ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/19932/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Банаська О.О., Львова Б.Ю.,

при секретарі судового засідання Громак В.О.

учасники справи:

позивачі:

1. Адміністрація Державної прикордонної служби України - Васильєв О.С., довіреність № 14/20 від 02.01.2019,

2. Львівський прикордонний загін (в/ч 2144) - не з`явився,

3. Мостиський прикордонний загін (в/ч 1494) - Зданевич С.О., довіреність № 14/1254 від 17.02.2020 (присутній виключно на оголошенні вступної і резолютивної частини постанови),

за участю прокурора Офісу Генерального прокурора - Голуб Є.В.

відповідачі:

1. Львівська обласна рада - не з`явився,

2. Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства - не з`явився,

3. Громадська організація «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» - Пшевлоцький Ю.М., адвокат

розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу

Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України»

на рішення: Господарського суду міста Києва

від 08.08.2018

у складі судді: Омельченко Л.В.

та на постанову: Північного апеляційного господарського суду

від 12.06.2019

у складі колегії суддів: Верховець А.А. - головуючий, суддя - Чорногуз М.Г., суддя - Тищенко А.І.

у справі за позовом

Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі:

1. Адміністрації Державної прикордонної служби України;

2. Львівського прикордонного загону (в/ч 2144);

3. Мостиського прикордонного загону (в/ч 1494)

до:

1. Львівської обласної ради;

2. Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства;

3. Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України»

про

визнання незаконним і скасування рішення Львівської обласної ради та визнання недійсним договору,

Відповідно до Закону України «Про державну таємницю», Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939, Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 373, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснюється, а у постанові зазначається обмежена інформація щодо предмета спору.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

1. У листопаді 2017 року Заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі:

1) Адміністрації Державної прикордонної служби України,

2) Львівського прикордонного загону (військова частина 2144),

3) Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494)

до:

1) Львівської обласної ради,

2) Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства,

3) Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України»

про визнання незаконним і скасування рішення Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012 та визнання недійсним договору від 25.10.2012 за № 44.

2. В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що оскаржуваним рішенням у користування суб`єкту господарювання - Громадській організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» (далі - відповідач 3) надано землі, на які розповсюджується прикордонний режим з усіма визначеними законодавством обмеженнями. Відтак, на думку прокурора, рішення Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012 та укладений на підставі нього Договір № 44 про умови ведення мисливського господарства від 25.10.2012 суперечать приписам ст. 22 Закону України «Про державний кордон» та ст. ст. 20 (п.5), 77 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим підлягають визнанню недійсними.

3. Відповідачі проти позову заперечували, мотивуючи тим, що рішення радою прийнято відповідно норм чинного законодавства, а тому відсутні підстави вважати його нікчемним, а укладену на його підставі угоду недійсною. Позиція відповідачів у справі полягає у тому, що матеріали справи не містять документів, які б засвідчували право постійного користування земельною ділянкою Державною прикордонною службою України, Львівським та Мостиським прикордонними загонами, а тому Рішення Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012 «Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області мисливському господарству «Прикордонник» Львівської обласної організації ФСТ «Динамо», на думку відповідачів, не порушує прав позивачів.

4. Відповідачами у справі подано заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 визнано недійсним та скасовано рішення ХХІІ сесії VІ скликання Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012, визнано недійсним договір № 44 від 25.10.2012 укладений між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо».

6. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що Львівська обласна рада, всупереч ст. ст. 1, 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», ст. 115 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» прийняла рішення № 599 від 09.10.2012 «Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області мисливському господарству «Прикордонник» Львівської обласної організації ФСТ «Динамо» без погодження надання у користування мисливських угідь з постійним користувачем земельної ділянки, яка у свою чергу не підпадає під визначення «мисливські угіддя», тому наявні підстави відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» для визнання цього рішення незаконним та його скасування у повному обсязі.

7. Щодо договору № 44 про умови ведення мисливського господарства від 25.10.2012, який укладено між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Львівською обласною організацією ФСТ «Динамо» Господарство «Прикордонник», суд зазначив, що його умови та зміст суперечать ст. ст. 1, 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», ст. 115 ЗК України та ст. 22 Закону України «Про державний кордон України», у зв`язку з чим указаний договір визнано судом недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

8. Суд визнав причини пропуску позовної давності позивачами поважними та встановив, що перебіг позовної давності у цій справі починається з 30.12.2016, тобто з дня наступного за днем, коли позивач-3 дізнався про оспорюване рішення, в свою чергу відхилив клопотання відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності.

9. Під час розгляду справи, господарським судом першої інстанції було встановлено:

9.1. Рішенням Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012 «Про надання у користування мисливських угідь у Львівській області мисливському господарству «Прикордонник» Львівської обласної організації ФСТ «Динамо»» надано мисливському господарству «Прикордонник» Львівської обласної організації ФСТ «Динамо» у користування мисливські угіддя терміном на 15 (п`ятнадцять) років у визначених межах згідно з додатком до рішення.

9.2. Згідно з додатком до вказаного рішення всього передано угідь площею 10 254 га, у тому числі польові - 4 453,4 га, лісові - 5 770,9 га, водно-болотні - 29,7 га. Межі мисливських угідь: мисливські угіддя мисливського господарства «Прикордонник» розташовані у прикордонній смузі між лінією інженерно-технічних споруд і лінією державного кордону з Республікою Польща у межах Сокальського, Жовківського, Яворівського, Старосамбірського, (тільки лісові площі ДЛГП «Галсільліс» та ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство») і Турівського районів Львівської області.

9.3. На виконання рішення Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012 між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Львівської обласної організації ФСТ «Динамо» Господарство «Прикордонник» 25.10.2012 укладено Договір № 44 про умови ведення мисливських господарств.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

10. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 апеляційну скаргу Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 у справі № 910/19932/17 - без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17 Громадська організація «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

12. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/19932/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Селіваненко В.П., суддя - Ткаченко Н.Г., суддя - Львов Б.Ю., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 25.07.2019.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Селіваненка В.П. - головуючого, судді - Львова Б.Ю., судді - Ткаченко Н.Г. від 29.07.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Громадської організації на рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17, датою проведення судового засідання визначено 29.08.2019.

14. Від Адміністрації Державної прикордонної служби України надійшов відзив на касаційну скаргу, з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.

15. Від Заступника військового прокурора Західного регіону України надійшов відзив на касаційну скаргу Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України», в якому просить відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17 залишити без змін.

16. Від Мостиського прикордонного загону (в/ч 1494) надійшов відзив на касаційну скаргу Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України», в якому вказує на її необґрунтованість, просить відмовити в задоволенні, а рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17 залишити без змін.

17. Від Львівського прикордонного загону (в/ч 2144) надійшов відзив на касаційну скаргу Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України», в якому не погоджується з викладеними в ній доводами, просить відмовити в задоволенні, а рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17 залишити без змін.

18. Від Львівської обласної ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач підтримує викладені в скарзі доводи та просить задовольнити вимоги в повному обсязі, рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17 скасувати та ухвалити нове, в яким у задоволенні позову відмовити повністю.

19. Від Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» надійшла заява про зупинення дії рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018, що залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17.

20. Від Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» надійшло клопотання про зупинення або відкладення розгляду справи № 910/19932/17.

21. У зв`язку з відпусткою суддів Львова Б.Ю. та Ткаченко Н.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/19932/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Селіваненко В.П., суддя - Булгакова І.В., суддя - Мамалуй О.О., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суд від 27.08.2019.

22. Від Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо «України» та Львівської обласної ради надійшли клопотання про відкладення розгляду справи №910/19932/17.

23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Селіваненко В.П. - головуючого, судді - Булгакової І.В., судді - Мамалуя О.О. від 29.08.2019 зупинено касаційне провадження у справі №910/19932/17 за касаційною скаргою Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 до прийняття рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/1107/18. Клопотання Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» про зупинення дії рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17 відхилено.

24. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Селіваненко В.П. - головуючого, судді - Булгакової І.В., судді - Мамалуя О.О. від 31.10.2019 поновлено касаційне провадження у справі № 910/19932/17 за касаційною скаргою Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17. Призначено розгляд касаційної скарги у закритому судовому засіданні Касаційного господарського суду на 14.11.2019. Повідомлено учасників справи, що матеріали справи містять інформацію зі ступенем секретності «Цілком таємно», тому до участі у судовому засіданні допускаються лише особи, яким надано допуск до державної таємниці за відповідною формою (п. 663 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939). Зазначені особи повинні мати при собі документ, що посвідчує особу, та завчасно подати до відділу режимно-секретної роботи Верховного Суду довідку про наявність допуску до державної таємниці за формою 14 та припис на виконання завдання за формою 15 (пункти 106, 668 Порядку).

25. Від Мостиського прикордонного загону (в/ч 1494) надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

26. У зв`язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. на лікарняному, відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (зі змінами та доповненнями), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/19932/17.

27. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/19932/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й. суддя - Ткаченко Н.Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 21.11.2019.

28. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Катеринчук Л.Й. судді - Ткаченко Н.Г. прийнято справу № 910/19932/17 Господарського суду м. Києва до провадження. Ухвалено розглянути касаційну скаргу Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17 у судовому засіданні 16.01.2020.

29. У зв`язку з відпусткою судді Катеринчук Л.Й., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/19932/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Львов Б.Ю., суддя - Ткаченко Н.Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2020.

30. Від Громадської організації Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» надійшла заява про відвід суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Погребняка В.Я., Львова Б.Ю., Ткаченко Н.Г.

31. Від Громадської організації Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» надійшла заява про відкритий розгляд справи та повторний авторозподіл.

32. Від Громадської організації Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» надійшло клопотання про надання часу для укладення мирової угоди.

33. Від прокурора відділу представництва інтересів держави у військовій сфері Офісу Генерального прокурора надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

34. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Львова Б.Ю. судді - Ткаченко Н.Г. від 16.01.2020 визнано необґрунтованим відвід Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України», заявлений суддям Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Погребняку В.Я., Львову Б.Ю., Ткаченко Н.Г. у розгляді справи № 910/19932/17.

Справу № 910/19932/17 Господарського суду м. Києва передано для розгляду заявленого Громадською організацією «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» відводу суддям Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Погребняку В.Я., Львову Б.Ю., Ткаченко Н.Г. іншим суддею Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в порядку ч. 3 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зупинено провадження у справі № 910/19932/17 до вирішення питання про відвід суддів Погребняка В.Я., Львова Б.Ю., Ткаченко Н.Г. суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 ГПК України.

35. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду заяви відповідача 3 (скаржника) про відвід суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Погребняка В.Я., Ткаченко Н.Г., Львова Б.Ю. у справі № 910/19932/17 було визначено суддю Верховного Суду Булгакову І.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2020.

36. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Верховного Суду Булгакової І.В. від 22.01.2020, у зв`язку з відсутністю обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Погребняка В.Я., Ткаченко Н.Г., Львова Б.Ю у задоволенні заяви Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» про відвід у справі № 910/19932/17 відмовлено.

37. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Львова Б.Ю. судді - Ткаченко Н.Г. від 24.01.2020 поновлено касаційне провадження у справі № 910/19932/17 за касаційною скаргою Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 27.02.2020.

38. Від скаржника надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

39. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Львова Б.Ю. судді - Ткаченко Н.Г. від 27.02.2020 відкладено розгляд касаційної скарги; повідомлено учасників справи, що розгляд справи відбудеться 12.03.2020.

40. У зв`язку з відрядженням судді Ткаченко Н.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/19932/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Львов Б.Ю., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 11.03.2020.

41. Від представника скаржника - адвоката Пшевлоцького Ю.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з оформленням допуску та наданням представнику доступу до державної таємниці.

42. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Катеринчук Л.Й., судді - Львова Б.Ю. від 12.03.2020 відкладено розгляд касаційної скарги у справі № 910/19932/17; повідомлено учасників, що розгляд справи відбудеться 16.04.2020.

43. Від скаржника надійшла заява про зупинення дії рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019.

44. У зв`язку з відпусткою судді Катеринчук Л.Й., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/19932/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Банасько О.О., суддя - Львов Б.Ю., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 10.04.2020.

45. Від представника Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» Пшевлоцького Ю.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з оформленням допуску та наданням представнику доступу до державної таємниці та у зв`язку з запровадження карантину на території України.

46. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Банаська О.О., судді - Львова Б.Ю. від 14.04.2020 в задоволенні заяви Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» про зупинення дії рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17 відмовлено.

47. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Банаська О.О., судді - Львова Б.Ю. від 16.04.2020 відкладено розгляд касаційної скарги; повідомлено учасників, що розгляд справи відбудеться 28.05.2020.

48. Від Львівського прикордонного загону (в/ч 2144) та Львівської обласної ради надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

49. Від Мостиського прикордонного загону (в/ч 1494) надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

50. Від представника Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» Пшевлоцького Ю.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з оформленням допуску та наданням представнику доступу до державної таємниці та у зв`язку з запровадження карантину на території України.

51. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Банаська О.О., судді - Львова Б.Ю. від 28.05.2020 відкладено розгляд касаційної скарги Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 відбудеться 25.06.2020.

52. Від Львівського прикордонного загону (в/ч 2144) та Мостиського прикордонного загону (в/ч 1494) надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з запровадження карантину на території України.

53. Від представника Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» Пшевлоцького Ю.М., надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з оформленням допуску та наданням представнику доступу до державної таємниці та у зв`язку з запровадження карантину на території України.

54. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Банаська О.О., судді - Львова Б.Ю. від 25.06.2020 відкладено розгляд касаційної скарги; повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 відбудеться 23.07.2020. Звернуто увагу, що матеріали справи містять відомості, що становлять державну таємницю зі ступенем секретності «Цілком таємно», тому до участі у судовому засіданні допускаються лише особи, яким надано допуск до державної таємниці за відповідною формою (пункт 663 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 року № 939 (далі - Порядок)). Зазначені особи повинні мати при собі документ, що посвідчує особу та завчасно подати до відділу режимно-секретної роботи Верховного Суду довідку про наявність допуску до державної таємниці за формою № 14 та припис на виконання завдання за формою № 15 (п. п. 106, 668 Порядку). Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. Звернуто увагу учасників справи на можливість розгляду касаційної скарги за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у разі подання відповідного клопотання. Повідомлено учасників справи про можливість подати процесуальні документи (заяви, клопотання, скарги, відзиви тощо), письмові та електронні докази на електронну адресу суду, поштою, факсом або дистанційні засоби зв`язку, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису.

55. Від Львівського прикордонного загону (в/ч 2144) надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

56. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020, від 22.04.2020, від 04.05.2020, 20.05.2020, 17.06.2020) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 31.07.2020 (в редакції останніх змін) на всій території України встановлено карантин.

57. В той же час, колегією суддів Касаційного господарського суду враховано, що за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

58. З метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням наведених рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд касаційної інстанції дійшов висновку про здійснення розгляду касаційної скарги Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у раніше визначену дату - 23.07.2020.

59. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 23.07.2020 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т. ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 23.07.2020. Всі учасники провадження у справі про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (в матеріалах справи).

60. Представник скаржника - адвокат Пшевлоцький Ю.М. (якому доступ до інформації зі ступенями секретності «Цілком таємно» у судовому спорі у справі № 910/19932/17 з метою ознайомлення з матеріалами зазначеної справи та участі у судовому засіданні наданий наказом В.о. Голови Верховного Суду від 20.07.2020 № 37/ВС-59нт) в засіданні суду 23.07.2020 повністю підтримав вимоги касаційної скарги з підстав, наведених у ній, просив Суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

61. Прокурор Офісу Генерального прокурора та представник Адміністрації Державної прикордонної служби України проти вимог скаржника заперечили, з підстав наведених у відзивах та пояснення у справі, просили рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17 залишити без змін.

62. Представник Мостиського прикордонного загону Зданевич С.О. до участі у судовому засіданні допущений не був у зв`язку з відсутністю належним чином оформленого допуску до державної таємниці за формою № 14 та припису на виконання завдання за формою № 15 (п. п. 106, 668 Порядку); був допущений в судове засідання на стадію оголошення вступної та резолютивної частини постанови.

63. Інші учасники справи (повідомлені належним чином, докази повідомлення в матеріалах справи) повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників справи.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України»)

64. У поданій касаційній скарзі скаржник вказує на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема ст. 1311 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 92, 115, 123, 125, 126 ЗК України, ст. ст. 1, 21, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", ст. 22 Закону України "Про Державний кордон України", ст. ст. 261, 267 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим", ст. ст. 286, 287, 288, 290, 294, 308, 311, 314, 315, 332 ГПК України.

65. Скаржник доводить:

- суди попередніх інстанцій не з`ясували підстав для представництва Прокурором інтересів Адміністрації Державної прикордонної служби, Львівського ПЗ і Мостиського ПЗ у господарських судах;

- помилковим є висновок господарських судів про наявність у органів Держприкордонслужби права постійного користування землею прикордонної смуги;

- судами попередніх інстанцій помилково не застосовано у цьому спорі позовну давність;

- помилковим є також висновок судів попередніх інстанцій про неможливість ведення мисливського господарства у прикордонній смузі у зв`язку із забороною полювання;

- апеляційним господарським судом застосовано до спірних правовідносин нерелевантні і нечинні нормативні акти;

- судами порушено право Громадської організації на мирне володіння своїм майном та не взято до уваги відсутність обґрунтування Прокурором суспільного інтересу.

Доводи прокуратури

(Заступника військового прокурора Західного регіону України, Офіс Генерального прокурора)

66. Прокурор доводить:

- у цьому спорі прокурор діяв правомірно та обґрунтовано згідно з п. 3 ст. 1311 Конституції України, а саме звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації, Львівського прикордонного загону, Мостиського прикордонного загону як органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах, оскільки вказані органи належним чином не здійснили захист інтересів держави представницькими засобами;

- оскільки Рішення № 599, прийняте з порушенням ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони", ст. ст. 22, 23 Закону України "Про державний кордон України" та п. п. 9, 21 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147, то Договір № 44, який укладено на виконання вказаного рішення, підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України;

- позовна давність для звернення до суду Прокурора з даним позовом не сплила, позов про визнання незаконним і скасування Рішення №599 та визнання недійсним Договору №44 подано у межах позовної давності.

Доводи позивача -1

(Адміністрації Державної прикордонної служби України)

67. Позивач -1 доводить:

- надання Радою мисливських угідь у користування Громадській організації порушує права Державної прикордонної служби України в силу приписів Закону України "Про використання земель оборони" та перешкоджає здійсненню Державною прикордонною службою України обов`язку з охорони державного кордону України, передбаченого Законом України "Про Державну прикордонну службу України" та Законом України "Про державний кордон України";

- вказані землі взагалі не були передані місцевим радам;

- надання у користування мисливських угідь порушує інтереси держави в особі Львівського прикордонного загону;

- прокурором не порушено вимоги щодо позовної давності.

Доводи позивача-2

(Львівського прикордонного загону)

68. Львівський прикордонний загін у відзиві на касаційну скаргу позовні вимоги не визнає повністю і вважає їх необґрунтованим, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує на те, що касаційна скарга є безпідставною, а рішення судів попередніх інстанцій - законні і обґрунтовані.

Доводи позивача-3

(Мостиського прикордонного загону)

69. У відзиві на касаційну скаргу Мостиський прикордонний загін заперечує в повному обсязі проти доводів касаційної скарги, вказує на те, що вимоги скаржника не ґрунтуються на законі, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

70. Доводи відповідача-1

(Львівської обласної ради)

Рада у відзиві на касаційну скаргу підтримує касаційну скаргу Громадської організації "Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України", зазначає, що рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2018 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 є такими, що прийняті з порушенням норм процесуального права та матеріального права.

71. Зокрема вказує, що:

- суди попередніх інстанцій не встановили, яким чином прийняття Рішення № 599 порушило права та охоронювані законом інтереси позивачів; названі судові інстанції не довели, яким чином позбавлення Громадської організації права користування спірними мисливськими угіддями буде сприяти задоволенню суспільного інтересу, що свідчить про безпідставність позовних вимог;

- судами попередніх інстанцій не досліджено підстави представництва прокурором інтересів держави в даній справі;

- суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи, що мають значення для справи, визнали встановленими не доведені позивачем обставини, порушили норми матеріального і процесуального права при розгляді цієї справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

72. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017, яка застосовується у цій справі з огляду на дату подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

73. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо участі прокурора у судовому процесі

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.06.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч. 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).

Тобто, за приписами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Правові висновки про застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

У постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 висловлено правову позицію представництва інтересів держави прокурором в суді відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015, стосовно необхідності підтвердження прокурором відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив таку відсутність, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

У постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі №923/560/18, від 18.04.2019 у справі №913/299/18, від 13.05.2019 у справі №915/242/18, від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18 висловлено правову позицію представництва інтересів держави прокурором в суді відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015, щодо необхідності наведення прокурором причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду, а суд зобов`язаний зазначені підстави перевірити. Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується для встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 також висловлено правову позицію представництва інтересів держави прокурором в суді відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015, зокрема, щодо обґрунтування та доведення прокурором бездіяльності компетентних органів та наслідків недотримання прокурором установленої ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури.

У цій справі до Господарського суду м. Києва у листопаді 2017 звернувся заступник військового прокурора Західного регіону України з позовом в інтересах держави в особі:

1) Адміністрації Державної прикордонної служби України,

2) Львівського прикордонного загону (військова частина 2144),

3) Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494)

до 1) Львівської обласної ради,

2) Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства,

3) Громадської організації «Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України»

про визнання незаконним і скасування рішення Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012 та визнання недійсним договору від 25.10.2012 за № 44.

Так, заступник військового прокурора Західного регіону України обґрунтовував своє звернення до суду з даним позовом необхідністю захисту порушених інтересів держави, в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Львівського та Мостиського прикордонного загону.

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, Заступник військового прокурора Західного регіону України посилався на листи від Західного регіонального управляння Державної прикордонної служби України та Львівського прикордонного загону отримані прокуратурою у відповідь на відповідні запити прокуратури.

Зокрема, вказував на те, що про необхідність захисту інтересів держави в особі органів охорони кордону до обласної ради щодо незаконності рішень про надання в користування мисливських угідь в прикордонній смузі зазначено у листі Західного регіонального управляння Державної прикордонної служби України від 27.09.2017 № 22/6591.

Крім того, наголошував на тому, що про необхідність захисту інтересів держави зазначено у листі Львівського прикордонного загону від 23.10.2017 № 14/12502, зокрема, що органами місцевого самоврядування незаконно змінено цільове призначення земель, які перебувають у смузі місцевості між державним кордоном та лінією прикордонних інженерних споруджень та в подальшому передано їх у приватну власність.

Вказаними листами підтверджено позицію Державної прикордонної служби України щодо необхідності захисту інтересів держави за фактами передачі в користування земельних ділянок земель оборони розташованих між лінією державного кордону та лінією інженерно-технічних споруд Державної прикордонної служби України.

Також, прокурор вказував на те, що перебування земель, що розташовані між державним кордоном України та лінією інженерно-технічних споруд, в іншій власності, окрім державної, фактично унеможливлює виконання Державною прикордонною службою України завдань щодо забезпечення недоторканості державного кордону, недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів.

Доступ мисливців та рибалок до мисливських угідь, що розташовані у прикордонній смузі, призводить до безперешкодного переміщення осіб, холодної та вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, у прикордонну смугу, унеможливлює належне здійснення контролю за дотриманням прикордонного режиму, виявлення причин та умов, що призводять до порушення законодавства про державний кордон України, вжиття заходів щодо їх усунення.

Враховуючи, що ані Адміністрацією Державної прикордонної служби України, ані Львівським (військова частина 2144) та Мостиським (військова частина 1494) прикордонними загонами Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України станом на момент подачі позовної заяви захист інтересів держави не здійснювався (не подано позовну заяву про скасування рішення органу місцевого самоврядування), заступник військового прокурора Західного регіону України згідно зі ст. 131-1, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся з позовною заявою до суду в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах: Адміністрації Державної прикордонної служби України, Львівського прикордонного загону (військова частина 2144), Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання недійсним та скасування рішення Львівської обласної ради від 09.10.2012 № 599, про надання у користування мисливських угідь в смузі місцевості між державним кордоном та лінією інженерно-технічних споруд Державної прикордонної служби України.

З огляду на наведене вище, Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що звертаючись до суду із цим позовом, заступник військового прокурора Західного регіону України дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги, що у заступника військового прокурора Західного регіону України не виникло підстав для представництва інтересів держави в суді, а позовна заява, відповідно до якої було відкрито провадження у справі № 910/19932/17, була підписана й подана неуповноваженою особою.

Щодо позовної давності

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами було подано заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності, в зв`язку з тим, що, на думку відповідачів, листування між відповідачем-3 та органами Державної прикордонної служби підтверджується той факт, що позивачам було відомо про оспорюване рішення.

Прокурором і позивачами було подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, з огляду на те, що заступник прокурора регіону дізнався про прийняття оспорюваного рішення - 28.09.2017 (лист Західного регіонального управління Державної прикордонної служби № 22/6591 від 27.09.2017), позивач-1 та позивач-2 дізналися про існування вказаного рішення після отримання копії позовної заяви, направленої на їх адресу прокуратурою, а відповідач-3 - 29.12.2016, отримавши листа від першого заступника голови ФСТ «Динамо» № 540 від 29.12.2016 щодо пропуску мисливців за лінію споруд, у якому було зазначено про спірне рішення Львівської обласної ради та його зміст.

Судом першої інстанції встановлено, що в листах, на які посилаються відповідачі та стверджують, що позивачі з 2012 року були обізнані щодо існування та змісту оспорюваного рішення, відсутнє будь-яке посилання на оспорюване рішення, а також відсутня інформація, яка б могла свідчити про існування рішення такого змісту.

Суд першої інстанції відхилив клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності та встановив, що перебіг строку позовної давності у цій справі починається з 30.12.2016, тобто з дня наступного за днем коли позивач-3 дізнався про оспорюване рішення.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції встановив, що зміст листів відповідача-3, на які останній посилається як на доказ обізнаності позивачів про прийняте рішення Львівської облради ще у 2012 році, вказує на те, що відповідач-3 звертався з листами про надання дозволу на промисловий та спортивний відстріл дичини у прикордонній смузі, проте, позивачі залишали вирішення даного питання відкритим до позитивного вирішення даного питання компетентними органами командування прикордонних частин та повідомлялось, що здійснення полювань у смузі місцевості між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд заборонено.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в зазначених листах відсутнє будь-яке посилання на оспорюване рішення, а також відсутня інформація, яка могла б свідчити про існування рішення такого змісту.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що про існування оспорюваного рішення позивачі дізнались з листа Першого заступника голови ФСТ «Динамо» № 540 від 29.12.2016 щодо пропуску мисливців за лінію споруд, у якому було зазначено про спірне рішення Львівської обласної ради та його зміст.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорюване рішення Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012, та укладений на його підставі Договір № 44 про умови ведення мисливського господарства від 25.10.2012 мають тривалий характер і на сьогодні порушують право власності держави, а тому, на думку суду, відлік початку строку позовної давності не настав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та ст. 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду постановах від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 26.11.2019 у справі № 91/3224/16.

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

Виходячи з викладеного, Колегія суддів Касаційного господарського суду у даній справі погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що перебіг строку позовної давності у цій справі починається з 30.12.2016, тобто з дня наступного за днем коли позивач-3 дізнався про оспорюване рішення (з листа Першого заступника голови ФСТ «Динамо» № 540 від 29.12.2016 щодо пропуску мисливців за лінію споруд, у якому було зазначено про спірне рішення Львівської обласної ради та його зміст), тому в цій справі позовна давності у спірних правовідносинах не пропущена, чим спростовуються доводи касаційної скарги про наявність правових підстав для застосування позовної давності до вимог позивачів.

Щодо суті спору

За наведеними у позовній заяві доводами прокурор посилався на те, що оскаржуваним рішенням у користування суб`єкту господарювання - відповідачу-3 надано землі, на які розповсюджується прикордонний режим з усіма визначеними законодавством обмеженнями.

Зокрема, прокурор вказував на те, що рішення Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012 та укладений на підставі нього Договір № 44 про умови ведення мисливського господарства від 25.10.2012 суперечать приписам ст. 22 Закону України «Про державний кордон» та ст. ст. 20 (п.5), 77 ЗК України, у зв`язку з чим підлягають визнанню недійсними.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з додатком до вказаного рішення всього передано угідь площею 10 254 га, у тому числі польові - 4 453,4 га, лісові - 5 770,9 га, водно-болотні - 29,7 га. Межі мисливських угідь: мисливські угіддя мисливського господарства «Прикордонник» розташовані у прикордонній смузі між лінією інженерно-технічних споруд і лінією державного кордону з Республікою Польща у межах Сокальського, Жовківського, Яворівського, Старосамбірського, (тільки лісові площі ДЛГП «Галсільліс» та ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство») і Турівського районів Львівської області.

Ст. ст. 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 3 вказаного Закону уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель.

Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Згідно зі ст. 77 ЗК України:

1. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

2. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

3. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

4. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ст. 115 ЗК України:

1. Зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об`єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об`єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах.

2. Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель.

3. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 "Про прикордонний режим" (надалі - Постанова) установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (п. 1 Постанови).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012 «Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області мисливському господарству «Прикордонник» Львівської обласної організації ФСТ «Динамо» було надано у користування землі загальною площею 10 254 га, які перебувають в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень Державної прикордонної служби України.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про державний кордон України» (в редакції станом на момент прийняття спірного рішення від 09.10.2012) судноплавство, користування водними об`єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення різних гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та інша господарська діяльність на державному кордоні України провадяться відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України і здійснюються таким чином, щоб забезпечувався належний порядок на державному кордоні України. Компетентними органами України за погодженням з органами Державної прикордонної служби України з урахуванням місцевих умов установлюється порядок здійснення всіх видів господарської діяльності на державному кордоні України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів погодження Державної прикордонної служби України на надання у користування мисливському господарству «Прикордонник» Львівської обласної організації ФСТ «Динамо» земель загальною площею 10 254 га для ведення мисливського господарства, матеріали справи не містять.

Крім того, відповідно до Положення про прикордонний режим, затвердженого вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" (в редакції станом на момент прийняття спірного рішення від 09.10.2012) лінія інженерних прикордонних споруджень - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів (п.п. 2-1 п. 2).

П. 21 вказано Положення прямо передбачалося, що полювання у смузі місцевості між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд забороняється.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції вірно вказав на те, що в даному випадку відсутність відповідного рішення/розпорядження Кабінету Міністрів України унеможливлює розпорядження Львівською облрадою землями оборони та зміни їх цільового призначення.

Доводи відповідачів про відсутність правоустановчих документів на земельні ділянки, які б вказували на їх належність до земель оборони, суд апеляційної інстанції правомірно відхилив, вказавши, що відсутність державної реєстрації такого права без відповідного акту постійного землекористування регламентовані Законом України «Про використання земель оборони».

Виходячи з викладеного, Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про її належність до земель оборони, а тому прийняття рішення Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012 «Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області мисливському господарству «Прикордонник» Львівської обласної організації ФСТ «Динамо», яким було надано у користування землі загальною площею 10 254 га, які перебувають в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень Державної прикордонної служби України є порушенням вищевказаних норм ЗК України, Закону України "Про державний кордон України", Закону України "Про використання земель оборони", а також Постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" та затвердженого нею Положення про прикордонний режим.

Отже, судові рішення в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012 «Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області мисливському господарству «Прикордонник» Львівської обласної організації ФСТ «Динамо» є правомірними та обґрунтованими, а тому колегія суддів не вбачає підстав для їх скасування.

Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 28.03.2019 у справі № 910/23066/17, від 30.06.2020 у справі № 903/531/19.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у даній справі не вбачає підстав відступати від правової позиції, яка викладена у вказаних справах з подібним матеріально-правовим та процесуально-правовим регулюванням спірних правовідносин, предметом і підставами заявлених позовних вимог.

Щодо укладеного на підставі рішення Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012 договору № 44 про умови ведення мисливського господарства від 25.10.2012, Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Оскільки судами попередніх інстанцій визнано незаконним та скасовано рішення ХХІІ сесії VІ скликання Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012, як наслідок, правомірним є визнання недійсним Договору № 44 про умови ведення мисливського господарства від 25.10.2012 на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, як такого, що суперечить нормам чинного законодавства.

З урахуванням викладеного, Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо доводів скаржника про порушення його права на мирне володіння своїм майном

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Скаржник переконаний, що право користування мисливськими угіддями є правом на майно у розумінні ст. 1 Першого протоколу.

Зазначає, що у практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Скаржник вважає, що військовим прокурором не доведено законність втручання у право мирного володіння майном відповідача-3, а також не обґрунтовано та не мотивовано, яким чином позбавлення відповідача-3 права користування спірними мисливськими угіддями буде сприяти задоволенню суспільного інтересу.

На думку скаржника, скасувавши спірне рішення відповідача-1 та визнавши недійсним спірний договір, господарські суди попередніх інстанцій позбавили відповідача-3 права користування мисливськими угіддями, якими він володіє протягом 26 років, а відтак, вказане призвело до порушення визначених Конвенцією принципів законності і суспільного інтересу та порушило передбачене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції право відповідача-3 на мирне володіння майном.

Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає такі доводи скаржника безпідставними, виходячи з такого.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини ст. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини поняття «власності» чи «майна» (possessions) тлумачиться дуже широко. Воно охоплює низку інтересів економічного характеру. Під захист статті 1 підпадає рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні права, зокрема акції, патенти, відшкодування згідно з рішенням арбітражу, право на пенсію, право землевласника на оренду плату, економічні права, пов`язані з веденням підприємницької діяльності, право займатися професійною діяльністю, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому, право вимоги, клієнтура.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1 та ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами не вбачається, що на право користування мисливськими угіддями, про яке зазначає скаржник, поширюється гарантії захисту права власності, передбачені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Відповідно до положень ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (ч. 7 ст. 41 Конституції України).

Колегія суддів Касаційного господарського суду звертає увагу на те, що ч. 2 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції допускає реалізацію державою права вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Зазначене відповідає викладеному в Конституції України.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що в даному конкретному випадку, загальний інтерес всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території у цій справі переважає приватний інтерес скаржника у збереженні права користування мисливськими угіддями.

74. Щодо доводів касаційної скарги

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника щодо застосування судами попередніх інстанцій нерелевантних і нечинних нормативних актів колишнього СРСР, проте вказане не призвело до прийняття неправильного рішення.

Інші доводи скаржника відносно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції та спростовуються матеріалами справи.

75. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 (заява №3236/03), «Рябих проти Росії» від 03.12.2003 (заява №52854/99), «Нєлюбін проти Росії» від 02.11.2006 (заява №14502/04)), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Громадської організації "Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" та залишення рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17 без змін.

76. Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги Громадської організації "Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на заявника касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Громадської організації "Львівська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/19932/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді О.О. Банасько

Б.Ю. Львов