Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.06.2019 року у справі №905/1532/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 905/1532/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. (головуючий), Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Півень А.Л.,

представників учасників справи:

позивача - Іжаківського А.О.,

прокурора - Доценка Т.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 (головуючий суддя Гребенюк Н.В., судді: Зубченко І.В., Попков Д.О.)

у справі за позовом Заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольський лікеро-горілчаний завод"; 2) Фізичної особи-підприємця Костинської Ганни Борисівни

про визнання недійсним договору № 4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг),

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

1.1 У серпні 2018 року Заступник прокурора Донецької області (далі -прокурор) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - Регіональне відділення, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольський лікеро-горілчаний завод" (далі - ТОВ "Маріупольський лікеро-горілчаний завод", відповідач 1) та Фізичної особи - підприємця Костинської Ганни Борисівни (ФОП Костинська Г.Б. , відповідач 2) про визнання недійсним договору № 4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг), укладений між відповідачами.

1.2 В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилався на те, що оспорюваний договір на виконання платних робіт (послуг) є удаваним правочином.

Прокурор стверджує, що цей договір сторони уклали з метою приховання іншого правочину - договору суборенди нерухомого майна, що належить до державної власності, який слід визнати недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки його укладено без згоди орендодавця.

Наявність підстав для представництва обґрунтована прокурором тим, що користування майном, що перебуває у державній власності, з порушенням вимог закону свідчить про порушення інтересів держави. Регіональне відділення, як орган державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження щодо контролю за використанням орендованого державного майна, не здійснює захист інтересів держави у цих правовідносинах

1.3 Регіональне відділення у поданих 18.09.2018 поясненнях зазначало, що не має інформації стосовно використання майна ЦМК ДП "Маріупольський лікеро-горілчаний завод" ФОП Костинською Г.Б. відповідно до договору № 4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг), просило вирішити справу відповідно до вимог чинного законодавства.

1.4 Відповідачі не надали відзив, суд вирішив справу за наявними матеріалами.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1 Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.12.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, керуючись нормами статей 203, 215, 235, 236, 760 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 283, 288 Господарського кодексу України, виходив з того, що, правочин, який вчинено сторонами при укладенні договору № 4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг), спрямовано на приховання іншого правочину - договору оренди (суборенди) майна ЦМК ДП "Маріупольський лікеро-горілчаний завод", який сторони насправді вчинили, а тому спірний договір є удаваним правочином і до нього слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди (суборенди) державного майна.

Суд встановив, що відповідачі, укладаючи оспорюваний договір, порушили порядок передачі державного майна в суборенду, що встановлений законодавством та у пункті 6.2 основного договору оренди, оскільки уклали такий договір без отримання згоди орендодавця - Регіонального відділення.

Водночас, зважаючи на те, що строк договору № 4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг) сплив 31.12.2017, суд першої інстанції дійшов висновку, що така обставина виключає можливість визнання його недійсним.

2.2 Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 рішення Господарського суду Донецької області від 11.12.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги та визнано недійсним договір №4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив із того, що відповідно до частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а тому закінчення строку дії оспорюваного правочину не позбавляє права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Щодо права прокурора звертатися з таким позовом, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність загрози інтересам держави та бездіяльність органу державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, є підставою для представництва інтересів держави органами прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників справи.

3.1 13.05.2019 Регіональне відділення звернулося з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 у справі № 905/1532/18, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення Господарського суду Донецької області від 11.12.2018.

3.2 В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції були допущені порушення та неправильне застосування норм права, зокрема:

3.2.1 пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратури" від 14.10.2014 № 1697-VII, оскільки розглянуто позов прокурора за відсутності правових підстав;

3.2.2 статті 235 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частини 1 статті 288 Господарського кодексу України, оскільки не бралось до уваги те, що у 2016 році Регіональне відділення здійснювало комплексний контрольний огляд ЦМК ДП "Маріупольський лікеро-горілчаний завод", під час проведення якого було виявлено, що орендар без дозволу орендодавця передав приміщення завод управління у користування іншим особам, чим порушив пункт 6.2 основного договору оренди. Водночас, інформації стосовно використання майна ЦМК ДП "Маріупольський лікеро-горілчаний завод" ФОП Костинською Г.Б. відповідно до договору № 4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг) після проведення комплексного контрольного огляду у 2016 році, у Регіонального відділення не має;

3.3 08.07.2019 прокурор подав відзив на касаційну скаргу в якому просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 у справі № 905/1532/18 залишити без змін, посилаючись на те, що фактичні обставини справи встановлені апеляційним судом на підставі всебічного, повного і об`єктивного досліджених доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана належна юридична оцінка.

Прокурор стверджує, що підставою звернення з позовною заявою став саме факт нездійснення уповноваженим органом покладеного на нього обов`язку із захисту державних інтересів у сфері контролю за використанням орендного майна.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

4.1 Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

4.2 Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

4.3 Відповідно до загальних положень про послуги, закріплених у главі 63 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

4.4 Разом із тим організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, порядок укладення відповідного договору та його істотні умови регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Особливість таких відносин полягає в тому, що за договором оренди передбачено перехід об`єкта оренди на певний строк у користування орендаря, в якого виникає зустрічне зобов`язання сплачувати орендну плату за користування майном.

4.5 З огляду на те, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, суди попередніх інстанцій, установивши, що ФОП Костинська Г.Б. фактично користувалася майном (частина кімнати к.1 загальною площею 32 м2, яка розташована на першому поверсі будівлі заводоуправління (Лит. А-2), що знаходиться за адресою: вул. Архітектора Нільсена, 28), та на виконання договору № 4 від 01.08.2016 платних робіт (послуг) здійснювала плату за користування цим приміщенням та відшкодування експлуатаційних (комунальних) витрат, як користувач приміщення, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого та законного висновку, що оспорюваний договір послуги є удаваним, оскільки укладений з метою приховання договору оренди приміщення.

4.6 Відповідно до частини 2 статті 22 Закону України Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.

4.7 Пунктом 6.2 основного договору оренди визначено, що орендар має право за згодою орендодавця передавати окремі інвентарні об`єкти із складу орендованого майна підприємства у суборенду і передавати свої права та обов`язки за цим договором щодо цих цінностей іншим особам за умови, що не спричинить зміни вартості підприємства і не порушує інших положень цього договору.

4.8 Установивши, що правочин, який насправді вчинено (договір суборенди), суперечить частині 2 статті 22 Закону України Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки відсутня згода основного орендодавця, суд апеляційної інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про визнання його недійсним, навіть, незважаючи на те, що строк дії договору закінчився.

4.9 Висновок суду апеляційної інстанції про те, що поданню позову про недійсність договору оренди не перешкоджає закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову, ґрунтується на висновках щодо застосування норми частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, що викладені в п. 55 постанови ВП ВС від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17. Підстав для відступлення від цього висновку колегія суддів не вбачає.

4.10 Твердження заявника касаційної скарги щодо відсутності у Регіонального відділення інформації стосовно використання майна ЦМК ДП "Маріупольський лікеро-горілчаний завод" ФОП Костинською Г.Б. відповідно до договору № 4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг) після проведення комплексного контрольного огляду у 2016 році, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки оспорюваний договір був укладений у серпні 2016 року, а контрольний огляд здійснювався за період з 01.01.2013 по 01.04.2016.

4.11 Верховний Суд зауважує, що відсутність такої інформації у Регіонального відділення інформації не свідчить автоматично про відсутність факту користування приміщенням відповідачем 2 у спірний період, що було встановлено судами попередніх інстанцій. Доказами, на підставі яких судами встановлені відповідні обставини, є сам договір № 4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг), судово-економічна експертиза, що була проведена в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017050000000196 від 28.02.2017, договір зберігання №4-вз від 01.07.2016, укладений між відповідачами, відповідно до якого відповідач 1 передає, а відповідач 2 приймає на зберігання нерухому річ - приміщення: частину кімнати к.1 загальною площею 32 м2, що розташовано на першому поверсі будівлі заводоуправління (Лит. А-2), яке знаходиться за адресою: вул. Архітектора Нільсена, 28 , та має право користуватись майном, переданим на зберігання для своїх господарських потреб у власній господарській діяльності, за умови використання майна за його призначенням та відшкодування вартості зносу майна у розмірах, узгоджених з відповідачем 1; акт прийому-передачі об`єкту зберігання до договору №4-вз від 01.07.2016, відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв це приміщення.

4.12 Відповідно до частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.13 У касаційні скарзі позивач не порушує питання про те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 може бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд. Навпаки, Регіональне відділення наголошує на тому, що під час прийняття рішення суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував та врахував всі обставини, які мають істотне значення. Водночас, суд першої інстанції, як суд апеляційної інстанції, визнав доведеними прокурором обставини удаваності договору № 4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг). Отже, твердження скаржника про порушення судами статті 235 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частини 1 статті 288 Господарського кодексу України не знайшли свого підтвердження.

4.14 Щодо доводів скаржника стосовно відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, то Верховний Суд виходить з того, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. З матеріалів справи вбачається, що Регіональне відділення не визнає використання майна ЦМК ДП "Маріупольський лікеро-горілчаний завод" ФОП Костинською Г.Б. відповідно до договору № 4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг) через відсутність такої інформації, і як наслідок, просить ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову. Наведене є достатньою підставою для висновку, що орган державної влади не здійснює захист інтересів держави.

4.15 Посилання заявника на практику Верховного Суду в інших справах, в яких оцінювалось обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки правовідносини, що склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються фактичними обставинами, а тому не є подібними до правовідносин у цих справах, на які посилається позивач. У жодній із справ, на які посилається скаржник, позивач (орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження) не заперечував щодо наведених прокурором обставин та правових підстав позову. Саме невизнання позивачем наведених прокурором обставин (користування відповідачем 2 орендним приміщенням) стало підставою для висновку щодо наявності у прокурора у такому випадку права здійснювати захист інтересів держави самостійно.

4.16 З огляду на викладене, твердження Регіонального відділення щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави у цьому спорі Верховний Суд вважає необґрунтованим.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1 Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.2 Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

5.3 З огляду на надану оцінку висновків судів першої й апеляційної інстанцій, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що оспорюваний договір послуг укладено для приховання іншого договору, який вони насправді уклали, - договору суборенди без згоди орендодавця, дійшов законного та обґрунтованого висновку про недійсність такого договору, навіть, незважаючи на те, що строк дії договору закінчився. Твердження скаржника стосовно неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

6. Щодо судових витрат.

6.1 Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

6.2 З огляду на висновок Верховного Суду про відмову у задоволенні касаційної скарги підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 у справі №905/1532/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Н. Губенко

Л. Стратієнко