Історія справи

Постанова КГС ВП від 25.01.2018 року у справі №922/1356/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 922/1356/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Харківської області від 04.07.2017 (суддя Хотенець П.В.) та постанову Харківської апеляційного господарського суду від 25.09.2017 (головуючий: Шевель О.В., судді: Крестьянінов О.О., Фоміна В.О.)

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс"

про стягнення 22 095,44 грн.

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

ВСТАНОВИВ:

24.04.2017 Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" про стягнення з останнього 22059,44 грн., з яких: 6005,40 грн. пені, 4162,16 грн. штрафу за прострочення поставки продукції понад 30 днів, 11891,88 грн. 20% штрафу від суми договору за односторонню відмову від своїх зобов'язань по договору, а також судовий збір у розмірі 1600 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідачем, в порушення умов договору №53-123-11-16-02673, не було поставлено продукцію в строк до 31.12.2016, як це передбачено п. 3.2 та у зв'язку з закінченням його дії стало наслідком застосування штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.07.2017 у справі №922/1356/17 (суддя Хотенець П.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що своїм листом № 16-09/19 від 21 вересня 2016 відповідач правомірно зупинив виконання обов'язку постачання товару за договором у відповідності до приписів статті 538 Цивільного кодексу України. За таких підстав відповідач завідомо не може вважатись таким, що прострочив виконання договірного обов'язку у спірних правовідносинах, оскільки позивач (покупець) повинен був вчинити дії щодо отримання товару, передбаченого договором, а саме повідомити продавця про дату реєстрації договору на постачання товару № 53-123-11-16-02673 від 18 серпня 2016 в ДП "НАЕК "Енергоатом", чого ним зроблено не було. При цьому відповідач повідомляв позивача, що умови договору щодо постачання товару будуть виконані ним після підтвердження реєстрації відповідних договорів (лист № 16-09/19 від 21 вересня 2016).

25.09.2017 Харківський апеляційний господарський суд залишив апеляційну скаргу позивача без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 04.07.2017 без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт укладення та набрання чинності договором №53-123-11-16-02673 від 18.08.2016 може бути підтверджений виключно доказами, які свідчать про його реєстрацію в ДП "НАЕК "Енергоатом" - а саме, наявністю на першому аркуші договору та на всіх додатках до нього реєстраційного номеру та дати реєстрації, проте, як вбачається з матеріалів справи на момент розгляду даної справи та її апеляційного перегляду у позивача відповідні докази відсутні, вони не були надані ні відповідачеві на його неодноразові запити (а.с.117, 119), ні до суду першої та апеляційної інстанції. При цьому апеляційний суд зазначив, що надана позивачем до матеріалів справи копія договору не містить відмітки про його реєстрацію в ДП "НАЕК "Енергоатом , тому посилання позивача на те, що інформація щодо даного договору оприлюднена на офіційному сайті ProZorro, а також твердження про те, що дата реєстрації договору в ДП "НАЕК "Енергоатом" та дата укладення договору є одномоментними фактами, що тісно пов'язані причинно-наслідковим зв'язком - ґрунтуються на припущеннях і не можуть бути визнані належними та допустимими доказами в розумінні вищенаведених приписів ст.34 ГПК України.

З вищезазначених підстав суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про повну відмову у задоволенні позову.

30.11.2017 ДП "НАЕК "Енергоатом" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 04.07.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 у справі № 922/1356/17 до Вищого господарського суду України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.12.2017 прийнято касаційну скаргу позивача, справу призначено до розгляду на 26.12.2017.

09.01.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного суду.

09.01.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

15.01.2017 суд постановив ухвалу про прийняття касаційної скарги до провадження та здійснення її розгляду у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи, надано відповідачу строк до 26.01.2018 для подання відзиву на касаційну скаргу.

Скаржник (позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що судами було проігноровано його доводи стосовно того, що дата реєстрації договору в ДП "НАЕК "Енергоатом" та дата укладення договору не є тотожними поняттями, але є одномоментними фактами, що тісно пов'язані причинно-наслідковим зв'язком, а саме з укладанням договору. При цьому вказує, що судами не надано оцінку тому, що наявність реєстрації договору підтверджується лише наявністю на примірнику договору реєстраційного номеру, який ставиться разом із датою на першому аркуші, згідно з п. 2.10.22 Положення про порядок укладання та ведення договорів у ДП "НАЕК "Енергоатом".

Крім того позивач зазначає, що інформація про факт укладення між сторонами договору та його реєстрація є загальновідомою та не потребує доказування, оскільки вся інформація щодо даного договору оприлюднена на офіційному сайті ProZorro, на якому містяться відомості про укладення договору,

Також, судами попередніх судових інстанцій при винесенні рішень не враховано, що сам договір не містить обов'язку позивача повідомляти про факт реєстрації договору, тому посилання відповідача що умови договору ним будуть виконані лише після підтвердження факту реєстрації є необґрунтованими.

Судами безпідставно не застосовані вимоги статей 639,640 ЦК України , а також ст.180 ГК України.

За вказаних обставинах позивач у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 25.09.2017 та рішення місцевого господарського суду від 04.07.2017, прийняти нове рішення, яким в повному обсязі задовольнити позов.

Відповідачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому акцентує свою увагу на тому, що п. 12.1 укладеного договору сторонами було обумовлено істотну умову, а саме початок дії договору з моменту його реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом". При цьому обидві сторони, щоб розпочати виконувати договір повинні бути обізнані про факт та дату реєстрації договору в ДП "НАЕК "Енергоатом". Оскільки відповідач неодноразове звертався з листами до позивача щоб останній повідомив його про реєстрацію договору, а відповіді так і не отримав, тому вважає, що зобов'язання за укладеним договором в нього не виникли та він не може нести відповідальності за його порушення. З огляду на викладене відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх судових інстанцій без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахування викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи Скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Статті 639,640 Цивільного кодексу України та статті 180,181 Господарського кодексу України, на які посилається Скаржник, регулюють загальний порядок укладення договорів, в т.ч. і визначення моменту їх укладення.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України:

"Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами."

Наведені статті 639, 640 Цивільного кодексу України та ст.ст.180,181 Господарського кодексу України не містять прямої заборони на відступ від їхніх положень.

Згідно з ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України:

"Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості."

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.251 вказаного Кодексу:

"2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду."

Згідно з ч.2 ст.252 наведеного Кодексу:

"Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати."

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, 18 серпня 2016 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" (позивачем, покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Укрспецсервіс" (відповідачем. постачальником) було укладено договір на постачання товару № 53-123-11-16-02673, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов'язання прийняти і сплатити сталь арматурну у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації № 1 (додаток до договору № 1), що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 12.1. договору на постачання товару № 53-123-11-16-02673 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом".

Таким чином, сторони самостійно на свій власний розсуд та у відповідності до наведених ч.3 ст.6 та ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України змінили момент визначення дати укладення та набрання чинності вищевказаним Договором.

При цьому, як встановив суд апеляційної інстанції, відповідно до Положення про порядок укладання та ведення договорів у ДП "НАЕК "Енергоатом", введеного в дію розпорядженням ДП "НАЕК "Енергоатом" №485-р від 04.06.2014, яке встановлює єдиний порядок укладання та ведення договорів, що укладаються в Дирекції та у відокремлених підрозділах ДП "НАЕК "Енергоатом", факт укладення та набрання чинності договором №53-123-11-16-02673 від 18.08.2016 може бути підтверджений виключно доказами, які свідчать про його реєстрацію в ДП "НАЕК "Енергоатом" - а саме, наявністю на першому аркуші договору та на всіх додатках до нього реєстраційного номеру та дати реєстрації.

Проте, сторонами відповідними доказами не доведений та судами попередніх інстанцій не встановлений факт, що Відповідач був обізнаний Позивачем про зазначені, виключно внутрішні документи та процедури Позивача, або міг ознайомитися з ними у вільному доступі, тобто, дізнатися, що вищевказаний договір вже є зареєстрованим Позивачем відповідно до цих документів, іншим шляхом ніж прямим зверненням до Позивача щодо підтвердження факту реєстрації.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 вересня 2016 відповідачем на адресу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" через "Укрпошту" було направлено запит № 16/09-19 від 19 вересня 2016 щодо реєстрації договорів (№53-123-11-16-02690 від 26 серпня 2016, № 53-123-11-16-02688 від 25 серпня 2016, № 53-123-11-16-02673 від 18 серпня 2016), який отримано позивачем 27 вересня 2016, що підтверджується копією поштового повідомлення. Відповіді на запит № 16/09-19 від 19 вересня 2016 відповідачем не отримано.

В подальшому, 17 лютого 2017 відповідачем на електронну адресу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" направлено запит щодо реєстрації договорів. На зазначений запит відповіді відповідач також не отримав.

З вказаних листів відповідача вбачається, що він виконає умови договору щодо постачання товару лише після підтвердження реєстрації відповідних договорів, що передбачається п. 12.1 договору.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.613 Цивільного кодексу України:

"1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

2. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора."

Згідно з ч.1 ст.614 зазначеного Кодексу:

"Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання."

Відповідно до п.6 ст.3 вказаного Кодексу:

"Загальними засадами цивільного законодавства є:

6) справедливість, добросовісність та розумність."

Згідно з ч.1 ст.631 наведеного Кодексу:

"Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору."

Як зазначено вище пунктом 12.1. зазначеного Договору сторони самостійно пов'язали момент укладення і набрання чинності Договору, а отже і момент виникнення прав та обов'язків за даним Договором саме з датою його реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом".

Таким чином, з'ясування цієї дати реєстрації мало визначальне значення для Відповідача, оскільки саме з цієї дати у нього виникали обов'язки по договору.

Враховуючи відсутність встановлення факту можливості Відповідача дізнатися, що вищевказаний договір вже є зареєстрованим Позивачем іншим шляхом ніж прямим зверненням до Позивача щодо підтвердження факту реєстрації, Відповідач обґрунтовано звертався з письмовим та електронним запитами до Позивача, проте, відповіді не отримав.

Тобто, фактично в основі виникнення даного спору між сторонами лежить ненадання Позивачем Відповідачу простої відповіді, чи був Позивачем зареєстрований вищевказаний Договір та коли, при тому, що з урахуванням суті змісту зазначеного п.12.1 Договору з дуже високою вірогідністю можна припустити, що саме Позивачем була запропонована така редакція зазначеного пункту.

Посилання на те, що інформація про факт укладення між сторонами договору та його реєстрація є загальновідомою та не потребує доказування, оскільки вся інформація щодо даного договору оприлюднена на офіційному сайті ProZorro, на якому містяться відомості про укладення договору, суд не приймає з наступних підстав.

Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі":

"Цей Закон установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції."

Таким чином, цей Закон не визначає момент укладення та набрання чинності вищевказаним Договором, оскільки це сторонами здійснено самостійно у п.12.1. Договору.

В свою чергу, оприлюднення інформації про закупівлю, в т.ч. і щодо укладення договорів за її результатами, має на меті забезпечення конкуренції при здійсненні закупівель та прозорості їх процедури і результатів для громадськості, а не підміну собою з'ясування спірних питань між конкретним сторонами по конкретному договору, укладеному за результатами такої публічної закупівлі, шляхом, в т.ч., і відповідної переписки.

Посилання Позивача, як на підтвердження доведення Відповідачу факту укладення Договору, на направлення останньому претензії судом не приймаються, оскільки суть претензії повідомити про факт порушення вже існуючого зобов'язання, в той час як в даному випадку Відповідач не отримав від Позивача чіткої відповіді, чи є укладеним та набрав чинності зазначений Договір, а отже чи виникло у Відповідача зобов'язання взагалі та коли саме.

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Позивача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на позивача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Харківської області від 04.07.2017 та постанову Харківської апеляційного господарського суду від 25.09.2017 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 04.07.2017 та постанову Харківської апеляційного господарського суду від 25.09.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський