Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.02.2021 року у справі №922/1030/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/1030/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача (прокуратури) - Збарих С. М. (посвідчення від 14.01.2020 № 054812),

відповідача-1 - не з'явилися,

відповідача-2 - не з'явилися,

відповідача-3 - Ясінської Ж. В. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 03.09.2020 (суддя Аюпова Р. М. ) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 (головуючий - Гетьман Р. А., судді Дучал Н. М., Склярук О. І.) у справі

за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області

до: 1) Харківської міської ради,

2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-ФКФ"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.03.04.2020 керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області (далі - Прокурор, позивач) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Харківська міськрада, Міськрада), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна Харківської міськради, Управління) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-ФКФ" (далі - ТОВ "Оптіма-ФКФ", Товариство) про: 1) визнання незаконним та скасування рішення 9 сесії Харківської міськради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" (далі - рішення Харківської міськради від 26.10.2016, оспорюване рішення) у частині пункту 63 додатку до цього рішення; 2) визнання недійсним договору № 5433-В-С від 29.12.2016 купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-13 загальною площею 216,2 м2, розташованих у житловому будинку літ. "А-11" за адресою: м. Харків, вул. Шатилівська, 5, укладеного між Управлінням комунального майна Харківської міськради та ТОВ "Оптіма-ФКФ", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С. А. і зареєстрованого у реєстрі за № 2319 (далі - договір купівлі-продажу № 5433-В-С, оспорюваний договір); 3) зобов'язання Товариства повернути територіальній громаді м. Харкова нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-13 загальною площею 216,2 м2 та вартістю 529256,40 грн, розташовані у житловому будинку літ. "А-11" за адресою: м. Харків, вул. Шатилівська, 5 (далі - спірне нерухоме майно, спірні нежитлові приміщення), шляхом підписання відповідного акта приймання-передачі, з посиланням на положення статей 21, 203, 215, 216, 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 2, 3, 162, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 182, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що під час прийняття Харківською міськрадою оспорюваного рішення та у ході здійснення процедури відчуження спірного нерухомого майна і укладання оспорюваного договору відповідачі порушили вимоги законодавства про приватизацію, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.09.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані обґрунтованістю позовних вимог з огляду на порушення відповідачами норм законодавства про приватизацію у ході прийняття оспорюваного рішення щодо застосування викупу як способу приватизації спірного нерухомого майна та укладення договору купівлі-продажу № 5433-В-С, що зумовлено нездійсненням ТОВ "Оптіма-ФКФ" невід'ємних поліпшень спірних нежитлових приміщень у період їх перебування в оренді (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справах № 922/2593/19 і № 922/1958/19), однак, зважаючи на подання Управлінням і Товариством заяв про застосування строку позовної давності (вх. № 10263,17669), суди на підставі статей 216, 267 ЦК України дійшли висновку про відмову в позові саме з підстав спливу позовної давності за відсутності поважності причин пропуску строку позовної давності, оскільки, по-перше, представники органів прокуратури були присутні на засіданні Харківської міськради 7 скликання, під час якого приймалося оспорюване рішення, тому Прокурор міг довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова безпосередньо у день прийняття цього рішення -
26.10.2016, а, по-друге, всупереч положень статей 73, 74, 86 ГПК України позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своєї обізнаності з порушенням прав держави лише 10.10.2019, тобто з часу отримання та вивчення матеріалів приватизаційної справи, які листом Харківської місцевої прокуратури № 2 від 07.10.2019 № 04-10-21/17 (вхідний від 10.10.2019 № 2541-19) було направлено на адресу Харківської місцевої прокуратури № 1 у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017221080000002 від 20.11.2017.

Крім того, на підтвердження підстав самостійного представництва Прокурором інтересів держави суд першої інстанції з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, зазначив, що керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 у позовній заяві обґрунтував свою позицію щодо відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, посиланням на те, що саме Харківська міськрада, яка представляє інтереси територіальної громади м.

Харкова, у даному випадку вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста, а тому є відповідачем у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційна скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права (статей 261, 267 ЦК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру") та порушення норм процесуального права (статей 11, 13, 14, 53, 73, 76, 77, 78, 79, 86, 236, 238 ГПК України), наголошуючи, що: 1) суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування положень статті 261 ЦК України і статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладених: 1) у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16; 2) у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від
03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від
11.02.2019 у справі № 183/4638/16; 3) у постановах Верховного Суду України від
05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16; 2) апеляційний суд інстанції не взяв до уваги надані Прокурором докази щодо моменту обізнаності про укладений договір купівлі-продажу № 5433-В-С, необґрунтовано ототожнивши обізнаність Прокурора з фактичним змістом цього договору безпосередньо у ході процесуального керівництва кримінальним провадженням № 42017220180000002 з обізнаністю про порушене право (підстави недійсності оспорюваного договору).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Відповідачі не подали відзивів на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
16.03.2021 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Дроботова Т. Б., Зуєв В. А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 03.09.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 922/1030/20 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 20.04.2021 о 15:45.

9. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.04.2021 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 922/1030/20 у зв'язку із запланованою відпусткою судді Зуєва В. А.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від
15.04.2021 для розгляду справи № 922/1030/20 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у такому складі: головуючий - Чумак Ю. Я., судді Багай Н. О., Дроботова Т. Б.

Фактичні обставини, встановлені судами

10.13.10.2016 між Управлінням комунального майна Харківської міськради (орендодавець) та ТОВ "Оптіма-ФКВ" (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 4163 (далі - договір оренди № 4163), за умовами пункту
1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-13 загальною площею 216,2 м2 у житловому будинку (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа № 69147 від 26.07.2012), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Шатилівська, 5, літ. "А-11". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міськради від 05.10.2016 № 677 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень".

Пунктами 4.7,4.8,5.6 договору оренди № 4163 передбачено, що орендар зобов'язаний: змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця; здійснювати поточний ремонт та реконструкцію за письмовою згодою орендодавця на підставі документації, оформленої відповідно до чинного законодавства. Орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

Акт прийому-передачі орендованого майна складено 13.10.2016.

11. Згідно з пунктом 63 додатку до рішення Харківської міськради від 26.10.2016 нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-13, загальною площею 216,2 м2 у житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Шатилівська, 5, літ. "А-11", підлягають приватизації шляхом викупу ТОВ "Оптіма-ФКФ".

12. Зі службової записки від 21.11.2016 № 3701 вбачається, що у відділ перетворення форм власності Управління комунального майна Харківської міськради суб'єкт оціночної діяльності фізична особа-підприємець Прокоп'єва І. Б. надала звіт про оцінку вартості нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-13, загальною площею 216,2 м2 у житловому будинку за адресою: м. Харків, вул.

Шатилівська, 5, літ. "А-11". Дата оцінки - 31.10.2016. Вартість майна - 441047
грн без ПДВ.

13. У подальшому, 29.12.2016 між Управлінням (продавець) та Товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 5433-В-С, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. та зареєстровано у реєстрі за № 2319.

14. Факт відсутності здійснення Товариством невід'ємних поліпшень спірного нерухомого майна у період його перебування в оренді, не спростовується відповідачами, відтак є встановленим та доведеним.

Позиція Верховного Суду

15. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

16. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого і апеляційного господарських судів про пропуск Прокурором строку позовної давності без поважних причин, що за умов подання Управлінням і Товариством заяв про застосування позовної давності до ухвалення судом першої інстанції рішення є підставою для відмови у позові повністю.

17. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 5433-В-С та зобов'язання Товариства повернути територіальній громаді м. Харкова спірні нежитлові приміщення, з огляду на наступне.

18. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

19. Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

20. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

21. Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

22. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

23. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

24. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

25. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

26. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

27. За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про нового набувача цього майна.

28. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, на яку правомірно послалися суди попередніх інстанцій, міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

29. Колегія суддів зауважує, що оскільки право власності територіальної громади м. Харкова на спірні нежитлові приміщення було порушено у момент їх вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого Прокурором самостійно на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли Прокурор довідався або міг довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи. Адже закон не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (схожий за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

30. Ураховуючи зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, касаційна інстанція вважає, що судами попередніх інстанцій достеменно встановлено і скаржником не спростовано тих обставин, що: 1) з огляду на присутність представників органів прокуратури на засіданні Харківської міськради 7 скликання, під час якого приймалося оспорюване рішення, Прокурор міг довідатися про порушення права комунальної власності територіальної громади м.

Харкова безпосередньо у день прийняття цього рішення - 26.10.2016; 2) матеріали справи не містять витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 42017221080000002 від 20.11.2017, на яке (кримінальне провадження) посилається прокурор у позовній заяві, тобто відсутні докази існування та реєстрації відповідного кримінального провадження, а зважаючи на неможливість господарського суду отримати зазначений витяг самостійно і перевірити відповідні відомості, у судів немає підстав для врахування посилання Прокурора на те, що органи прокуратури дізналися про незаконне відчуження комунального майна саме під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 420172221080000002 від 20.11.2017; 3) матеріали справи також не містять листа від Харківської місцевої прокуратури № 2 від
07.10.2019 № 04-10-21/17, у зв'язку з чим саме по собі посилання скаржника на те, що на адресу Харківської місцевої прокуратури № 1 надійшов вказаний лист Харківської місцевої прокуратури № 2 з копіями вилучених документів, не є моментом, з якого починається відлік позовної давності, оскільки лист надійшов від одного прокурора іншому, тоді як прокуратура становить єдину систему в силу вимог статті 1 Закону України "Про прокуратуру".

31. Таким чином, усупереч положень статей 73, 74, 86 ГПК України позивач не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження своєї обізнаності з порушенням прав територіальної громади м. Харкова лише 10.10.2019, тобто з часу отримання та вивчення матеріалів приватизаційної справи, які листом Харківської місцевої прокуратури № 2 від 07.10.2019 № 04-10-21/17 (вхідний від 10.10.2019 № 2541-19) було направлено на адресу Харківської місцевої прокуратури № 1 у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017221080000002 від
20.11.2017.

32. Наведеним спростовується недоречне твердження скаржника про залишення судом апеляційної інстанції без уваги наданих Прокурором доказів щодо моменту його обізнаності про укладений договір купівлі-продажу № 5433-В-С шляхом необґрунтованого ототожнення обізнаності Прокурора з фактичним змістом цього договору безпосередньо у ході процесуального керівництва кримінальним провадженням № 42017220180000002 з обізнаністю про порушене право (підстави недійсності оспорюваного договору).

Зазначені доводи скаржника зводяться передусім до переоцінки наявних у справі доказів, проте відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

33. Водночас у аспекті розгляду позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міськради від 26.10.2016 колегія суддів погоджується з аргументами скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц.

Так, у пункті 66 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду сформульовано такий правовий висновок:

"Для цілей застосування частин 3 та 4 статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16)".

34. Зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів заявлення Міськрадою про застосування строку позовної давності щодо вимоги, звернутої до неї, касаційна інстанція вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування рішення Харківської міськради від 26.10.2016 саме з мотивів спливу позовної давності, оскільки про її застосування було заявлено виключно Управлінням і Товариством, а не Міськрадою як видавником оспорюваного правового акта індивідуальної дії.

35. Разом з тим колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міськради від 26.10.2016 з огляду на таке.

36. Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені частиною 4 статті 300 ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

37. Висновок суду першої інстанції про відмову в позові повністю відповідає правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, у пунктах 47-52 якої зазначено таке:

"Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Уманської міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166,1167,1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85,86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25,6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Родниківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення Уманської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав".

38. Зважаючи на те, що наразі прийняте Міськрадою рішення про застосування викупу як способу приватизації спірного нерухомого майна вже було реалізоване і вичерпало свою дію наприкінці грудня 2016 року внаслідок укладення між Управлінням і Товариством оспорюваного договору купівлі-продажу та переходу до покупця права власності на спірні нежитлові приміщення, а у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним цього договору та зобов'язання ТОВ "Оптіма-ФКФ" повернути територіальній громаді м. Харкова спірне нерухоме майно суди правомірно відмовили з мотивів пропуску позивачем строку позовної давності без поважних причин, Верховний Суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міськради від 26.10.2016 необхідно було відмовити з тих підстав, що така вимога не призведе до поновлення прав територіальної громади м. Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження нею зазначеним майном, а отже, не є ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Харкова.

39. З огляду на те, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 офіційно оприлюднено 12.03.2021, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (29.12.2020), суд касаційної інстанції вбачає правові підстави для застосування положень частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги з метою врахування правового висновку Верховного Суду щодо неефективності такого способу захисту прав власника як визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вже реалізоване і вичерпало свою дію виконанням.

40. Відповідно до частини 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

41. Ураховуючи вимоги частини 2 статті 309 ГПК України та наведений вище висновок про неефективність обраного Прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова у частині визнання незаконним та скасування рішення Харківської міськради від 26.10.2016, який (висновок) не спростовано скаржником і свідчить про обґрунтованість оскаржуваних рішення та постанови щодо відмови у задоволенні позову в повному обсязі, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування правильних по суті судових рішень з одних лише формальних міркувань, позаяк саме по собі помилкове посилання судів першої та апеляційної інстанцій на сплив позовної давності по вимогам, звернутим до Міськради, не вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішення та постанови у цілому.

42. Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування місцевим та апеляційним судами висновків щодо застосування положень статті 261 ЦК України і статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладених: 1) у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16,2) у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16; 3) у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, з огляду на таке.

43. Безпредметним є посилання скаржника на неіснуючу постанову Верховного Суду від 06.02.2019 у цивільній справі № 587/430/16-ц, позаяк у дійсності зазначеною датою постановлено ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про передачу справи № 587/430/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка (ухвала) не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні частини 4 статті 236 і частини 2 статті 287 ГПК України.

44. У свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, на яку скаржник не посилається, взагалі не міститься висновку щодо застосування позовної давності за позовом прокурора як самостійного позивача, тоді як викладений у цій постанові висновок щодо питання застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не може мати істотного значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки рішення та постанова у справі № 922/1030/20 жодним із відповідачів не оскаржувалися з мотивів непідтвердження підстав для представництва Прокурором інтересів держави в суді, а висновок суду першої інстанції про зворотне є обґрунтованим та неспростовним (див. абзац 2 пункту 4 цієї постанови).

Крім того, колегія суддів зауважує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 і від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 міститься уточнюючий правовий висновок щодо питання застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", який (висновок) у силу вимог статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 має бути враховано судами під час вирішення тотожних спорів саме як остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду.

45. Зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду та пункт 29 цієї постанови переконливо свідчать про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, врахувавши цей висновок, чим спростовується твердження скаржника про зворотне.

46. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

47. Так, на відміну від цієї справи, у якій Прокурор є самостійним позивачем, Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18.07.2017 у цивільній справі № 362/44/17, яким відмовлено у позові першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння фізичних осіб, виходила зі встановлених судом першої інстанції обставин пред'явлення прокурором позову після спливу позовної давності без поважних причин та у пункті 65 постанови від 17.10.2018 висловила висновок про те, що у разі якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

48. Водночас у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц і від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 також не міститься висновку щодо застосування положень статей 261, 267 ЦК України, якими регулюються відносини перебігу та спливу позовної давності.

49. Крім того, у цивільній справі № 389/29/17-ц, у якій прокурор є самостійним позивачем, спір виник з правовідносин передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, які не є подібними зі спірними правовідносинами приватизації комунального майна, оскільки останні є предметом регулювання законодавства про приватизацію державного та комунального майна.

50. У цивільній справі № 469/777/16-ц, у якій прокурор не є самостійним позивачем, Касаційний цивільний суду у складі Верховного Суду, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки, дійшов висновку про дотримання прокурором при зверненні до суду з позовом вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо наявності повноважень на представництво інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, оскільки прокуратурою Миколаївської області було повідомлено Миколаївську обласну державну адміністрацію про наявність порушень земельного законодавства.

51. Натомість у цивільній справі № 183/4638/16 зі спору між фізичними особами, що виник з відносин спадкування права постійного користування земельною ділянкою, прокурор взагалі не був позивачем, а подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

52. Водночас колегія суддів не бере до уваги недоречні посилання скаржника на неврахування висновків щодо застосування положень статті 261 ЦК України і статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 і від
05.10.2016 у справі № 916/2129/15, оскільки, по-перше, у зазначених постановах питання застосування норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру" взагалі не порушувалося та об'єктивно не могло вирішуватися в силу незворотності дії в часі Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності з 15.07.2015, тобто вже після подання прокурорами позовів у вказаних справах (у грудні 2014 року та у травні 2015 року відповідно).

По-друге, у справі № 6-248цс16 не міститься висновку щодо застосування положень статей 261, 267 ЦК України, якими регулюються відносини перебігу та спливу позовної давності.

53. Більше того, у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від
17.10.2018 у справі № 362/44/17 викладено правовий висновок про те, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність, що свідчить про відступ Великої Палати Верховного Суду від наведеного у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 протилежного висновку про незастосування положень законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України.

Таким чином, з урахуванням положень статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 судами під час вирішення тотожних спорів має враховуватися саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду.

54. Отже, у цій господарській справі та цивільних справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене, окрім різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у справі № 922/1030/20 та у справах № 362/44/17,389/29/17-ц, 469/777/16-ц, 183/4638/16,6-248цс16,916/2129/15.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень, що виключає підстави для застосування вказаних вище правових позицій під час вирішення цього спору.

55. Таким чином, незважаючи на те, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, частково отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, колегія судів з урахуванням вимог частини 4 статті 300 ГПК України вважає, що оскаржувані рішення та постанова про відмову в позові повністю відповідають висновку щодо неефективності обраного Прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова у частині визнання незаконним та скасування рішення Харківської міськради від 26.10.2016, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, що виключає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

56. Крім того апеляційний суд ухвалив оскаржувану постанову з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, чим спростовується помилкове твердження скаржника про зворотне.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

58. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

59. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частин 1, 4 статті 311 ГПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

60. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про відмову в позові повністю.

61. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову, однак оскаржувані рішення та постанову слід змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Розподіл судових витрат

62. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень і залишення без змін їх резолютивної частини, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 03.09.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 922/1030/20 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У решті рішення Господарського суду Харківської області від 03.09.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у цій справі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай