Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.02.2018 року у справі №904/6787/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року

м. Київ

справа № 904/6787/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма Медсервіс" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 (головуючий: Чередко А.Є., судді: Вархогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.)

за позовом Комунального закладу "Нікопольська міська лікарня №1" Дніпропетровської обласної ради

до Приватного підприємства "Фірма Медсервіс"

за участю третьої особи - Дніпропетровської обласної ради

про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення,

За участю представників:

позивача - не з'явився.

відповідача - Драгун Д.В., директор, витяг, наказ.

третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

20.06.2017 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Комунального закладу "Нікопольська міська лікарня №1" Дніпропетровської обласної ради до Приватного підприємства "Фірма Медсервіс" про зобов'язання звільнити займане нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 15,5 кв. м, розташоване на першому поверсі 2-поверхової будівлі, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Трубників, 50, та передати приміщення позивачу шляхом підписання акту приймання-передачі нерухомого майна.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що термін дії договору оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області №1 від 01.01.2013 року, укладеного між сторонами за погодженням з Дніпропетровською обласною радою (рішення ДОР №428-18/VІ від 15.03.2013 року з додатком), закінчився 31.11.2015, листом №24660 від 01.12.2015 Орендодавець повідомив Орендаря про припинення договору та необхідність повернення орендованого майна, тому у відповідача відсутні підстави для подальшого перебування у приміщенні.

31.08.2017 Господарський суд Дніпропетровської області в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач знаходиться у спірному приміщенні законно та підстав для примусового його звільнення немає, оскільки між сторонами також укладений договір найму (оренди) індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності № 6 від 01.01.2008 року, об'єктом оренди за яким є теж саме приміщення, та Додаткова угода № 1 від 10.01.2008 до нього, якою встановлено строк дії договору до 31.01.2039 включно.

19.10.2017 Дніпропетровський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Комунального закладу "Нікопольська міська лікарня №1" Дніпропетровської обласної ради" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2017 у справі № 904/6787/17 - задовольнив, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2017 у справі № 904/6787/17 - скасував, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнив, зобов'язав Приватне підприємство "Фірма Медсервіс" звільнити займане нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 15,5 кв.м, розташоване на першому поверсі 2-поверхової будівлі, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Трубників, 50, та передати це приміщення Комунального закладу "Нікопольська міська лікарня № 1" Дніпропетровської обласної ради" шляхом підписання акту приймання-передачі нерухомого майна. Також вказаним судовим рішенням стягнуто з Приватного підприємства "Фірма Медсервіс" на користь Комунального закладу "Нікопольська міська лікарня №1" Дніпропетровської обласної ради" судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 1600,00грн. та за подання апеляційної скарги у сумі 1760,00грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що договір найму (оренди) індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності № 6 від 01.01.2008 року, з урахуванням Додаткової угоди №1 від 10.01.2008, укладений сторонами строком на 31 рік, підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, чого сторонами здійснено не було, тому даний договір є нікчемним, тобто, недійсним в силу закону з моменту його вчинення. Таким чином, з припиненням Договору оренди від 01.01.2013, а саме з 01.12.2015 у відповідача відсутні будь-які правові підстави для використання нерухомого майна загальною площею 15,5 кв. м, розташованого за адресою: м. Нікополь, проспект Трубників, 50, а продовження використання цього майна та відмова від його повернення позивачу за актом прийому-передачі свідчить про порушення Відповідачем своїх зобов'язань, встановлених п.п.4.4., 5.2.13. Договору та ст.ст. 526, 629, ч.1 ст.785 ЦК України, ст.193 ГК України, ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

03.11.2017 (згідно із реєстраційним штампом ДАГС) Приватним підприємством "Фірма Медсервіс" подано касаційну скаргу на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 до Вищого господарського суду України. Провадження за даною касаційною скаргою не відкривалося.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017, а рішення Господарського суду Дніпропетровської від 31.08.2017 у справі №904/6787/17 залишити в силі.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 904/6787/17 передано до Касаційного господарського суду.

Відповідно до положень підпунктів 4, 11 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) зазначена касаційна скарга підлягає розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

01.02.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

01.02.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

12.02.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення до розгляду на 22.03.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 27.02.2018.

Одночасно даною ухвалою за клопотанням Приватного підприємства "Фірма Медсервіс" зупинено виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі № 904/6787/17 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (Приватне підприємство "Фірма Медсервіс", відповідач) вважає, що оскільки позивач та відповідач домовилися щодо усіх істотних умов договору найму (оренди) індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності №6 від 01.01.2008 та додаткової угоди №1 від 10.01.2008 до нього, укладаючи одночасно додатковий договір від 01.01.2013 не погодили розірвання, припинення чи визнання нечинними попередніх договорів щодо того самого об'єкту оренди, що підтверджується письмовими доказами, та відбулося повне виконання їх умов протягом майже 10 років, то у порядку ст.220 Цивільного кодексу України наступне нотаріальне посвідчення відповідного договору №6 від 01.01.2008 та додаткової угоди №1 від 10.01.2008 до нього не вимагається.

При цьому, відповідач зазначає, що між сторонами були укладені договір №2 на відшкодування вартості комунальних послуг, експлуатаційних витрат від 02.01.2014 строком дії з 01.01.2014 до 31.12.2014, що свідчить про взаємовідносини між сторонами, а також договір №1 на відшкодування вартості комунальних послуг, експлуатаційних витрат від 11.02.2015 до договору оренди від 01.01.2013 №1 строком дії з 01.01.2015 до 31.12.2015, тобто, на більший термін, ніж передбачений договором №1 від 01.01.2013. Крім того, відповідач сплачує орендну плату та комунальні послуги, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Посилаючись на статті 526, 610, 611 Цивільного кодексу України, статті 188, 193, 291 Господарського кодексу України, статті 1, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Приватне підприємство "Фірма Медсервіс" вважає, що договір найму (оренди) індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, №6 від 01.01.2008 та додаткова угода №1 від 10.01.2008 до нього є чинними та діючими на дату подання позовної заяви, а тому немає підстав для примусового звільнення приміщення відповідачем.

Крім того, на думку скаржника, Комунальний заклад "Нікопольська міська лікарня № 1" Дніпропетровської обласної ради у зв'язку з відсутністю реєстрації права власності та/або права господарського відання чи розпорядження на нежитлове приміщення загальною площею 15,5 кв. м, яке розташоване на першому поверсі 2-поверхової будівлі та знаходиться за адресою: м. Нікополь, пр. Трубників, буд 50, не має права звертатися до суду з вимогами про виселення Приватного підприємства "Фірма Медсервіс" із зазначеного приміщення, адже таким правом наділені виключно територіальні громади сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради.

Також відповідач вказує, що як було зазначено Господарським судом Дніпропетровської області у рішенні від 31.08.2017, оскільки Договір № 6 від 01.01.2008 р. та Додаткова угода № 1 від 10.01.2008 р. були укладені та виконуються сторонами вже більше ніж 3 (три) роки, позивачем пропущено строки позовної давності і в даному випадку суду визнати нікчемними чи недійсними зазначені правочини є неможливо через сплив строків позовної давності до можливості заявлення таких вимог, про що також було заявлено відповідачем у клопотанні про застосування строків позовної давності, що міститься у матеріалах справи.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма Медсервіс" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі № 904/6787/17 - без змін.

Третя особа відзиву на касаційну скаргу не надала.

У судове засідання з'явився представник відповідача.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання не з'явилися, хоча позивач та третя особа про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахування викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2013 року між Позивачем (Орендодавцем) та Відповідачем (Орендарем) укладено Договір оренди №1 нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору з метою ефективного використання комунального майна Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, далі - об'єкт оренди, для розміщення буфету.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що об'єктом оренди є нерухоме майно загальною площею 15,5 кв. м, розташоване за адресою: м. Нікополь, проспект Трубників, 50 на 1 (першому) поверсі будинку, приміщення, споруди.

Вартість об'єкта оренди згідно звіту про експертну оцінку нерухомого майна станом на 29 жовтня 2012 року становить 47 599 гривень 00 копійок (пункт 2.2. Договору).

Пунктом 2.3. Договору визначено, що опис технічного стану об'єкта оренди на дату передачі його Орендареві, його склад зазначається в акті приймання - передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною цього Договору (додаток 2).

Підпунктом 5.1.1. пункту 5.1. Договору на Орендодавця покладено обов'язок передати Орендарю в оренду об'єкт оренди згідно з цим Договором за актом приймання - передачі майна, який підписується одночасно з цим Договором. В разі не підписання акту приймання - передачі (додаток 2) договір вважається неукладеним.

Укладення Договору погоджено з Дніпропетровської обласною радою в особі заступника голови ради.

На виконання вищезазначених умов Договору Орендодавець передав Орендарю нерухоме майно, а саме, нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 15,5 кв. м розташоване на першому поверсі 2-поверхової будівлі, що знаходиться за адресою: м. Нікополь, пр. Трубників, 50, балансова вартість якого 7404 гривень, а вартість згідно експертної оцінки становить 47599 гривень, що підтверджується Актом приймання-передачі основних засобів від 01.01.2013 року.

Пунктом 11.1. Договору визначено, що даний Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє з 01 січня 2013 року по 01 грудня 2015 року.

Пунктом 12.2. Договору передбачено, що після закінчення терміну дії цього Договору оренди Орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін.

Пунктом 12.3. Договору встановлено, що продовження договору оренди на новий термін з Орендарем відбувається шляхом укладення договору оренди на новий строк.

Пунктом 12.5. Договору передбачено, що він припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди Орендарем; банкрутства Орендаря; знищення об'єкта оренди; у випадку передбаченому в п. 11.2. цього Договору.

Згідно п. 4.4. Договору, у разі закінчення строку дії Договору або при його розірванні Орендар зобов'язаний за актом приймання - передачі повернути об'єкт оренди Орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійсненних Орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкт оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання - передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення. Об'єкт оренди вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання Сторонами акту приймання - передачі.

Обов'язок щодо складання акту приймання-передавання покладається на Сторону, яка передає об'єкт оренди іншій Стороні цього Договору (п.4.5 Договору).

Підпунктом 5.2.13. пункту 5.2. Договору на Орендаря покладено обов'язок у разі припинення або розірвання цього Договору повернути Орендодавцю об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди з вини Орендаря.

У зв'язку з закінченням строку дії Договору оренди № 1, Орендодавець, листом за № 2466 від 1 грудня 2015 року, звернувся до Орендаря з листом про припинення дії Договору та з вимогою про звільнення об'єкта оренди з 02 грудня 2015 року, що не заперечується Орендарем та підтверджується відповідним поштовим повідомленням (а.с. 27).

Суд апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів по справі дійшов висновку про те, що виходячи з приписів ст. 764 ЦК України, ч. 4 ст. 284, 291 ГК України, ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Договор оренди № 1 від 01.01.2013 припинив свою дію 01.12.2015.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Орендар по закінченню дії Договору орендоване приміщення не звільнив та продовжує безпідставно користуватися об'єктом оренди, що і є підставою для звернення Позивачем з даним позовом про зобов'язання Відповідача звільнити спірне нежитлове приміщення та передати його шляхом підписання акту приймання-передачі.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що Відповідач знаходиться у спірному приміщенні законно та підстав для примусового його звільнення немає, оскільки між сторонами, також укладений Договір найму (оренди) індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності № 6 від 01.01.2008 року, об'єктом оренди за яким є теж саме приміщення, та Додаткова угода № 1 від 10.01.2008 року до нього, якою встановлено строк дії договору до 31.01.2039 року включно.

Однак, апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на нижченаведене.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За ч. 1, 6 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Цивільним кодексом України у ч. 1 ст. 627 визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України, згідно ч. 1 якої, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

За ч. 1 ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Статтею 793 ЦК України визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 794 ЦК України, в редакції станом на січень 2008р., договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Цивільним кодексом України у ст.215 визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Частиною 1 ст. 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що враховуючи те, що Договір найму (оренди) індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, № 6 від 01.01.2008 року, з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 10.01.2008р. укладений сторонами строком на 31 рік, тобто, підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, чого сторонами здійснено не було, він є нікчемним, тобто, недійсним в силу закону з моменту його вчинення.

Частиною 1 статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, з припиненням Договору оренди від 01.01.2013р., а саме з 01.12.2015р. у Відповідача відсутні будь-які правові підстави для використання нерухомого майна загальною площею 15,5 кв. м, розташованого за адресою: м.Нікополь, проспект Трубників, 50, а продовження використання цього майна та відмова від його повернення позивачу за актом прийому-передачі свідчить про порушення Відповідачем своїх зобов'язань, встановлених п.п.4.4., 5.2.13. Договору та ст.ст. 526, 629, ч. 1 ст. 785 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та про обґрунтованість позовних вимог позивача, які заявлені у межах позовної давності та підлягають задоволенню.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано відхилила доводи Відповідача щодо продовження використання ним орендованого майна, сплату орендної плати і комунальних платежів, тобто, продовження орендних правовідносин в т.ч. з підстав чинності Договору оренди нерухомого майна № 6 від 01.01.2008р.

Колегія суддів апеляційного суду також зазначила, що безпідставними є і доводи відповідача про дійсність Договору оренди нерухомого майна № 6 від 01.01.2008р. з підстав, встановлених ст. 220 ЦК України, оскільки матеріалами справи не підтверджується існування судового рішення про визнання дійсним цього договору, як і його державної реєстрації відповідачем.

З огляду на предмет спору у справі та зміст спірних правовідносин, апеляційним судом відхилені і доводи відповідача про відсутність у позивача права власності на спірне приміщення та відсутність реєстрації за позивачем іншого речового права на це приміщення.

Так, між сторонами існують відносини зобов'язального характеру, що виникли з договору оренди, а позов спрямований на захист порушених прав позивача, саме як орендодавця спірного майна, внаслідок не виконання своїх зобов'язань за договором Відповідачем, тобто, предмет спору не пов'язаний з визнанням або оспорюванням права власності чи права управління спірним майном, а Відповідач не є особою, яка вважає себе власником або управителем такого майна.

Також, апеляційний суд зазначив, що згідно з наданими сторонами Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, право власності на об'єкт нерухомого майна: Будівлі Нікопольської міської невідкладної та екстреної медичної допомоги, розташовані за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, 50, зареєстроване з 27 лютого 2015 року за територіальними громадами сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради.

Підставою для виникнення права власності у територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради на спірний об'єкт нерухомості є рішення Нікопольської міської ради від 07.10.2011р. № 1-11/VI "Про передачу комунальних установ та закладів охорони здоров'я Нікопольської міської ради у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області та рішення Дніпропетровської обласної ради від 21.10.2011р. № 185-9/VI "Про приймання-передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області".

На підставі вищенаведених рішень, між Нікопольською міською радою та Дніпропетровською обласною радою 30.12.2011р. підписано акт приймання-передачі, згідно з яким майно, що було спільною власністю територіальної громади м. Нікополь і перебувало в оперативному управлінні Комунального закладу "Нікопольська міська лікарня № 1" передається у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в оперативне управління Комунального закладу "Нікопольська міська лікарня № 1" Дніпропетровської обласної ради" для забезпечення надання вторинної медичної допомоги.

Також, Дніпропетровською обласною радою було затверджено статут Комунального закладу "Нікопольська міська лікарня № 1" Дніпропетровської обласної ради", згідно з новою редакцією, якого від 28.10.2016р., заклад заснований на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області та перебуває в управлінні Дніпропетровської обласної ради.

Відповідно до п.4.2. статуту, майно закладу є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області й закріплюється за ним на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, заклад володіє, користується зазначеним майном, вчиняючи щодо нього дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статутові.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується право власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради на майновий комплекс Комунального закладу "Нікопольська міська лікарня №1" Дніпропетровської обласної ради" та перебування цього майна в оперативному управлінні останнього, а відсутність реєстрації за ним речового права на передане в управління майно, у даному випадку, не є достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма Медсервіс" без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі № 904/6787/17 - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на Приватне підприємство "Фірма Медсервіс" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст. 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Як було зазначено вище, ухвалою суду від 12.02.2018 за клопотанням Приватного підприємства "Фірма Медсервіс" зупинено виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі № 904/6787/17 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі № 904/6787/17 підлягає поновленню.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма Медсервіс" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі № 904/6787/17 залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі № 904/6787/17 залишити без змін.

3. Поновити виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі № 904/6787/17.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський