Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.01.2018 року у справі №910/16557/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/16557/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Кравчук О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді: Князьков В.В.

від 01.11.2017 року

та на постанову Київського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Смірнова Л.Г., Руденко М.А., Дідиченко М.А.

від 06.12.2017 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг"

до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

про визнання недійсним пункту кредитного договору,

за участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: Атаманова Ю.Є.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання недійсним пункту 5.2.2 кредитного договору №06.1.-20/002, який укладений 11.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", та в якому передбачено наступне: "Незважаючи на викладене в пункті 5.2.1 цього договору, сторони погодились, що процентна ставка за користування кредитом буде становити 18 (вісімнадцять) % річних, починаючи з 31 (тридцять першого) календарного дня з дати порушення позичальником графіку погашення кредиту, передбаченого пунктом 4.1 цього договору, та/або виникнення простроченої заборгованості по нарахованим процентам за цим договорам та до дати погашення простроченої заборгованості за цим договором".

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний пункт кредитного договору суперечить вимогам частини 3 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, оскільки збільшує встановлену у пункті 5.2.1 фіксовану процентну ставку, а збільшення розміру процентів банком в односторонньому порядку не допускається.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 року у справі №910/16557/17 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" відмовлено.

Дане рішення мотивоване тим, що при укладенні Кредитного договору як позивач, так і відповідач, здійснюючи господарську діяльність на власний ризик, керувались принципами свободи договору та свободи підприємницької діяльності, а відтак були вільні у визначенні умов кредитного договору, у тому числі і умов, викладених у спірному пункті 5.2.2 договору. При цьому, безпідставними є твердження позивача про те, що застосування банком процентної ставки в розмірі 18% річних є збільшенням фіксованої ставки банком в односторонньому порядку, оскільки таке збільшення погоджено обома сторонами на підставі їх вільного волевиявлення шляхом підписання Кредитного договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками товариств. Позивач погоджував та підписував Кредитний договір без жодних застережень, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору можливих наслідків виконання та порушення зобов'язань. Таким чином, погодження сторонами у пункті 5.2.2 Кредитного договору збільшеної фіксованої ставки, в залежності від належності виконання зобов'язань, відповідає принципу свободи договору та вимогам чинного законодавства. Господарський суд дійшов висновку, що позивачем не було доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявності підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним пункту 5.2.2 кредитного договору №06.1.-20/002, який укладений 11.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 року у справі №910/16557/17 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" задовольнити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №910/16557/17 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 року у справі №910/16557/17 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не було доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявності підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним пункту 5.2.2 кредитного договору №06.1.-20/002, який укладений 11.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають. Доводи позивача про наявність підстав для визнання пункту договору недійсним не підтвердились під час розгляду справи, тобто судом встановлено самостійні обставини для відмови у позові по суті, заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності судом залишено без задоволення. За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачав підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 року у справі №910/16557/17.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 року у справі №910/16557/17 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" подало касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 року у справі №910/16557/17 - скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що сторонами в пункті 5.2.1. договору чітко встановлено, що розмір процентної ставки є фіксованим, фіксована ставка є одна і становить 6.5% а, отже, виходячи з вимог частини З статті 1056-1 Цивільного кодексу України вона не може бути змінена протягом усього строку кредитного договору. Проте, що процентна ставка за кредитом буде фіксованою свідчить і погоджений сторонами Додаток № 2 до кредитного договору - "Заява на отримання частки", в якому зазначено, що «процентна ставка (фіксована)» і при поданні заяв на отримання частки позивачем та їх погодження і виконання відповідачем сторони підтверджували той факт, що ставка є фіксованою і її розмір буде становити 6.5%. Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Судами першої та апеляційної інстанцій було неправильно витлумачено і застосовано норми статей 203, 216, 1056-1 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України. Колегія суддів суду апеляційної інстанції безпідставно відмовила TOB "Торговий центр "ТЕМПО" в задоволенні клопотання про залучення товариства в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, чим було порушено вимоги статті 27 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття постанови).

Ухвалою Верховного Суду від 23.01.2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 року у справі №910/16557/17. Призначено розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" на 27 лютого 2018 року о 14 год. 00 хв. у приміщенні Касаційного Господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №209. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20 лютого 2018 року.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 року у справі №910/16557/17 залишити без змін, посилаючись на те, що пункт 5.2.2. кредитного договору про право банку збільшувати відсоткову ставку у разі порушення позичальником графіку погашення кредиту був узгоджений сторонами на підставі їх вільного волевиявлення, яке виражене в письмовій формі в кредитному договорі, підтверджене підписами повноважних осіб сторін договору та скріплено відбитками печаток підприємств, а умова про право банку збільшувати відсоткову ставку не передбачає односторонньої зміни зобов'язань лише банком, оскільки була погоджена обома сторонами договору. За твердженням відповідача, встановлення в кредитному договорі двох фіксованих ставок в залежності від належності виконання зобов'язань за договором не суперечить положенням частини 3 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, не є односторонньою зміною договору у розумінні статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України, а є застосуванням відсоткової ставки за домовленістю стороні на підставі умов укладеного договору. На думку відповідача, суд правильно відмовив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "ТЕМПО" про залучення його до участі у справі третьою особою, оскільки правовідносини між заявником та відповідачем виникли на підставі договору поруки, а не зі спірного кредитного договору, та заявником не надано доказів в підтвердження повноважень представника на підписання зазначеної заяви. Крім того, відповідач зазначає про сплив строку позовної давності до позовних вимог.

Позивач участі в судовому засіданні не прийняв та не направив для участі у справі своїх представників, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду касаційної скарги відповідно до вимог статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 11.01.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" укладено кредитний договір №06.1-20/002, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 100 000 000 грн. з метою фінансування обігових коштів позичальника та з терміном кредиту до 31.12.2020 року.

Відповідно до пункту 5.2.1. кредитного договору процентна ставка для часток в гривні є фіксованою і на дату укладення договору складає 6,5% річних.

У пункті 5.2.2. Кредитного договору сторони погодили, що незважаючи на викладене в пункті 5.2.1. цього договору, процентна ставка за користування кредитом буде становити 18% річних, починаючи з 31 календарного дня з дати порушення позичальником графіку погашення кредиту, передбаченого пунктом 4.1. цього договору, та/або виникнення простроченої заборгованості по нарахованим процентам за цим договорам та до дати погашення простроченої заборгованості за цим договором. Кредитний договір підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів даної справи, спір виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання пункту 5.2.2 Кредитного договору недійсним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 Цивільного кодексу України).

Частинами 1-3 статті 1056-1 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення Кредитного договору, визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Вирішуючи питання щодо права банку змінювати в односторонньому порядку умови кредитного договору, зокрема підвищувати розмір процентної ставки за таким договором, господарським судам слід враховувати приписи статті 1056-1 Цивільного кодексу України, згідно з якими банку забороняється збільшувати розмір фіксованої процентної ставки за кредитним договором (або встановлений кредитним договором порядок сплати змінюваної процентної ставки) за відсутності згоди на це позичальника. У розгляді відповідних справ господарським судам необхідно з'ясовувати: чи було передбачено збільшення розміру процентної ставки основним кредитним договором; чи були виконані банком усі умови договору у відповідній частині та чи дотримано порядок узгодження зазначеного питання з позичальником. У разі якщо кредитним договором передбачено обов'язкове вчинення відповідного правочину щодо зміни умов договору в письмовій формі, судам необхідно враховувати приписи статей 639, 654, 1055 Цивільного кодексу України.

При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК України або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 Цивільного кодексу України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

Сторонами у пунктах 5.2.1 та 5.2.2 кредитного договору було встановлено дві фіксовані процентні ставки (6,5% річних та 18% річних відповідно) та передбачено умови і порядок їх застосування.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтями 5, 6 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Статтею 43 ГК України передбачено свободу підприємницької діяльності, яка полягає в тому, що підприємці мають права без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Частинами 1 та 2 статті 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин.

Отже, при укладенні Кредитного договору як позивач, так і відповідач, здійснюючи господарську діяльність на власний ризик, керувались принципами свободи договору та свободи підприємницької діяльності, а відтак були вільні у визначенні умов кредитного договору, у тому числі і умов, викладених у спірному пункті 5.2.2 договору.

Позивач погоджував та підписував Кредитний договір без жодних застережень, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору можливих наслідків виконання та порушення зобов'язань. Тому, погодження сторонами у пункті 5.2.2 Кредитного договору збільшеної фіксованої ставки, в залежності від належності виконання зобов'язань, відповідає принципу свободи договору та вимогам чинного законодавства.

Також, є безпідставним твердження позивача про те, що застосування банком процентної ставки в розмірі 18% річних є збільшенням фіксованої ставки банком в односторонньому порядку, оскільки таке збільшення погоджено обома сторонами на підставі їх вільного волевиявлення шляхом підписання Кредитного договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками товариств.

Оскільки, позивачем не було доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявності підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним пункту 5.2.2 кредитного договору №06.1.-20/002, який укладений 11.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", колегія суддів підтримує висновки господарських судів про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Виходячи з того, що доводи позивача про наявність підстав для визнання пункту договору недійсним не підтвердились під час розгляду справи, тобто судом встановлено самостійні обставини для відмови у позові по суті, заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності судом залишено без задоволення.

На думку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Темпо" останній є поручителем та стороною поруки №06. 1-20/098 від 17.01.2013 року укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Торговий центр "Темпо" та ТОВ "ПАККО ХОЛДІНГ" тому потрібно залучити Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Темпо" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Відповідно до статті 27 ГПК України (в редакції до 15.12.2017 року) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

ТОВ "Торговий центр "Темпо" не є стороною в договорі про визнання недійсним пункту кредитного договору який є предметом даного спору, тому рішення у цій справі не може вплинути на права ТОВ "Торговий центр "Темпо", і відповідно відсутні підстави для залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Темпо" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий та апеляційний господарські суди всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення суду апеляційної інстанції з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Касаційного господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Касаційний господарський суд України дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 року у справі №910/16557/17 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець