Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/9841/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Берднік І.С.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 (Головуючий суддя - А.О. Мальченко, судді: Г.А. Жук, М.Г. Чорногуз)

та на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві

про стягнення 50 430,87 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просила стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві (далі - відповідач) 50 430,87 грн. збитків у вигляді матеріальної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані вартістю витрат понесених позивачем та не відшкодованих відповідачем під час виконання договору № 39-М від 01.04.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Судові рішення мотивовані недоведеністю позивачем наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, що необхідні для покладання на відповідача такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді матеріальної шкоди.

У касаційній скарзі позивач просить вказані рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вимоги скарги мотивовані тим, що за обставин, котрі склались між сторонами даного спору, позивачем доведено завдання йому збитків у вигляді матеріальної шкоди на заявлену до стягнення суму.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення, як законні та такі, що відповідають обставинам справи, залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами встановлено, що 25.01.2007 між позивачем (у тексті угоди - виконавець) та Управлінням дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві, правонаступником якого є відповідач (у тексті угоди - замовник) було укладено Угоду №19/6 (далі - угода), відповідно до п.1.1 якої визначено, що на виконання статті 21, 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язки, щодо забезпечення якісного медичного обслуговування потерпілих на виробництві в стаціонарних відділеннях лікарняно-профілактичного закладу у відповідності з "Стандартами медичних технологій лікувально-діагностичного процесу", затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.03.1994 №41 "Про регламентацію ортопедично-травматологічної служби в Україні" та від 11.11.1994 №288 "Про регламентацію діяльності опікової служби в Україні" з фінансування за рахунок "Замовника" до основного фінансування з державного бюджету.

Пунктом 2.1.1 угоди визначено, що позивач своєчасно та якісно надає травмованим хворим внаслідок виробничої травми кваліфіковану медичну допомогу необхідного виду та обсягу у відділеннях стаціонару чи амбулаторно, а також забезпечує постраждалих на виробництві хворих необхідним обладнанням, засобами медичного спостереження, інструментарієм, медичними препаратами при лікуванні (обстеженні) у стаціонарних умовах.

Відповідно до пункту 2.3.1 угоди замовник зобов'язаний відшкодовувати виконавцю за фактично надану медичну допомогу потерпілому на виробництві витрати на ліки, лікарські засоби, вироби медичного призначення, клініко-діагностичні обстеження та інші витрати, що не забезпечені бюджетним асигнуванням.

Суди встановили і те, що дія вказаної угоди була припинена у зв'язку з укладенням 01.04.2013 між позивачем (у тексті договору - виконавець) та Управлінням дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві, правонаступником якого є відповідач (у тексті договору - замовник) договору № 39-М щодо відшкодування витрат за лікування потерпілих унаслідок нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у закладах охорони здоров'я (далі - договір), предметом якого за умовами пункту 1.1 є відшкодування замовником витрат за лікування потерпілих унаслідок нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до пункту 1.2 цього договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання щодо проведення цілеспрямованого лікування потерпілих від травм на виробництві та профзахворювань в стаціонарних відділеннях лікувально-профілактичного закладу, з обов'язковим дотриманням вимог чинних нормативно-правових актів, що регламентують діяльність лікувально-профілактичних закладів.

Умовами пункту 3.4.2 вказаної угоди визначено право позивача отримувати відшкодування за надані послуги по проведенню лікування відповідно до умов договору.

Вартість лікування, наданого за цим договором потерпілим, встановлюється та узгоджується в кожному конкретному випадку на підставі акта приймання-передачі (п.4.2 договору).

Згідно з пунктом 3.1.1 договору замовник зобов'язаний відшкодовувати виконавцю фактичні витрати, пов'язані з лікуванням потерпілого за прямими наслідками травми на виробництві або наслідками профзахворювання, за виключенням бюджетних асигнувань у разі їх використання при лікуванні.

Відповідно до пункту 4.3 договору замовник відшкодовує вартість медичних послуг на підставі наданих позивачем рахунку та акта приймання-передачі на кожного потерпілого.

Умовами пункту 4.4 договору визначено, що періодично, але не рідше одного разу на квартал проводиться звірка взаєморозрахунків за надання послуг за лікування з обов'язковим підписанням Акту звірки розрахунків між виконавцем та замовником.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що останній набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє протягом одного року. Якщо протягом місяця до дня закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не виявила ініціативу про розірвання договору, цей договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік.

Підставою заявлених вимог позивачем визначено те, що з 22.09.2016 по 14.12.2016 (із призупиненням на період з 27.09.2016 по 07.11.2016) Північним офісом Державної аудиторської служби України було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.12.2012 по 01.09.2016 якою виявлено розбіжність між вартістю фактично понесених позивачем витрат, пов'язаних з лікуванням потерпілих за прямими наслідками травми на виробництві або наслідками професійного захворювання, та виставлених до оплати, і внаслідок чого позивачем покрито вартість використаних медикаментів, витратних матеріалів та клініко-діагностичні обстеження.

Відтак позивач зазначав, що йому завдано відповідачем збитки на загальну суму 50 430,87 грн., а відмова відповідача у сплаті цих коштів є підставою для заявлення даного судового позову.

За правилами статті 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 22 цього ж Кодексу особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).

До складу збитків, згідно статті 225 вказаного вище Кодексу, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язань другою стороною.

Отже для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов'язання), як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. При відсутності хоча б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.

В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду від 14.02.2018 у справі № 910/6657/16 від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16, у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі N 3-210гс14 у колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що договір № 39-М від 01.04.2013 сторонами виконано повністю, послуги за період з 01.12.2012 по 01.09.2016 надані та оплачені, жодних претензій та зауважень зі сторони замовника виконавцю заявлено не було, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача заявленої позивачем матеріальної шкоди.

Підстави для скасування вказаних судових актів відсутні з огляду на таке.

Відповідно до пункту 11 частини 2 статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" Фонд соціального страхування України зобов'язаний укладати угоди з лікувально-профілактичними закладами та окремими лікарями на обслуговування потерпілих на виробництві, а також угоди із санаторно-курортними закладами для обслуговування застрахованих осіб, що направляються безпосередньо із стаціонару лікувального закладу до реабілітаційних відділень.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 названого Кодексу).

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України та згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Судами досліджено умови, укладеної між сторонами угоди (п.п. 2.1.10, 2.3.3) за змістом якої, виконавець зобов'язаний своєчасно протягом 5-ти робочих днів після закінчення лікування виставляти рахунки та надавати акти виконаних робіт, а замовник зобов'язаний проводити виплату страхових сум за надання медичних послуг протягом 10 банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку та акту виконаних робіт.

Умовами пункту 3.3.6 договору сторони також передбачили обов'язок позивача за результатами проведеного лікування, після його закінчення, протягом 10 робочих днів надавати відповідачеві рахунок та акти приймання-передачі на кожного потерпілого.

Судами встановлено, що 03.04.2013 між сторонами було підписано додаткову угоду № 1/39-М до договору, якою сторони виклали п.3.3.6 договору в наступній редакції: "За результатами проведеного лікування, після його закінчення, надавати замовнику рахунок та акти приймання-передачі на кожного потерпілого".

Пунктом 3.3.7 договору сторони погодили, що позивач несе повну відповідальність за відповідність витрат згідно з виставленим рахунком та актом приймання-передачі, фактичними витратами, пов'язаними з лікуванням потерпілих.

Оскільки судами встановлено, що протягом періоду з 01.12.2012 по 01.09.2016 відповідач здійснював оплату вартості лікування потерпілих належним чином та у повному обсязі, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти звірки за лікування хворих, що отримали травму на виробництві, підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача згідно з актами виконаних робіт, а позивачем не доведено порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо відшкодовування позивачеві фактичних витрат, пов'язаних з лікуванням потерпілих осіб відповідно до умов договору, висновки судів про відмову у позові визнаються правомірними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі цих висновків не спростовують, оскільки, як вірно вказав апеляційний господарський суд, припис про усунення порушень № 26-05-14-14/48 від 04.01.2017 не є належним та допустимим доказом для відшкодування збитків за даним позовом.

Отже враховуючи, що оскільки порушення договірних зобов'язань у вигляді протиправної поведінки, наявності вини відповідача, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками судами не встановлено, суди підставно відмовили у задоволенні позовних вимог з заявлених підстав.

Вказаним спростовуються доводи, викладені в касаційній скарзі, а аргументи, викладені у відзиві щодо законності та обґрунтованості оскаржених судових актів, знайшли своє підтвердження.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 у справі Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 № 910/9841/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

І. С. Берднік