Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.01.2021 року у справі №922/1352/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/1352/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Судакова Д. О. (самопредставництво),

відповідача - Ботвіної І. О. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ інвест груп"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 (колегія суддів: Білоусов Я. О., Тарасова І. В., Фоміна В. О.) і рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 (суддя Бринцев О. В. ) у справі

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ інвест груп"

про стягнення 2 103 975,27 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У травні 2020 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ інвест груп" (далі - ТОВ "АВ інфест груп") безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 2 260 299,47 грн.

1.2. Позивач зазначає, що право користування (оренди) чи інші речові права на земельну ділянку на вул. Вишневій, 40 у м. Харкові за будь-якими юридичними або фізичними особами не зареєстровані, тому земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради. Проте ТОВ "АВ інвест груп", набувши право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законом порядку не оформило речового права на вказану земельну ділянку, водночас використовує її у період з 01.12.2018 по 31.12.2019 та не сплачує орендну плату.

1.3.08.07.2020 позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 2 103
975,27 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. Харківська міська рада посилалася на те, що відповідно до листа Головного управління державної податкової служби у Харківській області від 18.05.2020 № 18747/10/20-40-58-04-21 ТОВ "АВ інвест груп" є платником земельного податку у Слобідському районі м. Харкова. Загальна сума сплати земельного податку за 2015 рік становить 9 244,62 грн, за 2016 рік - 77 478,39 грн, за 2017 рік - 45 097,48
грн, за 2018 рік - 79 033,78 грн, за 2019 рік - 149 738,05 грн, з 01.01.2020 по
30.04.2020 рік - 38 504,07 грн. У зв'язку зі сплатою ТОВ "АВ інвест груп" земельного податку у період з 01.12.2018 до 31.12.2019 у розмірі 156 324,20 грн, позивач просив стягнути з відповідача 2 103 975,27 грн.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.08.2020, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від
19.11.2020, позов Харківської міської ради задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "АВ інвест груп" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 2 103 975,27 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 31 559,63 грн.

2.2. Місцевий господарський суд виходив із того, що ТОВ "АВ інвест груп" у період з 01.12.2018 до 31.12.2019 не сплачувало за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегло за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки майно грошові кошти у розмірі орендної плати. Враховуючи те, що відповідач право оренди земельної ділянки, на якій розташовані належні йому на праві власності об'єкти нерухомості, не оформив, суд дійшов висновку, що спірні відносини з фактичного користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними.

Суди визнали правильним застосування позивачем коефіцієнту із значенням 3,0 для розрахунку безпідставно збережених коштів, оскільки згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.04.2019 № 662/0/45-19 у земельної ділянки відсутній код класифікації видів цільового призначення земель. Установивши правильність здійснення розрахунку та доведеність позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав позов обґрунтованим.

3. Короткий зміст позовних вимог

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від
19.11.2020 і рішенням Господарського суду Харківської області від 06.08.2020, ТОВ "АВ інвест груп" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Харківської міської ради відмовити у повному обсязі.

3.2. Як на підставу касаційного оскарження ТОВ "АВ інвест груп" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що суди під час ухвалення судових рішень не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 29.01.2019 у справі № 922/536/18, від 24.06.2020 у справі № 922/2414/19 (щодо необхідності вирішувати спір з огляду на положення статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, з'ясувати правильність розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується); від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19 (щодо застосування статей 3, 13 Цивільного кодексу України з огляду на те, що неналежне формування відомостей у Державному земельному кадастрі створює для відповідача негативні наслідки у вигляді сплати за користування земельною ділянкою за підвищеним коефіцієнтом); від 15.10.2019 у справі № 922/1379/18 (щодо зловживання позивачем своїми дискреційними повноваженнями).

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Харківська міська рада просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Харківська міська рада стверджує, що законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень підтверджується правовими висновками Верховного Суду у справах № 922/748/19, № 922/3412/17, № 922/536/18. Харківська міська рада зазначає, що розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати здійснювався на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Харківської міської ради 20 сесії 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від
24.10.2012 № 896/12 Товариству з обмеженою відповідальністю "ІЛК "Рента" (далі - ТОВ "ІЛК "Рента") надано в оренду строком до 01.10.2017 земельну ділянку загальною площею 1,4468 га за рахунок земель промисловості на вул. Вишневій, 40 у Комінтернівському районі (кадастровий номер 6310136900:02:005:0046) (далі - земельна ділянка) в межах, які визначені актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості, реєстраційний № 514/12 від 08.06.2012.

4.2.01.10.2015 між ТОВ "ІЛК "Рента" та ТОВ "АВ інвест груп" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є., зареєстрований в реєстрі за № 637, згідно з яким ТОВ "АВ інвест груп" набуло право власності на нежитлові будівлі: літ. АЕ-1, загальною площею 26,6 м2, літ.

Ю-1, загальною площею 2597,9 м2, літ. Я-2, загальною площею 119,7 м2, які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Вишнева, 40 (далі - нежитлові будівлі).

Право власності на нежитлові будівлі 01.10.2015 було зареєстровано за ТОВ "АВ інвест груп" в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.10.2015 № 44885892.

4.3. Рішенням Харківської міської ради 11 сесії 7 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 22.02.2017 № 559/17 надано ТОВ "АВ інвест груп" земельну ділянку в оренду строком до 01.03.2022 за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що належить територіальній громаді м. Харкова для експлуатації та обслуговування виробничих та допоміжних будівель і приміщень на вул. Вишневій, 40.

4.4. Рішенням Харківської міської ради 25 сесії 7 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 27.02.2019 № 1467/19 внесено зміни у додаток 4 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від
22.02.2017 № 559/17, а саме скасовано абзац перший пункт 7, яким було надано ТОВ "АВ інвест груп" в оренду земельну ділянку.

4.5. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.01.2020 № НВ-0004418262020 земельна ділянка має категорію земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Вид використання - для експлуатації та обслуговування виробничих та допоміжних будівель і приміщень. Дата державної реєстрації земельної ділянки - 27.09.2005.

4.6.07.02.2020 головний спеціаліст відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Бойчук Т. М. здійснив обстеження земельної ділянки. За результатами обстеження земельної ділянки склав акт обстеження, в якому зафіксовано, що в період з 14.11.2018 до часу звернення до суду з позовом ТОВ "АВ інвест груп" використовує земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель на вул. Вишневій, 40 у м. Харкові без оформлення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України.

4.7. Відповідно до листа Відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 22.11.2019 № 2999/116-19, рішенням 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від
03.07.2013 № 1209/13 була затверджена Технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, яка застосовується з
01.01.2014. Базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова становить 291,18 грн.

4.8. Згідно з листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04.01.2019 № 22-28-0.22-125/2-19 нормативну грошову оцінку земель міста Харкова станом на 01.01.2019 необхідно індексувати на коефіцієнт
1.8920602, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за 2014 рік - 1,249,2015-1,433,2016-1,06,2017-1,0 та 2018 рік - 1,0.

4.9. Суди зазначили, що наказом Державного комітету України із земельних ресурсів, Міністерством аграрної політики України, Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України та Українською академією аграрних наук від 27.01.2006 № 18/15/21/11 затверджено Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.04.2006 № 388/12262 (далі - Порядок № 18/15/21/11), згідно з яким коефіцієнт, що характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) визначався відповідно до додатку 1, таблиці 1.1 цього Порядку № 18/15/21/11. Віднесення земель до категорії земель за функціональним використанням проводилося відповідно до Інструкції із заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 05.11.1998 № 377, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.12.98 за № 788/3228, відповідно до видів економічної діяльності, зазначених у довідках, що надають юридичним особам органи державної статистики.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 489 від
25.11.2016 затверджено новий Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (далі - Порядок № 489), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за № 1647/29777, який застосовується з 01.01.2017 року.

Відповідно до Порядку № 489 коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306 (додаток 1 Порядку № 489).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 162 від
27.03.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.04.2018 за № 432/31884, що набрав чинності з 17.07.2018, внесено зміни до Порядку № 489, а саме: в примітках 1 додатку Порядку № 489 цифри "2,0" замінено цифрами "3,0".

В примітках Додатку 1 Порядку № 489 визначено застосування коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки (Кф) із значенням 3.0, у разі: якщо інформація про земельні ділянки не внесена до відомостей Державного земельного кадастру (земельні ділянки, на які обліковуються правовстановлюючі документи до 2004 року, але не пройшли державну реєстрацію в державному земельному кадастрі) та якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель (згідно з наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306).

4.10. Суди зазначили, що, відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.04.2019 № 662/0/45-19 ГУ Держгеокадастру, у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код класифікації видів цільового призначення земельної ділянки.

4.11. Станом на момент розгляду справи судом договір оренди земельної ділянки між позивачем та відповідачем не укладено, орендна плата за користування земельною ділянкою відповідач не сплачується. Згідно з розрахунком позивача, розмір орендної плати, нарахованої за володіння і користування земельною ділянкою за період з 01.12.2018 до 31.12.2019, становить 2 103 975,27 грн.

4.12. Спір виник у зв'язку з наявністю/відсутністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості належного позивачу майна, збереженого (заощадженого) відповідачем без достатніх правових підстав.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 29.01.2019 у справі № 922/536/18, від 24.06.2020 у справі № 922/2414/19 (щодо необхідності вирішувати спір з огляду на положення статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, з'ясувати правильність розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується); від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19 (щодо застосування статей 3, 13 Цивільного кодексу України з огляду на те, що неналежне формування відомостей у Державному земельному кадастрі створює для відповідача негативні наслідки у вигляді сплати за користування земельною ділянкою за підвищеним коефіцієнтом); від 15.10.2019 у справі № 922/1379/18 (щодо зловживання позивачем своїми дискреційними повноваженнями).

5.3. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.4. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.5. Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди. Підставою позову є користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів та без здійснення плати за таке користування.

5.6. Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (такий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15).

Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

За змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від
23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від
13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Тобто особа, яка набула права власності на це нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новий власник набув право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, згідно з якими до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц викладено подібний правовий висновок, що після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене.

У постанові від 25.02.2020 у справі № 922/510/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що особа, яка набула права власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

5.7. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, установили, що відповідач не оформив право оренди земельної ділянки, на якій розташоване належне йому на праві власності об'єкт нерухомості, тому спірні правовідносини з фактичного користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене ТОВ "АВ інвест груп" як фактичний користувач земельної ділянки, що у спірний період без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Перевіривши розрахунок розміру безпідставно збережених коштів, дослідивши надані позивачем докази, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

5.8. Скаржник у касаційній скарзі не заперечує проти того, що спірні правовідносини є кондикційними, спірним вважає здійснений позивачем розрахунок із застосуванням при цьому витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 03.04.2019 та застосування коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки (Кф) із значенням 3.0 за період з 01.12.2018 до 01.01.2019.

5.9. У справі № 922/3412/17, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки, з посиланням на статті 12, 80, 83, 189 Земельного кодексу України та статті 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що суд апеляційної інстанції мав дослідити розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без належних на те правових підстав, а також розрахунки між сторонами щодо сплаченого земельного податку за відповідну земельну ділянку. Посилань на спірність застосування коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки та нормативну грошову оцінку земельної ділянки, зазначена постанова не містить.

У справі № 922/536/18, на яку посилається скаржник, предметом позову є вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельних ділянок, з посиланням на статтю 206 Земельного кодексу України, статті 14, 288 Податкового кодексу України та статті 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України. Суд касаційної інстанції, передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою міська рада просила стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. Скаржник зазначає про неврахування судами висновку, викладеного у цій постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 922/536/18, а саме: "якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок". Тобто доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, а не щодо невірного застосування правових норм судом апеляційної інстанції.

У справі № 922/2414/19, на яку посилається скаржник, за позовом міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельних ділянок, з посиланням на статті 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України, суд касаційної інстанції передав справу на новий розгляд.

Скаржник вважає, що суди не врахували висновок Верховного Суду, який наводить у власній редакції, а саме: "відповідач звертав увагу судів на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель промисловості, і визначено код класифікації видів цільового призначення, але суди взяли за основу розрахунку Витяг, в якому зазначено про відсутність коду класифікації цільового призначення та коефіцієнт у значенні Кф.3 В порушення норм процесуального права, суди не надали оцінки вказаним документам та не навели обґрунтованих мотивів відхилення таких заперечень відповідача, в результаті чого не перевірили правомірність застосування радою у своїх розрахунках коефіцієнта, у значенні Кф 3." Натомість суд касаційної інстанції у справі № 922/2414/19, на яку посилається скаржник, зазначив, що суди порушили норми процесуального права, не надали оцінки документам та не навели обґрунтованих мотивів відхилення заперечень відповідача, в результаті чого не перевірили правомірність застосування позивачем у своїх розрахунках безпідставно збережених коштів з орендної плати коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки у значенні Кф. 2 у період з 01.03.2018 до 31.07.2018, та у значенні Кф. 3 у період з 01.08.2018 по
30.06.2019.

У справі, яка розглядається, суди визнали правильним застосування позивачем для розрахунку безпідставно збережених коштів коефіцієнту із значенням "3,0", оскільки згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.04.2019 № 662/0/45-19, земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі із кодом цільового призначення, який не визначений у Наказі Державного комітету України із земельних ресурсів від
23.07.2010 № 538. Відповідно до додатку 1 Порядку № 489, якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0. Водночас, згідно з Наказом Мінагрополітики України від 27.03.2018 № 162 до Порядку № 489 були внесені зміни, а саме: "У примітках до Додатку 1 цифри "2,0" замінити цифрами "3,0". Наказ набрав чинності 17.07.2018. Таким чином, Харківською міською радою правомірно у період з 01.12.2018 до 01.01.2019 застосований коефіцієнт Кф 3. Ця інформація підтверджується листом Відділу у м.

Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від
22.11.2019 № 2999/116-19, в якому надані роз'яснення щодо застосування коефіцієнтів при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки та вказані нормативні положення, які при цьому застосовуються.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункт 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (п.71).

Таким чином, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку. Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 917/353/19, від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19.

У справі 922/1379/18, на яку посилається скаржник, предметом позову є вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельних ділянок, з посиланням на статті 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України. Верховний Суд у постанові від 15.10.2019 у справі № 922/1379/18, залишаючи в силі рішення місцевого суду про відмову у позові, дійшов висновку: "Обставини зволікання або ухилення відповідача щодо укладення договору купівлі-продажу землі, зловживання своїми правами, у період з
01.02.2017 по 31.03.2018, судами не встановлено та матеріали справи не містять.

Установивши, що користування земельною ділянкою ТОВ "Род-Ник Інвест" без укладеного договору оренди землі було зумовлене з метою забезпечення породження учасниками правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, тобто укладення договору купівлі-продажу цієї ж земельної ділянки, який в подальшому був укладений, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що спірне майно (земельна ділянка) не може вважатися набутим чи збереженим відповідачем без достатніх правових підстав, а тому підстави для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України відсутні." Наведений довід касаційної скарги не спростовує висновків судів про правильне застосування до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України у справі, яка розглядається. Крім того, колегія суддів зазначає, що у справі 922/1379/18 висновки судів ґрунтуються на інших установлених фактичних обставинах справи.

5.8. У справах № 910/660/19, № 915/411/19, на які посилається скаржник, предметом позову є вимоги про стягнення безпідставно (помилково) перерахованих коштів за відсутності між сторонами будь-яких укладених в належній формі правочинів.

У справі № 920/739/17, на яку посилається скаржник, предметом позову є вимога позивача про визнання поновленим на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки.

Отже, посилання скаржника у касаційній скарзі на наведені постанови Верховного Суду у справах № 910/660/19, № 920/739/17, № 915/411/19 є нерелевантними, оскільки правовідносини у справах не є подібними із тими, що склалися між сторонами цього спору.

5.9. Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

5.10. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

5.11. За таких обставин оскаржувані рішення та постанову у справі прийнято із додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.6. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ інвест груп" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 і рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 у справі № 922/1352/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак