навіть якщо поточна заборгованість яких за отримані послуги перевищує 10 мінімальних пенсій за віком (пункт 3.3);

- Договір діє протягом 1 року з 01.01.2015 по 31.12.2015 (пункт 7.2);

- якщо жодна із сторін письмово не повідомляє іншу сторону про припинення дії договору не пізніше ніж за 10 календарних днів до закінчення строку дії договору, він вважається пролонгованим (продовженим) автоматично на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (пункт 7.3).

Представники обох сторін не заперечують, що договір між ними автоматично продовжується на наступні періоди.

Відповідач не здійснив у повному обсязі відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, внаслідок чого за період з січня 2016 року по грудень 2016 року включно у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 1 668 182,94 грн., що підтверджується помісячними актами звіряння розрахунків за спірний період, розрахунками видатків на відшкодування витрат, листуванням між сторонами, доказами направлення Форми 3-пільга (акт звіряння розрахунків).

Акти звіряння розрахунків по вказаних формах відповідачем за період січень-грудень 2016 року не підписувалися.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачем не було надано відповідних заперечень щодо фактичного надання позивачем послуг пільговим категоріям населення чи щодо їх якості.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання наявності або відсутності підстав для задоволення позову.

Касаційний господарський суд зазначає, що за змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації", пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 (далі - Правила), споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікації відповідно до законодавства України.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" "Про охорону дитинства".

Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок). Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Отже, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг за укладеним між сторонами Договором є Департамент, а відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Згідно з статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містить і стаття 193 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що: в силу норм чинного законодавства відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій; відповідач не здійснив у повному обсязі відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, внаслідок чого за період з січня 2016 року по грудень 2016 року включно у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 1 668 182, 94 грн., що підтверджується відповідними доказами, - дійшли заснованого на законі висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що за змістом пункту 3.4 Договору зобов'язання відповідача із здійснення розрахунків настає з моменту надходження сум субвенцій з державного бюджету, не може слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №905/2358/16. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від даних висновків Верховного Суду України.

Також відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Телекомунікаційні послуги на пільгових умовах Товариством надано не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.

Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка відповідно до частини другої статті 300 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, а також враховуючи, що Департамент було звільнено від сплати судового збору при поданні касаційної скарги судовий збір за подання касаційної скарги не стягується.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу департаменту соціальної політики Черкаської міської ради залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 30.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 у справі № 925/974/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов